Osvita.ua Высшее образование Рефераты Социология Соціологічні знання: основи структурування. Реферат
Ведущие компании и учебные заведения Предложения получения образования от ведущих учебных заведений Украины и зарубежья. Лучшие вузы, компании, образовательные курсы, школы, агентства. По вопросам размещения информации обращайтесь по телефону (044) 200-28-38.

Соціологічні знання: основи структурування. Реферат

Термін "соціологія" є похідним від двох слів: латинського societas - суспільство та грецького логос, - вчення. Отже, соціологія - це наука про суспільство, і таке визначення визнається практично всіма вченими-соціологами

Відповідно до наведеного вище розуміння соціології можна розглядати й структуру соціологічного знання:

  • загальні соціологічні теорії, які відображають визначальні тенденції становлення й функціонування соціальних спільнот, роль і місце у цих процесах людини як істоти соціальної;
  • спеціальні соціологічні теорії, які досліджують розвиток та відтворення людиною окремих соціальних спільнот, а також суть і основні характеристики людини соціальної;
  • галузеві соціологічні теорії, які розкривають механізми життєдіяльності і функціонування соціальних спільнот у певних сферах суспільного життя та процеси соціалізації людини;
  • емпіричні соціологічні дослідження, скеровані на з'ясування, аналіз і узагальнення соціальних фактів: дій, вчинків і мислення людей, конкретних продуктів людської діяльності, розвитку і взаємодії створених людьми соціальних спільнот.

Структуру соціологічного знання можна зобразити такою схемою:

ЗАГАЛЬНІ СОЦІОЛОГІЧНІ ТЕОРІЇ

Спеціальні соціологічні теорії

Галузеві соціологічні теорії

—соціологія особистості

—соціологія культури

—соціологія сім'ї

—соціологія політики

—соціологія молоді

—соціологія праці і управління

— соціологія міста

—соціологія дозвілля

—соціологія села

—соціологія виховання

— соціологія класу, стану

—соціологія освіти

— соціологія класу, стану

—соціологія соціальних відхилень

—соціологія нації

Емпіричні соціологічні дослідження

 

Усі ці компоненти соціологічного знання тісно пов'язані між собою: без науково обґрунтованої теорії емпіричні соціологічні дослідження не в змозі дати достовірної картини соціальних процесів, узагальнити їх у струнку систему, а сама теорія, в свою чергу, ризикує відстати від життя і перетворитися на догму, якщо вона не живиться первинною соціологічною інформацією про зміни і нові тенденції у розвитку суспільства.

Беручи до уваги риси сучасної соціології, а саме її множинність, що дедалі зростає, спробуємо вирізнити основні наукові парадигми, довкола яких обертається соціологічна думка сьогодення. Термін "парадигма" вводить у науковий обіг американський вчений Томас Кун з метою визначення певної моделі постановки проблеми та її розв'язання. Ця модель лежить в основі тієї чи іншої теорії, включає в себе сукупність основних положень і принципів, специфічний набір категорій і визнається певним колом учених. З цієї точки зору сучасна західна соціологія поділяється на ряд пануючих парадигм та належних до них напрямків і шкіл, що може бути представленим у наступній схемі:

Структурні парадигми розглядають організацію, функціонування й розвиток суспільства як єдиного цілого на макрорівні. Інтерпретативні парадигми акцентують увагу на дослідженні й тлумаченні людської поведінки на мікрорівні. Емпірична соціологія займається розв'язанням практичних завдань керування суспільними процесами, розробкою засобів соціального контролю та соціальної інженерії тощо на рівні конкретно-соціологічних досліджень.

До основних макросоціологічних парадигм зараховують структурний функціоналізм і конфліктологію. Особливе місце в ній належить також інтегральній соціології П. Сорокіна, яка охоплює всі соціологічні аспекти соціокультурної реальності.

Засновниками сучасного структурного функціоналізму вважають американських соціологів Толкотта Парсонса (1902-1979) і Роберта Мертона (нар. у 1910), які у своїх працях творчо використовували ідеї Г. Спенсера, Е. Дюркгейма, М. Вебера та інших своїх попередників.

При структурному підході об'єкт дослідження (суспільство, соціальний інститут чи соціальний процес) складається з одиниць чи елементів, які входять до його складу і утворюють певну структуру. Функціональний підхід з'ясовує зв'язки між елементами і цілим, а також способи їх функціонування. При цьому соціолог розглядає можливі стани системи, допустимі сполучення елементів у ній, визначає набір функцій як способів поведінки, що притаманні даному системному об'єкту за умови збереження його структурної цілісності.

