Osvita.ua Высшее образование Рефераты Психология Післядія як реакція на вчинкову дію. Реферат
Загрузка...

Післядія як реакція на вчинкову дію. Реферат

У рефераті подано відомості про післядію (рефлексію) як реакцію на вчинкову дію та формування смисложиттєвих настановлень (інтеріоризація - катарсис - переображення)

Принцип, на основі якого розвивається психологія у XX ст., пов'язується насамперед з осягненням вчинкової дії. Цей акт само-огляду завершеної дії по суті є її рефлексією, і цим поняттям слід визначити завершальну, четверту частину повного вчинкового акту. Мова йде про рефлексію, термін, що в перекладі з латини означає "повернення назад" з метою заглиблення у те, що відбулось, а на основі цього - пізнання найпотаємніших глибин буття через активність людини.

У рефлексії здійснюється поворот духу до "Я" (як до центру дії) та його мікрокосму, стає можливим освоєння звершеного. В результаті цього відбувається формування внутрішнього світу людини, вона дістає можливість усвідомити себе, здійснити самопізнання як акт, через який розкривається не просто суб'єкт, що є знаряддям самопізнання світу.

Навіть чисто природничі настановлення у психології XX ст. були виражені в різноманітних теоріях. рефлекторних основ психічного. І в цьому слід бачити єдність і цілісність творчих пошуків психологів, хоч би з яких, ніби протилежних, позицій вони підходили до таємниць психічного. Тому рефлексія передбачає інтеріоризацію, катарсис і екстаз (переображеним) як свої основні визначення, і цим покладається характер аналізу постання психологічних концепцій.

Рефлексія, як вона виступає в історії філософії та психології, є певна акція, спрямована на усвідомлення власних дій людини, розкриття їхніх канонів, а також законів, що постають в об'єктивній дійсності. Зважаючи на це, рефлексія має досягти ясності у ставленні людини до себе і світу - визначити стратегію своєї поведінки. Саме психологія поряд із філософією, а може, більш цілісно і повно, ніж остання, займається і має займатися далі долею людини у світі, яка сама, крім того, визначає свою долю. В той час як філософія, втративши свою споконвічну цілісність у постановці проблем людського буття, розпадається на частини і стає лжефілософією, психологія у XX ст. поступово врятовує цю філософську цілісність і виходить до рівня дисциплін, які займаються світоглядними проблемами.

Варто обійти ту "європоцентристську" позицію, згідно з якою "проблема рефлексії" виникла вперше у філософському вченні Сократа. Рефлексія існує стільки ж часу, скільки людина ставить перед собою світоглядні питання з людськими проблемами в їхньому центрі. Рефлексія не може бути предметом знання того, що вже освоєно, і, мабуть, Сократова думка була протилежною. Адже освоєння світу і людини, їхніх відношень є вже результатом рефлексії. Оскільки людину найбільше цікавить діяльність її душі, то самопізнання дійсно виступає результатом або однією з форм рефлексивної активності людини.

Рефлексія людини, за Аристотелем, є рисою божественного розуму, який продукує свій предмет, відображається в ньому і пізнає на цій основі свою сутність. За Плотіном, рефлексія протилежна практиці, вона є заглибленням у внутрішню сутність предмета суб'єктивності. Тут через рефлексію і досягається глибина суб'єктивності як об'єкта споглядання. Людська душа зливається з божеством.

Рефлексія насамперед є поверненням суб'єкта до самого себе після виходу із себе - у свою протилежність. За Августином, осягнення в рефлексії своєї сутності є разом із цим наближенням до Бога, оскільки душа людини має божественні атрибути. В епоху Відродження рефлексія була спрямована на мікрокосмос у його зв'язку з макрокосмосом.

У Декарта рефлексія спрямована насамперед на власне існування людини, її мислення, щодо якого досягається істинне пізнання, а вже виходячи з нього людина може досягти знання про Бога, світ тощо. За Локком, рефлексія є спостереженням (внутрішнім досвідом), якому розум піддає свою діяльність та способи її вияву, внаслідок чого в розумі виникають ідеї цієї діяльності. У Лейбніца рефлексія - це діяльність, здатність монад до апперцепції, усвідомлення уявленням його власного змісту.

     

За Кантом, рефлексія утворює поняття. Вона не має справи з самими предметами, щоб отримати поняття прямо від них. вона є усвідомленням відношень даних уявлень, і тільки завдяки їй відношення їх одне до одного може бути правильно визначено. Лише трансцендентальна рефлексія "містить основу можливості об'єктивного порівняння уявлень одного з одним". Трансцендентальна рефлексія пов'язує погляди з апріорними формами чуттєвості та розсудку і науки, що конструює об'єкт. За Фіхте, рефлексія є наукове знання про самого себе. За Шелпінгом, рефлексія, користуючись інтелектуальною інтуїцією, продукує різні категорії.

