Osvita.ua Высшее образование Рефераты Психология Особливості психологічного розвитку особистості школяра у шкільній практиці
Ведущие компании и учебные заведения Предложения получения образования от ведущих учебных заведений Украины и зарубежья. Лучшие вузы, компании, образовательные курсы, школы, агентства. По вопросам размещения информации обращайтесь по телефону (044) 200-28-38.

Особливості психологічного розвитку особистості школяра у шкільній практиці

Діагностика потреб самооцінки школярів. Методичні рекомендації для вчителів або учнів щодо ефективнішого вдосконалення особистісного росту

Маслоу виділив дві категорії наявних у людини потреб в оцінці: потреба в самоповазі й в оцінці з боку інших. Перша категорія охоплює такі потреби, як бажання впевненості в собі, компетентності, майстерності, адекватності, досягнень, незалежності і волі. Повага з боку інших включає такі поняття, як престиж, визнання, прийняття, прояв уваги, статус, репутація і власна оцінка. Оцінні потреби в основному ігнорувалися Зиґмундом Фрейдом, але на них звернув увагу Альфред Адлер. Суб'єкт з адекватною самооцінкою більш упевнений у собі завдяки цьому більш продуктивний.

При заниженій самооцінці індивід відчуває почуття приниженості і безпорадності, що може збентежувати його і навіть приводити до невротичної поведінки. Як пише Маслоу: «Найбільш стійка і, отже, найбільш здорова самооцінка ґрунтується на заслуженій самоповазі з боку інших, а не на обумовлений зовнішніми обставинами популярності і лестощів».

Самооцінка — оцінка особистістю самої себе, і її роль своїх можливостей, якостей і місця серед інших людей. Це найбільш істотна і найбільш вивчена в психології сторона самосвідомості особистості. За допомогою самооцінки відбувається регуляція поводження особистості.

Як же особистість здійснює самооцінку? Людина, як було показано вище, стає особистістю в результаті спільної діяльності і спілкування. Усе, що склалося і відстоялося в особистості, виникло завдяки спільній з іншими людьми діяльності й у спілкуванні з ними і для цього призначене. Людина включається в діяльність і спілкування і там бере деякі істотно важливі орієнтири для свого поводження, увесь час звіряє те, що він робить, з тим, що очікують від нього навколишні, справляється з їхніми думками, почуттями і вимогами. У кінцевому рахунку, якщо залишити осторонь задоволення природних потреб, усе, що людина робить для себе (чи вчиться він, сприяє чому-небудь чи перешкоджає), він робить це разом з тим і для інших, і може бути, у більшому ступені для інших, чим для себе, навіть якщо йому здається, що усі обстоїть саме навпаки.

Пізнаючи якості іншої людини, особистість одержує необхідні зведення, що дозволяють виробити власну оцінку. Уже сформовані оцінки власного «Я» є результат постійного зіставлення того, що особистість спостерігає в собі, з тим, що бачить в інших людях. Людина, уже знаючи дещо про себе, придивляється до іншого людині, порівнює себе з ним, припускає, що і той небайдужий до його особистісних якостей, учинкам, проявам; і все це входить у самооцінку особистості і визначає її психологічне самопочуття. Іншими словами, в особистості завжди мається референтна група (реальна чи ідеальна), з яким вона вважається, у якій бере свої ціннісні орієнтації, ідеали якої є її ідеалами, інтереси — її інтересами і т.д.

Якщо настільки очевидно, що особистість постійно звіряє свої вчинки з позицією і ціннісними орієнтаціями референтної групи, то важливо зіставити, що бачить у самому собі людина, з тим, що має для нього цінність і значення. Особистість у процесі спілкування постійно звіряє себе з деяким еталоном і в залежності від результатів перевірки виявляється задоволеної собою чи незадоволеної. Який же психологічний механізм цієї перевірки?

Психологія розташовує поруч експериментальних методів виявлення самооцінки людини, її кількісної і якісної характеристики.

Виникає представлення про те, що кожна людина має свого роду «внутрішній манометр», показання якого свідчать про те, як він себе оцінює, яке його самопочуття, чи задоволене він собою чи ні. Значення цієї сумарної оцінки задоволення своїми якостями дуже велике. Занадто висока і занадто низька самооцінки можуть стати внутрішнім джерелом конфліктів особистості. Зрозуміло, ця конфліктність може виявлятися по-різному.