Для Парсонса система є сталим комплексом соціальних дій, які повторюються і взаємопов'язуються. Тоді соціальна система дня нього виступає усталеним комплексом мотивованої людської поведінки. Соціальну структуру утворює система соціальних відносин людей, що діють, виконуючи певні соціальні ролі стосовно один одного. Отже, роль — це одиниця соціальних відносин. У ролі, яку виконує індивід, поєднуються мотиви його дій з очікуваннями щодо дій інших індивідів. Саме поняття ролі з'єднує підсистему індивіда, який діє, з певною соціальною структурою, що зображено на схемі.

Одним з важливих положень концепції Парсонса є розмежування таких відносно автономних підсистем дії, як особа і культура. Це дозволяє йому уникнути уявлень про цілком незалежну особу, з одного боку, і уявлень про індивідів, жорстко запрограмованих пануючою культурою і залежних від її цінностей, з другого. У цьому останньому питанні Парсонс принципово розходиться з Дюркгеймом, у якого "культурні стандарти" домінують над особистістю. Парсонс розглядає це співвідношення як систему вмотивованої поведінки особи, що взаємодіє з культурними стандартами і цінностями, виступаючими в якості оточуючого, зовнішнього середовища.

У середині 60-х pp. XX ст. в західній соціології виникає свого роду повстання проти монополії на істину структурно-функціонального підходу, в якому чільне місце займає теорія конфлікту, або конфліктна парадигма. "Теорії порядку" протиставляється "конфліктна теорія", ідеї "соціальної рівноваги" — ідея "соціальної зміни". Одним з перших критиків теорії структурного функціоналізму виступає американський соціолог Чарлз Райт Міллс (1916-1962). Він вважає, що теорія Парсонса недосконала, бо формує переконання у гармонійності інтересів, стабільності, порядку суспільного життя, ігноруючи при цьому нестабільність і конфлікти, притаманні будь-якому суспільству.

Дещо інше тлумачення конфліктів містить у собі "конфліктна модель суспільства" німецького соціолога Ральфа Дарендорфа (нар. у 1929). Його концепція заснована на 4-х положеннях, протилежних до положень структурно-функціонального аналізу:

  • кожне суспільство безперервно перебуває у процесі постійних змін - зміни всюдисущі;
  • у кожному суспільстві Ј незгоди й конфлікти. — соціальні конфлікти є повсюдними;
  • кожний елемент у суспільстві сприяє його інтеграції та змінам;
  • кожне суспільство базується на насильстві одних його членів над іншими.

Основними рисами конфліктної парадигми є визнання, що:

  • соціальні системи роздираються протиріччями;
  • соціальні системи прагнуть до змін;
  • в основі соціального життя лежать непримиримі інтереси, тому конфлікт є постійним, органічним внутрішнім станом кожної соціальної системи;
  • соціальні конфлікти мають радше позитивне значення для суспільства, оскільки сприяють його адаптації до змін, появі нового й прогресу у кінцевому підсумку;
  • соціальні конфлікти вимагають соціального контролю з метою недопущення соціальних вибухів і повної руйнації соціальної системи; соціологія займає провідне місце у профілактиці конфліктів та їх оптимальному розв'язанні.

До другої гілки теоретичного соціологічного знання належать Інтерпретативні парадигми, скеровані на дослідження не суспільства в цілому з його структурою та функціями, а на вивчення дій окремих людей і малих груп. Серед них провідне місце займає символічний інтеракціонізм (від англ, interaction - взаємодія). Ця течія визначається принциповою відмовою від дослідження макропроцесів та аналізу матеріальних факторів, що зближує її з соціологічною феноменологією.

Символічний інтеракціонізм намагається подолати протиставлення людини й суспільства або їх розгляд як самостійних автономних підсистем, що характерно для структурного функціоналізму. Водночас намагання досягнути цієї мети призводить представників символічного інтеракціонізму до визнання пріоритету соціального над індивідуальним. Всі ці положення можна знайти у концепції американського соціолога Джорджа Міда (1863-1931) та його послідовників.

Мід та його учні вважають центральною категорією "соціальний процес", або "соціальний акт", який ототожнюється з безперервною, постійною зміною і розвитком. Змістом соціальних процесів є взаємодія індивідів у групі та суспільстві. Все інше, що існує у соціальному просторі, є наслідком соціального процесу взаємодії — і соціальний світ, тобто суспільство в цілому, і середовище соціальної діяльності, і сам індивід.

Продовження ідей Міда, але водночас і їх переосмислення зустрічаємо у концепції іншого американського соціолога Герберта Блумера (1900-1987). Він входить в історію соціологічної думки як представник гуманістично орієнтованої, розуміючої соціології, різко виступає проти однобічності й обмеженості структурного функціоналізму з його загостреною увагою на статичності соціальної структури та конфліктної парадигми з її акцентом на суперечливості суспільства, людей і груп, що його складають. Як і Мід, Блумер поділяє взаємодію на символічну (притаманну лише людині, яка використовує жести і мову) та несимволічну (притаманну усьому живому, окрім людини). Людина-діяч для Блумера стає основною соціологічною категорією.

