Автор: Игорь Ликарчук, экс-руководитель Украинского центра оценивания качества образования.
У мережі є такий пост: «Сьогодні-непересічна освітянська дата -50 річчя утворення методичної служби України. Вітаю дорогих колег з цією датою. Бажаю здоров’я, любові, витримки, позитивно налаштованих і творчих педагогів. Бажаю нам меншого паперового навантаження,а більше живих, творчих справ, натхнення у роботі і щоб за напруженими буднями освітянського методиста ми бачили красу природи, мали час на спілкування з близькими людьми,багато подорожували і мали величезне задоволення від життя!»
А я і не знав про цю «непересічну» дату. І, очевидно, не лише я. Бо за 7 годин біля цього посту усього півтора десятка лайків. Очевидно, що «напружені будні» колег автора посту не дають їм можливості лайкнути. А, можливо, вони десь «подорожують і мають величезне задоволення від життя».
Рядові вчителі також зовсім не поспішають вітати «дорогих» методистів. Але лихо з ними. Бо якби я раніше згадав про цю подію, то, насамперед, побажав би, щоб для нинішньої методичної служби це свято було останнім. Бо вона за 50 років так скомпрометувала себе в очах працюючого вчителя, що краще про неї забути.
А замість неї повинна народитися нова сервісна служба допомоги й підтримки учителя. Якщо той цієї допомогли потребує...
Тож не все, що блищить, можна назвати золотом. І не кожне свято доцільно святкувати...
По материалам: Освіта.ua
Дата публикации: 20.10.2017