Osvita.ua Высшее образование Рефераты Украинская литература Поетичний бунт Олени Теліги
Ведущие компании и учебные заведения Предложения получения образования от ведущих учебных заведений Украины и зарубежья. Лучшие вузы, компании, образовательные курсы, школы, агентства. По вопросам размещения информации обращайтесь по телефону (044) 200-28-38.

Поетичний бунт Олени Теліги

В її елегантно-карбованих віршах, небезпідставно на­званих критикою "приватними листами світові", вимальо­вується яскравий образ вольової людини, відданої ідеям національного відродження України, життєлюба, мораль­ного максималіста, апологета загальнолюдських цінностей

Власне, у цьому й полягав сенс життя нескореної поетес антифашистки, розстріляної німецькими окупантами Києві у Бабиному Яру 21 лютого (за іншими джерелами 13 лютого) 1942 р. Може, тоді й збулося її кассандрівське передбачення:

Я палко мрію до самого рання, Щоб Бог зіслав мені найбільший дар: Гарячу смерть, не зимне умирання.

Світогляд О. Те ліги формувався поступово. То була справді довга "одіссея", що починалася в Петербурзі. Саме тут, у сім'ї інженера-гідротехніка професора І. Шовгенева і народилася Олена 21 липня 1907 р. Потужні хвилі визвольних змагань, що охопили Україну після Лютневої революції 1917 р., повернули родину Шовгеневих до Києва, де дочка міністра УНР Олена навчалася у гімназії Дучинської. Під час більшовицького наступу на початку 1919 р. Центральна Рада змушена була залишити Київ. Разом з нею виїхав й І. Шовгенів. Згодом оселилися в чеських Подєбрадах, де батько працював ректором Української господарської академії (з 1924 р. – alma mater української еміграції).

У ті часи відбувся різкий злам у психіці майбутньої поетеси, зумовлений пережитим у Києві та побаченим у Чехії. Усвідомивши себе українкою та непримиренним во­рогом великодержавництва, майбутня поетеса вступає на історико-філологічний факультет Українського педагогіч­ного інституту ім. М. Драгоманова у Празі. Вона близько сходиться з Наталею Лівицькою-Холодною, яка вже дебю­тувала поетичними добірками, Ю. Дараганом, Є. Маланюком, Л. Мосендзом, О. Ольжичем та іншими таланови­тими письменниками "празької школи". Одружившись із М. Телігою, вона переїздить до Варшави до хворої матері; не пориває своїх зв'язків із українськими "пражанами", яких у 30-ті роки ще називали "вісниківською квадригою". У ліриці поетеси панує вічний бунт, протест проти базбарвної "нудоти життя", її погляд знаходить "у тьмі глибокій Блискавок фанатичні очі, А не місяця мрійний спокій".

Власне, йдеться про неоромантизм, що об'єднує "вісниківську квадригу", проявляючись у доробку кожного поета своїми неповторними гранями: коли для Юрія Клена чи Л. Мосендза це був певний нюанс, то для Є. Маланюка, О. Ольжича, а ще більше для О. Теліги – рідна стихія, поривання "кресати вогонь із кремлів", прийняти бій "спокійно і суворо". Героїзм як найвища чеснота, як взірець людської гідності, – то визначальний орієнтир її життя і творчості, тісно пов'язаних із боротьбою за національне визволення рідного народу. Звідси по-чоловічому тверді інтонації програмового вірша "Поворот":

Заметемо вогнем любови межі.
Перейдемо убрід бурхливі води,
Щоб взяти повно все, що нам належить,
І злитись знову із своїм народом.

Непохитна цілеспрямованість до виборення незалежної України притаманна й іншим її поезіям ("Відповідь", "Племінний день", "Безсмертне", "Засудженим").

Лірика від цього не стає "монохромною", вона пере­повнена жагою іскристого життя, що "не чіпає лише раба":

П'яним сонцем тіло налилося,
Тане й гнеться в ньому, як свіча, –
І тремтить схвильоване колосся,
Прихилившись до мого плеча.

О. Теліга розвивала кращі традиції української літе­ратури, передовсім Лесі Українки, що не раз зазначала емігрантська критика. Як поетеса, як прихильник суворих ритмів вона ніколи не втрачала жіночих інтонацій. Так, вірш "Вечірня пісня" – це поезія думки, яка виповнює строфи, відбиваючи гострі суперечності людської душі: лірична героїня прощається зі своїм коханим, якого вона має зібрати в похід, "коли простори проріже перша сурма". Рядок "Я плакать буду пізніш!" поступово розгор­тається у парадоксальному образі:

Тобі ж подарую зброю:
Цілунок гострий, як ніж.
Щоб мав ти в залізнім свисті
Для крику і для мовчань –
Уста рішучі, як вистріл,
Тверді, як лезо меча.

