Osvita.ua Высшее образование Рефераты Всемирная история Політика Фрідріха І Барбаросси в Німечиині. Реферат
Ведущие компании и учебные заведения Предложения получения образования от ведущих учебных заведений Украины и зарубежья. Лучшие вузы, компании, образовательные курсы, школы, агентства. По вопросам размещения информации обращайтесь по телефону (044) 200-28-38.

Політика Фрідріха І Барбаросси в Німечиині. Реферат

Видним представником династії Штауфенів був Фрідріх І Барбаросса (1125 – 1190), який вважав себе спадкоємцем Карла Великого і римських імператорів

Фрідріх Барбаросса домігся примирення з могутніми князями Німеччини. Генріху Вельфу (прозваному Левом) він повернув забрану його попередником Баварію. Але при цьому ж Баварії була виділена Австрія, яку Барбаросса віддав своєму васалу Генріху Бабенбергу.

Домігшись примирення в Німеччині, Барбаросса направив всі сили на підкорення Північної Італії з її вільними містами. Хоч Північна і Середня Італія формально були в складі "Священної Римської Імперії", вона по-суті підкорялась німецьким імператорам лише тоді, коли там були німецькі війська. Ломбардські міста у боротьбі з сеньйорами завоювали самоуправління і стали самостійними республіками.

Фрідріх Барбаросса вирішив ліквідувати всі міські свободи і підкорити міста управлінню своїх чиновників. У 1158 р. на зборах в Ронкаль‘є були оголошені імператорські постанови, що відміняли всі міські вольності. Надалі містами повинні були управляти імператорські подеста, а податки поступали в казну. Почалось жорстоке пограбування ломбардських міст. Деякі, як Мілан, почали боротьбу, але потерпіли поразку. Мілан здався на милість переможця. Місто було зруйноване, його жителі виселені в село. Однак це підштовхнуло інші міста до об‘єднання. Їх підтримав папа Олександр ІІІ, противник Барбаросси.

Це ворогування почалося з вступу Фрідріха І на престол. Імператор порушував Вормський конкордат. Неминучою була сутичка.

Вже у 1157 р. на рейхстазі в Безансоні, коли папський легат Ролан (майбутній папа Олександр ІІІ) оголосив папську буллу, де натякалося, що імператор користується папськими бенефіціями, викликала ворожнеча між папою та імператором.

У 1166 р. Барбаросса з великим військом направився у черговий, вже у четвертий раз, за Альпи, щоб вигнати з Риму папу Олександра ІІІ і посадити на його місце свого ставленика – анти-папу Пасхалія ІІІ. Німці зайняли Ломбардію, потім Рим. Олександр ІІІ втік на південь під захист свого союзника і васала короля Сицилії. Але раптом почалась епідемія чуми, яка скоротила німецьке військо майже наполовину. Його залишки покинули Італію. Північно-італійські міста об‘єднались у Ломбардську лігу – 18 міст, в т. ч. і Венеція. Спільно був відбудований Мілан. На честь папи Олександра ІІІ було збудовано місто Олександрію.

На імперському з‘їзді у Вормсі Барабаросса домігся рішення князів про новий похід в Італію, що виявився фатальним. Німецьке рицарське військо обложило Олександрію, але, простоявши півроку, відступило. 29 травня 1176 р. у битві при Леньяно ліга завдала поразки німецьким військам. Барбаросса був легко поранений і випадково уник полону. Його не було кілька днів.

Після цього Барбаросса перейшов до мирної дипломатії. Рівно через 100 років після Каносси в 1177 р. на паперті св. Марка у Венеції відбулась процедура примирення імператора з папою, що нагадувала зустріч в Каноссі. Гордий Барбаросса повинен був поцілувати папську туфлю і виконати "маршальську службу" – тримати за повід коня під час урочистого виїзду папи. За це він домігся зняття церковного відлучення і уклав мир з ломбардськими містами. Згідно із Констанським мирним договором 1184 р. міста зберігали самоуправління і колишні вольності, хоча формально були зобов‘язані визнати імператорське верховенство. Міста повинні були приносити імператору клятву вірності і надавати невелику воєнну і фінансову допомогу.

У Німеччині Барбароссі протистояли могутні князівські династії, в першу чергу Вельфи. Генріх Лев володів майже половиною Німеччини і розширяв свої володіння. Він перестав коритися імператору і не взяв участі у поході на Італію у 1174 – 1176 рр., що стало однією із причин поразки при Леньяно. Цього було достатньо, щоб звинуватити Вельфа у державній зраді. Однак, розправу Барбаросса вирішив зробити чужими руками. Він викликав Вельфа на суд за скаргами кількох князів про привласнення їх володінь. Генріх Лев не з‘явився і був засуджений заочно. Всі його володіння були конфісковані і роздані іншим князям. Згідно з рішенням імператору заборонялось утримувати більше року конфісковані землі князів. Це остаточно позбавило можливості об‘єднати під своєю владою всю територію країни. Це був крок до територіального розпаду Німеччини.

