Osvita.ua Высшее образование Рефераты Всемирная история Слов'яни та їх поява на історичній арені. Реферат
Ведущие компании и учебные заведения Предложения получения образования от ведущих учебных заведений Украины и зарубежья. Лучшие вузы, компании, образовательные курсы, школы, агентства. По вопросам размещения информации обращайтесь по телефону (044) 200-28-38.

Слов'яни та їх поява на історичній арені. Реферат

Сьогодні переважну більшість людності Центральної Європи становлять поляки, словаки, чехи й лужицькі серби; Східної - українці, росіяни та білоруси, Південно-Східної - болгари, боснійці, македонці, серби, словенці, хорвати и чорногорці

Однією з найважливіших ознак цих народів, які мають спільне етнічне коріння, є спорідненість їхніх мов. Інші східноєвропейські регіони здавна населяли народи, що розмовляють фшоугорськими, кавказькими, тюркськими та іншими мовами. Подібна етномовна географія цієї частини континенту формувалася поступово, протягом більш як двох з половиною тисячоліть.

Звичайно, в давнину етномовна карта цього регіону Європи значно відрізнялася від сучасної. Так, про Іраномовні племена, що колись домінували на півдні Східної Європи, сьогодні нагадують лише нечисленні їхні нащадки – осетини. На початку нової ери тут ще зовсім не були представлені тюркомовні племена, а переважали іранці, уіри та фіни. За таких умов ареал імовірного розселення давніх слов'ян був відносно невеликим.

У другій половині І тис. до н. е. - першій половині І тис. н. е. безкраї приазовські та причорноморські степи по суті перетворилися на своєрідний "плавильний котел", де перемішувався різноплемінний та різномовний людський матеріал, що прибував сюди з глибин Центра Азії. Цим "битим шляхом" під час "Великого переселення народів" рухалися, витісняючи одна одну, численні орди азійських "посланців". Саме в північно-азовських і причорноморських степах вони робили довго- чи короткотривалі "зупинки", навіть утворювали державні об'єднання. Все це, безумовно, впливало на характер і спрямованість процесу етногенезу всіх етносів даного регіону, в тому числі й давніх слов'ян.

Найдавнішими жителями степів Північного Причорномор'я (кінець II - початок І тис. до н. е.), згідно з писемними джерелами, були індо-іранські племена кіммерійців. Проте вже у VIII ст. до н. е. їх витіснили скіфи, а кіммерійці відкочували до Малої Азії. Іраномовні скіфи мали надзвичайно широкий ареал розселення - від Алтаю до Дунаю. "Саки" (самоназва скіфів; "сака" - олень) Північного Причорномор'я утворили згодом племінний союз, який очолювали "царські скіфи", й зайняли територію придністровського Лівобережжя.

Вплив скіфської держави поширювався не тільки на інших ірано-мовних одноплемінників, а й на сусідні етноси: на Кавказі - на пращурів адигів, у Криму - на таврів, за Дністром - на фракійців, у лісостепу - на "скіфів-орачів" та ін.

Наприкінці VI ст. до н. е. перський цар Дарій І, підкоривши скіфів Центральної Азії, намагався упокорити (аби забезпечити себе союзниками в експансії проти греків) скіфів Північного Причорномор'я. Однак воєнна кампанія Персії проти Скіфії (близько 513 р. до н. е.), так само, як і завойовницькі експедиції македонських греків (30-ті роки IV ст. до н. е.), скінчилася безрезультатно.

З VIII ст. до н. е. розпочалася колонізація греками (здебільшого з міст Малої Азії) Чорноморського узбережжя. Греки спочатку навіть використовували скіфську назву Чорного моря - Ахшайна ("Чорне"), але з часом поширення набуло найменування Понт Евксинський ("негостинне море"). Близько 640 р. до н. е. у Північному Причорномор'ї виникли перші грецькі поселення: на острові Березань, Ольвія, Пантікапей, Херсонес та ін. Спершу всі утворені поліси були аналогами власне грецьких: аристократичні або напівдемократичні міста-республіки, вільне населення яких вважалося громадянами. Поліси поширювали свій вплив на довколишні землі, де жили місцеві племена, з якими складалися неоднозначні стосунки. Греки вивозили звідси до метрополії зерно, морепродукти, шкіри, рабів. Цікаво зауважити, що на рабів-скіфів попиту в греків майже не було, що пояснювалось схильністю аборигенів до надмірного вживання нерозбавленого вина, і тому невільників комплектували здебільшого з представників нескіфських племен.

