Osvita.ua Высшее образование Рефераты Всемирная история Держава і право франків
Ведущие компании и учебные заведения Предложения получения образования от ведущих учебных заведений Украины и зарубежья. Лучшие вузы, компании, образовательные курсы, школы, агентства. По вопросам размещения информации обращайтесь по телефону (044) 200-28-38.

Держава і право франків

Держави, що утворилися на території Римської імперії, були дофеодальними. Вони характеризуються одночасним існуванням у них у тих або інших формах трьох укладів - первісного, рабовласницького і феодального.

У дофеодальній державі продовжують існувати рабовласники і раби. Зародження феодальних відносин веде до виникнення класу феодалів і феодально залежного населення. Проте основна маса населення, особливо на початку існування дофеодальної держави, складається з вільних. З розвитком феодального укладу рабовласники вливаються у клас феодалів. Стосовно ж рабів і вільних селян, то вони переходять у ряди залежного населення.

У політичному ладі дофеодальної держави збереглися деякі риси родоплемінних союзів. Дофеодальна держава являла собою з'єднання ряду земель, що перебували на різних стадіях суспільно-економічного розвитку. Глава дофеодальної держави був переважно військовим вождем. Його адміністративні і судові повноваження були обмежені. Протягом тривалого часу у такій державі зберігається інститут виборної королівської влади. Діяльність глави держави спрямовувалась радою, що складалася із представників родоплемінної знаті і найближчих дружинників. У дофеодальній державі існували у різних формах народні збори. Припинення їх діяльності здійснювалось, як правило, уже у феодальний період.

Феодалізм є суспільно-економічною формацією, що замінює рабовласницьку. Головною і домінуючою галуззю феодальної економіки є сільське господарство. Тому панівним класом у феодальному суспільстві є клас, який зосереджує у своїх руках право власності на землю - клас землевласників. Визначальними ознаками феодалізму є: панування натурального господарства, наділення безпосереднього виробника засобами виробництва взагалі і землею зокрема, особиста залежність селянина від землевласника.

Феодальному способові виробництва властиві низький стан техніки, незначний розподіл праці, слабкий розвиток обміну, а також поєднання сільськогосподарського виробництва з домашнім ремеслом.

Феодальний порядок характеризується злиттям поняття власності з верховною владою (суверенітетом): власник землі має всі, або частину прав, сукупність яких складає суверенітет, який у даний час належить державі. Територія розділена на володіння, які називають по різному (сеньйорії - у Франкції, менор - в Англії). У кожному з них править свій сеньйор, лорд, якому підкоряється населення його володіння. На користь цього ж володільця (а не короля) населення відбуває різного роду повинності. Основною формою повинностей є феодальна рента, яка складається із трьох видів: відробітної ренти (панщини), продуктової ренти (або натурального оброка) і грошової ренти (грошового оброка).

Феодальні власники (сеньйори, лорди) залежать не тільки від короля, але й один від одного. Така залежність наступає тому, що кожен земле володілець одержував своє володіння від іншого, а тому залежав від останнього.

Зберігаючи свої загальні риси, феодалізм проте, набував в окремих країнах Європи особливих рис у залежності від місцевих умов його розвитку.

Не дивлячись на ієрархічну феодальну залежність усього населення, власне, у середньовіччі розвинулась свобода у повному розумінні цього слова.

Реальна свобода - це одночасно свобода і соціальна, і особиста. Особиста свобода - це свобода від суспільства, точніше від держави і подібних їй примусових, громадських об'єднань. Проте свобода людини є відносною, адже не існує абсолютної свободи. Разом з тим, головним у свободі людини, є свобода переконань - релігійних, моральних, наукових, політичних та їх політичного вираження у слові, друці, в організованій громадській діяльності.