Генріх VІ (1190 – 1197), який успадкував престол після Барбаросси, приєднав до імперії Сицилійське королівство. Він домагався світового панування, перетворивши всіх західноєвропейських королів у своїх васалів. Він хотів підкорити і Візантію. Однак, в імперії Штауфенів не припинялись змови та повстання. Сицилія боролась проти німецького панування. Коли Генріх VІ раптово помер, імперія розпалась на частини. На німецький престол виявилось три претенденти – дворічний Фрідріх ІІ, який був під опікою своєї матері Констанції в Неаполі, Філіп Швабський – дядя Фрідріха ІІ і Оттон ІV Вельф. Найбільші вигоди з цього становища мав Інокентій ІІІ, який став арбітром у суперечці антикоролів.

В Європі йшла централізація, а в Німеччині посилювалась роздробленість. Одна з причин – прагнення зберегти владу над Італією та іншими залежними країнами. Щоб одержати військову допомогу від князів, імператори змушені були йти на поступки. Якщо в інших країнах королівська влада позбавляла знать її привілеїв, то в Німеччині навпаки – за князями закріпились державні права. Королівська влада втратила суверенний державний характер і була поставлена у залежність від великих феодалів. Отже, у роздробленості були економічні і політичні причини.

У 1212 р. папа Інокентій допоміг Штауфену зайняти германський престол. На цей час князі вже так зміцніли, що не було й мови про реальне підкорення королю. Тому Фрідріх ІІ (1212 – 1250), один з найбільш освічених монархів середньовіччя, таких цілей перед собою не ставив. Він прагнув зберегти формальне верховенство над князями і одночасно надавав князям всі вже фактично завойовані привілеї. Згідно з привілеєм князям церкви 1220 р. єпископи одержали право карбувати монету, збирати мито і засновувати міста та ринки.

За постановами 1231 – 1232 рр. імператор відмовлявся від свого права будувати міста і фортеці і засновувати монетні двори, якщо це буде шкодити князям. За князями визначалось необмежене право юрисдикції. У містах заборонялись об‘єднання городян, в т. ч. і цехи. Правда, ця заборона лишилась лише на папері. Міста виборювали права на самоуправління.

Але ці поступки князям не могли зміцнити влади над Італією. Небезпека поневолення заставила північно-італійські міста відновити воєнний союз – Ломбардську лігу. Хоча у 1234 р. біля Кортеново Фрідріх ІІ одержав перемогу над лігою, в наступному році він зазнав поразки при облозі м. Бринії. Ліга зміцнила свої позиції. Ще більш невдалою була спроба Фрідріха ІІ підкорити папство.

Папа Григорій ІХ використовував безвідмовну зброю – відлучення від церкви. Щоб надати більшої ваги цьому, папа оголосив про скликання в Римі вселенського собору. Але Фрідріх ІІ заблокував Рим. Григорій ІХ скоро помер в обложеному Римі. Його наступник Інокентій ІV, з яким імператор намагався помиритися ціною великих поступок, таємно приїхав з Риму в Ліон, де скликав собор. Там Фрідріх ІІ був відлучений від церкви і позбавлений почестей і звань. Знать відступилась від нього і обрала анти-короля Генріха Распе. Фрідріх ІІ помер. Його спадкоємець Конрад ІV (1250 – 1254) безуспішно продовжував боротьбу з папською курією і Ломбардською лігою.

По заклику папи в Сицилії висадився брат французького короля Карл Анжуйський. У цій війні загинули всі представники династії Штауфенів. У 1268 р. на площі в Неаполі був страчений останній – 16-річний Конрадин. Південна Італія і Сицилія перейшли до Анжу. У Німеччині почалось 20-річне між-царювання.

Література

  1. Взаимосвязь социальных отношений и идеологии в средневековой Европе. – М., 1983.
  2. Всемирная история. – М., 1957.
  3. Господстующий класс феодальной Европы. – М., 1989.
  4. Гутнова Е. В. Классовая борьба и общественное сознание крестьянства в средневековой Западной Европе (ХІ – ХV ст.). – М., 1984.
  5. Европа в средние века: экономика, политика, культура / Сб. статей к 80-летию академика Сказкина С. Д. – М., 1972.
  6. История средних веков. Европа. – Минск, 2000.
  7. Кардини Ф. Истоки средневекового рыцарства. – М., 2000.
  8. Политические структуры эпохи феодализма в Западной Европе (VІ – ХVІІ вв.). – Ленинград, 1990.
  9. Мировая культура. Средневековье. – М.: Алтейа, 1996.
  10. Контамин Ф. Война в средние века. – СП (б): Ювента, 2001.


11.08.2012

Ведущие компании и учебные заведения Предложения от ведущих учебных заведений Украины и зарубежья. Только лучшие вузы, компании, образовательные курсы, школы, агентства.

Чтобы получать первым
все новости от «Osvita.ua»
в Facebook — нажмите «Нравится»

Osvita.ua

Спасибо,
не показывайте мне это!