Osvita.ua Высшее образование Рефераты Психология Засоби маніпуляції в політичній діяльності
Ведущие компании и учебные заведения Предложения получения образования от ведущих учебных заведений Украины и зарубежья. Лучшие вузы, компании, образовательные курсы, школы, агентства. По вопросам размещения информации обращайтесь по телефону (044) 200-28-38.

Засоби маніпуляції в політичній діяльності

Проблема маніпуляції. Політична реклама. Мовна сугестія. Використання вербалізації. Нейролінгвістичне програмування. Чорний ПіАр

Проблема мовної сугестії в політичній діяльності має міждисциплінарний характер і виникла на стику лінгвістики, психології і “паблік рілейшенз”.

Зростання кількості наукових досліджень, публікації, котрі стосують цієї теми викликане, перш за все, прикладним її значенням. Часто дослідження в цій галузі і застосування її методів пов’язане з фінансовим інтересом, тому автори публікацій іноді не поспішають ділитись своїми професійними таємницями, обмежуючись лише загальними фразами. Та все ж спробуємо дати відповідь на наступні запитання:

  • Що таке політична маніпуляція?
  • Яку роль у ній відведено вербальному впливу (сугестії)?
  • Як застосовується мовний вплив в так званих “Брудних технологіях”?

Проблема маніпуляції

У живій природі людина — якісно нове явище. Вона володіє розумом, здатним на абстрактне мислення, мовленням, мовою. Мова і мислення — значні складні системи, на які можна впливати з метою програмування поведінки людини. Який же різновид впливу на нашу поведінку ми визначимо як маніпуляцію?

Власне корінь слова «маніпуляція» походить від латинського слова manus — рука. В словниках європейських мов це слово тлумачиться як дія, спрямована на об'єкти з певними намірами, цілями (наприклад, ручне керування, огляд пацієнта лікарем за допомогою рук тощо). Мається на увазі, що для таких дій потрібні спритність і вправність.

Звідси походить і сучасне переносне значення слова — спритне поводження з людьми як із об'єктами, речами.

Оксфордський словник англійської мови трактує маніпуляцію як «акт впливу на людей або керування ними зі спритністю, особливо із зневажливим підтекстом, як приховане керування або вплив».

Коли виписати ті визначення, які дають авторитетні зарубіжні дослідники явищам маніпуляції, то можна вирізнити головні, родові ознаки маніпуляції. По-перше, це — різновид духовного, психологічного впливу (а не фізичне насильство чи загроза насильства). Метою дій маніпулятора є психічні структури людської особистості.

Однією з перших книг, безпосередньо присвячених маніпуляції свідомістю, була книга соціолога з ФРН Герберта Франке «Маніпульована людина» (1964). Він дає таке визначення: «Під маніпуляцією переважно треба розуміти психічний вплив, який здійснюється таємно, відтак, на шкоду тим особам, на котрих він спрямований. Найпростішим прикладом цього може бути реклама»[2].

Отже, по-друге, маніпуляція — це прихований вплив, факт якого має залишитися непоміченим об'єктом маніпуляції. Як зазначає один із провідних фахівців щодо американських 3МІ, професор Каліфорнійського університету Г. Шіллер, «для досягнення успіху маніпуляція має залишатися непомітною. Успіх маніпуляції гарантований, коли маніпульований вірить: усе, що відбувається, природне і неминуче. Коротше кажучи, для маніпуляції потрібна фальшива дійсність, в якій її присутність буде непоміченою»[2].

По-третє, маніпуляція — це вплив, який вимагає значної майстерності й знань. Зустрічаються, звичайно, талановиті самоуки з могутньою інтуїцією, здатні на маніпуляцію свідомістю за допомогою доморослих засобів. Але сфера їхнього впливу незначна, вона обмежена особистим оточенням — сім'єю, бригадою, ротою чи бандою.

Коли ж ідеться про суспільну свідомість, про політику, навіть місцевого значення, то, зазвичай, до розробки акції залучаються фахівці або хоча б спеціальні знання, видобуті з літератури чи інструкцій. Оскільки маніпуляція суспільною свідомістю стала технологією, з'явилися професіонали, що володіють цією технологією (або її певними характеристиками). Виникла система підготовки кадрів, наукові заклади, наукова та науково-популярна література.

