Античне красномовство. Красномовство слов’ян. Реферат
У рефераті подано відомості про античне красномовство та красномовство слов'ян
Античне красномовство
Батьківщиною риторики вважають стародавню Грецію. Вчення красномовства виникло з узагальнення і систематизації тих прийомів і методів ведення полеміки, спорів та диспутів, що одержали широке розповсюдження в античній Греції з її розвитим політичним життям і боротьбою різних партій за вплив на маси.
У цих умовах уміння переконувати людей, наводити переконливі аргументи проти своїх опонентів, підкріплювати їх фактами, впливати не тільки на розум, але й на почуття й емоції слухачів, здобувало винятково важливе значення. От чому в античній Греції розробка проблем риторики починалася задовго до того, коли були створені надійні логіко-методологічні, психологічні і моральні основи й принципи, на які повинні спиратися суперечка, діалог, диспут або полеміка.
Точніше кажучи, ці принципи й методи формувалися поступово в процесі узагальнення і систематизації тих прийомів, доводів і способів ведення полеміки або диспуту, що практикувалися в публічних промовах.
Аналізуючи ці промови, давні греки одними з перших задалися метою пояснити, в чому полягає переконлива сила промови: чому з одною промовою ми погоджуємося, а з іншою – ні, чому одна з них переконує нас і змушує визнати доводи оратора, а в іншій ми виявляємо вади як у доводах, так і в самій побудові промови?
Батьком науки про красномовство вважається давньогрецький поет, філософ і лікар Емпедокл (біля 490–430 р. до н. е.).
Найславетнішими риторами стародавньої Греції також були:
- Демосфен,
- Цицерон,
- Аристотель,
- Платон та ін.
Бути шанованим серед громадян Давньої Греції, особливо в Афінах – культурному, економічному і політичному центрі Еллади, не маючи гарних навичок публічних виступів, стало неможливо. Тому виник гострий попит на розумних викладачів ораторського мистецтва і риторики. І одна за іншою почали виникати школи красномовства.
Найбільшим політичним оратором Давньої Греції був Демосфен (384 р. до н. е). Як свідчать сучасники, першу промову Демосфена публіка зустріла градом глузувань: слабкий від природи голос оратора не імпонували темпераментним афінянам. Але в цьому кволому на вид юнаку жив воістину могутній дух. Безупинною працею та тренуванням він здобув перемогу над собою. У древніх письменників знаходимо: "Неясну, шепеляву вимову він долав, вкладаючи до рота камінці і читав на пам'ять уривки з поем, голос зміцнював бігом, розмовою на крутих підйомах…" … Щоб позбутися від мимовільного посмикування плечей, він вішав над собою гострий спис, що заподіювало йому біль при будь-якому необережному русі.
У своїх промовах Демосфен робив ставку на вплив публічного виступу на психіку людей, на їхню волю й емоції. Такому впливові сприяли відмінно поставлений голос Демосфена і ретельно пророблений ним текст промови з опорними і кодовими фразами. Кожна така фраза, у сполученні з чудово відпрацьованою мімікою та жестикуляцією, поетапно трансформувала психіку мас у потрібному ораторові напрямку так, що люди самі не зауважували моменту, коли під впливом слова Демосфена переходили на його сторону, навіть будучи споконвічно налаштованими проти ідей виступаючого… На питання: що складає найістотніше достоїнство оратора, Демосфен завжди відповідав: "По-перше, вимова, по-друге, вимова і, по-третє, знов-таки вимова".
Сократ також був одним з грецьких філософів, про його погляди якого ми можемо судити по діалогах його учня Платона, тому що сам він волів викладати своє навчання в усних бесідах і не залишив ніяких письмових творів.
Головним внеском Сократа в мистецтво ведення полеміки була зміна їм змісту дискусії. Якщо до цього сторони, що сперечаються, не звертали особливої уваги на суть виступів суперників, зосереджуючи увагу на силі і переконливості власної мови, то тепер у риторичному арсеналі з'явилися навідні запитання, які самі по собі є і аргументами, і контраргументами. Суперники стали прислухатися до доводів супротивної сторони. Суперечки перетворилися з гарячих перепалок у витончені й дотепні вистави.