Завищена самооцінка приводить до того, що людина схильний переоцінювати себе в ситуаціях, що не дають для цього приводу. У результаті він нерідко зіштовхується з протидіями навколишніх, що відкидають його претензії, озлобляється, виявляє підозрілість, чи помисливість навмисну зарозумілість, агресію і зрештою може втратити необхідні міжособистісні контакти, замкнутися.

Надмірно низька самооцінка може свідчити про розвиток так називаного комплексу неповноцінності, стійкої непевності в собі, відмовлення від ініціативи, байдужності, самозвинувачення і тривожності.

Той факт, що самооцінка є результат далеко не завжди чітко усвідомлюваний особистістю свого роду проекції реального «Я» на «Я ідеальне», дозволяє зрозуміти складний, складений характер самооцінки, з'ясувати, що оцінка самого себе здійснюється не безпосередньо, а за допомогою еталона, що складений з ціннісних орієнтації, ідеалів особистості.

Однак для характеристики позиції особистості, видимо, недостатньо знати одну лише самооцінку. Важливо знати, яка, на думку даної особистості, оцінка, що особистість заслужила в даній групі, що, як вона припускає, їй можуть дати товариші (очікувана оцінка). Вона може бути виявлена за допомогою аналогічної експериментальної процедури і також може бути високою, середньої, низкою, може більше наближатися до рівня чи самооцінки менше, нарешті» може бути різної стосовно різних референтних груп.

Установивши факт повернення особистості, що знаходиться в нових життєвих обставинах, до спочатку очікуваної оцінки, ми тим самим з'ясуємо ступінь входження особистості в нову групу, рівень її взаєморозуміння з групою, а разом з тим і характер її самопочуття в групі. Були отримані експериментальні дані, що демонструють дію системи оцінок як регулятора групових взаємин. Так, значне підвищення самооцінки особистості сполучена зі зменшенням показника очікуваної оцінки.

Індивід, переконавши на досвіді в невідповідності самооцінки і фактичного відношення до нього навколишніх, не чекає уже від них високої оцінки. Крім того, з'ясувалося, що підвищення оцінки, що дає особистість навколишнім, веде до підвищення реальної оцінки з боку інших, тобто оцінки особистості групою. Було висловлено цілком обґрунтоване припущення, що висока оцінка особистістю своєї групи зв'язана з тим, що індивід дійсно контактний, живе її інтересами, поважає» її цінності, виявляє почуття колективізму. У свою чергу колектив як би акумулює добрий стосунок до нього одного з його членів і забороняє йому цю високу оцінку збільшеної. Тут позначається вплив об'єднуючої сили колективу.

Розглянемо інші співвідношення в системі оцінок особистості. От перед нами людина з високою самооцінкою, низькою оцінкою навколишніх і низькою очікуваною оцінкою — особистість свідомо конфліктна у відносинах з іншими людьми, схильна приписувати навколишнім щиросердечну черствість. Інша людина відрізняється невиправдано високою очікуваною оцінкою. У нього може спостерігатися поблажливе відношення до навколишніх, самовпевненість. У всякому разі, навіть якщо всі ці якості не виявляються в поводженні, вони складаються потенційно, поволі і при зручному випадку можуть виявитися в загальному ладі поводження особистості, оскільки для них існує сприятливий ґрунт.

Три показники — самооцінка, очікувана оцінка, оцінка, особистістю групи — входять у структуру особистості, і хоче людина того чи ні, він об'єктивно змушений вважатися з цими суб'єктивними індикаторами свого самопочуття в групі, чи успішності не успішності своїх досягнень, позиції стосовно себе і навколишнім. Він повинний вважатися навіть тоді, коли не підозрює про наявність цих показників, нічого не знає про дію психологічного механізму оцінок і самооцінки. По суті своєї цей механізм — перенесений усередину людської особистості (інтеріоризированний) механізм соціальних контактів, орієнтації і цінностей. З його показаннями людина звіряється, вступаючи в спілкування, активно діючи. Ця перевірка відбувається переважно несвідомо, а особистість підбудовується до режимів поводження, обумовленим цими індикаторами.

