И.Примаченко: на образование деньги не дают, их собирают
Автор: Иван Примаченко, основатель платформы Prometheus.
Кожного разу, коли я пишу про Стенфорд, хтось з українських освітян обов'язково залишає коментар про те, що «якби нам дали такі гроші, то ми б легко наздогнали і перегнали Стенфорд - а без грошей і порівнювати не можна!» Отож, вирішив розкрити всі секрети, розповісти, звідки береться річний бюджет Стенфордського університету в 6.3 мільярди доларів і як цей трюк можуть повторити українські виші.
- Фундаментальне світоглядне - Стенфорду ніхто гроші просто так не дає. Стенфорд гроші збирає. Минулого року 1.1 мільярд доларів університету пожертвували 76 000 (!) донорів. Ще 20% бюджет отримав від свого ендавменту - пожертв попередніх років, які були не витрачені, а інвестовані, і тепер приносять щорічний прибуток. 17% коштів принесли спонсоровані дослідження. Ще 15% - плата за навчання студентів. Окремо варто згадати 20% бюджету, зароблених університетом на наданні медичних послуг - якість медичного факультету в Стенфорді така, що він є серйозною статтею прибутків.
- Але як збирати мільярди доларів пожертв і спонсорованих досліджень? Почати потрібно з уваги до власної репутації. Кілька років тому знаменитий історик професор Ніл Ферґюсон заснував в університеті організацію на захист свободи слова Cardinal Conversations, що запрошували на кампус в якості спікерів людей, публічна позиція яких викликала обурення з боку багатьох студентів. Цього літа Стенфорд сколихнувся від скандалу, коли були опубліковані листи Ферґюсона до студентів-прихильників, із закликом знайти компромат на студентів лівих поглядів, які вимагали цензурувати виступи суперечливих спікерів. Професор назвав це спробою «кілерства репутації», але відразу подав у відставку з поста голови Cardinal Conversations. Людина нічого не вкрала, дурниць не публікувала, своїм становищем не зловживала. Але для захисту репутації свого проекту і університету вирішила взяти всю відповідальність на себе. Все ще дивуєтеся, чому люди жертвують мільярди Стенфорду і не хочуть жертвувати українським вишам з їх безкарними лептонними богами, жінками-кішками і ректорською незадекларованою нерухомістю в Каліфорнії?
- Університет публічно дякує всім, хто йому допоміг, і пишається успіхами всіх, хто колись тут вчився. Над кампусом височіє Башта Гувера, названа на честь випускника Стенфорду, що став президентом США. В офісі, де ми працюємо, відвідувачів зустрічає табличка, що колись в тутешньому гуртожитку жив Джон Стейнбек. Всі будівлі та левова частка аудиторій мають імена – як правило, на честь видатних випускників та донорів, завдяки чиїм пожертвам ці будівлі були збудовані. Як після такого не запалитися бажанням пожертвувати гроші університету?
- Кожного жовтня в університеті урочисто відмічають дні випускників, накривають столи і організують пишні вечірки, куди запрошують всіх, хто вчився в Стенфорді: від випускників минулого року до тих, хто випустився 50 років тому. Це загальноуніверситетська серія подій, про які говорить вся спільнота. Окрема будівля на кампусі відведена під Центр випускників з власною кав’ярнею, садом та конференц-залами. А всі випускники мають особливий пожиттєвий статус і доступ до ресурсів університету. Пам'ятаєте про 76 000 донорів на рік? Збирають їх ось таким багаторічним кропітким вибудовуванням стосунків з випускниками на базі глибокої поваги і підтримки.
- І нарешті, про унікальну американську культуру, завдяки якій кристально чесний бізнес жертвує великі гроші на освіту. Як відомо, Стенфордський університет було засновано на гроші подружжя Стенфордів, які, трагічно втративши свого єдиного сина, вирішили заснувати навчальний заклад для всіх дітей Каліфорнії. Трохи підзабувся той факт, звідки гроші з'явилися в самого Ліланда Стенфорда, який був залізничним магнатом і якого історики часто відносять до групи «баронів-грабіжників», які заправляли американським бізнесом у другій половині 19 століття. Пам'ятаєте стереотипну залізничну компанію з вестернів, яка намагається всіма правдами і неправдами відняти у людей землю? Стереотип цей виник не на пустому місці. Ліланд Стенфорд був тодішнім олігархом, а умови пошуку грошей на освіту в тодішній Америці не так сильно відрізнялися від того, що ми бачимо в сучасній Україні.
В Україні вже є університети, які не шукають виправдань, а досягають великих успіхів у зборі пожертв - нова надсучасна бібліотека Українського католицького університету тому наочний доказ. Жодних секретів фінансового успіху західних вишів не існує. Час вивчати їх досвід і братися до справи: гроші на освіту не дають, їх збирають тяжкою працею.
По материалам: Освіта.ua
Дата публикации: 12.11.2018