Osvita.ua Высшее образование Рефераты Религиоведение Значення діяльності Андрія Шептицького як глави Української Церкві Митрополита Галицького. Реферат
Ведущие компании и учебные заведения Предложения получения образования от ведущих учебных заведений Украины и зарубежья. Лучшие вузы, компании, образовательные курсы, школы, агентства. По вопросам размещения информации обращайтесь по телефону (044) 200-28-38.

Значення діяльності Андрія Шептицького як глави Української Церкві Митрополита Галицького. Реферат

Ідучи дорогою Ісуса Христа, щиро пронизаний любов'ю до ближнього, усе своє життя, Митрополит розвиває доброчинну діяльність, допомагаючи сиротам, хворим, бідним, фундуючи установи, які згладжували людську недолю та вбогість

4 травня 1900 року, помирає Митрополит Сас-Куїловський.

Коли 22 жовтня 1900 року кир Андрей з прочанами відвідував Рим, Папа Лев XIII запросив його до себе на аудієнцію і сповістив про своє благословенне рішення - призначити його на Митрополичий престол. 31 жовтня 1900 року у пресі з'явилось офіційне підтвердження про номінацію єпископа Шептицького Галицьким Митрополитом.

Кир Андрей гідно готувався до виконання нелегких обов'язків Митрополита, відчуваючи велику відповідальність перед Богом за український народ. Не можна не згадати про неоціненну заслугу матері Митрополита Андрея Шептицького - графиню Софію, багатогранно освічену, талановиту людину, котра своєю святою побожністю заронила у серце Романа щиру любов до Господа та людей, замилування до всього прекрасного й доброго та виховала такого відданого українському народові, достойного сина.

Лист матері, Софії Шептицької, що зберігається у фондових матеріалах Львівського архіву, розкриває перед нами не тільки милу жінку - матір Андрея Шептицького, але й її витончений розум. Спробуємо відчути це, прочитуючи рядки благословення графині Софії Шептицької своєму синові Андрею Шептицькому на митрополичий престол у Львові:

"Моя благословенна в Господі дитино! Найбільший скарб, який я отримала від Бога - це є ти. І цей найдорожчий скарб мого життя повертаю Богові На ту хвилю, коли береш на себе хрест, до якого тебе покликав Господь, - на ціле життя твоє, під Хрестом або ж на Хресті, на всю працю, наміри, терпіння і радість, на душу твою і розум, серце і здоров'я, на все, що чинити будеш, що постановиш, на цілу працю над будуванням Церкви Божої і поширенням Царства Його на землі...... на всі хрести, якими люди тебе обтяжити можуть, і на всю любов, яку ти їм дарувати будеш, посилаю тобі урочисте, Господом випробуване Благословення". 14.01. 1901 р.

Віддати на службу Господу і людям свого улюбленого сина і так благородно благословити його на Митрополичий престол могла тільки справді дуже розумна і побожна мати.

На святковій та врочистій інтронізації Кир Андрея, яка відбулася 17 січня 1901 року в соборі св. Юрія у м. Львові зібрались тисячі вірних, сотні священиків, різні братства. Вітання з цієї нагоди та промови були дуже щирі. Серед присутніх виступив також архієпископ Вірменський Ісакович, промова якого просочувалась шовінізмом і справляла на присутніх, та й на самого Митрополита Кир Андрея, неприємне враження. Польські патріоти також не особливо втішно сприймали той факт, що на митрополичий престол зійшов розумний, впливовий, зі своїми власними ідеями та поглядами владика-українець, з багатого роду та славними стародавніми аристократичними коренями.

Андрей Шептицький відчув, що він повинен зразу дати всім зрозуміти, що він русин і буде йти до кінця життя зі своїм народом й заради нього працювати. Тому коли у повних архієрейських ризах, у мітрі та з жезлом в руках став Митрополит Андрей Шептицький на амвоні (проповідальниці) то виразно промовив до присутніх, що він: "приносить любов до свого стада і бажає щирою працею й жертовністю заслужити собі любов цілого народу".

Розвіюючи сумніви й двозначність, яка панувала тоді серед деяких верств духовенства, Андрей Шептицький далі заявив: "я хочу, щоб всі це знали й розуміли, коли я обіймаю становище Митрополита Руського, то ним я хочу бути і ним буду". Протягом усього сорокачотирирічного архиєрейства він залишався вірний слову, виконуючи досконало всі сподівання та побажання свого улюбленого українського народу.

