Автор: Виктор Громовой, образовательный эксперт, заслуженный учитель Украины.
Зараз спілкування між школою і тими, хто «над нею» нагадує «секс по телефону». За такого типу взаємин не має значення що там, на іншому кінці ланцюжка спілкування відбувається насправді (у офісі інтим-оператора чи в тому чи іншому навчальному закладі). Головне, що на словах (як правило, викладених на папері) школа демонструє бажання виконати і створює враження що виконує будь-яку забаганку. Хоча усі учасники подібного спілкування чудово розуміють, що в процесі реалізації обіцянки «Любые твои фантазии — я воплощу в жизнь» удавана реальність стає важливішою за «дійсну» реальність... По суті відбувається підміна дійсності, створюється паралельна реальність.
Мабуть, хтось від цього теж отримує якесь (само)задоволення, але ми знаємо, що у випадку з відвертим конструюванням удаваної реальності в освіті, слова — це ще не дія.
Не знаю що кажуть сексопатологи щодо нормальності сексу по телефону, але, якщо в системі управління освітою немає розрізнення між удаваною дійсністю та «дійсною дійсністю», — це явна патологія освітньої системи.
Займатися «сексом по телефону» в сфері управління системою освіти є не просто збоченням! Фантоми не можуть створити справжню освітню реальність, а видимість впливу на розвиток системи освіти — реального процесу управління нею. Як наслідок, МОН упродовж десятиліть реформує освіту, якої насправді немає. Зрештою на усіх рівнях продукуються такі собі галюциногені псевдореформаторські міражі, які хіба що підсилюють синдром видавання бажаного за дійсне.
Можна виділити принаймні два основних типи цього синдрому в освіті:
Звісно, кожен вирішує сам яку лінію поведінки обрати: пройти шлях від ілюзії до реальності чи жити в ілюзорному світі. Адже будь-яка реальність (і педагогічна реальність не є виключенням) — це те, з чим ми погодились.
По материалам: Освіта.ua
Дата публикации: 25.01.2016