Несвідомо — не значить безконтрольно. Не слід забувати, що всі істотно значимі оцінки формуються у свідомому житті особистості. Раніш чим вони інтерибризирувались, вони були зримо представлені в міжлюдських контактах. Родина, учителі, товариші, книги, фільми активно формували, наприклад, у дитини його «Я ідеальне» і в той же час його «Я реальне», учили його зіставляти їх. Дитина училася оцінювати навколишніх по тим же показникам, по яким він оцінював себе, попередньо навчивши себе рівняти на інші. Людина звикла, як у дзеркало, вдивлятися в соціальну групу і потім перемістив його усередину своєї особистості.

Для того щоб свідомо керувати процесом виховання особистості, необхідно чітко представляти собі дія цих несвідома форм керування, що складаються, особистістю своїм поводженням, звертати увагу на всю систему оцінок, якими людина характеризує себе й інших, бачити динаміку змін цих оцінок; прагнучи краще зрозуміти людини, завжди бачити його в контексті відносин із сукупністю референтних для нього груп, ніколи не випустити з уваги суспільну сутність особистості, якими б глибоко інтимними й індивідуальними ні виявилися її прояви.

Методичні рекомендації для вчителів або учнів щодо ефективнішого вдосконалення особистісного росту

На основі розглянутої теми на проведених досліджень серед учнів, хочу перш за все наголосити на тому, що підлітковий вік один з найскладніших періодів людського життя. В цьому віці у більшості дітей (як показали дослідження у 67%) завищена самооцінка. Ні в якому разі не потрібно принижувати підлітків, уникати нагадувань про те, що вони ще діти, це може привести до озлобленості та поганого ставлення до вчителя, негативне копіювання дорослих (паління, вживання алкоголю, вживання нецензурних слів та інше). Не відокремлювати на “хороших” та “поганих” учнів щоб не втратити довіру у так званих “поганих” і не настроїти дітей один проти одного. Заохочувати прагнення до самостійності, по можливості не втручатися у взаємовідносини між дівчатками та хлопцями. При проведенні різних конкурсів, змагань, художньої самодіяльності і т. п. задіювати всіх учнів за їхніми здібностями. Не забувати про індивідуальний підхід до кожної дитини. Поважати їхні інтереси, субкультуру, нові прагнення щодо популярної музики, дружбу між підлітками, але не слід недооцінювати негативний вплив “поганих” друзів, але варто уникнути відвертої незадоволеності та критики цих зв’язків.

Формуючи особистість підлітка, учитель повинний спиратися на надзвичайно характерне для підлітка емоційно пофарбоване прагнення активне брати участь у житті колективу. Придбання досвіду колективних взаємин прямим образом позначається на розвитку особистості підлітка. У колективі розвивається почуття боргу і відповідальності, прагнення до взаємодопомоги, солідарності, звичка підкоряти особисті інтереси, коли це потрібно, інтереси колективу. Думка колективу однолітків, оцінка колективом вчинків і поводження підлітка для нього дуже важливі. Як правило, суспільна оцінка класного колективу значить для підлітка більше, ніж думка чи вчителів батьків, і він звичайно дуже чуйно реагує на дружний вплив колективу товаришів. Тому пред'явлення вимог до підлітка.

У формування його активності й самостійності важливу роль відіграють стосунки з дорослими. У цей період не слід нехтувати рекомендаціями типу: “Ти вже не маленький, повинен сам зрозуміти”, “Сам зроби”. Активізація сил підлітка буде ефективнішою за умови, якщо дорослі не залишатимуть дитину сам на сам, а тактовно керуватимуть її діями. Водночас керівництво не повинно зводити нанівець активність і самостійність підлітка, принижувати його гідність, стримувати позитивні прагнення.

Зробивши щось не так, підліток часто не визнає своєї помилки, виявляє впертість, намагається будь-що виправдатися, хоча помилка очевидна і для нього самого. Іноді така риса виявляється і в старшому підлітковому та молодшому юнацькому віці. Цю складну психологічну особливість треба обов’язково враховувати у стосунках з підлітками. Слід створювати умови, за яких підліток пережив би недоречність свого вчинку, його непотрібність або й шкідливість, але вимагати прилюдно обіцянки, що подібне “більше не повториться”, мабуть, не завжди доцільно. Хоча підліток уперто не визнає своєї провини, це не означає, що він не відчуває її. Найчастіше він розуміє і глибоко переживає свою провину, але прилюдно визнати не може — це для нього рівнозначне самознищенню.

