Osvita.ua Высшее образование Рефераты Психология Вчення Фрейда в Україні
Ведущие компании и учебные заведения Предложения получения образования от ведущих учебных заведений Украины и зарубежья. Лучшие вузы, компании, образовательные курсы, школы, агентства. По вопросам размещения информации обращайтесь по телефону (044) 200-28-38.

Вчення Фрейда в Україні

Майже століття вчення Фрейда та його послідовників продовжує свій тріумфальний поступ. Разом із цим психоаналіз залишається об'єктом критики представниками окремих наукових традицій

Своєрідну історію мав фрейдизм як в усьому Радянському Союзі, так і в Україні, де він набув значного поширення у 20-х роках. На початку 30-х його було відкинуто зовсім. Проте, враховуючи гостру ідеологічну полеміку про шляхи розвитку гуманізму та про його принципи, критичний розгляд учення Фрейда не втрачав актуальності. Особливо це стосувалося спроб неофрейдизму дати тлумачення різним соціальним явищам.

Психоаналіз постав спочатку як одна з теорій істерії та водночас як один із методів лікування хворих. Спостерігаючи патологічні явища, Фрейд та його послідовники побудували своєрідну концепцію нормального психічного життя і застосували свій метод до вивчення всіх найважливіших його проявів (художньої творчості, міфотворчості, буденної поведінки людини, дотепних висловів, сновидінь, помилкових дій та ін.). Значний вплив мав психоаналіз на українську педагогіку, адже на завершальному етапі психоаналітичні дослідження спрямовуються до переживань дитини. Сам Фрейд кваліфікував своє вчення як "продовження виховання шляхом усунення залишків дитинства". Він указував, що "несвідоме в душевному житті є інфантильне".

Істеричні симптоми породжуються психічною травмою. Вона виникає тоді, коли хворий затримав який-небудь ефект, не дав йому нормально розрядитись у тих рухових явищах, якими супроводжується емоція. Ефект зачаївся, його начебто забуто. Але, несвідомий, він виявляє себе якими-небудь обхідними шляхами, а саме — обмовками, помилковими діями, сновидіннями і т.д., а також викликає хворобливі явища. Для вилікування істерії треба збудити забуті уявлення, примусити емоцію, пов'язану з ними, нормально відреагувати. Таке оживлення пригнічених уявлень є характерною рисою психоаналізу.

Основою психоаналітичної теорії в її класичному вигляді є вчення про несвідоме душевне життя та про статевий характер рушійних сил людської поведінки. Якщо для багатьох психологів несвідоме відрізняється від свідомого лише нечіткістю, тьмяністю тощо, то, згідно з теорією Фрейда, між свідомим і несвідомим існує значний антагонізм. Інше важливе положення Фрейда полягає в тому, що потяги статевого характеру відіграють особливу роль як причини психічних захворювань, а також беруть участь у творчості вищих культурних, художніх, соціальних та інших цінностей людського духу. Вступаючи в суспільні відносини, людина змушена відмовлятися від задоволення своїх особистих потягів на користь суспільства. Зокрема, статеві потяги сублімуються (розривають безпосередній зв'язок з сексуальною метою) і виявляються в різних сферах суспільного життя людини. Ідеї про роль несвідомого та статевих потягів сам Фрейд вважав "сміливими твердженнями психоаналізу".

Саме те, що особистість як суспільна істота силою своєї волі затримує дії та вчинки всупереч своїм найсильнішим бажанням, ніби свідчить про соціальну природу людської психіки. Це і виявилось привабливим для тих учених, які намагалися вдосконалити ряд положень Фрейда в плані матеріалістичної, марксистської філософії. Принципи фрейдистського вчення вважались універсальним ключем, який може розкривати складні й різноманітні проблеми людської культури. "Психоаналіз Фрейда, — писав Е.Берглер у журналі "Червоний шлях", — є необхідним засобом для кожного психічного лікаря. Заперечення, які ще й досі офіційна медицина протиставляє науці Фрейда, полягають на хаосі незнання, небажання розуміти та дріб'язковому бажанні зменшити значення цієї науки. Зі студій психології неврозу здобуто багато для розуміння культурного розвитку, бо неврози, з одного боку, виявляють вражаючі й глибокі аналогії до творчості в мистецтві, релігії та філософії, а з другого боку, вони бувають їхнім перекрученням. Ледве чи існує якась галузь історії культури та соціології, яку дійсно можна було б зрозуміти без психоаналізу".