Переконливість промов у величезному ступені залежить від емоційної природи людей або, від їхніх пристрастей. Під впливом пристрастей виникає або зникає довіра людей, з ними ж зв'язана зміна їхніх рішень по різних питаннях, почуття задоволення і невдоволення, що виражається в гніві, жалі, страху. Оскільки саме пристрасті часто впливають на поводження людей. З емоційною стороною промов тісно пов'язаний їхній стиль.
Щоб промова зробила належне враження, стиль повинний бути повний почуття, відбивати характер і відповідати істинному стану речей. Тому про речі, що викликають презирство й обурення, необхідно говорити мовою гнівною, про речі похвальні – із замилуванням, а про речі, що збуджують смиренність і жаль, – мовою смиренною. Іншими словами, щире положення речей диктує відповідний стиль промови.
Красномовство слов'ян
Занепад і відродження риторики не могли не позначитися на розвитку людини і суспільства. Реабілітація цього предмета в системі освіти почалася наприкінці середньовіччя.
Найвідомішими ораторами Київської Русі були Їларіон та Кирило Туровський.
Іларіон (XI ст.) - перший Київський митрополит, давньоруський письменник, талановитий оратор. Найвідомішою його проповіддю є "Слово про закон і благодать", де з патріотичних позицій оцінено діяльність давньоруських князів і визначну роль Київської Русі.
Кирило Туровський (XI ст.) - блискучий оратор і представник урочистого красномовства Київської Русі. Він закликав уважно вивчати минуле, прикрашати діяння героїв відповідними словами:
"Прикрасять словами й звеличать царів... і, славлячи їх, похвалами кінчають".
Києво-Могилянська академія протягом тривалого часу була єдиним осередком просвіти й культури в Україні, Росії, значною мірою і в Білорусії та південних слов'янських країнах, мала статус європейського навчального закладу, а слава про її випускників сягала світового масштабу. Академія виконувала високу й благородну місію.
Висновок. У наш час знову відроджується значимість живого, публічного слова яке стає об'єктом усе більш численних наукових досліджень, у яких беруть участь тисячі вчених. Крім вивчення історії ораторського мистецтва їх приваблюють проблеми, пов'язані з впливом промови, переконанням, вселянням і іншими аспектами ефективності усного слова.
Завдяки бурхливому розвитку телебачення здається, що весь світ говорить із нами, є присутнім у наших будинках. Міжконтинентальні "мости", "круглі" столи, зустрічі в студіях із великими політиками, вченими, діячами мистецтва - одна з яскравих прикмет сучасності. Стрімкі зміни в демократичному суспільстві витискають епоху читання друкарських текстів із високих трибун, замінюючи їх на емоційну і живу промову сучасних ораторів.
Література
- Орлов Б. Демосфен я Цицерон. Их жизнь и деятельность. — СПб., 1898. - С. 52.
- Сагач Г. М. Золотослів. - К., 1993. - С. 16.
- Тимофеев А. История красноречия с древнейших времен. — М., 1893. — С. 65.
- Гуревич Е. С., Полрілко В. Ф., Герман М. А. Основи риторики. - К., 1978Молдован AM. Слово о законе и благодати Илариона. — К., 1984. —с. 240.
- Туровский Кирилл. Слово в новую-неделю после Пасхи // Древняя русская литература. 8. Хрестоматия. — М., 1980. — С. 7.
- "Антична література", м. Москва, у "Освіту", 1986 р.
- М. Гаспарова, В. Борухович "Ораторське мистецтво древньої Греції", Москва, "Художня література", 1985 р.
- Історія стародавнього світу. – к., 1989.
- Історія красномовства. – к., 2000.
- Кузишин О. П., "Історія Древньої Греції", М., 1986р.
- Лекції з історії світової культури. Навч. вид. /за заг. ред. Яртися А. В., Шендрика С. М., Черепанової С. О., – Львів: Світ, 1994р.
- С. І. Радциг "Історія Давньогрецької літератури", Москва, у "Вища школа", 1999 р.
02.07.2012