Найголовніше щоб завоювати довіру і повагу підлітків, щоб уникнути негативних сторін дорослості, треба поважати індивідуальність кожної дитини, підтримувати їхнє прагнення до самостійності, а також завуальовувати “виховні впливи”. У зв’язку з тим, що в підлітковому віці діти думають лише про себе, одним словом — егоїсти, то слід розвивати відчуття турботи про інших людей, вміння входити в положення інших.

Наприклад, якщо хтось з класі захворів, сходити всім разом і провідати його, поцікавитись здоров’ям хворого; коли один з учнів виграв олімпіаду (конкурс і т. п.) не виділяти цього учня (не робити з нього героя тим самим підкреслюючи неспроможність та нікчемність інших), а показати це як загальне досягнення класу. Надавати підтримку учням з неблагополучних сімей, сиротам. Старатися підключати до життя класу, до активної участі в позакласних заходах дітей, яким важко знайти спільну мову з ровесниками, замкнутих у собі або флегматичних. У виробленні виховного підходу слід зважати на те, що у підлітків існує дві системи взаємин: з ровесниками і дорослими, в яких він по-різному виявляє себе. Так, вдома підліток буває тихим, слухняним, а в колі ровесників — лідер, ініціатор, тощо.

У становленні особистості у підлітків головну роль відіграє праця, хоч значення пізнання і спілкування не зменшується. За допомогою спілкування здійснюється взаємодія людини з іншими людьми, групами і колективами. Поза між особистісним спілкуванням неможливе формування людини як особистості суб’єкта діяльності, індивідуальності.

Нагадаю також і про такий шлях засвоєння дорослості як у безпосередньому контакті з дорослими, у спільних з ним справах, заняттях і праці.

Зацікавити дітей своїм предметом, тоді вони самі захочуть пізнавати все більше цікавого та нового, бо в кожного учня є природна допитливість. Це ще довів Г. Харлоу зі своїми учнями, провівши експеримент на мавпах: вони самі без заохочення розв’язували головоломки, цим було доведено, що і мавпи мають природну допитливість.

Людина не народжується особистістю, а стає нею, тому однією із центральних проблем, безпосередньо пов’язаних з питаннями про сутність особистості, її становлення та розвитку, є процес, у ході якого людська істота з певними біологічними задатками набуває якостей, необхідних для її життєдіяльності в суспільстві. В такому розумінні соціалізація — це процес розвитку людини як соціальної істоти, становлення її як особистості.

Підлітковий вік називають перехідним віком, тому що протягом цього періоду відбувається своєрідний перехід від дитячого до дорослого стану, від незрілості до зрілості. У цьому змісті підліток — напівдитина і напівдорослий: дитинство вже пройшла, але дорослість ще не наступила. Перехід від дитинства до дорослості пронизує всі сторони розвитку підлітка: і його анатомо-фізіологічне, і інтелектуальне, і моральний розвиток — і усі види його діяльності.

Формуючи особистість підлітка, учитель повинний спиратися на надзвичайно характерне для підлітка емоційно пофарбоване прагнення активне брати участь у житті колективу. Придбання досвіду колективних взаємин прямим образом позначається на розвитку особистості підлітка. У колективі розвивається почуття боргу і відповідальності, прагнення до взаємодопомоги, солідарності, звичка підкоряти особисті інтереси, коли це потрібно, інтереси колективу. Думка колективу однолітків, оцінка колективом вчинків і поводження підлітка для нього дуже важливі. Як правило, суспільна оцінка класного колективу значить для підлітка більше, ніж думка чи вчителів батьків, і він звичайно дуже чуйно реагує на дружний вплив колективу товаришів. Тому пред'явлення вимог до підлітка в колективі і через колектив — один зі шляхів формування його особистості.