Діяльність Митрополита була надзвичайно різноманітною. Він не обмежувався однією ділянкою - церковно-релігійною, а охоплював усі без винятку царини української культури й життя на українських землях, включаючи й усі закутки нашої еміграції. Дотепер Андрей Шептицький вже проявив себе як багатогранна особистість, але лише на митрополичому престолі він розвинув свою діяльність на повну силу. Не було такої ділянки церковно-релігійного, культурного чи економічного життя, якій би Митрополит Андрей не присвятив гідної уваги і не розвинув її на користь українського народу.

Чи не найголовнішою метою, якій віддав він усі сили була справа об'єднання Українських Церков.

Ідея екуменізму не полишала його душу впродовж усього життя. Він мав на меті не лише злуку Греко-Католицької та Православної Церков, але злуку всієї Східної Церкви з Церквою Західною. Він хотів провести церковне об'єднання благородним змаганням. Для досягнення цієї мети абсолютно не придатні будь-які насильницькі методи, бо на його думку тільки взаємне пізнання, розуміння, толерантність і, найперше, любов можуть дати очікувані плоди.

Як Князь Церкви і сподвижник українського релігійного життя Митрополит Шептицький усі сили віддавав ідеї християнської любові до ближнього.

Відроджуючи, підносячи Українську Церкву, як "добрий пастир, що і душу свою кладе за вівці свої" - Шептицький намагався утвердити духовний, моральний лад в народі, серед якого жив. Закликав допомагати нужденним інших народів, націй, брати їх під свою опіку і охорону.

Він тримався євангельської засади, що "нема ні еллінів, ні римля, ні юдеїв, ні самарян".

Досить згадати, що на початку Першої світової війни у 1914 р. Андрей Шептицький виголошував проповіді з гарячим закликом проти насильницького насаджування православ'я російською владою на окупованій російськими військами Галичині. Він виступав проти відокремлення школи від церкви та за звільнення Української Держави від послуху синодові в Петербурзі, за звільнення від молитов за царя та ін.

В своїх проповідях він закликав не чинити насилля над Української Церквою. За ці проповіді Шептицького було арештовано і "18 09 за наказом генерала Брусилова вночі вивезено до Києва". Проте добре розуміючи, що царський уряд має намір ліквідувати Греко-Католицьку Церкву в Галичині і позбавити її власної єрархії, Митрополит Андрей в часі тихої Служби Божої, відправленої в готелі "Континенталь", таємно висвятив о. Й. Боцяна на єпископа Луцького, а о. д-ра Д. Яремка на Єпископа для Острога.

Наступного дня Митрополита відправлено до Нижнього Новгорода, пізніше до Курська, де він перебував під суворою охороною до весни 1916 року. Звідти через Володимир над Клязьмою його перевезли в Суздальський Спасо-Євфиміївський монастир, перетворений у в'язницю для запідозрених у зраді Синодальній російській Церкві священиків". Незважаючи на протести відомих дипломатичних та церковних діячів з вимогою про звільнення Митрополита з-під арешту, Росія на це не давала згоди. Причиною вивезення великого пастиря було бажання знищити Унію, про що можна сказати словами Ісуса Христа: "Поражу пастиря і розбіжаться вівці". Але лютнева революція 1917 року дала свободу Митрополиту.

Якщо у 1914 р. Шептицький виступив проти насильницького запровадження православ'я у всіх українських церквах, то у 1930-і роки він так само протестував проти польської пацифікації, єдиний серед церковників сміливо виступив у пресі проти палення і нищення православних церков на Холмщині, Підляшші, Поліссі, Волині, захищаючи те саме православ'я.

Як посол Галицького сейму і член Шляхетської палати Відня він захищав майнові і соціальні інтереси українських селян та підприємців від утиску фінансистів німців, поляків, євреїв.

У страшні роки II світової війни переховував у підвалах Святоюрського храму сотні євреїв, за що був удостоєний пам'ятника у Державі Ізраїль.

Митрополит Андрей Шептицький протестував проти переслідування українських студентів Львівського університету. У 1919 році було створена ЗУНР. Як член Української Національної Ради палко вітав її створення.

Після поїздки до Риму у 1921 році він вів переговори не тільки з Папою, але й представниками Антанти про долю ЗУНР, протестував проти приєднання України до Польщі.

26 вересня 1923 року був заарештований польською розвідкою і депортований до Познані. Безпосередньо у політичному житті Митрополит не приймав участі. Але він не міг стояти осторонь політичний подій, коли назрівала необхідність в обороні свого народу. У поїздках за кордон Шептицький виробляє політику оборони прав українського народу перед поляками та австрійцями, виступає у справі будівництва українського університету за Австрії, протестує проти пацифікації українців у 1930 році перед польською владою і за кордоном. Виступає з протестами у пресі проти палення православних церков і переслідування православних у Польщі, проти арештів українців німцями.