У феодальному суспільстві зародилася свобода тіла. Адже барони не тільки пани, але й одночасно васали. Їх стосунки із сюзерном визначаються договором і звичаєм, а не волею монарха. На своїй території вони самі здійснюють права монарха над своїми кріпаками і, навіть, вільним населенням. Їх особистість захищена від волі монарха, їх не можна ображати. Вони, навіть, мають право вести війну проти монарха. Під час коронації, наприклад, англійських королів, коли монарх надягає на свою голову корону, всі пери і переси, що присутні у Вестмінстерському абатстві, теж надягають свої корони. Вони теж можновладці, спадкові князі Англії.

Це схематичне становлення свободи, що зародилася у середньовіччі. Проте дійсність була набагато складнішою. Зауважимо, що у своєму зародженні правова свобода була свободою для небагатьох. Та вона й не могла бути іншою, адже вона з'являється як привілей. З часом цей привілей поширюється на всіх.

Люди, що виховані на східних традиціях, що дихали віковим повітрям рабства, нізащо не погодяться із свободою для небагатьох, хоча й тимчасово. Вони бажають її для всіх, або ж ні для кого. А тому й ніхто її не одержує. Саме тому на місці дворянської Росії опинилася комуністична імперія.

На межі античності і середньовіччя Європа пережила велике переселення народів. Зрушили з насидженим місць десятки "варварських" племен: гунни, германці, слов'яни, сармати та інші. Серед германських племен були і рипуарські та салічні франки, колишні союзники (федерати) Риму.

Після падіння Римської імперії салічні франки на чолі з Королем Хлодвігом (481-511 рр.) на початку VI ст. захопили майже всю територію колишньої римської провінції Галлії. Під кінець VIIІ ст. вони підкорили інші германські племена: аллеманів, тюрингів, саксів, баварів, захопили землі лангобардів в Італії. Завоювання Галії та інших земель було для франків досить легкою справою тому, що вони не відбирали землю у місцевих власників, а тому останні їх і підтримували. Окрім цього, франки уклали союз з римською церквою, що завершився прийняттям Хлодвігом та його оточенням християнства.

Головним ресурсом королівської влади були до певного часу її земельні володіння. Поступово цей фонд зменшувався. Королі роздавали землі церкві, наділяли земельними наділами своїх наближених з тим, щоб вони могли відбувати королівську службу.

Велике землеволодіння поступово вело до нових форм владарювання. Землевласницька знать починає займати панівне становище як у центральному, так і місцевому управлінні королівства. Без згоди знаті король, по суті не міг зробити якогось важливого розпорядження. Вже з середини VII ст. значення королівської влади зменшується: наступає період так званих "ледачих королів". Представники роду Арнульфінгів заволоділи найважливішою посадою франкського королівства - палатного мера, або майордома, і фактично почали садити певних осіб на королівський трон.

Війни з арабами, які вторглися у першій половині VII ст. у Галлію, показали перевагу кінноти над піхотним ополченням, яке складало основну масу франкського війська. Залізне спорядження вершника коштувало дуже багато - 45 солідів (биків), і воїн мав сам його купувати.

Королівство франків досягло розквіту за наступника Піпина Короткого Карла Великого (768-814 рр.). Він ставив за мету утворення єдиної держави шляхом злиття германських племен з романськими на базі християнства. Він розширив територію франкської держави, завоювавши нові землі, і, опинившись на чолі величезної держави, спробував за допомогою церкви відновити Римську імперію. У 800 р. він був коронований папою у Римі короною імператора. Проте імперія Карла Великого виявилась недовговічною, вона розпалась майже відразу після його смерті. Причина цього у глибоких внутрішніх процесах, що були викликані подальшим розвитком феодальних відносин. Після тривали війн і інтриг три брати, внуки Карла Великого, зібравшись у 843 р. у Вердені, підписали трактат про розподіл імперії на три самостійні частини. Східна частина франкської держави відійшла Людовику Німецькому, західна - Карлу Лисому, середньо франкське королівство північної Лотарингії, а також північна Італія - Лотарю. Верденський договір поклав початок самостійному існуванню трьох європейських держав: Франції, Німеччини, Італії.

