Osvita.ua Высшее образование Рефераты Всемирная история Вплив монгольського нашестя на розвиток руського суспільства. Реферат
Ведущие компании и учебные заведения Предложения получения образования от ведущих учебных заведений Украины и зарубежья. Лучшие вузы, компании, образовательные курсы, школы, агентства. По вопросам размещения информации обращайтесь по телефону (044) 200-28-38.

Вплив монгольського нашестя на розвиток руського суспільства. Реферат

Питання про вплив монгольського нашестя на розвиток руського суспільства – одне із найбільш складних в історіографії Росії

Крайня недостатність джерел ускладнює відповідь на нього, тому вповні можливою стає поява таких робіт, в яких заперечується який-небудь вплив нашестя на розвиток Русі. Більшість істориків, однак, є прихильниками думки про те, що іноземний гніт затримав економічний і соціальний розвиток Русі, завершення процесу складання феодалізму, відродивши архаїчні форми експлуатації.

Такий односторонній підхід до висвітлення даного питання панував і у радянський період. У зв'язку із цим питання впливу монголо-татарського гніту на соціально-економічний розвиток Північно-Східної Русі потребує переосмислення, глибокого вивчення його конкретно-історичних обставин. Тим більше, що досі не існує вузькоспеціалізованих праць з даної тематики.

Зважаючи на актуальність проблеми, об'єктом дослідження є роль монголо-татарського гніту у соціально-економічному розвитку Північно-Східної Русі.

В ранній руській історії, письмові джерела містять надто мало свідчень, які б дозволили зробити який-небудь висновок про реальні збитки, політичні, економічні чи культурні, нанесені монголо-татарами. Нема ніяких вказівок на чисельність втрат серед дружинників чи громадського населення, ми не знаємо, скільки було захоплено в полон. Літописці, мандрівники і історики того часу вперто відмовляються навести хоча б перебільшені цифри: вони або зберігають мовчання, як у випадку з Києвом, або лякають своїх читачів безпомічними гіперболами.

Мандрівники більш пізнього часу, посол папи Іоан де Плано Карпіні і францисканський монах Вільгельм Рубрук, правда, говорять про полонених, яких повели у кочування чи в рабство, а східні історики (Рашид-ад-Дін, Ібн-ал-Асир), як і Іоан де Плано Карпіні, повідомляють про те, що татари систематично уганяли професійних ремісників і майстрів із завойованих міст. Археологічні дані про фізичне знищення чи економічні утиски надто малі, щоб подати скільки-небудь реальну картину становища руських міст і сільської місцевості після нашестя.

Радянський історик Б. А. Рибаков в своїй фундаментальній праці "Ремесло Давньої Русі" пише, що руські землі "були в значній мірі обезкровлені... з цілого ряду виробництв ми можемо прослідкувати падіння чи навіть повний занепад складної техніки, огрубіння і спрощення ремісничого виробництва в другій половині XIII століття". Його висновки базуються, в основному, на відсутності в захороненнях XIII і XIV віків таких предметів, як прикраси, пряслиці, буси, амулети і браслети, зникнення глиняного посуду, кераміки і емалевих виробів, характерних для археологічного прошарку XII і початку XIII ст.

Звичайно, дані про татаро-монгольське ярмо могли потрапити в ці акти лише в рідких випадках через сугубо ділове призначення цих документів, що фіксують, так сказати, повсякденні, насамперед - поземельні відносини в країні. І дійсно, кількість таких актів (у статті розглядаються лише акти Північно-Східної Русі), у яких маються які-небудь зведення про татаро-монгольське ярмо, порівняно невелике (їх нараховується кілька десятків). Однак саме в силу самої "щоденності" цих грамот нечисленні і лаконічні звістки про ярмо, що зустрічаються в них, набувають особливого сенсу. Перед нами відображення "звичайних" проявів іноземного гніта, переломлення окремих подій і явищ, зв'язаних з існуванням ярма, у свідомості різних шарів населення тодішньої Русі.

У цікавлячій нас групі джерел насамперед одержала відображення експлуатація Ордою населення Русі. Так, у давно і добре відомій науці жалуваній грамоті московського великого князя Дмитра Івановича новоторжцю Микулі з дітьми (1363 – 1389 р.) у числі повинностей, від яких звільняються Микула, його діти і його селяни ("сироти"), згадане "ординське срібло". Для позначення платежів в Орду тут ужитий термін, що не зустрічається в інших джерелах. Цікавий у грамоті і факт звільнення великим князем від цих платежів світського феодала (у Микули є "його сироти" і "городищани його"). З погляду більш загальних проблем це свідчення грамоти підтверджує право московського великого князя в другій половині XIV в. за своїм розсудом розкладати ординський "вихід".

З грамоти також видно, що обличчям, відповідальним за збір "ординського срібла" із селян, був їхній феодальний пан (у даному випадку Микула), що передавав зібрану їм зі своїх селян данину "нагору" - питомому (чи великому, у залежності від того, чиїм безпосередньо васалом був даний феодал) князю.

Ця відповідальність вотчинників за збір ординської данини знайшла відображення й в інших актах. У жалуваній грамоті (близько 1450 р.) тверського великого князя Бориса Олександровича Кашинському Сретенському жіночому монастирю (тобто вже не світському, а духовному феодалу) на монастирських "сиріт", що проживають на землях монастиря й у його слободі в м. Кашину, говориться: "А прийде моя данина, великого князя, неминуча, і ігуменя збере сама данину з тих людей, так надішле до моєї скарбниці". Аналогічне свідчення мається в міновій грамоті, датованій часом біля 1440-х - 1470-х років, князя Ф. Д. Пожарського на промінявши їм села Іванівської М. І. Голибесовському за його село Троїцьке: "А ми та ординські і вихід мені, князь Федорові, знімати".

З цих слів з очевидністю випливає, що князь Пожарський, як обличчя відповідальне за збір платежів в Орду із села Іванівської, зобов'язується при обміні розрахуватися по них. Терміни, застосовувані в меновній для позначення цих платежів - "мита ординські" і "вихід", добре відомі, наприклад, по духовних і договірних грамотах великих і відомих князів XIV-XV ст.

Про "данину" і "виході" на користь Орди говориться й у так називаній "статутній" грамоті Василя І і митрополита Кіпріана (1392 чи 1404 р.): "А коли данину дати в Татари, тогди й оброк дати церковним людей; а коли данину не дати в Татари, тогди й оброк не дати церковним людей"; "А имати мені, князю великому, данини з Луху (в іншому випадку "с Сенгу". - А. Г) у вихід по своїй грамоті по оброчній; а лише того оброку не взимати". Ця грамота й у цілому за своїм характером, і по даному пункті близька до князівських докончаніїв.

Серапіон відрізняє представників влади і її апарат, тобто тих, хто задумав похід і хто використовував у своїх інтересах перемогу, від тієї маси кочівників, що вони систематично розбещували вигодами грабіжницької війни і військового видобутку.

Це відношення сучасників до факту татарського завоювання, до його ініціаторів, з одного боку, і до народної татарської маси, з іншої, невидимому, позначилося і на судженнях про цей час наступних поколінь.


07.07.2012

Ведущие компании и учебные заведения Предложения от ведущих учебных заведений Украины и зарубежья. Только лучшие вузы, компании, образовательные курсы, школы, агентства.

Чтобы получать первым
все новости от «Osvita.ua»
в Facebook — нажмите «Нравится»

Osvita.ua

Спасибо,
не показывайте мне это!