Автор: Ирина Анцифрова, общественный деятель.
За останні тижні баталій щодо доцільності християнської етики чи чогось на її кшталт я дійшла висновку, що у школі не потрібен предмет навіть з назвою «Етика». Взагалі. Навіть згадка про нього.
Це слово наразі звучить, мов лайка, віддає душком цинізму. Його зіпсували.
Натомість суспільство має нагальну потребу в опануванні мистецтва діалогу. Те, чим мають послуговуватися щохвилинно наші діти (до речі, і ми, дорослі), є ні що інше, як діалогові практики. На жаль, серед дорослих мало майстрів вести діалог з повагою до співбесідника, тому найчастіше ми навчаємо дітей просто розмовляти чи, що гірше, лише відповідати на питання. Результат – дитячі сварки.
Також варто з раннього віку навчати дітей розпізнавати, визначати види конфлікту та уміти розв'язувати їх у ненасильницький, прийнятний для усіх сторін спосіб. У найліпшому варіанті – попереджати.
Жодна етика не вирішує і не навчає, як вирішувати особисті та міжособистісні проблеми, як розв’язувати конфлікти і виходити зі скрутних ситуацій з мінімальними фізичними, моральними і репутаційними втратами. Не знаю посібника з етики, що є практичним курсом. На сторінках підручників з етики найчастіше висвітлюються проблеми і даються нерідко, на жаль, вже неактуальні поради. Порада не є тренувальною вправою. Проте дискримінаційного вмісту у вже «грифованих» примірниках чимало.
Не може бути у підручнику комунального (державного) закладу освіти посилання на будь-які релігійні канони чи джерела, якщо це не підручник з історії релігії для спеціалізованих закладів. Особливо, коли ці вислови дискримінують одних громадян відносно інших. Україна є мультикультурною та поліконфесійною державою, саме тому Конституція й освітнє законодавство відділили державу від церкви. Освіта в Україні носить світський науковий характер, отже, виховання у закладах освіти ґрунтується на загальнолюдських цінностях, а не лише християнських.
Закон України «Про повну загальну середню освіту» у ст. 15 Виховний процес містить наступні абзаци:
«… поваги до гідності, прав, свобод, законних інтересів людини і громадянина; нетерпимості до приниження честі та гідності людини, фізичного або психологічного насильства, а також до дискримінації за будь-якою ознакою;
… прагнення до утвердження довіри, взаєморозуміння, миру, злагоди між усіма народами, етнічними, національними, релігійними групами»
та у ст. 20 Учні посилається на Закон України «Про освіту», ст. 31 Особливості відносин між закладами освіти та політичними партіями (об’єднаннями) і релігійними організаціями
«1. Державні та комунальні заклади освіти відокремлені від церкви (релігійних організацій), мають світський характер».
Навіть на сторінках християнського вчення можна прочитати на підтвердження моїх тез наступне: «Віддайте ж кесареве кесареві, а Боже Богові» (Мат. 22:15-22). І це не лише про мито і динарії. Насправді про співіснування церкви і держави.
Однак і це не єдина проблема. Проблема не менша - у дисонансі, роздвоєнні, яке може відчути дитина через вивчення у звичайній комунальній школі одного предмету навіть з частково релігійним вмістом. Уявіть, що у 1 класі під час уроку ОХЕ дитина дізнається про релігійне трактування походження нашої планети і людини. На інших уроках вона отримує дещо іншу інформацію, що ґрунтується на наукових дослідженнях. Як вірити учителю і чи вірити батькам? З роками проблема може лише поглиблюватися, оскільки, потрапляючи до школи, діти нерідко набувають здатності приховувати певні моменти шкільного життя, де у них виникає нерозуміння предмету чи явища.
Я не виступаю проти релігійних поглядів громадян – це особиста справа кожного. Але коли батьки дитину привчають до своєї віри вдома, вони знають, що та як пояснити, і несуть відповідальність за наслідки. Принаймні це не буде вчитель, з вуст котрого на кожному уроці звучить протилежне.
Гортаючи підручники різних етик і зошити до них, я не побачила жодного корисного завдання на розвиток комунікаційних навичок, критичного мислення у школярів та інших компетентностей. Не зустріла ефективних групових тренувальних вправ, які є, наприклад, у комплекті освітніх програм «Вирішення конфліктів мирним шляхом. Базові навички медіації», що розробили у 2018 році ГО Ла Страда, МОН, ІМЗО і ЮНІСЕФ за підтримки ЄС. Можливо, я не там шукала? Натомість вичерпний перелік необхідних навичок містять стандарти загальної середньої освіти.
