Автор: Игорь Ликарчук, экс-руководитель Украинского центра оценивания качества образования.
Упродовж чотирьох вихідних контактував із кількома учителями. Дуже хорошими учителями. Й так чи інакше йшла мова про шкільні справи. І не скільки про реформи, як про сьогодення.
Учительство не може зрозуміти, чому стільки галасу про те, що буде. І холодне мовчання, коли це стосується проблем сьогодення. Скажімо, є проблема мобільних телефонів у школі. А швидше - зловживання використанням гаджетів тоді, коли це не потрібно.
Що може учитель зробити з цією бідою? А нічого, крім умовлянь, переконань, прохань... Чи допомагають такі умовляння й переконання? Далеко не завжди... Й виникає закономірне питання: «Чому наші освітні керманичі не можуть ініціювати й прийняти законодавчий акт, яким були б запроваджені відповідні застережні чи каральні заходи, котрі унеможливили несанкціоноване використання гаджетів під час навчального процесу? Як те уже зроблено в багатьох країнах світу».
Чи ловити журавля в небі більш приємне заняття, аніж вникати в сьогодення української школи та хоч якось реагувати на ті виклики й проблеми, що там виникають? І це стосується не лише проблеми гаджетів…
По материалам: Освіта.ua
Дата публикации: 03.05.2017