Osvita.ua Высшее образование Рефераты Психология Реферат. Судова психологія
Ведущие компании и учебные заведения Предложения получения образования от ведущих учебных заведений Украины и зарубежья. Лучшие вузы, компании, образовательные курсы, школы, агентства. По вопросам размещения информации обращайтесь по телефону (044) 200-28-38.

Реферат. Судова психологія

При розгляді цивільних та кримінальних справ, суд зустрічається з різноманітними складними життєвими ситуаціями. Тому знання судової психології є необхідним для винесення правильного судового рішення

Психологічний фактор та правосуддя: практичні аспекти їх взаємодії

Розглядаючи цивільні та кримінальні справи, суд зустрічається з різноманітними складними життєвими ситуаціями, які характеризуються: непередбаченою поведінкою учасників, заплутаністю вихідних даних про істинний перебіг подій, складністю емоційних станів задіяних осіб, довільним чи спонтанним наміром учасників судового процесу ввести суд в оману і т. ін. Справа ускладнюється тим, що часто кожна із сторін-учасниць впевнена у своїй правоті і наполягає на тому, що саме її дії відповідають букві і духу Закону, про зміст чи існування якого ця Сторона, можливо, навіть не мала уяви під час скоєння дій, які, зрештою, і призвели до судового процесу. Нижче наведено конкретні приклади:

ДТП. Внаслідок зіткнення двох автомобілів загинув пасажир. Обом сторонам заподіяно значні матеріальні збитки. Судом встановлено факт порушення дорожнього руху обома учасниками аварії. Водночас було з’ясовано, що один з водіїв раптово, під час руху, захворів гострим інфекційним захворюванням. В нього раптом піднялася висока температура і він, відчуваючи, що втрачає контроль над засобом пересування, намагався якнайшвидше повернутися в гараж неабиякого значення і вплинути на встановлення міри провини конкретного учасника ДТП. Адже фізичний і психічний стан людини в екстремальній ситуації визначає конкретні психічні і подієві параметри її перебігу, індивідуальну швидкість реакції, здатність вірно оцінити умови, що змінюються, прийняти адекватне рішення тощо.

Звісно, вказані обставини потребують з’ясування, доведення, врахування. Але одних пояснень, свідчень чи інтуїції судді тут недостатньо. В такому випадку судова постанова може ґрунтуватися на вірогідному, а не доведеному висновку, що суперечить найважливішому принципу українського правосуддя – принципу об’єктивності істини. Запобігти цьому можна, лише враховуючи можливості сучасної психологічної науки, основою якої є загальна психологія. Саме на загальній психології базується теорія і практика судової експертизи. Саме положення і здобутки загальної психології лежать в основі як аналізу діяльності судді, так і аналізу його особистості.

Типовий шлюборозлучний процес. Цілком благополучні в матеріальному плані люди вирішили розлучитися. Але для хлопчика 11 років, якому доведеться вибирати, з ким йому залишатися, ситуація набуває драматичного забарвлення. І тут навіть досвідчені судді часто зазнають труднощів. які, до речі, далеко не завжди доводяться традиційними способами аргументації, поясненням сторін, свідченнями свідків тощо. Виникають не тільки судово-правові, а й етичні, медико-психологічні, особистісне значущі питання: проживання з ким із батьків буде більшою мірою сприяти інтересам дитини? Які мотиви спонукали подружжя порушити справу про розлучення? Хто з подружжя має більший вплив і якої якості цей вплив на дитину? Чи можна запобігти і як саме додаткового емоційного травмування дитини і вразливішої із сторін у шлюборозлучному процесі?

Відповідь на ці та інші питання, що повинні бути подані в ході судового розгляду, потребують не тільки суто професійної підготовки та життєвого досвіду від судді, а й належних психологічних знань.

Заключення експерта-психолога, як відомо, не має для суду наперед встановленої сили, але в даному випадку важливе дещо інше, а саме те, що, безперечно, стосується компетенції судді. Саме суд повинен оцінити за юридичними критеріями етичний (моральний), гносеологічний (науково доведений) і психологічний (що враховує психологічну специфіку ситуації та її учасників) аспекти заключення. Отже, суддя повинен бути досить компетентним в сфері загальнопсихологічних знань.

