Osvita.ua Высшее образование Рефераты Социология Інтеграція особистості у суспільне життя. Реферат
Ведущие компании и учебные заведения Предложения получения образования от ведущих учебных заведений Украины и зарубежья. Лучшие вузы, компании, образовательные курсы, школы, агентства. По вопросам размещения информации обращайтесь по телефону (044) 200-28-38.

Інтеграція особистості у суспільне життя. Реферат

У рефераті розглянуто становлення інтерактивних вмінь як психологічну проблему інтеграції особистості у суспільне життя

Становлення інтерактивних вмінь забезпечує гармонійне і творче входження особистості у суспільне життя. У взаємодії з соціальним середовищем особистість виступає суб'єктом, який свідомо прямує до розвитку, автономності, самостійності та самореалізації. Багаторівнева та поліструктурна система "особистість - соціум" не може бути обмежена тільки поняттям "взаємодія" і потребує подальшого аналізу.

Незалежно від різних підходів до проблеми взаємодії людини і середовища, ми вважаємо за необхідне враховувати у взаємодії особистості з оточенням: зовнішнє середовище, потреби індивіда (групи); мотиви, якими керується суб'єкт; настанови, цінності, орієнтації та цілі суб'єкта; особистісні ролі, стиль прийняття рішень, стиль міжособистісних відносин, когнітивний стиль; дії та вчинки, зворотній зв'язок між поведінкою та умовами, у яких вона була сформована.

Очевидно, що для розуміння та прогнозування поведінки індивіда є потреба у більш розвинутому уявленні про ситуацію, середовище, життєвий простір, бо відсутність такого уявлення робить непродуктивним пояснення чи прогнозування поведінки людини лише за рахунок особистісних факторів.

Заслуговує на увагу модель особистісно-ситуаційної взаємодії, яка у найбільш узагальненому вигляді представлена Н. Ендлером та Д. Магнусоном [7, с. 88]:

  • поведінка є функцією безперервного процесу взаємодії особистості і ситуації;
  • особистість у цьому інтерактивному процесі виступає у якості активного цілеспрямованого діючого суб'єкта;
  • детермінантами поведінки особистості є когнітивні та мотиваційні фактори;
  • психологічне значення ситуації є для індивіда важливим детермінуючим фактором.

Нова галузь дослідження соціального та психологічного середовища людини отримала назву психології середовища (environmental psychology), чи психологічної екології, засновником якої являється Р. Баркер. Середовище розуміється як комплекс деяких умов, зовнішніх сил та стимулів, які впливають на індивіда. Поняття "ситуація" визначається на різних рівнях: від мікро- до макрорівня. Д. Магнусон пропонує п'ять рівнів визначення поняття "ситуацій": стимули, епізоди, ситуації, оточення, середовище. Ситуація розглядається як сукупність елементів середовища чи як фрагмент середовища на певному етапі життєдіяльності суб'єкта (Д. Магнусон, М. Аргайл, В. Мішель).

До структури ситуацій входять об'єкти оточуючого світу, діючі особи та їхня діяльність, комунікація, взаємовідносини; події, які відбуваються; просторові та часові обмеження. Ситуація визначається також і як система суб'єктивних та об'єктивних елементів, які з'являються у результаті активної взаємодії суб'єкта та середовища. До суб'єктивних елементів відносяться міжособистісні відносини, соціально-психологічний клімат, групові норми, цінності, стереотипи свідомості.

Не дивлячись на те, що на поведінку впливає оточення, саме оточення теж частково є продуктом діяльності людини. Людина може здійснювати вплив на власну поведінку і здатна самостійно вибудовувати її стосовно специфічної задачі або ситуації (модель взаємного детермінізму як продукт взаємодії поведінки, особистісних факторів та впливу оточення).

Щодо зовнішніх та внутрішніх детермінант поведінки: ні одна з них не є первинною. Життя індивіда з самого початку виступає як індивідуальний спосіб перетворення та подальшого розвитку суспільної сутності. З огляду на це, ситуацію можна розглядати як молярну одиницю психологічного механізму включення індивідуального буття у життя суспільства. Сукупність психологічних ситуацій зумовлює соціалізацію суб'єкта [7, с. 122].

