Osvita.ua Высшее образование Рефераты Всемирная история Війна за незалежність іспанських колоній в Америці (1810-26)
Ведущие компании и учебные заведения Предложения получения образования от ведущих учебных заведений Украины и зарубежья. Лучшие вузы, компании, образовательные курсы, школы, агентства. По вопросам размещения информации обращайтесь по телефону (044) 200-28-38.

Війна за незалежність іспанських колоній в Америці (1810-26)

Викликана невдоволенням широких верств населення політикою заборон і дискримінацією з боку метрополії, що гальмувала економічний розвиток колоній; початку війни сприяло також пробудження національної самосвідомості, вплив Війни за незалежність в Північній Америці (1775-83), Великій французькій революції, повстання рабів в Домінго (1791-1803). Безпосереднім поштовхом послужили події 1808 в Іспанії, що пішли за вторгненням військ Наполеона I. У 1809 виникли хвилювання в Чукисаке (нині Сукре), Ла-Пасі і інших районах Верхнього Перу (нині Болівія), в Кіто, виникла антиіспанська змова в Вальядоліде (нині Морелія, Мексіка)

Хоч успіх ніде не був досягнутий, ситуація в колоніях різко загострилася. Вести про поразку іспанських військ в метрополії (початок 1810) і окупації більшої частини країни французи були сигналом до озброєних виступів в іспанській Америці.

Венесуела і Нова Гранада (1810-15)

19 квітня 1810 спалахнуло повстання в Каракасі, до влади прийшла Верховна урядова хунта. 2 березня 1811 відкрився Національний конгрес, 5 липня що проголосив незалежність Венесуели і 21 грудня що прийняв республіканську конституцію. У зв'язку з наступом іспанських військ, в квітні 1812 головнокомандуючим збройними силами республіки був призначений Ф. де Міранда,  але після ряду воєнних невдач він капітулював. Майже одночасно з Венесуелой революційне рушення охопило Нову Гранаду (нині Колумбія). 20 липня 1810 в її столиці Боготі почалося повстання, а 30 березня 1811 було оголошено про створення «Держави Кундінамарки», президентом якого став А. Наріньо. Інші провінції в листопаді 1811 об'єдналися в конфедерацію Сполучених провінцій Нової Гранади, з центром Картахеною. При підтримці урядів конфедерації і Кундінамарки була звільнена значна частина Венесуели, і в серпні 1813 утворена 2-га Венесуельська республіка на чолі з С. Боліваром. Але і вона до кінця 1814 пасла під натиском іспанців, що спиралися на сприяння полудиких пастухів-льянеро під керівництвом Х. Т. Бовеса. До травня 1816 експедиційний корпус Морільо відновив владу Іспанії і в Нової Гранаді.

Революційні події на Ріо-де-ла-Платі (1810-15)

У столиці віце-королівства Ріо-де-ла Плати Буенос-Айресі патріоти 25 травня 1810 усунули віце-короля і заснували Тимчасову урядову хунту на чолі з К. Сааведрой. Її спроби підкорити всю територію Ріо-де-ла-Плати натрапили на опір окремих провінцій. У Парагваї місцеве ополчення розбило буенос-айреськую армію М. Бельграно (січень 1811). У травні 1811 там була скасована колоніальна адміністрація, а у 1813 встановлений республіканський стрій. У 1814 «Верховним диктатором республіки» став лікар Х. Г. Франсіа. Населення Східного Берега (нині Уругвай) під керівництвом Х. Х. Артігаса з лютого 1811 вело боротьбу проти іспанських, а потім португальських військ, що вторглися з Бразілії.  Ця боротьба ускладнялася протиріччями між уругвайцями, що прагнули до створення лаплатської федерації автономних провінцій, і Буенос -Айресом,  що домагалося утворення унітарної держави. Делегати Східного Берега не були допущені на Генеральну конституційну асамблею Об'єднаних провінцій Ріо-де-ла-Плати (січень 1813), а до початку 1815 протиріччя вилилися в збройний конфлікт. Буенос-айреськая армія неодноразово зазнавала поразки в Верхньому Перу.

Чілі (1810-15)

У Чілі 18 вересня 1810 був зміщений генерал-капітан, а його функції передані Урядовій хунті. Але остання не зважувалася на повний розрив з Іспанією, чого вимагало радикальне крило патріотів. Користуючись цими розбіжностями, іспанці перекинули підкріплення з Перу, і в жовтні 1814 розгромили чілійців в битві біля Ранкагуа. Незабаром в країні був реставрований колоніальний режим.

