Наталия Рудницкая: учительница & COVID: вариации на тему

Школа, как зеркало общественных процессов, лучше всего демонстрирует несостоятельность и бессистемность действий

Наталия Рудницкая: учительница & COVID: вариации на тему

Автор: Наталия Рудницкая, учитель, г. Каменец-Подольский.

Привіт, я Наталя, мені 45 років, і я перехворіла на covid. Так само, як і майже 900 тисяч інших людей в Україні. І розповідаю.

Навіщо? Публічні особи пишуть про це для того, аби убезпечити інших людей. Кожна історія - це історія досвіду. Тим паче, багато кому з друзів обіцяла, що розкажу про себе «всім одразу». Тож ловіть лонґрідика.

Як це сталося? Хтозна... Завжди міняла маски, мила руки. Не відвідувала дискотек, нічних клубів, не їздила в громадському транспорті. Просто ходила на роботу. Захворіла не лише я, хоча й не маю права розголошувати діагнози інших колег. Але в мене був covid.

Особливості перебігу

Ми й досі не знаємо, чи перехворів мій чоловік. Усе почалося з того, що в Сашка піднялася висока температура і з'явилися ознаки циститу. Почав лікування, за кілька днів почав кашляти. Пролікувався та й пішов на роботу.

За кілька днів захворіла я. Усе почалося з того, що відчула якусь кріпатуру, ніби після інтенсивного тренування. На вечір піднялася температура до 37. Наступного дня усе було нормально, та коли я писала статтю, відчула кріпатуру пальців. Наступного дня я «придумала» собі температуру (насправді вона була нормальна, але я відчула, що «не те»), зателефонувала сімейній лікарці, відкрила лікарняний і лягла спати.

Так я проспала декілька днів, маючи при цьому нормальну температуру 36,6 - 36,7, іноді не в силі навіть підвестися.

У цей час Сашкові теж «завернуло» хворобу, знову «гавкаючий» кашель+ цистит, і ми почали лікуватися обоє. Його тест показав відсутність антитіл на covid, але хтозна, наскільки ефективні ті тести...

Розуміючи, що моє лікування не дає бажаного ефекту, хоча температура в мене була нормальна, та чоловік забив тривогу, і ми поїхали на КТ до Хмельницького, заодно знайшли ще одного спеціаліста, який нас консультував упродовж захворювання. Діагностика показала ковідну пневмонію з ураженням 25% легенів.

Найскладнішими в мене були 12-16 день. Спати/лежати/спати/лежати сон/марення/укол/жменя таблеток... Цілковита слабкість + підшлункова, +шлунок, + ще щось...

Я, людина, яка в спортзалі на біговій доріжці видавала 40-хвилинну 10-ку й півторагодинне силове тренування на всі групи м'язів (для тих, хто «в темі»), ходила Карпатами 20+ км. на день по хребтах, аж раптом не змогла пройти кількасот метрів. Не маючи супутніх хвороб чи шкідливих звичок!

Одного разу відчула: уже краще - і почала одужувати. Ковідний марафон тривав 30 днів.

Емоційний стан

Кілька перших днів я не могла прийняти те, що ЦЕ сталося зі мною. Як це так, людина, що тримає все під контролем, раптом втратила контроль? Потім я прийняла цю хворобу. Пояснила сама собі так: це лотерея, то чому не ти? Я ж перемагала не раз, а тепер час тримати удар. Ніхто не має індульгенції. Якщо ти молода і здорова - це прекрасно, але не 100%, що тебе не торкнеться.

Два приступи паніки. Перший: почала загинати пальці, рахуючи людей, з якими контактувала останні кілька днів, включаючи своїх батьків та батьків чоловіка. Пальці швидко закінчилися, і це було страшно... Другий: що буде, якщо захворіють мої батьки, люди з хронічними хворобами, що живуть у селі, не маючи доступу до якісної медицини? Про медицину - у наступному розділі.

Медицина

1. Ми змінили сімейного лікаря. На цьому все.

2. Тестування, аналізи - приватні, бо безкоштовні тести – «рано тобі ще», «там велика черга», «зателефонуйте завтра - ми з вами не домовлялися».

3.Державні поліклініки, лабораторії не справляються з навантаженням.

4. Система не витримує навантаження, хоча докладається чимало зусиль, щоби якось «розвести» ситуації.