Ю. М. Ємельянов розглядає поняття "міжособистісна ситуація" як концепт, що дозволяє співвіднести психічне функціонування індивіда з його реальною діяльністю в конкретних суспільних умовах. Люди проектують ситуації і беруть участь у них на основі алгоритмів, які прийнятні у культурі даного суспільства та конкретного мікросередовища. Кожна міжособистісна ситуація має свої характеристики: цілі учасників та цільову структуру ситуації, ролі учасників, репертуар дій, патерни взаємодій, понятійний апарат, умови середовища, особливості комунікативних засобів [5, с. 73].

Врахування цих характеристик дає можливість використовувати цей підхід при вивченні базових схем відносин, наприклад: відносин типу "дорослий - дитина", "вчитель - учень", "старший - молодший" тощо.

Розвиток особистості проходить між полюсами "соціалізація - індивідуалізація", взірці соціалізації, з якими зустрічається дитина неоднозначні - це можуть бути продукти творчої діяльності чи негативного досвіду. Індивідуалізація є результатом процесу соціалізації і, навпаки, подальший розвиток індивідуалізації є можливим лише за умов соціалізації.

Проаналізувавши різні підходи до дослідження інтеракцій особистості поняття "взаємодія" визначене нами як базове для аналізу входження індивіда до соціального середовища, а у її структурі виокремлено головне ядро - спільно взаємодіючий психологічний простір, який дозволяє учасникам інтеракції реалізувати загальну для них діяльність. На наш погляд, при такому підході аналіз структури взаємодії безпосередньо пов'язаний з мотивами, установками, намірами особистості.

Різні види взаємодій можна класифікувати за такими параметрами:

  • за стилем поведінки - ритуальний, маніпулятивний, гуманістичний де ритуальний, перш за все, пов'язаний з культурою (Л. О. Петровська);
  • кооперація або конкуренція, згода або конфлікт, пристосування або опозиція, асоціація або дисоціація тощо (дихотомічний підхід);
  • види інтеракцій у групі: у зоні позитивних емоцій, у зоні негативних емоцій, у зоні вирішення проблем, у зоні постановки проблем (Р. Бейлз);
  • форми взаємодій у спільній діяльності: спільно-індивідуальна, спільно-послідовна, спільно-взаємодіюча (Л. І. Уманський);
  • види інтеракцій на різних етапах соціалізації: моделюючі (дошкільний вік), спільні (молодший шкільний вік), кооперативні (підліток), незалежні, автономні (юнацький вік).

На різних етапах онтогенезу ми бачимо різні стани сформованості інтерактивних вмінь. Майже усі види взаємодій дитини у період раннього віку носять моделюючий характер. На перший план виступає сюжетно-рольова гра, яка відноситься до символіко-моделюючого типу діяльності. Саме у цих іграх діти навчаються співробітництву та засвоюють інші соціальні навички.

Успішна соціалізація у цей період пов'язана з розвитком навичок поведінки та установок на самостійне вирішення соціальних проблемних ситуацій. Значення самостійності індивіда у процесі присвоєння ним соціального досвіду полягає у тому, щоб певним чином співвідносити об'єктивні умови, впливи соціального середовища з суб'єктивними подіями індивідуального способу життєдіяльності.

При визначенні структури самостійності як інтегративної властивості особистості, визначаємо її складові: незалежність (здатність обходитися власними силами, розраховуючи на себе) та ініціативність (уміння реалізувати свій почин, виявляти винахідливість, вигадку, фантазію, раціоналізаторство).

У генезі самостійності виділяються дві основні лінії, які тісно переплетені між собою, перебувають у діалектичному зв'язку:

  • зміна дози й форми керування дорослим спільно з дитиною діяльністю;
  • зростання власної ініціативи й незалежності зростаючої особистості [2, с. 13].

Цей віковий період є сенситивним для формування самостійності як провідної риси особистості. Низький рівень розвитку самостійності виявляє неспроможність дитини виробляти чіткі судження, приймати відповідні рішення, ініціювати підтримку і допомогу іншому, покласти на себе відповідальність за спільну діяльність та її результат.