Нова хвиля племен кочівників з Центральної Азії - сарматів - у III ст. до н. е. витіснила скіфів із Північного Причорномор'я. Вторгнення сарматів збільшило кількість ірано-мовного населення цього регіону. Але навіть після погрому скіфської держави загальна етнічна композиція місцевих племен, що перебували на її периферії, не зазнала радикальних змін. І хоча значна частина скіфів була підкорена або асимільована сарматами, решта з них не тільки зберегли самоназву, а й утворили в Таврії (під патронатом сарматського племені роксоланів) нове Скіфське царство.

Сармати, позбавивши скіфів влади над місцевими племенами, ймовірно, не ставили за мету їх винищення, хоча частина скіфів усе ж мусила піти з освоєних земель. Деякі місцеві племена також переселилися на нові території.

Згодом завдяки сарматам у цьому регіоні Європи встановився певний міжетнічний баланс у відносинах міме різними племенами, який зруйнувала лише навала готів на Північне Причорномор'я у II-ІІІ ст. н. е.

Античні автори називають серед племен Сарматії як уже відомі ще з часів Геродота, так і нові. Зокрема, Тацит (І ст. н. е.) повідомляє про племена, що мешкали між "сарматами та германцями ", а саме - про "пеквинів" (бастарнів), "венедів " і "фенів". Проте він не знав, як їх класифікувати. Стосовно венедів указувалося, що їхній спосіб життя ближчий до германців аніж до сарматів: будівництво жител, носіння штанів, пересування пішки (сармати їздили на конях, мешкали в наметах тощо). Місце розселення венедів було в межах сучасної Малої Польщі, Волині та Галичини.

Якщо витоки сарматського вторгнення до Північного Причорномор'я заховані в процесах, які відбувалися в Центральній Азії, то масова міграція германських племен у південні степи Східної Європи розпочалася з Балтійського узбережжя. Частина фахівців схильна вважати, що рух готів у південно-східному напрямі мав певну синхронність із розселенням давніх слов'янських племен зі своєї прабатьківщини, розташованої в середній течії та верхів'ях Вісли і Ельби, - у східному, південно-східному та південному напрямах.

Вкрай обмежені відомості про давніх слов'ян на рубежі нової ери значною мірою пояснюються тим, що межі поширення політики та інтересів тогочасного центру цивілізації - Римської імперії - були або далеко на Сході (на кордоні з Парфією), або на північно-західних і північних окраїнах держави (Галлія, Британіка), де римські легіони вели нескінченні й кровопролитні війни з "варварами".

Тому, щоб дістати уявлення про розселення та становище слов’янських племен у цей період, необхідно використовувати археологічні дані. Водночас процес визначення належності певної археологічної культури до конкретного етносу сам по собі є надзвичайно складним. Ідеться про те, що навіть тотожні етнічні об'єднання можуть у своїх частинах відрізнятися за ознаками матеріальної культури, тоді як у зовсім різних виявляються певні спільні риси.

Так, сильний пізньоримський вплив простежується в черняхівській культурі (II-Уст. н. е.), що охоплювала терени від Сіверського Донця вздовж Північного Причорномор'я, Середнє Придніпров'я, Подністров'я, значну частину Карпат (аж до Нижньодунайського Лівобережжя). Західний ареал "черняхівців" упродовж сторіччя майже цілком збігався з територією римської провінції Дакія. В межах черняхівської культури (на півночі) археологи виділяють зарубинецьку культуру (II ст. до н. е. - ІІІ ст. н. е.), що поширювалася на схід від пшеворської культури (II ст. до н. е. - IV ст. н. е.) в районах Полісся і Середнього Подніпров'я. Саме вона не тільки відповідала відомостям з писемних джерел, а й продовжувала зв'язок з уже безперечно слов'янськими культурами наступних століть.

Однією з основних ознак черняхівської культури, крім її поліетнічності, були тісні відносини з "провінційною римською культурою" (Дакія, Паннонія). Вона також не втратила органічного зв'язку з матеріальною культурою скіфів і сарматів. Усе це наводить на думку, що "черняхівці" етнічно, ймовірно, були ірано-мовними племенами в Північному Причорномор'ї, фракійцями - на заході, в Придунав'ї, праслов'янами - на північному заході. Черняхівську культуру характеризувала висока концентрація людності, що жила в неукріплених поселеннях і вирізнялася досить високим рівнем розвитку землеробства й ремесел.