5. Ліки не завжди є в аптеках, іноді це дорогі аналоги. Ми обійшли шість аптек, щоб знайти антибіотик. Наприклад, пульсоксиметр, який потрібен був «тут і зараз», ми придбали за 990 грн, хоча в «Розетці» його красна ціна - 500 грн.

Соціальна дистанція

Майже не можлива. Як написав один чоловік в коментарі: «Ковідні швендяють!» Це правда. Доводиться ходити в аптеки, у магазин, у поліклініку. Наша система доставки не настільки розвинута, щоби можна було замовляти «під двері»... У родині з двох людей, що проживають в однокімнатній квартирі, це майже не можливо. Спочатку я намагалася якось «дистанціюватися», та після того, як він автоматично допив сік з моєї склянки, ми полишили такі спроби.

Поради

1. Не слухайте жодних порад.

2. Носіть маски й мийте руки.

3. Довіряйте лише лікарям, будьте готові до того, що вам доведеться шукати лікарів для додаткових консультацій.

4. Пам'ятайте, що в кожної людини хвороба може проявлятися по-різному. Наприклад, я знаю людину, яка не спала впродовж всієї хвороби, інша - плакала, хтось гикав...

5. Особисто я ніколи не дозволю собі радити хоч щось іншим. А весь фейсбук рясніє «протоколами». Не слухайте порадників.

6. Хвороба підступна, але, як зауважив мій лікар, 80% - це легка форма. Вірте в себе.

7. Це дорого, тому гроші мають бути «про запас». Добре, якщо не захворієте, то витратите їх на щось приємне.

Фінансове питання

Упродовж усього нашого «ковідування» ми витратили більше 20 тис. грн. Левова частка цих витрат - це аналізи, діагностика, консультації приватних лікарів. Харчування - окрема стаття, бо воно дієтичне.

Так, це багато. Та гроші заробимо, якщо буде здоров'я.

Рефлексії

Ніхто не винен у тому, що я захворіла: ні учні, ні їхні батьки.

Проблема глобальна. Вона в керуванні державою. Ніколи не буде пуття в тій країні, яка знецінює людей. Люди - це найбільша цінність, а не гвинтики в системі управління. Усі мають право на захист, на соціальне страхування, на гарантії безпеки.

Страждають не лише вчителі, але й інші категорії населення: від лікарів (їм особлива подяка!) до соціальних працівників, від акторів-аніматорів до водіїв маршруток... Так, учителі мають бути захищені. Так само, як і пенсіонери, як і молоді люди.

І школа, як дзеркало суспільних процесів, якнайкраще демонструє недолугість і безсистемність дій тих, хто сьогодні керує.

Звичайно, легко «перевести стрілки» на місцеву владу, при цьому не забезпечуючи учасників освітнього процесу безкоштовним тестуванням. Чому не розроблено єдиної державної освітньої платформи для дистанційки? Чому не проведено підготовку вчителів з організації дистанційного навчання? Самі винні? Так нам і треба?

А тим часом створюється штучне протистояння між соціальними групами. Навіщо? То така державна політика?

Про це можна багато говорити, багато сперечатися...

Та чи є потреба?

Є сьогоднішні реалії життя. І як вільна людина у демократичній державі, я не робитиму вигляд, що все ок. Особливо, коли чую про «самі винні».

Хочеться почути вашу думку, мої добрі друзі. Тож проситиму коментарів та поширення моєї інформації.

І насамкінець, друзі, бажаймо одне одному «міцного здоров'я на многая літа!» , а не тих несмішних кварталівських «36,6», бо за такої температури можна теж хворіти.

Не хворійте, мої дружечки. Бережімо себе й будьмо мудрими!

А ми таки сильні!

Оригінал

Освіта.ua
10.12.2020

Популярные блоги
Д. Коптило: реформаторы не виноваты, что изменений нет Далеко не Клопотенко, Супрун или Гриневич виноваты в том, что перемен к лучшему не происходит
В. Онацкий: репетиторство как альтернатива школе Бороться с репетиторством не стоит, но нужно улучшать образовательный процесс в школах
Олег Фасоля: на сколько же выросла зарплата учителя? Государство не может обеспечить уровень зарплаты, который должен соответствовать статусу педагога в обществе
А. Костюк: Польше нужны таланты, а Украине – нет? Система высшего образования Украины обречена продуцировать массовый образовательный продукт, а не уникальный
Комментарии
Аватар
Осталось 2000 символов. «Правила» комментирования
Имя: Заполните, или авторизуйтесь
Код:
Код
Нет комментариев