Ще одна важлива, хоча й не надто очевидна ознака: до людей, свідомістю яких маніпулюють, ставляться не як до особистостей, а як до об'єктів, різновиду речей. Маніпуляція — це складова технології влади, а не просто вплив на поведінку друга чи партнера.

Як ми виявили, маніпуляція — це спосіб панування духовного впливу на людей через програмування їхньої поведінки. Цей вплив спрямований на психічні структури людини, здійснюється приховано і має за завдання змінити думки, спонуки й мету людей у напрямку, потрібному владі.

Підкорення не завдяки технології, а як технологія!

Тиран не міг створити технології, він лише підкоряв людей за її допомогою, до того ж застосовуючи досить примітивні системи (сокира і плаха — вже технологія). У США створювалася саме технологія, і на це працював і працює численний загін професійних інтелектуалів. Г. Шіллер зазначає: «Там, де маніпуляція є основним засобом соціального контролю, як, наприклад, у Сполучених Штатах, розробка і вдосконалення методів маніпулювання цінуються набагато більше, ніж решта видів інтелектуальної діяльності»[2].

Можна сказати, що в справі маніпуляції фахівці США досягли досконалості. Відомий американський учений Ноам Хомський у книзі «Необхідні ілюзії: контроль над свідомістю у демократичних суспільствах» пише: “протягом 80-х років урядам Рейгана та Буша у США вдавалося провадити цілком праву соціальну та мілітаристську політику навіть за обставин, коли в суспільній думці простежувався сильний зсув у бік соціал-демократичних принципів. При опитуванні переважна більшість підтримала введення державних гарантій повної зайнятості, державне медичне обслуговування та будівництво дитячих садків, а співвідношення прихильників і супротивників військових витрат Складало 3:1. Майже половина населення США була впевнена, що фраза “від кожного за здібностями, кожному за потребами” — стаття Конституції США, а не гасло з “Комуністичного маніфесту” Маркса”[2].

Політична реклама

У політичному житті сучасного демократичного суспільства політична реклама займає цілком визначене місце, є найважливішою технологією "паблік рілейшнз". Жодна передвиборна кампанія не обходиться без політичної реклами. На неї в середньому затрачається одна третина від усіх засобів, що виділяються на передвиборну кампанію.

Що ж розуміється під політичною рекламою? Один з дослідників цього поняття В. Черняховскій так пише про складові цього виду реклами: суб'єктом реклами є рекламодавець (політична організація чи діяч, об'єктом — виборці (цільові групи рекламної кампанії), предметом — програми партії, кандидата на виборну посаду, метою реклами — прихід до влади, заняття виборної посади. Звичайно, прихід до влади — це ціль рекламодавця, політичної організації, а реклама — засіб для досягнення цієї мети.

Та й сама політична реклама діє не тільки в період передвиборної кампанії і націлена не тільки на неї. Реклама забезпечує діяльність партій, рухів, лідерів, залучає членів суспільства до підтримки тієї чи іншої політичної сили, до участі в різних політичних акціях, рухах протесту. Більш глибоке розуміння політичної реклами знаходимо в О. Феофанова: "Мети і задачі такої реклами — піднести у вкрай доступній, емоційній, лаконічній, оригінальній, що легко запам'ятовується формі суть політичної платформи визначених політичних сил, налаштувати на їхню підтримку, сформувати і впровадити в масову свідомість визначене уявлення про їхній характер, створити бажану психологічну установку, що визначає напрямок почуттів, симпатій, а потім і дій людини"[1].

Форми і прийоми комерційної і політичної реклами методологічно близькі і навіть схожі. Основа цієї схожості на уявленні, що ідея, партія, лідер розглядаються як товар. Той же О. Феофанов відзначає: "Порівняння кандидатів у передвиборних компаніях з товаром для продажу стало звичайним для політичних менеджерів-професіоналів"[1]. Ряд дослідників не приймають цю точку зору, обґрунтовуючи свою позицію тим, що людину не можна ототожнювати з продуктом, тому політичний маркетинг може бути лише технікою керування виборчими компаніями і політичними кар'єрами.

Але продається, звичайно, не власне кандидат на ту чи іншу посаду, не партія, рух як товари, а продається їхній імідж, їхній образ. Образ у політичній рекламі "працює" в умовах, коли особистість кандидата цілком об'єктивно не може стати перед громадськістю у всій повноті своїх людських проявів. Виборець повинен сприймати саме цей образ-імідж, постійно відтворюваний самим суб'єктом і засобами комунікації.

