Автор: Сергей Захарин, доктор экономических наук, профессор, глава ОО «Науково-дослідний інститут економічного розвитку», руководитель патронатной службы министра образования и науки Украины.
Сучасні економісти сприймають освіту не просто як сферу, де хтось навчає, а хтось навчається, а передусім як вид економічної діяльності, простіше кажучи – як галузь економіки.
Державна служба статистики України регулярно поширює інформацію про економічно значущі результати функціонування національної освітньої системи.
Приміром, з оприлюднених даних відомо, що у І – ІІІ кварталах 2020 року у виді економічної діяльності «освіта» було вироблено валовий внутрішній продукт розміром 140 млрд 362 млн грн (у тому числі у ІІІ кварталі – 44 млрд 025 млн грн). Це чимало. Принаймні, більше, аніж у добувній промисловості, будівництві, сферах постачання електроенергії, водопостачання, тимчасового розміщування (готельне господарство), фінансовій та страховій діяльності, охороні здоров’я.
Цікаво, що у засобах масової інформації часто-густо говорять і пишуть про добувну промисловість або банківську діяльність, вживаючи різні економічні поняття, але коли говорять і пишуть про освіту – економічне мислення кудись швидко «зникає».
На жаль, часто-густо галасливі «експерти» та «експертки» пишуть освітні дописи, у яких ніби-то вживаються економічні поняття, інколи навіть у правильних відмінках, але з точки зору економічної науки загальний зміст написаного є або «хайпом», або безглуздям.
Отже, читаємо та вникаємо.
«Нова українська школа у зоні ризику. Це те, над чим багато років працювали освітяни, урядовці й парламентарі. Вона успішно почала втілюватись у життя. Ми почали переходити від звичної «освіти знань» до «освіти вмінь та компетенцій». Адже світ швидко розвивається, і майбутнє за тими, хто не лише має знання, а вміє їх використовувати» – пише народна депутатка з фракції «Голос» Наталія Піпа у своєму блозі. Правда полягає у тому, що насправді завдяки кропіткій роботі фінансистів Міністерства освіти і науки України та місцевих органів управління освітою фінансування «Нової української школи» збільшено майже у півтора рази - у державному бюджеті на 2021 рік закладено видатки на суму 1,42 млрд грн, у тому числі 0,4 млрд грн – підвищення кваліфікації освітян та 1,02 млрд грн – закупівля засобів навчання та обладнання. У грудні минулого року «несподівано» з’ясувалося, що усі галасливі звинувачення на кшталт «нове керівництво МОН знищує реформу «Нової української школи» - виявилися пшиком. Слід звернути увагу на маніпулятивне використання дописувачкою слова «ми» («ми почали переходити…» - хто ці «ми»?), тобто типове намагання сформувати уяву про наявність «нас» (хороших) та «не нас» (поганих).
Це ж так просто: вигадувати собі ворогів, розділяти суспільство на групи та доводити свою правоту непарламентськими методами…
«Що з матеріально-технічною базою, що ноутбуками та планшетами для дітей, що з інтернетом, що з навчальними матеріалами - пане прем'єре, це все також купляється за ці залишки», – дорікає очільнику Уряду колишній заступник Міністра освіти і науки України Єгор Стадний у своєму блозі. Правда полягає у тому, що пан Єгор, перебуваючи на відповідальній посаді заступника міністра до 01 липня 2020 р., не закупив жодного «ноутбуку та планшету для дітей», не зробив так, аби 100% шкіл мали доступ до інтернету, не підготував жодного «навчального матеріалу», не написав жодного підручника, але повчає інших, що це ж все треба таки робити. Дописувач передбачливо не взяв до уваги, що «ноутбуки та планшети» мають купуватися за бюджетні кошти, розподіл яких здійснюється народними депутатами та депутатками під час проектування бюджету, а не профільним міністерством.
Це ж так просто: будувати звинувачення за принципом «не зробив сам – винним за це призначаю іншого».
Довідково зазначу, що Міністерство освіти і науки України обґрунтувало мінімально необхідний обсяг капітальних видатків на ці цілі у 2021 році у розмірі 1,0 млрд грн, Міністерство фінансів України погодилося з цими розрахунками, відповідну суму Уряд запропонував зафіксувати в проекті бюджету – інформація про це є і в ЗМІ, і на сайті МОН. Натомість в останню добу перед голосуванням обсяг видатків за цим напрямом було «зрізано» у 4 рази… Хто саме це зробив? Було б дуже цікаво, якби Єгор провів «громадське розслідування» з цього питання та оприлюднив його результати.
