Osvita.ua Высшее образование Рефераты Всемирная история Всесвітня історія: сербська культура (XIX ст.). Реферат
Ведущие компании и учебные заведения Предложения получения образования от ведущих учебных заведений Украины и зарубежья. Лучшие вузы, компании, образовательные курсы, школы, агентства. По вопросам размещения информации обращайтесь по телефону (044) 200-28-38.

Всесвітня історія: сербська культура (XIX ст.). Реферат

У XIX ст. значно пожвавлюється культурне життя сербського народу, що безпосередньо пов'язано з суспільно-політичними подіями – анти-османськими повстаннями та відновленням державності, а також: з початком і дедалі ширшим розгортанням процесу національного Відродження

Майже відразу після завершення першого повстання в Сербії одна за одною з'являються культурно-просвітні інституції, кожна з яких згодом перетворюється на провідну установу у своїй галузі й важливу ланку загального процесу піднесення культурного життя. Серед них - "Велика школа" для підготовки державних чиновників, Сербське наукове товариство, театр.

"Австрійські" серби започаткували видання газети "Сербські новини" у Відні, заснували літературне товариство "Матиця Сербська" в Будапешті з власним друкованим органом "Літопис Матиці Сербської", відкрили педагогічне училище в Сент-Андреї, гімназію в Новому Саді, сербські друкарні та книжкові магазини.

У нових суспільно-політичних умовах налагоджується взаємо-обмін поміж сербами, котрі жили на різних берегах Дунаю. Певну нестачу інтелектуальної та духовної еліти, яка відчувалася на щойно визволених від османів сербських територіях, заповнювали серби з Австрії, котрі були виховані на європейський кшталт і мали освіту європейського зразка та рівня. Це явище мало як позитивний, так і, певною мірою, негативний характер.

На початку XIX ст. в сербській літературі виділяються три постаті: Лукіан Мушицький (1777-1837), Сіма Мілутинович-Сарайлія (1791-1847), Мілован Відакович (1780-1841), котрі репрезентували літературні течії попереднього історичного періоду. Відакович писав сентиментальні повісті та романи; Мушицький - псевдокласичні оди; Мілутинович-Сарайлія - здебільшого поеми на зразок народного епосу.

На тлі європейського романтизму твори сербських письменників мали вигляд несучасних і не надто цікавих (хоча є відомості, що, наприклад, поему Мілутиновича-Сарайлії "Сербіянка" позитивно оцінив Гете). Ситуація в сербській літературі та культурі в цілому змінюється на краще з появою у ній Вука Караджича (1787-1864). Він належить до найвидатніших постатей не лише сербського духовного життя, а й історії, адже саме він розпочав рішучу боротьбу за утвердження у сербів культури європейського типу.

Діяльність Караджича позначалася різноплановістю й стосувалася практично всіх галузей культури. Він реформував сербську мову, замінивши поширений раніше сербський варіант старослов'янської мови народним діалектом і започаткувавши таким чином сербську літературну мову.

Караджич запровадив принципово нову орфографічну систему, застосувавши як основний фонетичний принцип "пиши як говориш". Він видав перше у сербів зібрання народної поезії, яке згодом доповнив, надрукувавши також збірку народних оповідань, прислів'їв і загадок. Караджич писав оригінальні художні твори й наукові праці, присвячені різноманітним проблемам духовного буття; видавав літературно-наукові збірки й альманахи; вів громадську роботу.

Вплив цього видатного діяча на сербське суспільство як у князівстві, так і в Австрії виявився дуже значним. Цей вплив відбувався на трьох рівнях: літературно-культурному, суспільно-політичному, національному. Ще за життя Караджича в літературу й суспільне життя прийшла нова генерація діячів, яка зросла на його ідеях і яка виводила сербську культуру на європейські обрії.

Першими представниками цієї генерації стали Петар Петрович Нєгош (1813-1851), чорногорський митрополит, та Бранко Радичевич (1824-1853), з іменами яких пов'язане утвердження в сербській літературі романтизму, а разом з тим і початок її входження у європейський літературний контекст.

Своїми драматичними творами уславився Йован Стерія-Попович (1806-1856), який не належав до сербських романтиків за художніми особливостями своїх творів, але був близький до них з огляду на загальний дух і пафос творчості.

На культурне життя країни в 60-70-ті роки величезний вплив справили націоналістичні ідеї руху "Сербської об'єднаної молоді". Патріотичні мотиви стали однією з характерних ознак літератури сербського романтизму, визначали основні особливості духовності освічених верств населення.

У Сербії та в "австрійських" сербів активно розвивалися в цю добу журналістика, видавнича справа, наукове й мистецьке життя. У літературі й надалі домінувала поезія.

Література

  1. История Югославии: В 2 т. Москва, 1963. История южных и западных славян: В 2 т. Москва, 1998. Т. 1.
  2. Никифоров К. В. Сербия в середине XIX в. Москва, 1995.
  3. Хрестоматия по истории южных и западных славян: В 3 т. Минск, 1987. Т. 2.
  4. Шемякин А. Л. Идеология Николи Пашича. Формирование и эволюция (1868-1891). Москва, 1998.
  5. Энциклопедический словарь Брокгауза и Эфрона. Т. 58. Ст. "Сербия", "Сербская литература", "Сербы". История сербского народа. Београд, 1987.


04.09.2012

Ведущие компании и учебные заведения Предложения от ведущих учебных заведений Украины и зарубежья. Только лучшие вузы, компании, образовательные курсы, школы, агентства.

Чтобы получать первым
все новости от «Osvita.ua»
в Facebook — нажмите «Нравится»

Osvita.ua

Спасибо,
не показывайте мне это!