Крім того, кожний суддя погодиться із зауваженням відомого дослідника в галузі юридичної психології ще 20-х років О. Є. Брусиловського: "Будь який кодекс на кожному кроці ставить психологічні проблеми". Чи не найбільшою мірою психологічний елемент торкається, вірніше, пронизує цивільне право, наприклад, цивільно-правові угоди, де волевиявлення – цей найважливіший момент будь-якої угоди, – повинно відповідати істинній, автентичній волі конкретної особи.

Ціла низка юридично-оцінюваних понять ("під впливом хибної думки"; "під впливом брехні, насильства, погрози"; "груба необережність", "міра провини", "інтереси дітей", "не міг розуміти значення своїх дій" тощо) в тій чи іншій формі містять в собі психологічний елемент, розуміння і врахування якого повинно в повній мірі забезпечуватися судом.

Зрозуміло, що кожний зміст понять, як і статей того чи іншого кодексу, не може не тлумачитися і трактуватися поза конкретно-історичними обставинами і детермінантами епохи, суспільства і ступеню розвинутості соціально-правової свідомості його конкретних представників, зокрема, юристів і, перш за все, суддів. Адже суддя є носієм судової влади. Він є незалежним і недоторканим представником суспільства, що підкоряється лише закону. Практичні аспекти взаємодії психологічних чинників різного рівня і якості, їхній зв”язок з конституційними принципами правосуддя, та вплив на соціальний статус судді – проблемні питання, що порушуються, обговорюються і проробляються під час вступного заняття з теми.

Специфіка професійної правосвідомості:її рівні, види та характерні риси

Для розуміння сутності, аналізу змісту професійної правосвідомості велике значення має дослідження його структури. Склад, природа компонентів професійної правосвідомості багато в чому визначають його властивості та особливості як цілісної системи, а також її функціонування і розвиток. Закономірно тому велика увага, що останнім часом приділяється у філософській, соціологічній, психологічній, педагогічній літературі питанням структури суспільної свідомості. Зрозуміло, питанням структури правової свідомості особливу увагу приділяють юристи, зусиллями яких уявлення про це питання останнім часом  істотно розширилися і поглибилися. Однак у юридичній літературі немає поки не тільки єдиного погляду на проблему, але й відсутні спеціальні роботи, присвячені аналізу структури правової свідомості.

Під структурою прийнято розуміти не просту сукупність елементів та їхніх взаємозв'язків, а внутрішню організацію цілісної системи, що представляє собою специфічний спосіб взаємозв'язку, взаємодії утворюючих її компонентів.

Слід підкреслити нерозривний зв'язок структури системи з її функціонуванням. Так, психологічний аспект характеризує структуру свідомості як функцію структури особистості та певної діяльності. Гносеологічний підхід передбачає аналіз професійної правосвідомості з погляду на рівень, глибину і повноту відбиття ним навколишньої дійсності. Звідси – важливість всебічного дослідження науково-теоретичного та практичного аспектів професійної правосвідомості.

Соціологічний аспект дозволяє виявити структуру професійної свідомості переважно через  її роль і функції в громадському житті, коли явища професійної правосвідомості розглядаються як вихідний момент у процесі зворотного впливу свідомості на суспільне буття. У процесі соціально-психологічного підходу вивчається насамперед соціальна залежність і роль професійної правосвідомості в залежності від того, якій конкретно юридичній групі вона належить, як впливає на суспільство, власне професійну групу тощо.

Становлячи один з компонентів суспільної свідомості, професійно-юридична свідомість підпорядкована загальним закономірностям структури та функціонування суспільної самосвідомості. Одна з них полягає в тому, що суспільна свідомість по-різному відбиває різні сторони суспільного буття. Прийнято виділяти такі форми суспільної свідомості – політичну, правову, етичну, естетичну, філософську і релігійну.

Основами для виділення форм суспільної свідомості служать: предмет відбиття свідомістю навколишньої дійсності, специфічний спосіб відбиття, виконання певної соціальної функції. Форми суспільної свідомості являють собою визначені аспекти відбиття суспільною свідомістю навколишньої дійсності, суспільного буття, з урахуванням потреб розвитку суспільства.