Саме під час існування черняхівської, пшеворської та зарубинецької культур у цьому регіоні Європи постала "готська проблема". Готи, що прийшли зі Скандинавії, на початку нової ери долають море та заселяють, поряд з іншими германськими племенами, Балтійське узбережжя у пониззі Ельби та Вісли. У другій половині II ст. н. е. германці вирушили у південно-східному напрямі на пошук привабливіших територій.

На місці первісного розташування германців залишились тільки гепіди, які в III ст. розпочали пересування у південному напрямі й згодом оселилися на Лівобережжі Дунаю. Вже в середині III ст. германські племена, долаючи Дунай, здійснювали зухвалі морські експедиції, спустошуючи римські провінції. Інше плем'я германців - герули, просуваючись у південно-східному напрямку, врешті-решт досягли нижнього Дону.

Історик Йордан у праці "Про походження та діяння гетів" докладно описував труднощі, з якими стикалися переселенці, долаючи (ймовірно, в басейні Прип'яті) численні багна, драговини та інші перепони, перш ніж досягай "кордону Скіфії" на Дніпрі (саме там закінчувалася лісостепова зона). Уже в середині III ст. готи та їхні союзники контролювали майже всю територію Північного Причорномор'я. У III ст. готи поділилися на остготів (грейтунгів) та вестготів (тервінгів).

У середині IV ст. утворилася готська державна федерація, очолювана вождем східних готів Ерманаріхом (бл. 350-370). Після підкорення Боспорського царства (362) розпочалася війна готів з венедами. Однак, щоб досягти Привіселля, де ті мешкали, готи мусили не тільки подолати певну відстань, а й підкорити інші слов'янські племена: антів (район Південного Бугу) та склавинів (у трикутнику - Правобережжя Дніпра, Карпати й Середнє Подунав'я).

Саме в той час (середина IV ст.) в районі між Дніпром і Дністром, як засвідчив Йордан, склався військовий союз антських племен. Анти, мабуть, належали до слов'ян, хоча сам етнонім, імовірно, запозичили в іраномовних скіфів. Готи силою змусили антів і склавинів підкоритися. Проте частина склавинів, які не визнали влади Ерманаріха, пішла з освоєних земель у північно-східному напрямі.

Невдовзі під владу готів потрапили й венеди. Згодом Ерманаріх підкорив балтійські племена естів. Відтепер Гетика (держава готів) пролягала від північно-чорноморських степів до Балтійського узбережжя. Готи підтримували тісні взаємозв'язки зі слов'янськими племенами до останньої чверті IV ст., поки Гетика не припинила своє існування. На згадку про стосунки з ними в слов'янських мовах залишилися деякі слова: князь, полк, шолом, меч тощо.

Література

  1. Вернадский Т. В. Древняя Русь. Москва, 1996.
  2. Восточная Европа в древности и средневековье: язычество, христианство, церковь. Москва, 1995.
  3. Гумилев Л. Н. Древняя Русь и Великая Степь. Москва, 1989.
  4. Дринов М. С. Южные славяне и Византия в X в. Санкт-Петербург, 1875.
  5. Дринов М. С. Заселение Балканского полуострова славянами. Санкт-Петербург, 1883.
  6. Истрин В. А. 1100 лет славянской азбуки. Москва, 1988.
  7. Кобычев В. П. В поисках прародины славян. Москва, 1973.
  8. Королюк В. Д. Славяне и восточные Романцы в эпоху раннего средневековья. Москва, 1985.
  9. Развитие этнического самосознания славянских народов в эпоху раннего средневековья. Москва, 1982.
  10. Раннефеодальные государства и народности. Южные и западные славяне в VI-XII вв. Москва, 1991.
  11. Свод древнейших письменных известий о славянах: В 2 т. Москва, 1993. Т. 2.
  12. Седов В. В. Происхождение и ранняя история славян. Москва, 1979.
  13. Седов В. В. Восточные славяне в VІ-VІІІ в. Москва, 1982.
  14. Седов В. В. Славяне в древности. Москва, 1994.
  15. Славяне на Днепре и Дунае. Киев, 1993.
  16. Славяне Юго-Восточной Европы в предгосударственний период. Киев, 1990.


30.08.2012

Ведущие компании и учебные заведения Предложения от ведущих учебных заведений Украины и зарубежья. Только лучшие вузы, компании, образовательные курсы, школы, агентства.

Чтобы получать первым
все новости от «Osvita.ua»
в Facebook — нажмите «Нравится»

Osvita.ua

Спасибо,
не показывайте мне это!