Відсутність проявів самостійної поведінки дошкільників може свідчити також про характер сімейного і суспільного виховання, яке зорієнтовано на дитину переважно як на об'єкт впливів. Схильність до залежної і пасивної поведінки може вказувати на низький рівень розвитку довільності психічних процесів дитини або на її належність до сім'ї, де панує авторитарний стиль виховання чи орієнтування на слухняність і покору як важливі чесноти особистості.

Першим і одним з найбільш впливових інститутів ранньої політичної соціалізації індивіда є сім'я. Демократичний стиль виховання у сім'ї більше сприяє тому, що у особистості виховується здатність до незалежної думки, а також - відсутність страху виказувати свою незгоду з більшістю, не дивлячись на тиск з боку інших. Авторитарний стиль сімейного виховання культивує схильність до покори, узалежнення від інших, що у майбутньому може призвести особистість до політичного конформізму. Якщо батьки заохочують бажання дитини приймати відповідальні рішення та надають їй можливості вільного вибору, то у неї прискорюється становлення відповідальної поведінки (але певна зовнішня межа повинна бути, тому що у дитини ще не достатньо розвинутий самоконтроль).

Формування особистості може бути розглянуто як процес розгортання її владно-підвладної взаємодії із значущими іншими та репрезентовано в розрізі владно-підвладного (кратологічного) дискурсу з визначенням провідних субдискурсів упорядкування та взалежнення. Ці два субдискурси становлять нерозривну цілісність і визначають одне й те саме явище - владно-підвладну міжособистісну взаємодію Якщо дії і вчинки, у яких дістають вираження потреби й прагнення домінувати над іншими, мають порівняно виразніший характер, то ті, що спрямовані на підкорення іншим, бувають менш явними. Ще складніше окреслити їх у разі, коли місце конкретної особи посідає абстрактна ідея, норма, ідеал тощо [1, с. 64-65].

На дошкільному етапі формуються універсальні психологічні передумови учбової діяльності: здатність вибудовувати ділове співробітництво з дорослим, як носієм еталонів взаємодії, ініціативність. Становлення особистості дошкільника як суб'єкта спільної діяльності виявляється у кооперативних моделях поведінки, у вміннях доцільно розподіляти функції між учасниками взаємодії, проявляти толерантність і запобігати конфліктам або виходити з них. У багатьох дітей дошкільного віку вже сформовані навички самоспостереження та здатність до аналізу вчинків та їх наслідків для інших.

Експериментальні дослідження показують, що популярні серед однолітків діти відрізняються високим рівнем ініціативності, розмаїттям впливів на партнера, вмінням придумати та організувати спільну гру. Ці діти вміють вирішувати конфлікти, не агресивні, здатні підтримувати розмову, згодні грати поряд з іншими дітьми, не нав'язують свою волю тощо. Цю популярність дошкільники дуже часто зберігають і в наступних вікових періодах.

Дуже важливою у цей період стає проблема готовності дитини до школи та виникнення довільної поведінки. Перетворення правил у внутрішню інстанцію поведінки - важлива ознака цієї готовності.

На дошкільному етапі стан сформованості інтерактивних вмінь можна визначити з огляду на рівень розвитку:

  • здатності самостійності дитини (здатності обходитися власними силами, вмінням реалізувати свій почин, виявляти винахідливість);
  • співпрацювати з іншими (дорослими, однолітками);
  • вміння підпорядковуватись правилам, приймати ролі вміння розподіляти функції між учасниками взаємодії;
  • вміння проявляти толерантність, запобігати конфліктам або виходити з них;
  • здатності до аналізу вчинків та їх наслідків для інших тощо.

Коли дитина приходить у школу, система інтеракцій "дитина - вчитель" стає центром життя дитини. За таких умов ці відносини стають відносинами "дитина - суспільство". Школа стає важливим каналом політичного виховання, зокрема, взаємовідносини між учнем та вчителем моделюють стосунки з державою, а ставлення до школи, вчителів - ставлення до державної влади.