Французький дослідник А. Дейян способи дії політичної реклами розділяє на раціональний і емоційний, а звідси і види реклами. Раціональна (предметна) реклама інформує, звертається до розуму потенційного покупця (виборця), приводить аргументи для переконання його. Емоційна (асоціативна) реклама викликає спогади і наводить на думку; вона впливає через асоціацію ідей, шляхом відтворення обставин. Поділ реклами на раціональну й емоційну визначає і її жанри. До основних з них можна віднести наступні:

  • Політичний плакат — емоційний засіб політичної реклами. В основі його образ, що створюється особливим образотворчим рядом, композицією; лаконічним, метафоричним, наповненим енергетикою текстом.
  • Політична листівка — коротке друковане видання 1—2 сторінки, у якому міститься заклик до тої чи іншої політичній дії (участі в мітингу, демонстрації) чи роз'яснення основних положень програм чи кандидатів партій.
  • Рекламні публікації, як правило, знаходять місце на сторінках газет і журналів і представляють повідомлення про діяльність, програму партій, рухів, їхніх лідерів. Вони можуть бути виконані у виді статей, інтерв'ю, бесід.
  • Політичний відеокліп — жанр телевізійної політичної реклами, у якому інтегрується реальний образ і штучний імідж.
  • Теледебати і телевиступи як жанр політичної реклами дозволяють кандидатам безпосередньо звернутися до громадян, користаючись найефективнішим із засобів масової інформації.

У ряді політичних технологій дуже ефективна така форма політичної реклами як direkt mail— розсилання листів поштою конкретним людям із пропозицією проголосувати за конкретного кандидата. Звертання до виборця по імені по-батькові, переконливий текст, підпис кандидата роблять потрібне враження. Імовірність голосування за даного кандидата у кілька разів збільшується. На виборах губернатора Санкт-Петербурга в 1996 році А. Собчак мав перевагу перед своїм суперником В. Яковлевым у 30 відсотків голосів (по опитуваннях). І тоді В. Яковлев скористався системою direkt mail— направив петербуржцям довірчі листи. І в остаточному підсумку перемогу на виборах одержав В. Яковлев.

Мовна сугестія

Поява сугестивної лінгвістики є спробою зробити крок не лише до свідомого, а і до таємниць несвідомого. Впливати, управляти, маніпулювати...Автосугестія, гетеросугестія, контрсугестія.. Усі ці явища і входять у зміст сугестивної лінгвістики.

Спробу вибудувати структуру вербальної сугестії здійснив історик Б.Ф. Поршнєв, котрий стверджував, що існують наступні рівні вербальної сугестії:

  • фонологічний,
  • номінативний,
  • семантичний,
  • синтаксично-логічний,
  • контекстуально-смисловий,
  • формально-символічний.

Б.А.Грушин вибудовує іншу структуру:

  • змістовний,
  • логіко-структурний,
  • морфологічний,
  • функціональний,
  • феноменологічний.

Представниця грузинської психологічної школи установки Р.Г Швідобадзе відмічає: “Якщо припустити, що людина досить часто приховує свої ставлення і емоції, або просто не думає про них під час комунікації, то це, звичайно, мало відображається на лексичному запасі, бо той, хто говорить легко контролює як лексику так і інші виразні засоби, але. Тим не менше, інформація все ж просочується, потрібно шукати більш формальні несвідомі характеристики і їх зв’язок з тим чи іншим ставленням чи емоцією”[6].

В результаті проведених експериментів Р.Г Мшвідобадзе виявила, що індексальна інформація (в даному випадку інформація про позитивні і негативні установки індивіда) передається через мовний канал не лише за допомогою лексико-семантичних засобів, але і таких формальних мовних параметрах, які в свідомості мовця не несуть такого навантаження. Мовець використовує синтаксичні і морфологічні параметри не спеціально (усвідомлено) як би використовував лексичні засоби, а несвідомо на рівні установки.

Висновки Р.Г Мшвідобадзе дуже цікаві, та не слід забувати? що ці дослідження проводились в рамках психології, тому рівні мови не були представлені в усій повноті.

