Osvita.ua Высшее образование Рефераты Всемирная история Давні слов'яни та їх релігійні вірування. Реферат
Ведущие компании и учебные заведения Предложения получения образования от ведущих учебных заведений Украины и зарубежья. Лучшие вузы, компании, образовательные курсы, школы, агентства. По вопросам размещения информации обращайтесь по телефону (044) 200-28-38.

Давні слов'яни та їх релігійні вірування. Реферат

В основі релігійних уявлень давніх слов'ян, органічно пов'язаних із землеробством і навколишньою природою, було уявлення про боротьбу двох начал - світлого і темного, доброзичливого і ворожого людині, благотворного і злого; в природі постійно тривали змагання родючості з неплідністю, літа із зимою, світла з темрявою

Слов'янський народний календар і народні звичаї дають для цього багатий матеріал. Увесь круговорот сучасних слов'янських свят є відголоссям і пережитком старих язичницьких уявлень, пов'язаних з чергуванням творчих сил природи.

Давні слов'яни сповідували поганство, що охоплювало всю сферу духовної культури й значну частину виробничої, мисливської та збиральницької діяльності. Тогочасна людина була переконана в постійній присутності надприродних сил в усіх життєвих процесах. Поганство слов'ян мало чим відрізнялося від вірувань інших тогочасних етносів. Воно містило в собі не тільки притаманні ранній стадії розвитку релігії аніматичні уявлення (переконаність, що всі речі в природі є живими), а й анімічні (про душу).

Згодом ці уявлення поєдналися з переконаннями про трансцендентність душі (здатність переходити до іншої плоті) та про спроможність над-продуктивних сил до метаморфоз - перетворення на собаку, кішку, цапа, копицю сіна, немовля тощо. Ці надприродні сили, на думку слов'янина-язичника, населяли всесвіт; саме з ними доводилося мати справу, вони таїли в собі небезпеку. Однак їх можна було задобрити або залякати за допомогою певних ритуалів.

До VI ст. у слов'ян сформувався пантеон богів і низка місцевих пантеонів. Навіть більше, вони вже наблизилися до монотеїзму, до віри у верховного (не християнського) Бога. Так, Про-копій Кесарійський свідчить, що слов'яни поклонялися єдиному Богу-громовержцю й приносили йому в жертву рогату худобу. Водночас елементи єдинобожжя не витіснили багатобожності разом з вірою в духів природи й домашнього вогнища, демонів хвороб і лиха.

Окремі слов'янські уявлення про всесвіт виходили ще з індоєвропейського періоду. Наприклад, землю уявляли пласкою чи такою, що плаває у воді або спирається на чотирьох биків. Небо вважали за натягнену над землею шкуру бика, на якій проявляються зірки, сонце й місяць. Назви зірок відбивали землеробські вподобання. Утіленням грізної небесної сили, що викликала жах і поклоніння, у слов'ян виступали природні явища, що супроводжувалися громом і блискавкою. Так, у сербів ще досить довго зберігалося уявлення про хмари як про небесні стада великої рогатої худоби (зокрема молочних корів); про дощ як "небесне молоко", що запліднює й годує землю. Крім культу вогню та соломи, хліба, у давніх слов'ян існував культ води.

Слов'янські народні обряди, пов'язані з народженням, весіллям, похованням ще досить тривалий нас відбивали поганські уявлення про долю людини, про перспективу потойбічного існування, про стосунки між людиною і природою. Обряди нагадували про давні слов'янські свята. Так, прихід весни вітали веснянками та іграми, в яких славили поворот сонця до літа й пробудження природи. Русалчин тиждень присвячувався русалкам, які нібито виходили в цю пору з води на берег. Відзначали також Великдень, присвячений пам'яті померлих предків. У купальську ніч молодь сплітала вінки, розкладала багаття, стрибала через них і танцювала. Вважалося, що в цю ніч, коли цвіте папороть, можна знаходити скарби, розуміти мову звірів і вільно спілкуватися на любовних ігрищах. Напередодні настання осені святкували день Коструба. Люди прощалися з літом, ховаючи ляльки, що символізували вмирання природи.