Великого значення набуває співробітництво та взаємодія дітей у процесі розвитку учбової діяльності. Дитина у молодшому шкільному віці опановує загальні для всіх учасників спільної діяльності засоби взаємодії. Монолог, як стиль дитини дошкільного віку, змінюється на взаємний обмін інформацією. У віці дев'яти років дитина вже здатна до децентрації (Ж. Піаже), яка означає, що дитина вже може враховувати водночас декілька вимірів станів об'єкта чи події.

У молодшому шкільному віці формування довільності постає центром психічного розвитку дитини.

Недостатній рівень розвитку довільності може бути обумовлений дією таких факторів:

  • а) несформованість прийомів та способів організації поведінки;
  • б) наявністю імпульсивності (як стильової особливості діяльності), яка обумовлена динамічними особливостями нервової системи.

Дослідження розвитку довільної регуляції у молодшому шкільному віці показують, що учні початкових класів, які характеризуються низьким рівнем довільної уваги та запам'ятовування не вміють співробітничати та встановлювати рівноправні відносини з однолітками, недостатньо (чи надмірно) орієнтуються на партнера. У сфері самосвідомості - неадекватна самооцінка, неузгодженість між рівнем самоприйняття та уявленнями про власну успішність у різних сферах учбової діяльності. Виділені особливості спілкування: з однолітками - відсутність постійних, глибоких, позитивних відносин, конфліктність, недостатня орієнтація на партнера; з вчителем - складності у становленні адекватних рольових відносин.

Дитина, яка досягла певного рівня розвитку, стає здатною до співробітництва з іншими людьми завдяки розподіленню і координації власної точки зору та точок зору інших людей. Розвиток дитини, яка взаємодіє з дорослими та іншою дитиною характеризує: поява форм ділового співробітництва; виникнення загальних цілей діяльності, які направлені на реалізацію та перетворення засобів і способів взаємодії, розвиток процесів взаєморозуміння та комунікації; подолання егоцентризму та формування вмінь до співпраці.

Специфіка спілкування молодшого школяра зумовлена тим, що дитина не здатна сформувати власну позицію, думку щодо складних явищ суспільного життя. Уявлення дітей цього віку носить здебільшого образний або предметно-практичний характер.

На етапі молодшого шкільного віку сформованість інтерактивних вмінь можна визначити з огляду на рівень розвитку: способів та засобів саморегуляції; прийомів та способів організації власної поведінки; контролю власної імпульсивності; довільності поведінки; навичок та вмінь кооперативних моделей поведінки з однолітками; вміння підтримувати постійні, глибокі, позитивні відносини; вміння встановлювати адекватні рольові відносини з вчителями; вміння проявляти толерантність, запобігати конфліктам або виходити з них;успішності у різних сферах учбової діяльності тощо.

У перед-підлітковому віці монолог, як стиль дитини у дошкільного віку, змінюється на взаємний обмін інформацією. У підлітковому віці розвиток рефлексії та самосвідомості ми пов'язуємо з глибшим та ширшим розумінням інших людей. У цей період сім'я і однолітки є альтернативними референтними джерелами вибору моделей поведінки.

І якщо у молодшому шкільному віці дорослі (особливо вчителі) мають сильний вплив на дитину, то у підлітковому віці акцент значущості впливу взаємодій переноситься на групу однолітків. Група визначає характер спілкування та допомагає формуванню інших відносин, встановленню єдності, яка посилює значення певних ціннісних постанов і правил поведінки. Бути визнаним у групі однолітків стає важливішим за довіру дорослого. Потреба у визнанні з боку однолітків складає смисл цього періоду, коли залежність від батьків змінюється на залежність від однолітків.

Належність до співтовариства, потреба відчувати себе прийнятим до нього на рівних основах з іншими складає основу конформної поведінки. Часто у ситуації тиску з боку інших підліток пристосовується до вимог групи, її нормам, які не завжди усвідомлюються. Інші підлітки демонструють інші моделі поведінки: не бояться виказувати свою незгоду з групою, мають незалежну думку..