Суспільство визначається Блумером як символічна взаємодія людей, груп і колективів; воно включає найрізноманітніші види взаємопов'язаної поведінки і дій людей: і кооперацію, і конфлікт, і байдуже ставлення людей один до одного, і експлуатацію — тобто все розмаїття людських взаємин. Він створює загальну модель людської взаємодії, де центральною постаттю є індивід, який постійно діє і взаємодіє, тому Блумер звертає основну увагу не на статику, а на динаміку людського життя, постійні зміни, які в ньому відбуваються.

Ще одним напрямком інтерпретативних парадигм, досить близьким до символічного інтеракціонізму, є феноменологічна соціологія, тобто дослідження духовних сутностей. Вона є різновидом розуміючої соціології і скерована, в першу чергу, проти позитивізму й натуралізму, які хибно розуміли природу суспільних явищ, приписуючи їм схожість з явищами природи. Представники феноменологічної соціології намагаються осмислити соціальний світ у його суто людському бутті, з уявленнями, мотивами і цілями індивідів, які діють у цьому світі. Суспільство у цій концепції - це явище, яке постійно створюється й відтворюється у процесі духовної взаємодії людей.

Найбільш вагому роль у виникненні феноменологічної соціології відіграє австрійський, а згодом американський соціолог Альфред Шюц (1899-1959), який, у свою чергу, опирався на ідеї М. Вебера і Г. Міда. Соціальний світ, згідно з думками Шюца, є світом, створеним смислом (сенсом), оскільки соціальним явищам притаманний певний сенс. Люди ще до появи соціології або іншої науки розчленували й осмислили цей світ з наміром визначитися у ньому і діяти у відповідності з ним.

Соціальний світ - це повсякденний світ, який переживається й тлумачиться діючими в ньому людьми як світ сенсів. Смисли, або сенси, згідно з Шюцом, - це типові уявлення людей про об'єкти цього світу. Тому, починаючи діяти, людина обирає для себе якийсь один типовий "рецепт" досягнення своєї мети, орієнтуючись при цьому на іншу людину і очікуючи від неї типової реакції у відповідності із загальноприйнятою логікою "здорового глузду".

Самостійною парадигмою в історії соціологічної думки виступає інтегральна соціологія російського, а згодом американського соціолога Пітіріма Сорокіна (1889-1968). Дослідники вважають, що творчість Сорокіна - якісно новий етап у розвитку соціологічної науки, який можна порівняти з революцією Коперніка у галузі природознавства. Його інтегральна (від лат. integer - цілий) об'єднуюча соціологія охоплює всі соціологічні аспекти культури в її найширшому вияві.

Суспільство Сорокін визначає як сукупність людей, які перебувають у процесі спілкування і взаємодіють в одному соціокультурному просторі. Взаємодія, згідно з його вченням, - це найпростіша модель соціального явища, її елементами виступають індивіди, акти (дії) і провідники спілкування (символи інтеракції), тобто мова, писемність, музика, мистецтво, гроші тощо.

Все суспільне життя і всі соціальні процеси, на його думку, можуть розглядатися як явища й процеси взаємодії двох або більше індивідів. І навпаки, комбінація різних індивідуальних чи групових взаємодій може відтворити будь-який, навіть найскладніший суспільний процес, соціальну подію, починаючи від захоплення танго і закінчуючи світовою війною та революцією.

Сорокін вирізняє різні типи взаємодії і формулює завдання соціології: вона повинна досліджувати соціальні явища, які можна спостерігати, тобто поведінку людей, які взаємодіють і живуть у середовищі "собі подібних".

Література

1. Вебер М. Основные социологические понятия. // Вебер М. Избранные произведения. — М.: 1990.

2. Дюркгейм Е., Соціологія і соціальні науки. // Філософська і соціологічна думка. — 1992. — № 5.

3. Краткий словарь по социологии. — М.: 1989.

4. Радугин А. А., Радугин К. А. Социология: Курс лекций. — М.: 1995.

5. Социологический справочник. — К.: 1990.

6. Социология: Наука об обществе. — Харьков: 1996.

7. Социология: Учебное пособие. — М.: 1995.

8. Соціологія: Матеріали до лекційного курсу (Піча В., Семашко О., Черниш Н.) - К., 1996.


30.05.2012

Ведущие компании и учебные заведения Предложения от ведущих учебных заведений Украины и зарубежья. Только лучшие вузы, компании, образовательные курсы, школы, агентства.

Чтобы получать первым
все новости от «Osvita.ua»
в Facebook — нажмите «Нравится»

Osvita.ua

Спасибо,
не показывайте мне это!