Пантеон давньослов'янських богів становив вищий рівень релігійно-міфологічної системи поганства. Його характеризував досить узагальнений тип функцій (магічно-правнича, військова, господарсько-природна) головних богів. У цілому, структура компетентних діянь, яких чекали від божеств, достатньою мірою сприяла реалізації релігійно-міфологічних уявлень давніх слов'ян.

Язичництво заохочувало людину до спілкування у сфері сакрального. Богів при цьому наділяли нездоланною силою, безмежною владою, неперевершеними можливостями й розглядали як найвищу сакральну цінність. Від їхнього ставлення залежав добробут людини, яка у відповідних ситуаціях мала звертатися до богів по допомогу.

Відомості про поганських богів досить суперечливі і малоймовірні: здебільшого це певні середньовічні тексти, усна народна творчість (казки, пісні, прислів'я) та археологічні знахідки.

Пантеон богів у поганстві був досить численний. Одне з перших місць у ньому посідав Перун - "творець грому та блискавки, єдиний володар усього", якого слов'янські племена сприймали здебільшого не просто як "першого", а як "Бога" взагалі. Бога неба та світла називали Сварог. Вважалося, що Сварог - це батько сонця та вогню, і вже від нього походять усі інші боги - Сварожичі. Богом сонця та вогню вважався також Дажбог (Хоре). Чим вони відрізнялися один від одного сьогодні встановити важко. Стрибога одні племена шанували як бога вітру, в інших він відповідав за розподіл багатств.

Одним із найшановніших у давніх слов'ян був бог Велес (Волос) - "скотній бог". У багатьох племен Велес - бог багатства й добробуту, торгівлі, заступник купців. Він не тільки охороняв череди худоби на землі, а й випасав небесні стада (хмари). Ідола Перуна завжди ставили на горі, а Волоса - в низовині,

Серед поганських богів одним з найповажніших був Святовит (Свентовит) - бог неба та світла, якого також ототожнювали з сонцем. Святовит виконував дві функції: військову та магічно-правничу. Головні атрибути ідола Святовита - меч, спис, прапор тощо. У західних слов'ян він мав чотири голови на чотирьох шиях, які дивилися вперед, назад, ліворуч і праворуч. До святилищ Святовита приносили різноманітні дари.

Деякі слов'янські племена вважали, що всі нещастя походять від Чорнобога. Серед жінок був надзвичайно поширеним культ Мокоші, з яким пов'язувалися численні заборони, що стосувалися виховання дітей, взаємин між подружжям, прання та ін.

До богів, яких шанували практично всі слов'янські племена, належали Перун і Велес. Відомості про них є у всіх частинах слов'янського світу. За міфологією, вони доповнювали один одного. Інші популярні боги - Ярило, Лад, Диво, Дідо, Доля, Купайло, Лель, Полель, Переплут, Похвиста, Тур, Троян, Рад та ін.

У південних слов'ян верховне почесне божество ймовірно мало ім’я Бог. Про це свідчить той факт, що сонце - сина Бога - тут називали Божичем. У сербів, хорватів, словенців день Різдва Христового (25 грудня), астрономічне збігається з початком збільшення сонячного дня і називається Божич, у болгар - Божик.

У пам'ятках болгарської писемності трапляється ім'я верховного небожителя - Дій, котрий, як і римський Юпітер, був богом дня та світла. Дій згадується поряд з іншими слов'янськими богами - Перуном, Хорсом, Трояном.

У лужицьких сербів верховне божество носило ім'я Прабог, а другорядних вони називали Прибогами. У інших племен цього регіону бог сонця мав ім'я Ясонь (Несень) - ясний, білий бог, Білобог.

Поморські слов'яни Балтики головним богом вважали Триглава. Його зображували триголовим вершником на коні. Такий ідол із золота й срібла стояв на пагорбах поблизу Щецина. Культ Триглава поширювався аж до Волині.