Рефлексія, за Гегелем, є рушійною силою духу. У "Феноменологи духу" рефлексія постає формою само-розгортання духу. В предметі втілюється дух, який виявляє в ньому самого себе (сам предмет рефлексує в самого себе). У вченні про сутність, зокрема, фіксується взаємовідношення парних категорій, кожна з яких рефлексується одна в одній, взаємовідображуючись.

Гегель виділяє рефлексії:

  • ту, що покладає і відповідає описовим наукам;
  • зовнішню, або порівнюючу;
  • та визначаючу, яка фіксує моменти сутності в їхній самостійності та відокремленості один від одного.

Рефлексія встановлює як метод пізнання тотожність, відмінність і протилежність, але не осягає суперечності: суб'єкту не протиставляється річ як його предмет і не розкривається їхня єдність. За допомогою рефлексії освоюються світ культури, творчі здатності людини. Мова йде про необхідність опосередкованого відношення суб'єкта до самого себе - через його інобуття.

У XIX і XX ст. рефлексія стає предметом уважного і прискіпливого вивчення. Філософія має намір відокремити себе від предметно-чуттєвої діяльності, обмежити свій предмет самосвідомістю знання. Найбільше в цьому плані зробили неокантіанці (Коен, Наторп, Нельсон та ін.). Рефлексія як самоспостереження стала головним методом інтроспективної психології. Більш точно, рефлексія як предмет психології XX ст. виступила безпосередньо в когнітивній психології, що протиставила себе поведінкознавчим напрямам.

Е. Гуссерль відносить рефлексію до "всезагальних сутнісних особливостей чистої сфери переживання". Рефлексія має універсальну методологічну функцію. Сама феноменологія має свої засади в рефлексії, в її "продуктивній здатності". За Гуссерлем, рефлексія є назвою для актів, в яких потік переживання з усіма його різноманітними подіями стає ясно осягненим і таким, що аналізується. Тобто рефлексія є методом пізнання свідомості. Феноменологія виділяє види рефлексій.

У зв'язку з цим Гуссерль розрізняє три форми рефлексії як атрибути трансцендентального, а не емпіричного суб'єкта. Це:

  • осягнення акту сприймання;
  • спрямовуючись до трансцендентального досвіду, рефлексія стає рефлексією про рефлексію;
  • трансцендентально-ейдетична рефлексія, що обґрунтовує феноменологію в її чистоті та відкриває сутність речей.

Екзистенціалізм інтенсифікує рефлексію: він звертає увагу на інквізицію совісті (інквізиція і є проникнення в сутність). Усе має бути пропущене через совість, афіційоване почуттям вини, кероване моральною позицією у світі (Mard G. "Homo viator", 1944; Heidegger M. "Sein imd Zeit", 1927). "

Неотомізм розрізняє психологічну і трансцендентальну рефлексію. Перша стосується сфери потягів і почуттів і є предметом антропології та психології. Друга поділяється на логічну (абстрактно-дискурсивне пізнання) та онтологічну (спрямованість на буття).

В неопозитивізмі термін "рефлексія" не використовується. У психології св. Томи мова йде про операції рефлексії (Marc Λ. "Psychology reflexive", 1948).

Література

  1. Абаньяно Н. Введение в экзистенциализм. Санкт-Петербург, 1998.
  2. Абаньяно Н. Мудрость философии и проблемы нашей жизни. Санкт-Петербург, 1998.
  3. Вебер М. Избранное. Образ общества. Москва, 1994.
  4. Вгтдепъбанд В. О Сократе // Лики культуры: Альманах. Москва, 1995. Т. 1.
  5. Гуссерль Э. Картезианские размышления. Москва, 1998.
  6. Гуссерль Э. Философия как строгая наука. Новочеркасск, 1994.
  7. Зиммель Г. Истина и личность // Лики культуры: Альманах. Москва, 1995. Т. 1.
  8. Ортега-и-Гассет X. Дегуманизация искусства. Москва. 1990.
  9. Ортега-и-Гассет X. Избранные труды. Москва. 1997.
  10. Риккерт Г. Введение в трансцендентальную философию. Киев, 1904.
  11. Риккерт Г. Философия истории. Санкт-Петербург, 1908.
  12. Риккерт Г. О системе ценностей//Логос. 1914. Вып. 1. Т. 1.
  13. Самосознание европейской культуры XX века: Мыслители и писатели Запада о месте культуры в современном обществе. Москва, 1991.


15.02.2012

Загрузка...

Чтобы получать первым
все новости от «Osvita.ua»
в Facebook — нажмите «Нравится»

Освіта.ua

Спасибо,
не показывайте мне это!