Оскільки групова свідомість носить цілісний характер, його взаємодія з правовими явищами виступає в правовій свідомості найбільш чітко, в сфокусованому виді. Професійна правова свідомість – це цілісна система всієї групової свідомості юристів, зорієнтована на потребу правового розвитку.

Залежність правової свідомості юристів від рівня їх групової свідомості в цілому, на наш погляд, недостатньо враховується в роботі, пов’язаній з його формуванням. Сьогодні з усією виразністю виявляється та обставина, що труднощі в діяльності часто зумовлюються низьким рівнем їх загальної культури, вузькістю кругозору. На жаль, ця проблема не зменшується, а навпаки, з часом зростає із спеціалізацією у роботі. Юристи-практики, як показали проведені нами дослідження, зокрема, судді, мають слабке уявлення про літературу, мистецтво, досягнення сучасної науки.

Оскільки правова свідомість виступає в їхній свідомості в якості професійною, вона є найбільш розвинутою її формою. Це не може не позначитися і на особливостях її взаємодії з іншими формами свідомості юристів і, зокрема, може виражатися в домінуванні професійної свідомості, звуженні сфери деяких інших форм, спробах виміряти й оцінити неправомірні явища в «юридичному масштабі». Таким чином, професійна форма свідомості в сфері права, перетворюється в міру віддалення від цієї сфери у свою протилежність.

Роль політичної свідомості в розвитку професійно-правового пояснюється тим місцем, яке займають політичні відносини в суспільно-політичній надбудові, в її взаємодії з базисом. Політика є ключовим проміжним прошарком між матеріальними відносинами та правом. Для того щоб знайти своє законодавче визнання, матеріальні потреби громадського життя повинні попередньо пройти через сферу політичної свідомості, що і визначає його роль серед інших форм суспільної свідомості.

Для більш повного розуміння сутності і ролі професійної правосвідомості слід визначити його місце в системі суспільної правосвідомості, розглянутого з точки зору соціальної структури. При такому підході конкретними носіями правової свідомості виступають не тільки самі юристи, але й суспільство в цілому, класи, нації, професійні групи, а також окремі індивіди.

Місце професійної правосвідомості в системі правосвідомості, а також характер співвідношення визначаються рядом факторів і, головним чином, історичним типом правосвідомості, що обумовлюється конкретною суспільно-економічною формацією.

Історично, поява юридичної професії як самостійного роду занять, зв'язаного з регламентацією і забезпеченням необхідного порядку в сфері права, було викликано поділом праці. Однак поділ праці як матеріальна першооснова виникнення різних професійних груп не розкриває ще всіх безпосередніх соціальних причин виникнення професійної правосвідомості. Ними стали об'єктивна потреба в правовому регулюванні суспільних відносин, виникнення держави і права. Правила, що спочатку виражалися в звичаях, стають потім законом. Разом із законом виникають і органи, яким доручається його дотримання, – публічна влада, держава. У міру того як законодавство розростається в складне, велике ціле, виступає необхідність у новому суспільному поділі праці. Так утвориться стан професійних правознавців, а разом із ними виникає і наука права.

Причиною цього стає розширення сфери товарно-грошових відносин, подальше ускладнення законодавства. Все це веде до чисельного росту юристів як соціально-професійної групи. У США тільки адвокатів нараховується біля 500 тис., тобто 1 адвокат доводиться на 500 жителів.

Разом з тим, вивчаючи, зокрема суспільний устрій нашого життя, відомо, що кількість не завжди переходить в якість і суто психологічні моменти тут відіграють неабияку роль. Аналіз соціально-психологічних чинників різного рівня, що визначають професійну самосвідомість судді – головний зміст даного заняття.

Співвідношення юридичної та судової психології. Функції судді у суспільстві

Юридична психологія становить найбільш розгалужену сферу психологічної науки, що стосується загальних психологічних питань сучасного права в цілому. Динаміка розвитку юридичної психології за останні десятиліття дозволяє по-новому оцінити роль та місце власне судової психології і, зокрема, саме психології судового процесу як розділу юридичної психології. Якщо ще на початку 80-х років у вітчизняній науці судова психологія розглядалася як дисципліна, що поєднує в собі власне кримінальну психологію, психологію оперативно-розшукової роботи, попереднього слідства та власне психологію судового процесу, то в наш час судова психологія трактується як специфічна частина юридичної психології з цілою низкою розділів та функцій, зокрема: психологія потерпілого, психологія неповнолітнього, виправно-трудова психологія і т. інше.