Особливо засуджував скасування більшовиками релігії в школах. Різко засуджував штучний голод на Україні і організовував збір коштів для голодуючих. Детально давав оцінку причини репресій в Радянському Союзі у посланні "Всечесному духовенству та вірним (1936 р.): "Чи можете мати причину не вірити мені? Який я міг би мати інтерес вас перестерігати, коли б більшовики звісно провадили до добра наш нарід? То, що вам говорю і цілий світ знає, бо ж то факт стверджений через сотні німців, французів, американців - то, приміром, що на Україні з голоду загинуло більше, чим три мільйони людей, або то, що більшовики війну видали селянам, або то, що на Соловках гинуть тисячі й тисячі наших земляків з України. Тих фактів ніхто не заперечує, вони оголошені в цілій європейській і американській пресі".

Його діяльність на політичному лоні мала українське державотворче спрямування.

Митрополит виявив протест проти тоталітарного поділу Європи між Гітлером і Сталіним.

17 вересня 1939 року таємно призначив М. Чернецького, К. ІПептицького та Й. Сліпого екзархами на території СРСР.

За німецької окупації виступав проти арештів, розстрілів та концтаборів. Чи не єдиний у Європі церковний ієрарх, Шептицький відкрито виступив проти фашизму у листі до Папи Пія XIII та адресованому безпосередньо до Гітлера посланні "Не убий", в якому засуджував нелюдські антисемітські акції гітлерівців. Це була Свята Людина, бо любила весь світ і виступала проти насильства. Митрополит засуджував усякі прояви інофобії та антисемітизму.

Як добрий пастир він ніколи нічого не боявся і був готовий на все заради блага людей. Як Князь Української Церкви, Шептицький працював над поглибленням релігійності та піднесенням моралі та етики серед нашого народу. Підносячи релігійність та мораль проповідями та релігійними практиками він намагався підвищити і культуру та добробут народу, маючи на увазі, що враз з добробутом і загальною культурою підноситься і мораль та релігія всього народу.

Багато працював Андрей Шептицький над розвитком духовної освіти.

"Мета моєї праці - зібрати всіх під стяг Христа, якою я перейнятий,... - це мій прапор і дороговказ". (З Пастирських листів Митрополита Андрея)

Заради цієї мети Митрополит Андрей кожного року писав пастирські листи до своїх вірних, їх збереглося на сьогоднішній день більше сотні.

Як уже згадувалось, у 1887 році розпочав Андрей Шептицький видавати журнал "Місіонер Пресвятого Серця Ісусового", який сам же й редагував.

Після повернення зі заслання у 1917 році він фінансував цілу низку часописів, журналів, книжок на релігійно-християнську тематику для різних верств населення. Серед них література для дітей - це "Наш приятель" та книжечки бібліотечки "Нашого приятеля"; для молоді - "Поступ". 1930р. засновує для інтелігенції, в рамках Католицької Акції, "Український католицький союз". Український католицький союз видає на кошти Митрополита три часописи "Мети", тижневики для інтелігенції та для народу, "Христос наша сила", літературно-науковий місячник "Дзвони" та бібліотеку "Дзвонів". Для видання книг та іншої літератури Митрополит закуповує окрему друкарю "Бібльос". Митрополит фінансував молодіжну організацію "Орли", яка видала журнал для молоді "Українське юнацтво".

Оновлює духовну освіту та реформує Чини. У 1904 році - відновив чин Теодора Студита (жіночу та чоловічу вітки). Благословив створення згромадження сестер Пресвятої Родини, Милосердя (св. Вінкентія), св. Йосифа, св. свщм. Йосафата. У Львові збудував церку Андрея Первозванного, подарував будинок для монастиря сесте Службниць у Львові і для Василіянок у Словіті.

Щорічно виїжджає з візитами у всі куточки Єпархії. У 1910р. паломник до Риму та до Божого гробу в Єрусалимі. Не забуває про емігрантів-українців. У цьому ж 1910 році відвідує вірних у Канаді і Америці. З допомогою Папи у 1912 році створює Єпископство Філадельфії для американської еміграції. Добивається будівництв двох греко-католицьких церков у США та Канаді. Відвідує української колонії у Боснії та Герцеговині. У 1912р. відвідує, за дорученням Папи, Аргентину та Бразилію як візитатор.