30 вересня 2020 року Кабінет міністрів України ухвалив постанову №898 «Про деякі питання державних стандартів повної загальної середньої освіти» (далі – Стандарти), яка застосовуватиметься з 1 вересня 2022 року, тобто з переходом до 5 класу нинішніх третьокласників НУШ.
До переліку орієнтирів та компетентностей, яких має набути кожен учень за час навчання у 5-9 класах, входить чимало важливих предметних досягнень та соціальних навичок. Зокрема, у п. 9 Стандартів до кожного з 11 наскрізних вмінь в усіх ключових компетентностях так чи інакше входять здатність логічно мислити, висловлювати думку і доводити надійність аргументів та зважати на протилежні думки, до критичного і системного мислення. А п. п. 7 я би навіть процитувала:
«7) конструктивно керувати емоціями, що передбачає здатність розпізнавати власні емоції та емоційний стан інших, сприймати емоції без осуду, адекватно реагувати на конфліктні ситуації, розуміти, як емоції можуть допомагати і заважати в діяльності, налаштовуючи себе на пошук внутрішньої рівноваги, конструктивну комунікацію, зосередження уваги, продуктивну діяльність».
Кожен освітній предмет має давати вичерпні вимірювані знання, а дитина має демонструвати результати свого навчання на певному рівні (оцінка, бал) і за певними критеріями. Ну немає інших варіантів для предмету і програми загалом. ЗУ «Про повну загальну середню освіту» наголошує на цьому: ст. 11. Освітня програма
«5. Не можуть бути затверджені та використовуватися освітні програми, що не передбачають досягнення учнями результатів навчання, визначених державними стандартами».
І наостанок – пара абзаців на роздуми.
Чи багато серед нас, дорослих, таких розумних «майстрів пера» тут, у мережі, хто так само триматиме слово перед навіть нечисельною публікою?
Упевнена, якщо я забуваю, плутаю слова, втрачаю дар мови чи навпаки можу бовкнути щось не те перед незнайомими і малознайомими людьми, то точно я не одна - серед вас такі, певно, є теж.
А це відбивається на багатьох життєвих процесах, зокрема, і на продуктивності праці. Тоді в ситуації, коли, приміром, працівник не наважується звернутися до керівника за обґрунтованим покращенням умов, унеможливлюється якісне виконання обсягу робіт. Це елементарні речі для того, хто виконував хоч кілька вправ з риторики і дещо прочитав про стратегію й тактику.
Або такий ще приклад. Подружжя розлучається через відсутність розуміння між сторонами. А варто було лише кожному озвучити бажання, спробувати знайти точки дотику і розбіжності, а потім і спільне рішення. І це лише уміння чи невміння вести діалог.
Але найгірше, що ні методами розв'язання конфліктів, ні способами ведення діалогу, ні риторикою часто не володіють шкільні вчителі. Інакше би школи не потопали в конфліктах.
Тож наполягаю: жодних етик!
Мистецтво діалогу і риторика. Для всіх учнів. І дорослих.
Передусім для студентів педагогічних закладів вищої освіти та педагогів під час підвищення кваліфікації.
Зрозуміло, що тут постає питання щодо програм, підручників, викладачів до часу підготовки належної кількості педагогів з відповідним фахом. Проте однаково варто починати з впровадження пілотного проєкту, під час якого апробується «життєздатність» програми – легкість засвоєння і викладання.
Щодо діалогу, як мені здається, було би логічним звернення за підтримкою до ОБСЄ в Україні. Вони сприяли розробці серії чудових популярних курсів, які можна безкоштовно опанувати на платформі Прометеус. Обов’язково залучити до співпраці ГО Ла Страда – вони точно знають, що треба дітям різних вікових категорій. Якщо сучасних педагогів і психологів долучити до адаптації курсу за різними особливостями, то за пів року можна підготувати та з 1 вересня розпочати пілотні проєкти в закладах освіти. Тож встигнути до 1 вересня 2022 року завершити «пілот» і надрукувати підручники – цілком реальна справа.
З риторикою можна зробити те саме. Фахівці з предмету, педагоги і психологи адаптують курс риторики. Програма пілотується, вносяться правки за зауваженнями «з полів», і курс впроваджується на постійній основі.
Ідеальним варіантом була би розробка інтегрованого курсу. Скажімо, «Мистецтво взаємин» чи щось на кшталт. Це був би найкращий подарунок системі освіти і кожному з учасників освітнього процесу.
По материалам: Освіта.ua
Дата публикации: 15.02.2021