Функції судді не випливають із судової психології, а, навпаки, формують її. Отже, розглянемо соціальні за природою функції судді. Особливий характер норм, що їх суддя застосовує й мусить докладати зусиль для їх чіткого формулювання й удосконалення, найлегше усвідомити, якщо ми пам'ятатимемо про те, що суддя покликаний виправляти порушення порядку, який ніким не був створений й передумовою виникнення якого не були люди, котрим було сказано, що робити.

У більшості випадків жодна інстанція навіть не має уявлення про те, що робили люди або чому вони це робили. У цьому сенсі суддя - це інститут спонтанного порядку. Він завжди виявлятиме, що такий порядок уже існує як атрибут невпинного процесу, в якому окремі люди мають можливість успішно здійснювати свої плани завдяки тому, що можуть формувати сподівання стосовно дій своїх співгромадян - сподівання, які мають добрий шанс справдитися.

Група людей може жити разом у тих організованих стосунках, які ми називаємо суспільством, лише внаслідок дотримання окремими людьми певних спільних норм Тому було б, мабуть, ближче до істини, якби ми замість правдоподібної і поширеної ідеї, нібито право походить від влади, дотримували ся думки, що будь-яка влада походить від права, — не в тому сенсі, що це право призначає владу, а в тому, що влада забезпечує покірність до тих пір й завдяки тому, що застосовує закон, який існує незалежно від неї та спирається на поширене уявлення стосовно того, що вважається правильним. Отже, не кожен закон може бути продуктом законотворчої діяльності, але право творити закон передбачає визнання певних загальних норм, і такі норми, що лежать в основі права видавати закони, можуть і обмежувати це право.

Саме фактичне дотримання норм є умовою формування певного порядку дій. Питання ж, чи треба їх примусово застосовувати і як саме, має другорядне значення. Фактичне дотримання певних правил, без сумніву, передувало будь-якому свідомому їх застосуванню. Тому причини виникнення цих правил не треба плутати з причинами необхідності їх примусового застосування Ті, хто зважувався на це, цілком могли не мати повного уявлення про функції, які виконували ці правила Однак для збереження суспільства необхідно розробляти певні методи ефективного навчання цим правилам, а часто й примусового їх застосуван­ня (хоча це може бути те ж саме). Однак, потреба в їх застосуванні залежить і від інших обставин, окрім наслідків їх недотримання.

Якщо ми зацікавлені в результаті дотримання норм права, то байдуже, підкоряються їм люди тому, що в них описаний єдиний відомий їм спосіб досягнення певних цілей, чи тому, що тиск або страх перед покаранням не дозволяє їм поводитися інакше У цьому сенсі просте відчуття того, що будь-який вчинок людини виявиться обурливим і нестерпним для її інших, має цілком таке саме значення, що й примусове правозастосування за допомогою формальної процедури, яке ми виявляємо в розвинених правових системах Важливим для нас на цьому етапі є те, що в зусиллях забезпечити й удосконалити систему норм права, які вже дотримуються, завжди розвивається дещо, відоме нам як механізм правового регулювання.

Питання, які потребують їх вирішення, полягають не в тому, чи підкорилися сторони іншій волі, а в тому, чи узгоджувалися їхні дії зі сподіваннями, які підставне виникли в іншої сторони, бо відповідали усталеним звичаям, на яких ґрунтувалася повсякденна поведінка членів даної групи. Значення звичаїв у цьому випадку полягає в спричиненні сподівань, які керують людськими вчинками, тому за обов'язкові вважатимуться ті звичаї, на дотримання яких розраховують усі й які завдяки цьому стають умовою успіху більшості видів діяльності. Здійснення сподівань, які забезпечують ці звичаї, не є і не здається наслідком волі жодної людини, воно не залежить від бажання будь-якої особи або конкретних особистостей причетних людей. Якщо виникає потреба в залученні стороннього судді, то це тому, що від такої особи сподіваються вирішення справи як типової, яка може статися будь-де й будь-коли, а отже - вирішення в такий спосіб, який (задовольнить сподівання кожної людини, яка опиниться у подібному стані серед людей, не відомих їй особисто.