Взагалі, структура сугестивної лінгвістики повинна визначатись двома складовими: структурою мови в цілому, розглянутою через призму феномену сугестії.

В структурі мови виділяють ряди однорідних одиниць-рівнів. Є.Бенвеніст(1965) запропонував виділяти наступні рівні мовлення і лінгвістичного аналізу:

  • речення,
  • знак,
  • фонема.

А Л.Н. Мурзін (1992) доповнив ієрархію, запропонувавши ввести рівень тексту, як найвищий рівень мовлення. Спускаючись з вищого рівня на нижчий, ми отримуємо лінгвістичну форму, а переходячи з нижчого на вищий – лінгвістичне значення.

Сугестивна лінгвістика лише зароджується як предметна область. Тим більш цінні вияви теорії, котра формулює основні постулати цієї дисципліни, викладені професором Л.Н. Мурзіним:

  • мовлення можна розглядати в цілому як явище сугестивне, іншими словами, всі компоненти мовленні потенційно сугестивні,
  • сугестивна лінгвістика – наука міждисциплінарна, що знаходиться на стику філології і психології,
  • форма втілення сугестивності мовлення – текст в широкому значенні слова, текст можна розглядати як вербальним так і невербальним, отже компоненти тексту – знакові компоненти, засоби сугестії,
  • сугестивна лінгвістика має динамічну природу,
  • мовна сугестія імовірнісна за своєю природою
  • правомірно розглядати процес направленого впливу в традиціях теорії комунікації. В такому випадку суб’єкта впливу можна назвати с4угестором, а об’єкт впливу – сугестантом. Вони взаємодіють між собою за допомогою механізмів сугестії, коті запускаються вербальними і невербальними засобами.

Вибудовуючи ієрархію рівнів сугестивної лінгвістики, потрібно мати на увазі, що сама сугестія – явище неоднозначне, хоча в будь-якому випадку йдеться про вплив на несвідоме. З точки зору латентного вербального впливу базовими будуть одні рівні мовлення(напр. фонологічний), а з позиції відкритої (прямої) сугестії, що базується на особливій соціально-психологічній ролі сугестора визначальними потрібно визнати інші рівні (напр. Стають значимими наказові форми дієслова). До того ж, так як аналіз і синтез відбуваються в сугестивній текстовій продукції одночасно, потрібно говорити не про протиставлення плану вираження і плану змісту, а по формозміст – змістовну форму і формальний зміст – в їх єдності.

Використання вербалізації

Іміджмейкер уміло вербалізує дійсність. Це дуже важливо, коли лідер може яскраво і барвисто описувати ситуації. Адже в цьому випадку він не має потреби в "додатковому проштовхуванні" своєї думки в пресі, котра сама радісно підхоплює вдалі вирази. Тому фрази типу "Хотіли як краще, а вийшло як завжди" Віктора Черномирдіна починають жити самостійним життям. Досить часто це відбувається в А. Лебедя. Наприклад, на запитання " чи траплялись у вас зустрічі з Єльциним у неформальній обстановці?" він відповідає в таким чином: "Не було. Я в теніс не граю, а з парашутом стрибати Борисові Миколайовичу не пропонував"[6]. Тут відразу закладене не одне повідомлення, а декілька. А. Лебідь дистанціюється від Б.Н., він негативно ставиться до аматорів великого тенісу. Звучить також і підкреслення свого віку і фізичних можливостей.

Вербальні гасла стають основним компонентом будь-якої виборчої кампанії. Ці гасла повинні задовольняти двом типам вимог: з одного боку, вони повинні спиратися на символізм партії, з іншого боку, відбити основні проблеми, істотні на той момент для населення. З такої точки зору можна високо оцінити гасла більшовиків у 1917 р. Насущні проблеми, що у Європі були вирішені ще в XIX, навіть XVIII столітті, у Росії представляли хворобливий згусток. Невирішені питання були пред'явлені суспільству, і більшовики — треба їм віддати належне — краще інших зуміли їх почути. У коротких і зрозумілих гаслах ("Земля - селянам!"; "Світ - народам!"; "Фабрики — робітником!" тощо), вони зуміли сформулювати насущні потреби людей і використовувати їх для захоплення влади.