«НУШ зберігається на рівні 2020 року. Програма «Спроможна школа» для підтримки опорних шкіл зберігається, хоч і на 0,5 млрд менше - загалом 1 млрд… З новенького - збільшують до 1 млрд видатки на ремонти університетів і коледжів. Буде або велике будівництво, або великий дерибан. Багато роботи для Рахункової, одним словом. І надія на Мінфін у боротьбі за якісний порядок використання коштів… У науці без змін… Вважаю, наукові дослідження дещо важливішими, ніж ремонти приймалень. Але такі пріоритети», – пише колишня Міністерка освіти і науки Україн Ганна Новосад у своєму блозі. Правда полягає у тому, що фінансування проекту «Нова українська школа» у бюджеті-2021 значно збільшено (про це вже йшлося). На проект «Спроможна школа» у 2021 році виділено 1,0 млрд грн (збільшення порівняно з попереднім роком – у 2 рази). Зверніть увагу: ще жодної копійки на ремонт гуртожитків заклади вищої освіти не отримали, але дописувачка вже вживає слова емоційного забарвлення «дерибан», «боротьба», «ремонт приймалень» тощо та погрожує перевірками Рахункової палати.
Це ж так просто: шукати чорну кішку там, де її немає, але свої пошуки видавати за «голос правди і добра».
«Є універсальний показник, щоб зрозуміти, чи поважають науку в країні: наукоємність ВВП, тобто витрати на дослідження та розробки за усіма джерелами у відсотках до ВВП. У 2019 році в Україні вона становила 0,43%, з них – 0,17% коштом Держбюджету. Це – нічого, це – космічний пил», – критикує МОН народна депутатка з фракції «Голос» Інна Совсун у своєму блозі. Але правда полягає у тому, що держава фінансує освіту і науку не лише через державний бюджет, а також створює умови для фінансування цих сфер коштом місцевих бюджетів. Більшість капітальних видатків на освіту здійснюється саме за рахунок місцевих бюджетів, а не державного. Окрім того, фінансування сфери освіти і науки здійснюється не лише через Міністерство освіти і науки України, але також – через національні академії наук (у нашій країні їх 6), різні міністерства (які мають у своєму підпорядкуванні відомчі заклади освіти та наукові установи), а також за рахунок корпоративних та приватних інвестицій.
До речі, даю статистичну довідку: у 2019 році, про який пише дописувачка, капітальні інвестиції в освіту становили 0,12% ВВП, а у 2015 році, колі пані Інна займала високу посаду першого заступника міністра освіти і науки України, капітальні інвестиції в освіту становили лише 0,08% ВВП. Іншими словами, за «часів правління» Совсун показник відносного рівня інвестування освіти був у 1,5 рази меншим, аніж у періоді, коли вона знайшла чергову «зраду».
Це ж так просто: хаяти інших – у той час, коли у самої справи йшли ще гірше.
Наталія, Інна, Ганнуся та Єгор частенько виступають у публічному просторі з різними дописами, текстами, заявами та інтерв’ю. Але з оприлюднених текстів можна зробити висновок, що протягом другого півріччя 2020 року ці громадяни не сформулювали жодної реалістичної (економічно обґрунтованої) пропозиції, спрямованої на організацію належного бюджетного фінансування хоча б однієї актуальної програми у сфері освіти. Воно і зрозуміло: кропітка робота – не для «еліти».
Страшно, коли «економічний нігілізм» демонструють ті, хто допущений до ухвалення державних рішень.
Авторам численних «мудронаписаних» дописів хочеться дати пораду найняти репетиторів з курсів «економічна теорія», «історія економічної думки», «економічна історія», «макроекономіка», «державне регулювання економіки», «державні фінанси», «економічна статистика», «економічне прогнозування», «економетрія», «економіка освіти», які вивчають студенти-економісти, та позайматися ґрунтовно, хоча б 2-3 роки. Боюся, ця порада залишиться лише на «папері», оскільки грантодавці часто-густо платять не за підвищення грамотності грантоотримувачів, а за щось інше.
P.S. У цій статті відображено лише позицію автора. Висновки та фактичні твердження, наведені у цій статті, не відображають позиції державних органів, установ, організацій.
По материалам: Освіта.ua
Дата публикации: 05.02.2021