Суддя повинен виявляти норми, які ніколи не були сформульовані та на підставі яких, можливо, до того не діяли. Його завдання буде цілком відрізнятися від завдання провідника чи організації, яка повинна приймати рішення про належні дії для досягнення конкретних результатів.

Необхідність свідомого встановлення норм для невідомої кількості майбутніх випадків передбачає певний хист до абстрактного мислення, на яке навряд чи здатні примітивні люди. Для визнання абстрактних норм, незалежних від будь-якого очікуваного конкретного результату, їх треба було виявити — розум не міг свідомо їх створити. Якщо сьогодні концепція права як сукупності абстрактних норм є такою звичною для нас, що нам здається очевидною й наша спроможність свідомо створювати його, то це — наслідок зусиль незліченних поколінь суддів, які формулювали словами правила, що їх люди застосовували на ділі. Ці зусилля повинні були призвести до створення й самої мови, якою можна було висловити такі правила.

Отож, особлива позиція судді виникає з тієї обставини, що його цікавить не те, що має виконуватися в конкретному випадку за бажанням будь-якої влади, а те, на що можуть "законно" сподіватися приватні особи, й слово «законний» стосується тут тих сподівань, на яких зазвичай ґрунтувалися його дії у цьому суспільстві. Метою норм права повинно бути справдження цих сподівань, від якого залежить успішне здійснення планів окремих людей. Правитель, який доручає судді підтримувати злагоду, як правило, робить це не з метою збереження створеного ним порядку чи перевірки виконання своїх наказів, а для відновлення порядку, характер якого той може навіть не усвідомлювати. На відміну від наглядача або інспектора суддя не повинен наглядати за виконанням наказів чи покладених на когось обов'язків. Хоча він може призначатися вищою владою, його обов'язок полягає не у нав'язуванні волі цієї влади, а в розв'язанні суперечок, які можуть порушити існуючий порядок; він займається конкретними подіями, про які владі нічого не відомо, та вчинками людей, які в свою чергу не мали жодного уявлення про конкретні накази влади щодо належних дій.

Отже, «на початковій стадії право (з точки зору правознавця) мало своєю єдиною метою збереження злагоди». Норми права, які застосовує суддя, мають значення для правителя, котрий призначив його, лише настільки, наскільки вони допомагають підтримувати злагоду й гарантують людям можливість спокійно продовжувати зусилля. Вони ніяк не пов'язані з тим, що людям було наказано робити, а лише з їх утриманням від певних вчинків, які не дозволяються нікому. Вони виходять із і певних висновків щодо безперервного ладу, якого ніхто не створював і який все ж таки вважається існуючим.

Для того, щоб внаслідок поодиноких дій людей виник загальний порядок, потрібно, щоб до цих дій не лише ніхто без необхідності не втручався, а й щоб у тих аспектах, в яких успіх діяльності окремої людини залежить від певних відповідних дій інших, існував принаймні реальний шанс на таку відповідність. Однак усе, що можуть у цьому плані зробити норми права, — це допомогти людям разом виявити й сформувати цю відповідність, яку абстрактні норми фактично не можуть завжди гарантувати.

Психологічні аспекти професіограми судді

Професія судді є однією з найскладніших юридичних професій. У його діяльності реалізується значна кількість спеціальних якостей і навиків особистості, що, приведені у систему, органічно входять у структуру особистості судді і визначають його творчий потенціал і індивідуальний стиль діяльності.

Засновник судової етики О. Ф. Коні, не особливо вірячи в можливість реалізації в судах царської Росії викладених їм моральних засад при здійсненні правосуддя, стверджував, що саме їм належить у майбутньому першочергова роль у дослідженні умов та обставин судового процесу. Він сподівався, що «центр уваги у вченні про судочинство переноситься з проходження процесу на етичну і суспільно-правову діяльність судді у всіх її розгалуженнях».