Нова Іспанія (1810-15)

У Новій Іспанії (нині Мексіка) повстання, що почалося 16 вересня 1810, очолив священик М. Ідальго. Протягом місяця инсургенти зайняли величезну територію, і в кінці жовтня їх 80-тисячна армія підійшла до Мехіко. Але Ідальго не зважився на штурм міста і попрямував в Гвадалахару, де видав декрети про звільнення рабів, скасування подушної податі, ліквідації торгових монополій, поверненні індіанцям віднятих земель. Ці заходи спонукали велику частину креольских землевласників і купців, багатьох чиновників і офіцерів, що брали участь в повстанні, перейти на сторону іспанців, що полегшило розгром революційної армії (початок в 1811); її керівники були захоплені в полон і страчені. Але незабаром патріоти на чолі зі священиком Х. М. Морелосом відновили боротьбу і добилися серйозних успіхів. Національний конгрес в Чільпансінго 6 листопада 1813 проголосив незалежність Нової Іспанії, а 22 жовтня 1814 в Апацингані прийняв конституцію, що вводила республіканський устрій і що декларувала рівність громадян перед законом, свободу слова і друку. Лише до кінця 1815 роялістам вдалося розсіяти головні сили повсталих і розправитися з Морелосом. До того часу в більшій частині Іспанської Америки, за винятком Ріо-де-ла-Плати, була відновлена влада метрополії.

Звільнення Венесуели і Нової Гранади (1816-22)

З 1816 в Південній Америці почався новий підйом визвольного рушення. Протягом 1817-18 загони Болівара звільнили значну частину Венесуели. Цьому сприяли скасування рабства (1816), декрети про конфіскацію майна іспанської корони і роялістів, про наділення землею солдат визвольної армії (вересень-жовтень 1817), а також перехід льянеро під командуванням Х. А. Паеса на сторону инсургентів і приєднання до них багатьох колишніх рабів. Зізваний 15 лютого 1819 в Ангостуре (нині Сьюдад-Болівар) Національний конгрес знову декларував незалежність Венесуели, після чого війська Болівара перейшли через Анди і 7 серпня отримали перемогу над іспанцями на ріці Бояке, а потім вступили в Боготу, завершивши звільнення більшої частини Нової Гранади. У грудні 1819 Ангостурський конгрес ухвалив Основний закон, що передбачав об'єднання Венесуели, Нової Гранади і Кіто (нині Еквадор) в федеративну республіку Колумбію (в літературі часто іменується Великою Колумбією). 27 лютого 1820 асамблея Нової Гранади схвалила це рішення. Завдавши поразки іспанським військам при Карабобо (24 червня 1821), патріоти завершили розгром їх головних сил в Венесуеле. 30 серпня 1821 Засновницькі збори в Кукуте прийняло конституцію Колумбії, що проголосила повну незалежність, і обрало президентом Болівара. У жовтні колумбійці оволоділи останнім укріпленням ворога на узбережжі Нової Гранади   Картахеною,  а в листопаді була обчищена від противника Панама. У травні 1822 до Колумбії приєдналася територія Кіто.

Положення на Ріо-де-ла-Платі і похід в Чілі (1816-18)

На півдні континенту конгрес Об'єднаних провінцій Рио-де-ла-Плати в Тукумане 9 липня 1816 оголосив про їх незалежність. З мовчазної згоди буенос-айреського уряду португальці в серпні вторглися в Східну провінцію (найменування Східного Берега з 1815) і частково окуповували її. Зломивши опір загонів Артігаса, вони приєднали країну до Бразілії (1821). На початку 1817 Андська армія Х. де Сан-Мартіна здійснила перехід через Анди і 12 лютого розгромила іспанські війська в битві біля Чакабуко (Чілі). Вибраний верховним правителем  Б. О'Хіггінс 12 лютого декларував незалежність Чілі.

Проголошення незалежності Перу (1820-22)

У вересні 1820 війська Мартіна висадилися в Перу і до липня 1821 звільнили значну частину країни. Її незалежність була проголошена в Лімі 28 липня, а Мартін став «протектором» нової держави. Щоб завершити звільнення Перу, він намагався заручитися допомогою Колумбії. Але його переговори з Боліваром в Гуаякілі (26-27 липня 1822) не призвели до угоди, після чого Мартін склав свої повноваження перед перуанським конгресом (20 вересня 1822), а пізніше виїхав в Європу. Озброєна боротьба проти іспанців в Перу продовжувалася.