У 1933 році ініціює величезний здвиг молоді "Українська молодь Христові" у м. Львові, на якім присутні більше 100 тис. міських сільських дітей.

Митрополит Андрей покладав великі зусилля на відродження та розвиток унії, адже російський тоталітарний режим нищив унію у її зародку. Виїжджаючи з місіями на Буковину, Гуцульщину, Митрополит Шептицький особисто знайомиться з православним Буковинським митрополитом й виступає з проповідями перед вірними. По всій Україні налагоджує він контакти з православними вченими та духовенством, систематично підтримує з ними спілкування, хоч і листується таємно.

У 1905 році Російська Католицька Церква виявляє бажання прийняти патронат Митрополита Галицького Андрея Шептицького. Новоствореній церкві Митрополит допомагав морально та фінансово. Оцінюючи велику роль Шептицького як заступника інтересів унійної церкви серед білорусів, росіян, та українців у Росії, Папа надає йому великі права.

У 1907 році під прізвищем Олесницького Митрополита виїжджає таємно в Росію де налагоджує особисті контакти з російськими та білоруськими католиками. Повертаючись у 1917 році з заслання Митрополит висвятив для російських католиків екзарха Фьодорова. Єпископ російських старовірів Узов, визнаючи Андрея Шептицько Митрополитом Галицьким, признав і зверхність Папи.

Мрії Митрополита Андрея про створення у м. Львові Духовної Богословської Академії для білорусів, українців, росіян з метою поширення унії не здійснились через заборону Польщі.

Скликані за ініціативою Андрея Шептицького перед Першою світовою війною богословські з'їзди та конгреси продовжувались аж по 1939 року. Ці з'їзди ставили мету зблизитись та запізнатись зі слов'янськими церквами.

У 1918 році був час, коли здавалось, що унійна ідея Митрополита Андрея вже здійснилась, але з упадком української державності становище УГКЦ знову ускладнюється.

Унійна ідея Андрея Шептицького була спрямована на розв'язку проблеми церковної унії у формі українського патріархату, з супрематією Риму, але, щоб єпископи були залежні лише від українського патріарха. Цю ідею у XVII ст. висунув ще Петро Могила, а Митрополит Андрей шукав засобів для її здійснення.

Після світової війни 1914 року Шептицький посилає українських священиків на Волинь, проте Польща виступила проти цих заходів, розуміючи, що це підніме національну свідомість та донесе унію до вірних з користю для українців, а не поляків. Але православні Волині та інших куточків України відвідували Шептицького у Львові й навіть посилали своїх дітей до шкіл с. Василіянок, для яких Шептицький давав стипендії та допомогу.

Митрополит завжди захищав скривджених. Він обороняв православних українців перед польськими переслідуваннями, зокрема, як вже згадувалось, виступав проти спалювання церков і насильницької пацифікації. Виступав з протестами у пастирських листах, які поляки перехоплювали та палили, але слово Андрея Шептицького все ж ширилось і доходило до православних українців та католиків навіть за кордоном.

Для зміцнення унії Шептицький підготував канонізацію унійного Митрополита Венямина Рутського (XVII ст.), опрацювавши документи та матеріали про його діяльність з власним поясненням.

Під час Другої світової війни, коли відновилась Українська Церква, Митрополит видає заклик до об'єднання Православної та Греко-Католицької церков. Але на жаль не знайшов Митрополит Андрей розуміння серед православних ієрархій...

Розуміючи необхідність виведення українського народу з кута "провінційного обскурантизму" на європейський рівень освіти та науки, Андрей Шептицький, ще на початку XX ст. розпочинає організацію наукових богословських установ на зразок європейських, розбудовує світську науку та освіту, сам плідно працює як науковець та професор багатьох дисциплін.

Знаючи німецьку, французьку, англійську, італійську, єврейську, будучи визнаним семітологом та людиною, що володіє багатьма діалектами української мови - Шептицький був прекрасно підготовлений до наукової праці. Його грандіозна наукова спадщина вимагає глибокого вивчення. А сам архів Митрополита - це скарбниця наукових досліджень. На розвиток науки та освіти Шептицький не шкодує ні зусиль ні коштів. У 1923 р. засновує Богословське наукове товариство, журнал "Богослов'я". У 1929 році засновує Греко-Католицьку Богословську Академію.