Центральне місце в судовій етиці, у судовій діяльності О. Ф. Коні завжди відводив особистості судді. Адже будь-які правила діяльності можуть втратити свою силу і значення в недосвідчених, грубих, несумлінних руках, а найобміркованіший і найсправедливіший кримінальний закон перетворюється на ніщо при неналежному судочинстві. Виходячи з цього, О. Ф. Коні вважав, що вивчення судочинства в тій його частині, що стосується судової діяльності, повинно мати своїм предметом не лише властивості й умови цієї діяльності, але й поведінку судді стосовно осіб, із якими він контактує внаслідок своєї діяльності.

Здійснення суддівських обов'язків – один із психологічно найскладніших видів людської діяльності, що вимагає поєднання  всіх духовних і фізичних сил, уміння аналізувати і зважувати. Тому жодний суддя, що навіть має належну професійну підготовку і великий досвід практичної роботи, не застрахований від помилок.

Головне - відшукати об'єктивну істину, правильно відобразити у своїх висновках істотні для справи факти.

Професійна діяльність судді детально і жорстко регламентована законом. Суддя наділений владними повноваженнями, застосовує владу від імені держави, а це розвиває професійне почуття підвищеної відповідальності за наслідки своїх дій.

Судові справи надзвичайно різноманітні як за обсягом, так і за характером (кримінальні, цивільні, адміністративні). Різноплановість роботи судді припускає широке загальне і юридичне утворення, вміння приймати рішення в найрізноманітніших ситуаціях.

Головним завданням суду є винесення справедливого вироку в справі на підставі глибокого і всебічного дослідження доказів і відповідно до чинного законодавства (ст. 301 УПК). Судовий процес справляє також виховний вплив на усіх, хто бере участь або є присутнім на ньому, а також на значні групи населення за межами суду.

За порівняно короткий період судового слідства судді повинні одержати вичерпну характеристику підсудного, що відображує його особистість у всьому різноманітті його відносин із навколишнім соціальним середовищем. У цій характеристиці повинен бути правильно намічений соціальний прогноз розвитку даної особистості і визначені (у суворій відповідності з законом) соціальні засоби впливу на людину з метою ресоціалізації. Таким чином, винесення справедливого вироку повинно стати початком вирішення конфлікту особистості з суспільством.

У ході судового слідства ретельно перевіряється об'єктивність інформації, зібраної на попередньому слідстві. Результати судової діяльності залежать не тільки від індивідуальних рис самих судів, але й від ефективності роботи суддівської групи і діяльності інших учасників процесу. Висока якість розгляду кримінальних справ безпосередньо пов'язана з культурою ведення судового процесу. Суд застосовує закон в умовах гласності і наочності для населення. Ця обставина покладає на суддю особливий обов’язок – забезпечити максимальні умови для підвищення рівня правосвідомості громадян з метою виховання в дусі законослухняної поведінки не лише особи, що притягується до судової відповідальності, але і всіх громадян, що виявилися в орбіті діяльності суду або інформованих про цю діяльність.

Судді впливають на ряд аспектів суспільної думки:

  • формують у громадян правосвідомість;
  • кримінальні процеси створюють соціально-психологічну атмосферу невідворотності покарання;
  • при високій культурі судового процесу судді створюють навколо злочинця атмосферу морального осуду;
  • судовий процес стимулює прагнення суспільної думки до виявлення причин і умов, що сприяли вчиненню злочину.

Таким чином, основні аспекти професіограми судді такі: соціальний, реконструктивний, комунікативний та організаційний. Зупинимося на кожному із них.

СОЦІАЛЬНИЙ АСПЕКТ. Суддя стурбований не тільки тим, щоб належним чином, відповідно до закону, розглянути і вирішувати кримінальну або цивільну справу, але і тим, щоб максимально використовувати судові процеси, судову практику і матеріали для попередження злочинних проявів і інших порушень законності. З цією метою проводяться публічні процеси за місцем роботи чи проживання тих, хто сприяв правопорушенням, бере участь у пропаганді законів серед населення, проводить іншу профілактичну роботу. Це характеризує і професійну спрямованість особистості судді, що виражається, зокрема, у постійному підвищенні рівня знань і вдосконаленні професійної майстерності, у прагненні до панування справедливості, до встановлення істини, у почутті власної гідності, професійної гордості й ін.

