Т. Павлов: образование в условиях пандемии

Автор: Тарас Павлов, математик, образовательный тьютор.

Зараз в освітній спільноті дуже багато говорять про форму і дуже мало про суть. Безліч статей на тему «як налаштувати роботу онлайн» - і жодної статті про те, для чого це все.

Так склалось, що я більше тьютор, ніж репетитор - і мені для роботи, і щоб в дітей були результати, не менш важливо розуміти, що з дитиною коїться, і допомогти їй з її проблемами, а не просто пояснити тему. Тому нас ще називають адвокатами дітей.

На правах адвоката - декілька історій від дітей за минулий тиждень. Звісно, без імен:

• тести в гугл-формах з криво і з помилками записаними формулами;
• самостійна, яку потрібно було відправити на пошту до 12, про яку вчителька о 11 повідомила, що роботи вже не приймаються, і милостиво(!) погодилась зробити перездачу;
• відправлення завдань вчителями одного і того ж класу в 5(!) різних месенджерах;
• кілометрові списки завдань без жодних пояснень;
• 15-хвилинні переклички ні про що в Zoom, які не несуть жодного сенсу, але відсутність у яких карається тощо…

Чому це все відбувається? Бо традиційно в традиційній школі (вже вибачте за тавтологію) значно більший наголос робиться на формі. А суть губиться - з багатьох, зрозумілих тим хто розбирається в сфері, причин.

Пропоную хоча б починати розмовляти про суть.

Для початку ґрунтовної розмови варто узгодити аксіоми:

• будь-яка діяльність має бути направлена на подолання якоїсь проблеми. спершу з'являється проблема - з неї ціль - шукаємо ефективні шляхи рішення - а потім вже діємо;
• в онлайні неможливо контролювати все, будь-яка спроба це зробити значно знижує ефективність роботи і не приносить відчутного ефекту;
• ми можемо бути вчителями і учнями в реальному житті, в онлайні ми всі партнери. І, за замовчуванням, вважаємо, що всі хочуть вирішити проблему, а не збільшити її. Взаємоповага в процесі значно важливіша за зручність.

Якщо Ви не готові прийняти ці три прості правила - далі читати немає сенсу. Якщо згодні - давайте спробуємо скласти список проблем, які перед нами стоять.

• Проблема №1: без допомоги вчителів діти часто (не завжди) не розуміють, у якому напрямку розвиватись;
• Проблема №2: вчителі відповідальні за знання дітей, і їм важливо розуміти, що відбувається в даний момент;
• Проблема №3: р̶а̶й̶о̶н̶о̶ ̶п̶о̶в̶и̶н̶н̶о̶ ̶б̶у̶т̶и̶ ̶з̶а̶д̶о̶в̶о̶л̶е̶н̶е̶ програма повинна бути засвоєна. А сама вона чомусь цього не робить.

Коли проблеми озвучені - можна шукати рішення: в якому напрямку рухатись, як показати дитині, що їй потрібно робити?

• Можна банально скинути батькам/дітям календарне планування. Якщо оформити його у вигляді дерева чи квесту - отримаєте ще і підйом мотивації, бо діти будуть розуміти, скільки пройшли і куди рухаються. Так, тепер доведеться дивитись на декілька кроків вперед.

Всім нам:

• тепер завдання мають бути продумані максимально чітко і зрозуміло. Не витрачайте час на спроби провести неякісний урок в zoom - краще знайдіть якісні ресурси на цю тему в мережі і поділіться ними з дітьми. Ставте себе на місце дитини і оцінюйте, наскільки складно їй буде зрозуміти, що саме потрібно зробити;
• попереджати про активності, такі як самостійні чи контрольні, варто завчасно. А значно краще - відмовтесь від них по максимуму - зараз контролювати щось неможливо, усі в стані стресу, і додатковий стрес нікому не потрібен;
• розповідайте про те, що для чого вчиться. Це необхідно робити завше, але зараз онлайн піднімає цю проблему нагору - і в дітей природно запитання «для чого?» виникає частіше;
• дуже гарно працюють всякі спеціалізовані ресурси, якщо ви знаєте такі в вашій сфері. Скажімо в математиці то khan academy, ixl, gios, тощо - безліч їх. Усі різного рівня і під різні задачі, але якщо ви здатні ефективно з ними працювати з урахуванням трьох базових принципів - сміливо використовуйте.

Як отримати від дітей фідбек і розуміти, хто в якому стані зараз?

• замініть уроки розмовами. 1 на 1, невеликими групами, можна класом. Можна просто поділитись враженнями чи обговорити якусь цікаву всім тему. Можна поспілкуватись на тему уроку. Але поспілкуватись, а не слухати вчителя - це важливо. Це не обов'язково має бути 45 хвилин - може вистачити 15 хвилин, щоб переконатись, що у всіх все гаразд. Це не має бути обов'язковим, але якщо дитина системно ігнорує заходи - поцікавтесь у батьків, чи все гаразд, чи напишіть, що хвилюєтесь;
• гугл-форми для збору запитань і відгуків. Після кожної зустрічі і перед нею. «Які запитання у вас виникли в процесі виконання самостійних завдань?», «що б ви хотіли обговорити на зустрічі?», «як ми могли б зробити наші зустрічі ефективнішими?»
• короткі самостійні. Без виставлення оцінок - щоб у дітей не було потреби обманювати. Ви ж не гдз і гугл перевірити хочете, а діток?
• просто запитуйте. Просто запитуйте дітей. Так, це дійсно просто, хоч і незвично для багатьох. Вони відповідають, перевірено. Можливо не одразу щиро - бо багато з них розучились довіряти.

Програма повинна бути засвоєна. Це може стати вашою спільною задачею з дітьми. Розповідайте їм про важливість цього. Але спершу:

• ...змиріться, що програма не буде засвоєна, і її доведеться наздоганяти. Що б ви не робили. Не замучаним («а» замість «е» в слові - то не помилка) дітям буде зробити це значно простіше;
• нам всім на всіх етапах доведеться проявити максимум гнучкості - бо карантин змінить усі стандартні методи оцінювання. І це один із неочікуваних бонусів пандемії - давно пора про це замислитись. Школа вже не буде такою, як раніше, після цього досвіду - звикайте.

І ще декілька лайфхаків, які в цілому корисні в роботі в мережі:

• зберігайте інформацію в одному місці - щоб її було максимально просто знайти. Google документ завжди кращий за Word-документ, який десь валяється в чаті. Так само як Discord чи Slack кращий за чат у вайбері. Це ж стосується безлічі чатів - ну невже так складно домовитись про один мессенджер для школи. Ну чи хоча б для класу. Для мене це про банальну повагу до людей;
• інструкції в житті не потрібні. Інструкції в інтернеті - незамінні. Доносьте свої думки максимально чітко і щиро. Ставте себе на місце людини, для якої ви щось пишете;
• карантин - це можливості, а не обмеження. Він не зупиняє життя, просто змінює його. Щодня, у кожній дії - намагайтесь робити себе трішки ефективнішими.

Пандемія COVID-19 - наш спільний виклик. І наша спільна можливість.

По материалам: Освіта.ua
Дата публикации: 06.04.2020