На думку В. Державина, цей вірш свідчив "про без­межні сили, які велика поетка таїла в собі і які вона само­жертовно зофірувала, разом з життям, своїй нації".

Роль жінки у суспільстві, в житті нації – одна з го­ловних тем лірики О. Теліги. Це не квола істота, не Рабиня ("Я руки, що била, не пробачу..."), це дружина й помічник чоловіка-воїна, це новий тип особистості – вольової, цілісної, внутрішньо дисциплінованої натури, не­втоленного життєлюба ("Пий же бризки, свіжі та іскристі Безіменних радісних джерел!"), який свідомо йде назустріч небезпекам в ім'я високих ідеалів:

Коли ж зійду на каменистий верх
Крізь темні води й полум'яні межі –
Нехай життя хитнеться й відпливе,
Мов корабель у заграві пожежі.

Цей тип досить характерний для емігрантської лірики (Є. Маланюк, Олена Теліга, О. Ольжич), він постав з особливостей національного духу української еміграції, зосібна молоді, яка почала активно готуватися до від­новлення історичної справедливості у рідному краї, охоп­леному хвилями більшовицьких репресій, розчленованому сусідніми країнами. Це прискорило об'єднання розпоро­шених національних угруповань в ОУН (1929). Обмежу­ватися лише естетичними питаннями видавалось би за та­ких обставин неприпустимою розкішшю. Водночас поети-емігранти, прихильники високої духовності, не дозволяли собі перетворювати мистецтво на агітку. Про це, зокрема, писала О. Теліга у статті "Прапори духа", пафос якої спрямовувався проти зловживання плакатністю та "сірим позитивізмом", що не мають нічого спільного з лірикою. Головна мета, що її ставила поетеса у запальних пуб­ліцистичних виступах, як і в ліриці, – будити національну свідомість. Найвиразніше ця теза пролунала у статті "Пар­тачі життя".

Розкол ОУН, що стався 1940 р. внаслідок тактичних та персональних розходжень, тяжко дався взнаки під час світової війни, послабив організовану боротьбу україн­ського народу проти німецьких окупантів. Це відчула на собі й О. Теліга, яка разом з У. Самчуком перейшла неле­гально кордон між Польщею та Галичиною (15 липня 1941 р. поблизу м. Ярослава). Але Львів зустрів їх неприязно. Не­вдовзі поетеса разом з групою О. Ольжича переїздить до Рівного, а 22 жовтня – вона вже в омріяному, напівзруйнованому Києві, де мельниківці, незважаючи на не­безпеку, заснували Українську національну раду. О. Теліга як член референтури культурної комісії створила "Спілку письменників", переважно з початківців. Водночас вона перебирає редагування додатку "Література і мистецтво" при газеті "Українське слово" і готує його під свіжою, бойовою назвою "Літаври". Тут друкувалися талановиті твори українських поетів та прозаїків як знищених сталінізмом, так і емігрантів.

Сіючи зерна національної самосвідомості в окупованому Києві, О. Теліга не опублі­кувала жодного панегірика гітлерівцям, з презирством ста­вилася до одописців: "Це мабуть, ті ж самі писаки, що й Сгалінові так щедрували" . Певна річ, це не могло не ви­кликати підозри фашистів, які після невдалих спроб при­боркання "Літаврів" на початку 1942 р. їх закрили. О. Оль-жич намагався переконати О. Телігу виїхати з міста, але вона категорично відмовлялася: "Я з Києва вдруге не по­їду". Знаючи про масові арешти українців 7 лютого і про те, що гестапо влаштувало засідку в приміщенні Спілки письменників на Трьохсвятительській вулиці, вона 9 люто­го пішла на чергове зібрання, де й була заарештована.

За свої 35 років поетеса не встигла видати жодної влас­ної книжки, всі вони вийшли посмертно ("Душа на сто­рожі", 1946; "Прапори духа", 1947; "На чужині", 1947; збірник "Олена Теліга", 1977); більша частина її віршів загубилася.

Літо

Топчуть ноги радісно і струнко
Сонні трави на вузькій межі.
В день такий віддатись поцілункам!
В день такий цілим натхненням жить!
П’яним сонцем тіло налилося,
Тане й гнеться в ньому, мов свіча,
І тремтить схвильоване колосся,
Прихилившись до мого плеча.
В сотах мозку золотом прозорим
Мед думок розтоплених лежить,
А душа вклоняється просторам
І землі за світлу радість – жить!
І за те, що стільки уст палило
І тягло мене вогнем спокус,
І за те, що замінить несила –
Ні на що – твоїх єдиних уст!


18.01.2011

Ведущие компании и учебные заведения Предложения от ведущих учебных заведений Украины и зарубежья. Только лучшие вузы, компании, образовательные курсы, школы, агентства.

Чтобы получать первым
все новости от «Osvita.ua»
в Facebook — нажмите «Нравится»

Освіта.ua

Спасибо,
не показывайте мне это!