Як наслідок поступового придбання досвіду суспільного поводження, росту моральної свідомості і соціальних переконань, вивчення основ наук у школі, формування теоретичного мислення в підлітків починає складатися світогляд.

Що стосується особливостей розвитку особистості, то слід зазначити наступне. Самосвідомість підлітків здобуває якісно новий характер, вона зв'язане з потребою усвідомити й оцінити морально-психологічні властивості своєї особистості вже в плані конкретних життєвих цілей і устремлінь. Підліток оцінює себе стосовно до сьогодення.

Специфічна риса морального розвитку в такому віці — посилення ролі моральних переконань, моральної свідомості в поводженні. Саме тут формується уміння вибирати правильну лінію поводження в різних умовах і обставинах, потреба надходити, діяти відповідно до власного морального кодексу, зі своїми моральними установками і правилами, свідомо керуватися ними у своєму поводженні.

В окремих випадках у результаті неправильного виховання, вплив людей у деяких юнаків і дівчат можуть складуться моральні омани і навіть далекі нашому суспільству моральні принципи й установки, що визначають появу моральної розбещеності, цинізму, неповаги до навколишніх, нездорового скептицизму, егоїзму.

У підлітковому віці, школяр прагне, щоб його визнали дорослим, прагне встати поруч у дорослим, нічим не відрізняться від них. У більшості підлітків завищена самооцінка (67%, як показало дослідження серед 9-ти класників).

Список літератури

1. Алфимов В.Н., Пономаренко В.Н. “Развитие личности школьника”// Советская педагогика, 1992 — № 2.

2. Бех Д.І. “Особистісно зорієнтоване виховання”// К., 1998 — 85- ?с.

3. Бех Д.І. “Психологічні особливості розвитку моральних властивостей особистості”// Радянська школа, 1987 — № 12 — 11-15 с.

4. Бех І.Д. “Спадкові передумови розвитку особистості”// Рідна школа, 1996 — № 7 — 2-5 с.

5. Божович Л.И. “Личность и ее формирование в детском возрасте”// М.: Просвещение, 1968.

6. Боришевський М.И. “Психологічні механізми розвитку особистості”// Педагогіка і психологія, 1996 — № 3 — 26-33 с.

7. Зинченко В.П., Мещерякова Б.Г. Психологический словар.

8. Келвин С. Холл, Гарднер Линдсей “Теории личности”.

9. Кон И.С. “Психология старшеклассника”// М.: Просвещение, 1982.

10. Кононенко Е. “Мы и дети”// М.: Правда, 1948 — 204 с.

11. Корнєв М.Н., Коваленко А.Б. “Соціальна психологія”//Київ, 1995 — 234-263 с.

12. Крутецкий В.А. “Психология”//М.: Просвещение, 1986 — 262-279 с.

13. Леонтьев А.Н. “Проблемы развития психики”// М.: Из-во МГУ, 1972 — 188 с.

14. Маслоу А. “Новые рубежи человеческой природы”//Из-во “Смысл”, 1999 г.

15. Мерлин В.С. “Личность как предмет психологического исследования”// Пермь, 1988 г.

16. Мерлин В.С. “Личность и общество”// Пермь, 1990 г.

17. Мерлин В.С. “Очерк психологии личности”// Пермь, 1959 г.

18. Мерлин В.С. “Основы психологии личности”// Пермь, 1977 г.

19. Мостова Т.І. “Особистість” (психологічний аспект)// Радянська школа, 1988 — № 5 — 44-47 с.

20. Стельмах В., Лесовик А. “И накормить и по головке погладить”// Капитал, 1997 — № 5 — 35 с.

21. Пертровский А.В. “Общая психология”//М.: Просвещение, 1986 — 197-229 с.

22. Прокопенко Л.М., Ніколенко Д.Ф. “Сімейне виховання. Підлітки”// К.: Радянська школа, 1981.

23. Хьелл Л.,. Зиглер Д. “Теории личности”.


02.10.2010

Ведущие компании и учебные заведения Предложения от ведущих учебных заведений Украины и зарубежья. Только лучшие вузы, компании, образовательные курсы, школы, агентства.

Чтобы получать первым
все новости от «Osvita.ua»
в Facebook — нажмите «Нравится»

Osvita.ua

Спасибо,
не показывайте мне это!