Нова Іспанія і Центральна Америка (1816-24)

У Новій Іспанії під впливом революції 1820 в метрополії і успіхів південноамериканських колоній намітився підйом визвольного рушення. Консервативна еліта на чолі з А. Ітурбіде,  бажаючи зберегти колишні порядки, стала добиватися відділення від революційної Іспанії. За декілька місяців армія Ітурбіде зайняла майже всі крупні центри і вступила в Мехіко, де 28 вересня 1821 було проголошено створення незалежної Мексіканської імперії. У травні 1822 Ітурбіде оголосив себе імператором Августіном I. Але імперія виявилася недовговічною, і після її краху (березень 1823) затвердилася республіканська система, закріплена конституцією 1824. Після завоювання незалежності низкою іспанських колоній активізувалося визвольне рушення в генералові-капітанстві Гватемала. 15 вересня 1821 в його столиці було оголошено про відділення від метрополії. Але в липні 1822 мексіканський конгрес заявив про включення Центральної Америки до складу імперії Ітурбіде, а до початку 1823 її анексія в основному завершилася. З крахом імперії Засновницькі збори представників провінцій колишнього генерала-капітанства 1 липня 1823 декларувало утворення незалежної федеративної республіки Сполучених провінцій Центральної Америки (по конституції 1824 Федерація Центральної Америки).

Звільнення Перу і закінчення війни (1824-26)

До початку 1824 останнім оплотом іспанського володарювання на американському континенті залишалося Перу, де діями инсургентів керував Болівар, якого перуанський конгрес 10 лютого призначив диктатором, вручивши йому необмежену воєнну і цивільну владу. Сформувавши численну боєздатну армію, він 6 серпня 1824 завдав поразки  іспанцям біля Хуніне, а 9 грудня їх останнє велике угрупування була розбита військами А. Х. де Сукре на рівнині Аякучо. У лютому 1825 армія Сукре звільнила Верхню Перу. Його суверенітет проголосило 6 серпня в Чукисаке Засновницькі збори, що передали верховну владу Болівару, в честь якого нова республіка отримала назву Болівія. Незабаром були ліквідовані осередки опору іспанців, що залишилися в Америці: в листопаді 1825 капітулював гарнізон Сан-Хуан-де-Улуа (Мексіка), а в січні 1826   міцність Кальяо і іспанські сили на острові Чилое.

Підсумки і значення

Внаслідок війни за незалежність американські володіння Іспанії (крім Куби і Пуерто-Ріко) позбулися колоніального пригноблення і стали суверенними державами. У ході війни виникли республіки: Мексіканські Сполучені Штати, Федерація Центральної Америки, Колумбія, Перу, Чілі, Болівія. Пізніше цей процес завершився в регіоні Ріо-де-ла-Плати, за винятком Парагваю, який дістав незалежність ще в 1811. Об'єднані провінції Ріо-де-ла-Плати на початку 1820 фактично розпалися. Лише 6 лютого 1826 Засновницький конгрес в Буенос-Айресі ухвалив закон про створення їх загального уряду, а 24 грудня того ж року затвердив конституцію Аргентини (так стали називатися Об'єднані провінції Ріо-де-ла-Плати). Уругвайські патріоти тільки в 1828 добилися визнання своєї державності (згідно з конституцією 1830   Східна республіка Уругвай).

У результаті визвольної війни 1810-26 було покінчено з монополіями, заборонами і регламентацією, що сковували економічний розвиток колоній, створені більш сприятливі умови для залучення Іспанської Америки до системи світового господарства. Були відмінені подушна подать і трудова повинність корінного населення, в більшості країн ліквідоване рабство. У державах, що знову виникли був встановлений республіканський, парламентський лад і прийняті конституції. Важливе значення мали знищення інквізиції, скасування дворянських титулів і інших феодальних атрибутів. Війна за незалежність носила по суті характер антиколоніальної революції. Вона не привела (за рідкими виключеннями) до корінних змін соціально-економічної структури країн Іспанської Америки, однак стимулювала зростання національної самосвідомості, прискорила формування і консолідацію іспано-американських націй.


10.06.2009

Ведущие компании и учебные заведения Предложения от ведущих учебных заведений Украины и зарубежья. Только лучшие вузы, компании, образовательные курсы, школы, агентства.

Чтобы получать первым
все новости от «Osvita.ua»
в Facebook — нажмите «Нравится»

Osvita.ua

Спасибо,
не показывайте мне это!