Реальне слово виступає у вигляді вершини айсберга. Коли офіційна влада Росії назвала чеченців “бандформуваннями” ("бандформированиями"), це санкціонувало застосування зброї для вирішення конфлікту. Раніше цей же прийом застосував Дж. Буш, назвавши американців, що залишилися в Кувейті після іракського вторгнення, "заручниками". Вживання такого слова легко включає сценарій звільнення заручників із застосуванням зброї.

Іміджмейкер може направляти вербалізацію в потрібну сторону, коли необхідно приховати реальне становище справ. Він також робить подібне, коли потрібно вербалізувати уявлення самих людей, вклавши ці слова у вуста лідера чи гасло партії. Тобто ми бачимо наступний моменти використання слова: відведення від реальної ситуації,

Розглянемо цей випадок на прикладах.

Слово не тільки описує ситуацію, слово може формувати саму ситуацію. Для цього використовуються нові вербалізації для уже відомих ситуацій.

Тобто з погляду реальної ситуації те саме називається по-різному. Наприклад, не міністерство війни, а міністерство оборони. Чи такий приклад:

  • Американці нарощують міць своїх повітряних сил у В'єтнаму.
  • Американці розширюють повітряну війну у В'єтнаму.
  • Американці підсилюють бомбардування В'єтнаму.

У першому випадку мова йде про сильного супротивника, у другому — про повітряні бої і перемінний успіх, у третьому - виникають образи бомбардувань мирних сіл.

Заборона на вживання слів створює кероване налаштування суспільної думки. У Німеччині після падіння Франції виникло очікування припинення воєнних дій. Слухи про мир кружляли із зростаючою інтенсивністю. Це стурбувало керівництво, котре прекрасно знало, що очікує Німеччину в найближчому майбутньому, і воно заборонив засобам масової інформації використовувати слово "мир". У бюлетені RPL від 15 травня вказувалося, що вживання фрази "після перемоги" цілком припустимо, але ні в якому разі не можна було говорити "після встановлення миру" чи "після війни".

В іншому випадку повідомляється про заборону вживати слово "настрій", замінивши його на "ставлення народу". Коментар автора наступний: "У людини, що трудилась в зруйнованому бомбами місті, було здорове, нормальне ставлення до дійсності, але ніяк не можна було очікувати від неї бадьорого і радісного настрою"[6].

Працює також і різниця в коммунікаторах, а не тільки різниця в позначеннях. Уявіть собі ефект подорожі літаком, якби пасажирам авіаліній доводилось приймати участь у парашутних тренуваннях, і порівняєте його з ніжним, спокійним голосом стюардеси, коли вона недбало повідомляє про міри безпеки.

Формулювання в ряді випадків виступають у ролі визначеного каталізатора ситуації, вона переводить осмислення її з нечіткого, неоформленого стану в чітке правило, з яким погоджується більшість населення. Як приклад можна знову привести висловлення Л. Кравчука "Маємо те, що маемо" і В. Черномирдіна "Хотіли, як краще, а вийшло, як завжди".

Нейролінгвістичне програмування

Сьогодні досить часто зустрічаються відсилання на використання методів нейролінгвистичного програмування в передвиборній боротьбі. Приведемо типове “рекламне” висловлення, що належить И. Иванченко, представленому в газеті “Факти і коментарі” у якості “професійного іміджмейкера, що співпрацював у свій час із групою іміджмейкерів Жиріновського”:

“У ході передвиборних кампаній Буша, Клінтона, Єльцина іміджмейкерами широко застосовувалася американська методика НЛП. Думаю, що ця ж модель застосовувалася в передвиборній кампанії Леоніда Кравчука. Його перевтілення з комуніста в демократа пройшло дуже плавно, м'яко. База його іміджу і була створена на тому, що людина, котра “завідувала” комуністичною ідеологією в Україні, змогла стати першим президентом незалежної України. Усе було спрацьовано професійно”[6].

Однак усі президенти республік СНД (чи практично усі) від Єльцина до Бразаускаса зробили однотипний перехід з партійного на президентський посада, так що навряд чи саме цей факт може вважатися переконанням на користь НЛП.