Щорічно Митрополит навчає, за власний кошт науковців, професорів у Швейцарії, Відні та в Римі. Розвиває народну та середню освіту, фінансуючи різні освітні заклади, гімназії. Для прикладу згадаємо, що для народних шкіл "Рідної школи" купляє 5 будинків (один з будинків коштував 650.000 золотих). Для гімназ с. Василіянок також фінансує будівлю. В рамках церковної автономії закладає приватну гімназію, так звану Малу Духовну Семінарію та інберкат (бурсу ім. св. Йосафата), дає великі допомоги для всіх українських шкіл. Опікується Українською Дівочою гімназією Сестер Василіянок і дарує їм землю під великий будинок.

Будує Велику Бурсу Рідної школи на 120 учнів у Львові, щедро обдаровує українські школи, гімназії, бурси. У митрополичих будинках св. Юра проходили навчання учнів Української народної школи ім. Грінченка. На Личакові (передмісті Львова) збудував три будинки на приміщення Українські народної школи ім. кн. Лева та читальні Просвіти; заклав та опікувався Дяківською Бурсою у м. Львові звідки виходили дяки, хорові диригенти, книговоди, кооператори, громадські провідники; заснував та опікувався Духовною Академією (дбав про її наукові та богословські видання, і т. д.); купив землю навколо площі св. Юра для майбутньої Українського Університету; 1926р. віддав в оренду на 99 років за один золотий для молодіжної організації "Пласт" землі на горі Сокіл, Рожнятівському районі Івано-Франківської області (в той час землю не можна було дарувати і орендувати більше аніж на 99 років).

Ідучи дорогою Ісуса Христа, щиро пронизаний любов'ю до ближнього, усе своє життя, Митрополит розвиває доброчинну діяльність, допомагаючи сиротам, хворим, бідним, фундуючи установи, які згладжували людську недолю та вбогість.

У 1917 році в Києві Шептицький належав до харитативної комісії для вивезених галичан.

Після Першої світової війни Андрей Шептицький виїжджаючи з місіями до Бельгії, Франції, Америки та в інші країни світу, збирає фонди для воєнних сиріт і будує для них будинки. Фундує багато сиротинців при монастирях. Наприклад, фундує сиротинець при монастирі Студитів у Зарваниці, допомагає великими коштами "Товариству Українських інвалідів", розбудовує "Дитячі Ясла" та лікарні - "Порадницю для матерів", яка знаходиться біля Янівського кладовища та "Народну лікарню" біля собору св. Юрія.

Для Львівського товариства служниць "Будучність" купує будинок за 300.000 золотих. Допомагає "товариству охорони та опіки над молоддю" та купує у Підлютім будинки для пластових таборів, а саме, створює спортивні товариства та перші українські курорти не лише в Підлютому, але й в Черчі, вакаційні оселі для дітей, відпочинковий будинок для священиків, сам постійно утримує 20 воєнних сиріт та 40 гімназійних учнів, фінансує багато бурс, інституцій. Надає допомогу хворим, жертвам повеней (1927 р). Щоденно брат-чернець роздає заздалегідь приготовані гроші жебракам, що чекають в черзі на святоюрському подвір'ї перед дверима палати Митрополита.

Намагаючись покращити економічний стан суспільства, Митрополит вкладає кошти в розбудову української економіки.

Після війни (1914 року) Тит Войнаровський за кошти Митрополита засновує банк "Земля". Величезний капітал виділяє Андрей Шептицький для Товариства забезпечень на життя "Дністер".

Засновує власний "Аграрний Гіпотечний Банк", укладаючи в його розвиток мільйонний акційний капітал.

Підтримує коштами товариство "Сільський господар". Фінансує усі освітні установи, в яких викладання предметів здійснюється українською мовою.

За "Слідами Митрополита" Комісії до справ катехизації УГКЦ Постуляційний центр беатифікації і канонізації святих УГКЦ

Список літератури

  1. Горняткевич Д. Апостол Любови // Визвольний шлях - Лондон - 1960 - №1.
  2. Горняткевич Д. Вступна стаття Д. Горняткевича до споминів Софії Шептицької "Молодість і покликання о. Романа - Андрея Шептицького" // "Визвольний шлях - Лондон - 1961 - №6,7, 8; 1962 - №11.
  3. Горняткевич Д. Апостол Любови // Визвольний шлях - Лондон - 1960 - №1.
  4. Горняткевич Д. Митрополит Андрей шептицький // Визвольний шлях - Лондон - 1954 - №12.


06.06.2011

Ведущие компании и учебные заведения Предложения от ведущих учебных заведений Украины и зарубежья. Только лучшие вузы, компании, образовательные курсы, школы, агентства.

Чтобы получать первым
все новости от «Osvita.ua»
в Facebook — нажмите «Нравится»

Osvita.ua

Спасибо,
не показывайте мне это!