Фрейдизму в Україні було дано надзвичайно високу оцінку. Засновника цього вчення зарахували до найбезстрашніших умів нашого віку, революціонерів, які сміливо порушили "вікові традиції буржуазної моралі та науки". Певний час у нашій країні фрейдизм користувався значною увагою не тільки в наукових колах, а й у широкого читача. Були спроби перекладати Фрейда українською мовою.

В Україні виходить низка праць, з яких учення Фрейда поширюється на всі галузі науки про людський дух. Психологія вікових особливостей людей, питання художньої творчості, аналіз окремих психічних процесів тощо — все це реально переглядалось у плані основних понять психоаналізу. Одна й та ж виявлена закономірність, причому надто загального характеру, мала пояснювати різні аспекти людської психіки. Саме тому вона мало розкривала психічне в його конкретному індивідуалізованому вираженні. Українські фрейдисти широко використовували у своїх працях такі терміни, як "надолуження", "витіснення", "компенсація" та ін.

Відчувалося прагнення дати нову, оригінальну теорію психоаналізу, яка б здійснила, зокрема, синтез фрейдизму та марксизму за допомогою вчення про умовні рефлекси. Подекуди з'являлися системи "рефлексологічного фрейдизму в дусі діалектичного матеріалізму", тобто спроби об'єктивними засобами розшифрувати темну "психологію глибин" людського життя.

Викладаючи думку Фрейда про те, що потяг до смерті є загальним принципом органічного життя, Л.С.Виготський спеціально застерігав проти песимістичного та занепадницького її розуміння. Зокрема, підкреслювалося те, що концепція “потягу до смерті" спрямована безпосередньо проти віталізму. Це робилося на тій підставі, що центр уваги при дослідженні біологічної еволюції переноситься з "життєвої сили" на оточуючий організм світ. Фрейд оцінювався як учений, який дошукується остаточних базових стимулів, рушійних сил поведінки живої істоти.

Концепція Фрейда дорівнювалася до рангу відкриттів Галілея, в яких, мовляв, зроблено крок за межі досвідного знання, але не в зверхдослідне і надчуттєве, а в те, що поки не досить вивчене й освітлене. Виготський з захопленням писав, що "вже саме відкриття нової Америки — країни по той бік принципу задоволення — складає колумбову заслугу Фрейда", що в цих поглядах є "глибоко матеріалістична" лінія: сили, які виводять організм зі стану біологічної консервативності, породжуються зовнішніми умовами матеріального середовища.

Психологію Фрейда за її тенденціями вважали наскрізь соціальною. Психологам-матеріалістам, які працюють в інших, сприятливіших умовах, ніж Фрейд, залишалося тільки розкрити і до кінця аргументувати матеріалістичні основи його вчення.

Те, що фрейдизм знайшов співчуття серед радянських учених, пояснюється переважно захопленням фактичною стороною цього вчення, однобічним підкресленням тих моментів, що формально відповідали деяким положенням марксистської теорії. Існували твердження, ніби психоаналіз методологічно продовжує у психологічному напрямку історичний матеріалізм, ніби у своїх методологічних передумовах та принципових висновках несвідомо відтворює положення діалектичного матеріалізму. З іншого боку, деякі радянські фрейдисти вважали, що психоаналіз сприяє визволенню людини від матеріалістичного обскурантизму минулих десятиліть, тоді як марксизм спроможний з'ясувати лише ту об'єктивну форму релігійних вірувань, в якій вони фіксуються на певному щаблі суспільного розвитку. Загальнолюдське, що властиве людям в усі часи і зумовлює всі релігійні системи, розкриває саме психоаналіз.

Слід зазначити спроби українських фрейдистів аналізувати художню творчість Т.Г.Шевченка, І.Я.Франка та інших письменників і митців. Старанно доводили, ніби лібідо у Шевченка фіксовано в найбільшій частині на матері, ніби матір у почуттях поета ототожнюється з Україною, набуває божественних рис та зливається з матір'ю Божою. Твердили, ніби вся творчість Шевченка відкрила для нього шлях до сублімації певних потягів, до відтоку лібідозної енергії.