Більш чіткий у плані відсилання на конкретний інструментарій НЛП, що може послужити гарну службу для виборів, А. Жмиріков. Він вважає за можливе використання наступних прийомів:

  • прийом "віддзеркалення", що складається в пред'явленні об'єкту зорових, мовних і лінгвістичних характеристик, властивих самому об'єкту. У відповідь утвориться позитивне емоційне тло спілкування, знімаються захисні фільтри.
  • прийом "емоційного спонукання", що складається в доведенні виборця до стану сприяння кандидата шляхом емоційного впливу на ситуативно пропоновані виборцю риси характеру і почуття. Можна йому підлестити, заперечити, торкнути почуття власного достоїнства і т.п.

Це, власне кажучи, один зі стандартних прийомів, відзначених ще Д. Рисманом стосовно фігури телевізійного політика, коли мова йде про використання такої характеристики, як щирість. Імідж Б. Єльцина, у котрий була вплетена характеристика "питущого людини", не став від цього менш позитивним, а виявився, навпаки, зрозумілішим і ближчим аудиторії, оскільки це характеристика, доступна розумінню кожного.

• прийом "накладення субмодальностей'' складається у введенні у свою мову "чужих" мовних характеристик, що створюють сприятливе тло спілкування. А. Жмириков говорить при цьому про використання у своїй мові характеристик ситуативного лідера даної аудиторії. "Це дуже складний метод, що важко поширювати на великі аудиторії. Він так само вимагає досить інтенсивної роботи, що не під силу лідеру, що навіть діє в ситуації підказок з боку фахівця з НЛП.

  • • прийом “ коріння пікового досвіду", що полягає у фіксації моментів, під час яких виборець знаходиться на піку своїх емоційних переживань. У запалі позитиву послабляється критичність сприйняття, і саме в цей момент можлива передача об'єкту впливу іншої інформації. У список прийомів, цікавих для ситуації передвиборної боротьби, ми можемо додати і наступне;
  • • прийом метафоризації - оскільки кандидат намагається ввести виборця в ситуації нового для нього досвіду, описуючи його під умовною "я президент; як добре буде усім у цьому випадку", то для опису нового досвіду дуже важливим засобом може стати метафора. Фахівці з НЛП говорять у цьому випадку наступне: Метафори (у формі чарівних казок, віршів, анекдотів) свідомо і підсвідомо використовуються терапевтами з метою допомоги клієнтам у здійсненні бажаних змін. Клієнт може виражати які-небудь області свого досвіду, де він почуває обмеженість задовольняючих його чи виборів відсутність альтернатив. У цьому випадку терапевт може розповісти йому анекдот зі свого власного життя, з життя іншого клієнта, чи придумати новий. Цим методом користаються політики, коли, приміром, розповідають нам про "чилійський досвід реформування економіки".

Іміджмейкеры також користаються методами, що одержали в НЛП свої власні позначення. Це інконгруентність (тобто невідповідність сигналів, що посилаються через різні канали комунікації) і боротьба з нею, що виражається в навчанні політиків, зокрема, не демонструвати непевність і розгубленість.

При цьому цікава задача, що стоїть в рамках НЛП — узгодження моделей світу клієнта і психотерапевта. Її формулюють у наступному виді: “Коли ваша репрезентація якого-небудь явища чи переживання значно відрізняється від репрезентації іншої людини, ви дійдете висновку, що хтось з вас "галюцинує" чи навіть "бреше". З іншого боку, якщо ваші репрезентації дуже схожі, то ви починаєте думати, що знаходитеся в стані "емпатії". Для наших цілей не настільки важливо, що було сказано насправді; нам важливо розуміти, що один говорить щось одне, а іншої чує щось інше”[6]. У цій області і лежить уміння "сильних комуникаторів" типу Рональда Рейгана, котрий міг говорити так, що його добре розуміли усі. Як політика, зрозумілого для усіх, характеризує І. Іванченко Володимира Жириновського: "Жиріновський - непередбачений. Він може ранком говорити одне, ввечері інше, а робити третє. І це йде, як вам це ні дивно, йому на користь. Тому що невизначеність притягає. Цієї людини увесь час хочуть бачити і чути, навіть думаючи про нього негативно. Його імідж геніальний. У Росії Жиріновський, мабуть, народу ближче всіх політиків. Якщо виступають, скажемо, Явлінський чи Гайдар, зрозуміло, що вони будуть говорити про відсотки, бюджет і інші малоприємні речі. І особливо слухати їх не прагнуть. Інша справа непередбачений Жириновський”[6].