Цей віковий період є дуже важливим у становленні моделей поведінки, які у майбутньому політичному просторі особистості можуть поставити її перед вибором: бути як всі (наприклад, голосувати на виборах як більшість, ставитися до влади тільки лояльно) чи критично сприймати інформацію, самостійно її аналізувати, усвідомлювати себе як особистість, яка спроможна впливати на ситуацію в державі, навіть бути у опозиції, якщо це є конструктивним шляхом у вирішенні проблем.

Розвиток рефлексії у цей період ми розглядаємо як основу прогностичних здібностей та політичної інтуїції особистості, а стиль прийняття рішень екстраполюємо у її майбутню політичну сферу: гнучкий, схильний до ризику або обережний; емоційно залежний або раціональний; креативний або стереотипний тощо. У сфері міжособистісних відносин у групі підлітків можна бачити лідерів з різними стилями взаємодії: схильних до маніпуляцій іншими, їх думками, поведінкою або тих, хто домінує і вибудовує свою поведінку на основі довіри до інших.

Підлітки вже мають навички соціальної взаємодії (участь у клубах за інтересами, опрацювання навчальних проектів тощо), вони краще ніж молодші школярі, аналізують себе і свої вчинки, передбачають наслідки, менш імпульсивні. Рівень конкретно-емоційних відносин (дошкільний вік), змінюється рівнем усвідомлено-вмотивованих відносин (молодший шкільний та перед-підлітковий вік). На більш високому рівні відносин ми можемо вже говорити про таку поведінку особистості, коли вона спрямована не імпульсами, а правилами, вимогами, нормами.

Підліткове товариство відтворює ті норми і моделі, яке йому дає у розпорядження суспільство дорослих. Групи однолітків дають можливість підлітку вибудовувати нові моделі поведінки з самим собою та іншими, спробувати власні сили у ситуації конкуренції.

Взаємодія з батьками є дуже важливою у цей період і розглядається як необхідність у моделюванні дорослої поведінки. Авторитетні батьки показують демократичні методи виховання, ці методи керівництва та контролю можуть демонструвати підлітку, що самостійність та відповідальність за власну долю і життя є можливими у рамках демократичного порядку. Але більшість підлітків ставляться до цієї ситуації двояко: з одного боку, їм хочеться користуватися свободою, а з іншого, вони розуміють, що свобода посилює їх відповідальність. У підлітка ще не сформовані гнучкі моделі дорослої поведінки.

Розвиток інтеракцій на цьому етапі можна визначити з огляду на: рівень сформованості контролю та планування своєї поведінки; стиль прийняття рішень: емоційно-залежний або раціональний, креативний або стереотипний; стиль взаємодії у групі (домінуючий чи залежний від інших) автокомунікацію (суб'єкт - суб'єктне ставлення до себе у формі внутрішнього діалогу);рівень толерантності; суб'єкт - суб'єктне ставлення до співтовариства; міру розвитку способів та засобів саморегуляції; широту та глибину соціальних інтеракцій; рівень володіння навичками та вміннями кооперативних моделей поведінки; здатність засвоювати нові моделі поведінки та вибудовувати свої власні; володіння конкурентними моделями взаємодії та вміннями, які необхідні для відповідальної участі у громадсько-політичних процесах тощо.

У ранньому юнацькому віці соціальне середовище, з яким взаємодіють школярі, розширюється. Якщо в орієнтації підлітків переважають цінності товариськості та взаємодопомоги. то у старшому шкільному віці найбільш за все цінується взаєморозуміння. Стати дорослим означає не тільки усвідомлено ввійти у свою соціальну групу, але й вміти відкинути чужу ідеологію і світогляд. У цей період детермінантою розвитку особистості є тип взаємовідносин, який складається з референтною групою, де розвиток групи виступає як фактор розвитку особистості у групі, як можливість реалізації потреби бути особистістю.

Юнацький вік характеризується незалежним мисленням та поведінкою, яка саморегулюється. Ідентичність утворює єдину систему координат для організаційних та інтегруючих форм поведінки у різних сферах життя. У цей період зростає рівень соціальної компетентності, яка базується на соціальних порівняннях. Проблема цього періоду - вибір індивідуальної лінії поведінки, здатної вибудовувати систему цінностей, яка відмінна від батьківської.