Серед інших язичницьких богів прибалтійських слов'ян виділявся Яровит - бог війни та родючості. Його головний атрибут - золотий шолом - під час воєнних дій виносили перед військом, а прапори розставляли вздовж периметра поселень під час свят. На островах Балтійського узбережжя особливо шанували бога війни Руєвита, якого зображували з сімома мечами на поясі та восьмим у руці.

Окрім богів, давні слов'яни шанували богинь - Ладу, Весну, Морану, Діву, Сиву (Жилу), Припечалу, Подагу, Мокош та ін. Дехто схильний зіставляти Ладу з Венерою як богинею кохання, тепла й любощів. Весна та Морана персоніфікувалися з порами року, а Діва і Дівана ототожнювалися з весною.

Давні слов'яни також ушановували як божества сонце, місяць, зірки, вогонь, воду, гори, дерева.

Особливе ставлення склалося в давніх слов'ян до істот, які населяли ліси, річки, багна, домівки. В існування лісовиків, водяних, польовиків, русалок, мавок, домовиків вони щиро вірили, й усіляко намагалися їх задобрити.

Язичницький культ давніх слов'ян був певним чином регламентований, про що свідчать археологічні розкопки культових святилищ і храмів, а також зображення власне небожителів. Релігійні ритуали передбачали існування організації священнослужителів, або жерців, якоюсь мірою спеціалізованої і досить розгалуженої.

Християнізація слов'ян, що тривала протягом VII-ХІІІ ст., сприяла руйнації поганства й ліквідації культу богів як представників вищого рівня релігійно-міфологічної ієрархії. Християнізація в усіх слов'янських землях розпочиналася зі знищення ідолів. Згодом язичницьких богів або зовсім забували, або різко обмежували сферу їхнього функціонування. В одних випадках відбувалися "деномізація" та перейменування, під час яких багато рис, що належали "язичницьким" богам, зберігалися (тільки їхні імена замінювали на християнські). В інших випадках богів "понижували в ранзі", що призводило до різкого звуження сфери впливу культу. Інколи поганських богів ототожнювали з "нечистою силою".

Прийняття християнства для більшості слов'ян сприяло зміцненню власної державності й означало прилучення до візантійсько-православної або латинської (католицької) конфесіонально-культурних традицій. Для інших, насамперед полабсько-балтійських племен, християнізація обернулася катастрофою - вони були підкорені місіонерами, піддані асиміляції й згодом узагалі зникли з історичної арени.

Література

  1. Артамонов Й. Й. Происхождение славян. Ленинград, 1950.
  2. Державин Н. С. Славяне в древности. Москва, 1946.
  3. Йордан. О происхождении и деянии готов. Москва, 1960.
  4. Константан Багрянородний. Об управлений империей. Москва, 1989.
  5. Нидерле Л. Славянские древности. Москва, 1956.
  6. Очерки истории культуры славян. Москва, 1996.
  7. Прокопий Кесарийский. Война с персами. Война с вандалами. Тайная история. Москва, 1993.
  8. Русаков М. П.. Славянские древности VI-VII вв. Москва, 1976.
  9. Рыбаков Б. А. Язьмество древних славян. Москва, 1981.
  10. Седов В. В. Происхождение и ранняя история славян. Москва, 1979.
  11. Седов В. В. Славяне в древности. Москва, 1994.
  12. Свод древнейших письменных известий о славянах: В 2 т. Москва, 1991-1995. Т. 1, 2.
  13. Фаминицт А. С. Божества древних славян. Санкт-Петербург, 1995. Этногенез, ранняя этническая история и культура славян. Москва, 1965.
  14. Этноязыковая и этнокультурная история Восточной Европы. Москва, 1995.


02.09.2012

Ведущие компании и учебные заведения Предложения от ведущих учебных заведений Украины и зарубежья. Только лучшие вузы, компании, образовательные курсы, школы, агентства.

Чтобы получать первым
все новости от «Osvita.ua»
в Facebook — нажмите «Нравится»

Osvita.ua

Спасибо,
не показывайте мне это!