Одна з перших перекладених робіт з НЛП називалася "З жаб у принци". Власне саме по цій стратегії і йде вся робота іміджмейкера, що веде свій об'єкт до максимально позитивного полюса. Слід також зазначити статті професора Н. Конюхова "Психотехнологии передвиборних баталій", де запропоноване виділення двох типів електорату: з метапрограмою "загальне" і з метапрограмою "розходження". Одні схильні виділяти загальне, подібне, аналогічне, вони менш ситуативны і менш піддані впливу емоцій. Інші бачать в усьому розходження, розбіжності, контрастності, для них важлива схильність кандидата до нового, до динамізму своїх поглядів. Перший тип виборця відрізняється стабільністю інтересів, на нього потрібно впливати задовго до початку виборчої кампанії. Завчасна агітація людей з метапрограмою "розходження" не має змісту, оскільки їм найбільше приїдається повторюваний стиль переконання. Таким чином, різні типи виборців отримали різні типи роботи з ними.

Чорний ПіАр

Чорний ПіАр містить наступні чотири компоненти:

  • розповсюдження слухів;
  • неправдива інформація;
  • сублімінальні прийоми впливу;
  • чорна пропаганда.

Щодо розповсюдження слухів та неправдивої інформації, то це ще дость зрозумілою Що ж таке сублімінальні методи впливу? Сублімінальні –це такі комунікативні впливи, які відбуваються незалежно від свідомості того, на кого впливають.

Так, наприклад, в експериментальній радіоп’єсі (котра транслювалась в Латинській Америці) про нашестя пришельців з сусідньої планети страшних марсіан-кровопивців диктори називали “марсистами”.

На каналі Інтер диктори називають блок Віктор Ющенка “Наша Україна” нацистами.

На президентських виборах 1999р.сублімінальними впливами користувалась найбільш цілеспрямовано і ефективно лише команда Кучми. Причому те, що вони застосовували можна віднести лише до першого, елементарного ступеня сублімінального впливу. Але і цього вистачило, щоб перемогти конкурентів, які апелювали до свідомості виборців. Дуже часто те, що на свідомому рівні сприйняття виглядало абсолютно нормальним, на несвідомому шкодило їм.

Лише кілька прикладів. Мабуть всі ще пам’ятають рекламний ролик Мороза – “ВиМОРОЗимо паразитів!”. Багато хто сприйняв це як вдалу знахідку. З точки зору свідомого сприйняття – звичайно, але з несвідомого – навпаки. У несвідомому слово “тепло ” є словом зі знаком плюс, а от “холод” зі знаком мінус. Якщо врахувати, що ролик Мороза почали крутити по ТБ саме коли настали осінні холоди а в багатьох оселях вимкнули опалення, то можна уявити скільки виборців втратив за власні гроші Олександр Олександрович. Інший різновид цього ролика, коли “нові українці” відпочивають на пляжі, а потім із заметіллю приходить Мороз – був так само невиграшним для лідера соціалістів. Тому що образ моря, сонця, пляжу є одним з найпопулярніших символів щастя, спокою і благополуччя. Отож Мороза могли сприймати, як загрозу щастю і добробуту.

Кампанія кучми була побудована за дуже простою, але ефективною схемою: Президент у несвідомому виборців пов’язувався виключно із позитивними явищами та майбутнім. Враховували ще одну різницю між свідомим і несвідомим сприйманням виборців. Припустимо, якийсь політик критикує опонента у дуже експресивних виразах. На свідомому рівні слухачі сприймають його слова саме в тому значенні, яке закладає промовець, а в несвідомому ця критика викликає негативні емоції, які чітко пов’язуються з особою промовця.

Саме тому Кучма дуже мало критикував конкурентів (принаймні це мало оприлюднювали). Зате безперервно щось поліпшував, відкривав, дарував. Кучма дедалі більше на несвідомому рівні викликав позитивні емоції, а їм самим і симпатію. У його виступах переважали слова з позитивним емоційним забарвленням. А гасло “Обирай майбутнє!” у цьому контексті навіть більш вдале, ніж російське “Голосуй, а то проиграешь!”. А тепер згадаємо, якою була лексика в опоненті в Кучми: катастрофа, драма, геноцид, трагедія, зубожіння, розкрадання, вимирання…

Яскраво ця закономірність виявилась і в листівках-слоганах. Можна припустити, як люди на рівні несвідомого сприймали листівки різних політиків.