У старшокласників ми бачимо вже свідоме ставлення до своїх вчинків та їх наслідків для себе, інших членів суспільства. Рівень відносин у цьому віці характеризується такими функціонально-психічними структурами, де конкретні уявлення про об'єкти відносин змінюються на абстрактні та принципові. По мірі розвитку узагальнюються відносини і об'єкти цих відносин, потреба у спілкуванні виступає як ставлення до групи людей, суспільства.

Автономну поведінку та здатність до конструктивної дискусії у цьому віці ми розглядаємо як детермінанти політичної активності. Автономна (незалежна) інтеракція, як орієнтація на власну систему оцінювання передбачає: орієнтування у системі зв'язків, норм та цінностей; особистісний вибір моделей взаємодій; діалогічність, децентрацію; адаптивність та інтегративність. Здатність до конструктивної дискусії (плюралістичність) передбачає розвиток вмінь переконувати опонента, відстоювати свої погляди, позиції - з одного боку, а з іншого - здатність прийняти точку зору іншого, вміння співпрацювати та йти на компроміс.

Ефективне функціонування особистості в умовах свободи пов'язане з її активністю (само-активністю, активністю, зорієнтованої на іншого, інших, суспільство) і вмінням приймати самостійні та альтернативні рішення в умовах вибору. З розвитком автономної поведінки ми пов'язуємо набуття здатності мати власні судження і самостійно регулювати свою поведінку, бути відповідальним за її результати.

Становлення інтеракцій на цьому етапі можна визначити з огляду на:

  • ступінь розвитку автономної поведінки;
  • розвиток здатності до конструктивної дискусії;
  • розвиток навичок та вмінь відстоювати свою позицію і критично сприймати інформацію;
  • розвиток здатності проаналізувати поведінку, внутрішній стан іншого, прийняти його позицію;
  • емпатійність, вмінь приймати самостійні та альтернативні рішення в умовах вибору;
  • розвиток здатності вибудовувати конструктивні стратегії у конфліктних ситуаціях;
  • розвиток вмінь до співпраці, компромісу; розвиток вмінь користуватись як кооперативними, так і конкурентними стратегіями поведінки;
  • широту репертуару взаємодій;
  • розвиток вмінь товаришувати та бути лідером (продуктивна взаємодія у групі);
  • розвиток здатності до відповідальної та вмотивованої поведінки (самоорганізація);
  • розвиток здатності до активної участі щодо реалізації цінностей та ідеалів демократії;
  • домінування гуманістичних принципів у світоглядній структурі особистості.

Література

1. Васютинський В. О. Спроба кратологічної періодизації життєвого шляху особистості // Наукові студії із соціальної та політичної психології: Зб. статей/ АПН України, Ін-т соціальної та політичної психології. - К.: ТОВ "Видавництво "Сталь"", 2000. - Вип. 4 (7). - С. 63-75.

2. Кононко О. Л. Самостійність як чинник становлення моральної позиції у дошкільному дитинстві // Педагогіка і психологія. - 1998. - №4. - С. 12-24.

3. Бурлачук Л. Ф., Михайлова Н. Б. К психологической теории ситуации// Психол. журн. - 2002. - том 23, №1. - С. 5-17.

4. Емельянов Ю. Н. Активное социально-психологическое обучение. - Л.: Изд-во ЛГУ, 1985. - 167 с.

5. Забегайлова И. В. Типология становления произвольной регуляции в младшем школьном возрасте // Вестн. Моск. ун-та, сер. 14. Психология. - 2000. - №4. - С. 20-33.

6. Перре-Клермон А. - Н. Роль социальных взаимодействий в развитии интеллекта детей. Пер. с фр. - М.: Педагогика, 1991. - 248с.

7. Психология социальных ситуаций // Сост. и общ. ред. Н. В. Гришиной. - СПб.:Питер, 2001. - 416с.


28.05.2012

Ведущие компании и учебные заведения Предложения от ведущих учебных заведений Украины и зарубежья. Только лучшие вузы, компании, образовательные курсы, школы, агентства.

Чтобы получать первым
все новости от «Osvita.ua»
в Facebook — нажмите «Нравится»

Osvita.ua

Спасибо,
не показывайте мне это!