Osvita.ua Высшее образование Рефераты Социология Стимулювання праці: сутність, структура і різновиди. Реферат

Стимулювання праці: сутність, структура і різновиди. Реферат

Суть стимулювання праці. Класифікація стимулювання. Стимулювання і соціальний контроль

Стимулювання праці – це метод впливу на трудову поведінку робітника через мотивацію.

Стимулювання праці – це цілеспрямований чи нецілеспрямований вплив на людини або групу людей з цілю підтримання певних характеристик її трудової поведінки, перш за все трудової активності.

Стимулювання праці базується головним чином на матеріальних засобах винагороди, заохочення і санкції, в якості яких виступає зарплата.

Теорію стимулювання праці можна звести до вирішення двох взаємопов’язаних завдань:

  • Знаходження меж, в яких зарплата виходячи з її економічних законів, взагалі може бути засобом стимулювання, підкорятись цілям стимулювання.
  • Визначення тих конкретних принципів методів організації оплати праці, які були б найбільш ефективними у стимулюванні трудової діяльності.

Трудова діяльність, як і всяка активність характеризується цілим рядом ціннісних аспектів, які і виступають конкретними цілями стимулювання праці, утворюючи його структуру.

З точки зору даної структури розрізняють не диференціальну а диференційований аспект стимулювання.

Зміст. значимість оплати як стимулу знижується, замінюючись значимістю творчого мотиву.

Жорстке та ліберальне стимулювання. Жорстке – базується на примушуючи людину до затрат зусиль. Механізмом процесу є орієнтація на деякі ціннісний мінімум тобто страхне отримання, не досягнення ціннісного мінімуму (заробітної плати).

     

Ліберальне – базується на протиснені людини до затрат зусиль, механізмом притягнення є орієнтація людини на деякий ціннісний максимум, тобто можливість утримання максимальних цінностей.

Для розмежування жорстокого та ліберального стимулювання в багатогранних фактах діяльності людини служать такі критерії:

Оплата за формальні та трудові зусилля, оплата за кінцевий результат, оплата за реалізацію результату, жорсткість зростає.

Індивідуальна чи сукупна форма оплати праці.

Індивідуальна – це жорстка.

Сукупна – це ліберальна.

Оплата праці з наявністю чи відсутністю компонентів соціального захисту.

Наявність соціального захисту – це ліберальна.

Самостійна чи наймана праця.

Самостійна – це ліберальна.

Актуальні та перспективні стимули

Актуальне – пов’язане із значенням оплати праці як джерела повсякденного існування.

Перспективне – направлення на задоволення більш глибших інстинктів власності.

Прогресивний стимул проявляється у тому, що:

  • підвищення оплати лише на обмежений час викликає ефект трудового ентузіазму, потім відображається адаптація до досягнутого, знову виникає очікування, збільшення винагороди, стимулююче значення минулого підвищення винагороди втрачаються.
  • преміальні винагороди, якщо вони починають носити постійний і регулярний характер, сприймаються як гарантоване і природне, в цьому випадку потреба у стимулі зберігається.
  • збільшення досвіду трудової діяльності підвищує професійну-трудову самооцінку людини, загострює почуття соціального росту, потребу у просуванні.

Все це сприяє налаштуванню людини на більш високу винагороду.

Потреба у підвищенні стимулу природна для всіх випадків трудової активності в умовах, що наближує до нормативних або незвичних.

Регресивне стимулювання базується на спадаючій мірі стимулу, оскільки у часі відбувається адаптація до самої трудової активності.

Регулярне ставлення проявляється в тому, що:

  • багато форм організації трудових відносин і діяльність передбачають для людини особливу складність у початковий період, на цьому періоду повинен відповідати максимальна міра стимулу.
  • людина пристосовується до трудової діяльності, з часом відкриває у ній творчу суть недиференційованого ефекту в тому, що під впливом одного стимулу досягаються одночасно всі цілі.

Диференційований ефект. Цілі відносин незалежності, самостійно один і той же стимул впливає на багато аспектів праці, але в різній мірі та з різними результатами.

Диференційований ефект стимулювання виражається наприклад у таких проблемних ситуаціях:

  • орієнтація на якісні та кількісні результати одночасно призводить до порушення (затягування) строків виконання робіт.
  • одна і та ж зарплата стимулює результати, але не стимулює якісні, оскільки робітник вже досяг межі своїх можливостей у певній роботі і так далі.
  • прояв того чи іншого ефекту стимулювання у сфері праці залежить від розміру зарплати, змісту та організації праці, особливостей особистості робітника.

При пропорційному стимулюванні активність базується на постійній мірі стимулу, яка першо-початково визначена і прийнята як нормальна, задовільняюча. Зміна затрат зусиль у плані їх тривалості та інтенсивності передбачає пропорційну зміну міри стимулу.

Прогресивне стимулювання – однакові затрати трудових зусиль у часі, передбачають все більшу міру стимулу, оскільки відбувається адаптація до самого стимулу, влади, соціального росту, стабільності.

Соціальний контроль – механізм саморегуляції у соціальних системах (група трудової організації) здійснюючий її нормативного (морального, адміністративного…) регулювання поведінки людей.

Контроль необхідний в матеріальному стимулюванні праці, він є обов’язковим елементом стимулюючої ситуації.

В кінцевому підсумку стимулює не сама оплата, а ймовірність її отримання, яка і визначається контролем.


29.04.2012

Загрузка...

Чтобы получать первым
все новости от «Osvita.ua»
в Facebook — нажмите «Нравится»

Освіта.ua

Спасибо,
не показывайте мне это!