Більшість дослідників вважають, що франки у період завоювання ними Галії (V ст.) жили у сільських громадах  (марках), які складалися із вільних людей, що спільно володіли землею та угіддями. Процес феодалізації призводив до появи великої земельної власності, в тому числі і за рахунок дрібної земельної власності, володільці якої розорялися із-за воєн, великих податей та інших повинностей.

Під кінець існування франкської держави право власності на землю стало особистим і набуло двох форм: аллоду (вотчина), тобто власності, вільної від обмежень стосовно розпорядження нею договорами і заповітами, і володіння за умови виконання певних повинностей і несення служби.

У державному устрої франкського королівства в епоху Меровінгів публічно-правові і приватно-правові елементи ще не розрізнялися. Королівська влада була спадковою. Королі дивилися на територію королівства (і доходи з нього), як на свою приватну власність, що розподілялася після їх смерті між спадкоємцями.

Центром управління був королівський двір, до складу якого входили королівські слуги і наближені короля. Із королівського середовища поступово висувається один, який займає перше місце. Це був майордом - головний управляючий королівськими маєтностями, а потім і глава королівської адміністрації.

У місцевій адміністрації римський адміністративний поділ був замінений поділом на округи. На чолі округів знаходились графи, декількох округів - герцоги. Спочатку король мав право призначити графа з представників будь-якого стану населення, але з початку 17 ст. він змушений уже обирати їх із середовища місцевих землевласників. Графи призначали собі помічників (віконтів). Для судочинства у нижчій інстанції граф призначав вікаріїв і сотників.

Юридичні звичаї, що зафіксовані у Салічній правді, стосуються, головним чином, способу життя і побуту франкського села.

Давні звичаї франків дозволяли одруження через укладення договору про купівлю дружини. Залишки цих звичаїв простежуються у Салічній правді у вигляді вранішнього дарунку речей або грошей чоловіком дружині. Дружина мала принести посаг.

Влада батька не була широкою. Його опіка над синами закінчувалась по досягненні ними 12-річного або 14-річного віку. Розлучення, які спочатку дозволялись, з 744 р. було заборонено.

Салічна правда свідчить про існування у франків пережитків кривавої помсти. Якщо злочинець не може сплатити викуп за вчинене ним вбивство, то "він має заплатити своїм життям". Проте кривава помста забороняється, якщо вбивство вчинене навмисно. Штрафи за вчинене вбивство були великими. Так, за вбивство вільного франка стягувався штраф у розмірі 200 солідів, королівського службовця - 600 солідів і т.ін. За крадіжку майна, злодій сплачував різні суми штрафів. Салічна правда деталізує розміри штрафів у залежності від вкраденої речі.

Розгляд справи у суді збуджувався за заявою потерпілої сторони. Вона ж мала сформулювати звинувачення і подати докази. Обвинувачений, у свою чергу, мав подати докази своєї невинності. Таким доказом могли бути так звані співприсяжники, які могли підтвердити добру репутацію обвинуваченого. Доказом вини або невинності були ордалії - випробування розпеченим залізом, киплячою водою. Практикувався також судовий поєдинок, коли сторона, що брала гору у поєдинку, визнавалась такою, що виграла справу.

У ранній період існування франкської держави судочинство здійснювалось на зборах вільних людей округу (сотні). На зборах головував виборний сотник - тунгін. Рішення або вирок здійснювались виборними засідателями - рахімбургами.

З посиленням королівської влади судочинство здійснює граф разом із рахімбургами. Пізніше рахімбургів було замінено скабінами, які обиралися графом із середовища "кращих" людей округу. Вищою судовою інстанцією був король.

Судочинство здійснювала також і церква. Юрисдикція церкви поширювалась не лише на духовенство, але й на деякі категорії світських людей: вдів, сиріт, вільновідпущеників. Всі ці особи перебували під захистом церкви.


10.06.2009

Ведущие компании и учебные заведения Предложения от ведущих учебных заведений Украины и зарубежья. Только лучшие вузы, компании, образовательные курсы, школы, агентства.

Чтобы получать первым
все новости от «Osvita.ua»
в Facebook — нажмите «Нравится»

Osvita.ua

Спасибо,
не показывайте мне это!