Наприкінці 20-х років в Україні виявився сильний рух проти психоаналізу. Чим більше намагалися радянські прихильники фрейдизму синтезувати його з марксизмом, тим більш гостру критику мусили вони витримувати. Зрозуміло, що захоплення фрейдизмом не мало і не могло мати в радянських умовах того розвитку, який він мав на Заході. Разом із тим масштаби критики були досить значними. Врешті-решт було зазначено, що метод Фрейда становить повну протилежність об'єктивному методові справжньої науки. Нагадували при цьому, що й сам Фрейд указував на свою спорідненість з ідеалізмом Канта і Шопенгауера. Під обстрілом опинилися й деякі західні ідеологи, які вбачали у теорії Фрейда "нове євангеліє", і деякі соціал-демократи, для яких Фрейд "замінив" Маркса.

Характерно, що, крім введення політичного присмаку, автори ряду статей явно змішували критику психологічну і філософську, внаслідок чого виходило, ніби у Фрейда психічна діяльність визначається первинною, а зовнішній світ — чимось вторинним, похідним. Насправді ж Фрейд наполягає на первинному характері "принципу задоволення" зовсім не в онтологічному значенні, і зовнішнє реальне середовище не утворюється, за Фрейдом, психічним апаратом "витіснення".

Деякі українські вчені робили спроби розмежувати у фрейдизмі дві сторони: клінічні спостереження і загальну (з надмірними екстраполяціями) теорію, яка обґрунтовувала не тільки нову індивідуальну і загальну психологію, а навіть нову соціологію. Всупереч тодішній ситуації все ж припускалося, що деякі фрейдистські ідеї (про несвідоме і підсвідоме, про значення статевого фактора у формуванні психіки та ін.) увійдуть до скарбниці науки. Помилкою Фрейда та його послідовників вважалася тільки абсолютизація сексуального моменту, що ніби шкодило справжньому науковому аналізові питань соціології, релігії, мистецтва, науки.

Заперечення психоаналізу стосувалося не лише його методології та "необґрунтованих екстраполяцій", а й фактичного боку психологічної теорії, методики лікування тощо. Деякі психологи зазначали, що фрейдизм не розкриває психологічних особливостей конкретної "соціально-класової" людини в умовах конкретної історичної доби. А саме конкретний аналіз відкидає думку про те, ніби над поведінкою людини тяжіє Едипів комплекс. Що ж стосується представників радянської філософської думки, то вони твердили, що у фрейдистській ідеї про деструктивну тенденцію в живих істот, про їхню потребу переходити в неживе відбились настрої буржуазного занепадництва.

Полеміка довкола фрейдизму точилася гостро, що врешті-решт зайвий раз підтвердило безсумнівний вплив цього вчення на світову науку, в тому числі вітчизняну.

Література.

1. Абаньяно Н. Введение в экзистенциализм. Санкт-Петербург, 1998.

2. Абаньяно Н. Мудрость философии и проблемы нашей жизни. Санкт-Петербург, 1998.

3. Вебер М. Избранное. Образ общества. Москва, 1994.

4. Вгтдепъбанд В. О Сократе // Лики культуры: Альманах. Москва, 1995. Т.1.

5. Гуссерль Э. Картезианские размышления. Москва, 1998.

6. Гуссерль Э. Философия как строгая наука. Новочеркасск, 1994.

7. Зиммель Г. Истина и личность // Лики культуры: Альманах. Москва, 1995. Т. 1.

8. Ортега-и-Гассет X. Дегуманизация искусства. Москва. 1990.

9. Ортега-и-Гассет X. Избранные труды. Москва. 1997.

10. Риккерт Г. Введение в трансцендентальную философию. Киев, 1904.

11. Риккерт Г. Философия истории. Санкт-Петербург, 1908.

12. Риккерт Г. О системе ценностей//Логос. 1914. Вып.1. Т.1.

13. Самосознание европейской культуры XX века: Мыслители и писатели Запада о месте культуры в современном обществе. Москва, 1991.


24.09.2010

Ведущие компании и учебные заведения Предложения от ведущих учебных заведений Украины и зарубежья. Только лучшие вузы, компании, образовательные курсы, школы, агентства.

Чтобы получать первым
все новости от «Osvita.ua»
в Facebook — нажмите «Нравится»

Osvita.ua

Спасибо,
не показывайте мне это!