Євген Марчук: “Я йду на вибори, щоб відвернути катастрофу”.(асоціація Марчук – катастрофа). Олександр Мороз: “Всерйоз і надовго!” (немає жодного зв’язку з передвиборною кампанією, зате виникає асоціація з якоюсь російською кампанією періоду розквіту трастів). Леонід Кучма: “Все буде добре!”, “Купуйте українське!”(асоціації Кучма-добре, Кучма-українське).

Усі наведені приклади — варіанти того самого ефекту; ідеологічна і (чи) поведінкова програма впроваджується в підсвідомість, обходячи свідомий опір на зміст тексту. Коли ж людина усвідомлює, у чому її намагаються переконати, це вже несублімінальний вплив, як би брехливим і “чорним” не був його зміст.

Чорна пропаганда — повідомлення з неправдиво зазначеним джерелом. Цим вона відрізняється від білої і сірої пропаганди (відповідно, з поверни зазначеним джерелом і без вказівки такого).

Листівки повідомляють небилиці про карне переслідування кандидата із слізним благанням до виборців забезпечити його депутатською недоторканністю, тому що “якщо N не буде сидіти в Думі, то сяде у в'язницю”. На таких фальшивках ніколи не зазначена адреса друкарні, але читачі не зауважують подібних дріб'язків. Багато політиків щиро обурювалися фальшивим випускам газети “Сільські вісті”. Зміст “Сільських вістей” був не просто абсурдним, оповідки на кшталт того, що один із кандидатів ходив під себе, а інший займався онанізмом, просто не могли не викликати огиди. Автори цього і не намагались зробити так, щоб хтось повірив у їхні публікації, метою було інше – пов’язати це почуття огиди з прізвищем конкурента.

На вулиці з'являються хлопчики відверто гомосексуального вигляду з жінкоподібними голосами і з плакатами, що закликають «голосувати за нашого М».

Старим у село привозять у подарунок... презервативи. Нахабні юнаки і дівчата знущально пояснюють, як і для чого презервативи варто використовувати, доводять, що це самий коштовний сувенір і що люди тільки в силу своєї сільської темряви не зрозуміли його принадності. Зрозуміло, щедрим дарувальником виявляється конкуруючий кандидат.

Отже, можна зробити висновки, що в політичній діяльності активно застосовуються маніпуляція у формі вербального впливу. Цей влив може здійснюватись як на свідомому рівні (у вигляді метафор, підміни понять, появи нового контексту слів тощо) так і на рівні несвідомого (сублімінальний влив).Також вербальні впливи застосовують в так званому “Чорному ПіАрі”.

Про що свідчить використання цих технологій в політичній діяльності? Про нерозбірливість у засобах? Скоріше навпаки: про інтелектуальну перевагу.

Список літератури

1. Карпухин О., Макаревич Э. Формирование масс: Природа общественных связей и технологии «паблик рилейшенз»: Опит историко-социологического исследования. Калининград: ФГУИПП Янтар. сказ.2001.

2. Матвієнко В.Я. Соціальні технології. К.: Українські пропілеї. 2001.

3. Назаретян А.П. Психология стихийного массового поведения. Лекции. М.: ПЕР СЭ. 2001.

4. Почепцов Г.Г. Имиджелогия. Рефл-бук Ваклер.2000.

5. Чалдини Р. Психологоя влияния. СПб.: Питер. 2000.

6. Черепанова И. Дом колдуньи. Язык творческого бессознательного. М.: КСП+. 1999.

7. ПЕТЕРБУРГСКИЙ РЕКЛАМИСТ. В худшем случае я политический консультант. 12 декабря 1999. (www.novocom.ct.ru)

8. ПІК. Як надати виборчому процесу сексуальності. №30, 1999.

9. СОВЕТНИК. Ответственность несет советник. Советчик ее не выносит. №5(41), 1999. (www.novocom.ct.ru)


02.10.2010

Ведущие компании и учебные заведения Предложения от ведущих учебных заведений Украины и зарубежья. Только лучшие вузы, компании, образовательные курсы, школы, агентства.

Чтобы получать первым
все новости от «Osvita.ua»
в Facebook — нажмите «Нравится»

Osvita.ua

Спасибо,
не показывайте мне это!