Кожний суддя втілює в життя ідеї, закладені в законі. Одночасно він виховує значну кількість людей. Досвідченого суддю відрізняє висока відповідальність за свою діяльність і за прийняті рішення, принциповість. Суддя постійно знаходиться в центрі уваги всіх учасників судового процесу. Усі його зауваження і навіть жести піддаються постійному контролю й оцінці присутніх, тому досвідченого суддю відрізняє неупередженість і витримка.

РЕКОНСТРУКТИВНИЙ АСПЕКТ - це поточний і завершальний аналіз усієї зібраної в справі інформації, остаточною метою якого є винесення справедливого, відповідно до  чинного законодавства, вироку або рішення. У реконструктивній діяльності реалізуються загальний і спеціальний інтелект, пам'ять, уява, аналітичне і синтетичне мислення, інтуїція судді.

Мислення судді повинно відрізнятися об'єктивністю, всесторонністю, конкретністю і певністю. Інтуїція та уява беруть участь лише в оцінці інформації на початкових етапах дослідження доказів.

КОМУНІКАТИВНИЙ АСПЕКТ виявляється в спілкуванні з людьми в ході судового процесу. Це спілкування проходить в рамках процесуального регулювання, і суддя є головним організатором спілкування. При цьому реалізуються такі якості судді, як чуйність, емоційна стабільність, уміння слухати і розмовляти та ін.

Дуже важливим є також позитивний емоційний настрій, що створюється в залі судового засідання зусиллями головуючого і сприяє справедливому розгляду справи.

ОРГАНІЗАЦІЙНИЙ АСПЕКТ полягає в тому, що головуючий керує ходом судового розгляду в рамках процесуального закону. Як показали дослідження, у цій діяльності варто виділити два аспекти: організованість судді  та спосіб керування особами, що знаходяться в сфері судового процесу. При цьому реалізуються такі якості судді, як воля, зібраність, цілеспрямованість, наполегливість. У організаційній діяльності судді присутня риса, що відрізняє її від керівної діяльності в загальноприйнятому змісті: учасники процесу не знаходяться в судді в підпорядкуванні, керівництво обмежене рамками процесуального регулювання, і, як правило, воно має публічний характер.

Список літератури:

1. Кожевникова Г.К. Реформа кримінально-процесуального законодавства як елемент підвищення ефективності діяльності слідчого апарату // Науковий вісник Дніпропетровського юридичного інституту МВС України. - 2001. - №1. С.226-232.

2. Коляда П.В. Кримінально-процесуальний кодекс України потрібен слідчим // Юридичний вісник України. - 2001. - №9 -11с.

3. Конституція України К.1996.

4. Кримінальний кодекс України.: Науково практичний коментар (Н.Ф. Антонов, М.І. Бажанов, Ф.Г.Бурчук та інші.) - К., 1989. - С.116

5. Михеєнко М.М. Нор В.Г. Кримінальний процес України: Підручник -2-ге видання перероблене і доповнене. - К., Либідь. 1999. -516с.

6. Маляренко В.Т. Окремі питання давності притягнення до кримінальної відповідальності. - Коментар судової практики з кримінальних справ// Бюлетень Законодавства і юридичної практики України. - 1996. №6. - С. 11-17.

7. Никоненко М. Деякі питання презумпції не винуватості і права особи на захист у кримінальному процесі // Право України. - 1999. - №4.

8. Новиков В. Гарантії прав особи на компенсацію шкоди, заподіяної незаконним обвинуваченням //Право україни. - 1998. - №11. -С.31-33.

9. Основні принципи незалежності судових органів // Права людини і професійні стандарти для юристів в документах міжнародних організацій. - Амстердам-Київ, 1996. - С. 28-31.

10. Судова практика в цивільних і кримінальних справах (1990-1999 рр.). - К., 1999. - С. 288-290.

11. Янович Ю.П. Захисник на попередньому слідстві. - Харків. 1995.


25.09.2010

Ведущие компании и учебные заведения Предложения от ведущих учебных заведений Украины и зарубежья. Только лучшие вузы, компании, образовательные курсы, школы, агентства.

Чтобы получать первым
все новости от «Osvita.ua»
в Facebook — нажмите «Нравится»

Osvita.ua

Спасибо,
не показывайте мне это!