Osvita.ua Высшее образование Рефераты Психология Штучний інтелект
Ведущие компании и учебные заведения Предложения получения образования от ведущих учебных заведений Украины и зарубежья. Лучшие вузы, компании, образовательные курсы, школы, агентства. По вопросам размещения информации обращайтесь по телефону (044) 200-28-38.

Штучний інтелект

Питання про можливість заміни людини машиною i створення штучного інтелекту залишається дотепер відкритим i становить інтерес для представників багатьох галузей діяльності людини

Перші застосування штучного інтелекту мисляться i вважаються найбільш необхідними для впровадження саме у сфері правоохоронній, що відрізняється чотирма моментами:

  • законом, що становить певний набір правил (актів, інструкцій, кодексів i т.д.), i механізм їхнього застосування (алгоритм дії);
  • підвищеним ризиком стосовно представників Закону;
  • можливостями здійснення помилок та їхніх наслідків;
  • ризиком бути втягненим у корупцію.

Усі ці ознаки, звичайно, є i в митній службі, від продуктивності i злагодженої роботи якої значною мірою залежить економічне здоров’я держави. I хоча різні кібернетичні пристрої i прилади в роботі митниці посідали вже солідне місце, головне рішення залишається за людиною – суб’єктом волі, а це, як відомо, обтяжено спокусами, що їх далеко не завжди людина здатна витримати.

Спробуймо уявити собі на хвильку таку картину: контрольно-пропускні пункти обладнані комп’ютерами (роботами), що здатні мислити, самостійно навчатися i наділені функцією приймати рішення. Перевага подібних стражів очевидна: вони глухі до проблем влади, слави i грошей, отже, їх не можна “купити”; вони чіткі у виконанні i застрахованi вiд випадкових або навмисних помилок; більш швидкі в аналiзi ситуацiї i виборi дiй; максимально об’єктивнi, скромнi, непiдкупнi, розумнi, здатнi навчатися, безстороннi, логiчнi, довговiчнi, безстрашнi, надiйнi, до них не потрiбнi мiри покарання за порушення закону, що є основою їхнiх програм, i т.д. [5]

Можна одразу відзначити й очевидні недолiки:

  • зависання в ситуацiї розмитої невизначеностi, можливiсть збою (хоча його можна вiднести до розряду “хвороб”, що їм пiдлягає i людина, наприклад, зараження вiрусом, утрата пам’ятi i т.д.);
  • непристосованість до виконання незапрограмованих фізичних дій (затримка злочинця, оперативний пошук, не передбачувана ситуація);
  • прогнозована вченими i загрозлива катастрофічними наслідками можливість виходу з-під контролю.

Саме останній момент був тривалий час причиною заборони створення програми штучного інтелекту Римським клубом. Мисляча машина, штучно створений (нехай i з добрими намірами) інтелект уявляється неодмінно бездушною, глибоко антигуманною сутністю. А право її створення заперечується як замах на права Бога, єдино якому належить прерогатива i функція Створення. Показовим прикладом подібного уявлення є повість Мари Шеллi “Франкенштейн, або Сучасний Прометей” (1818 р.), у якiй учений штучно (із трупних останкiв) створює людську плоть, одержуючи в пiдсумку потворного i мстивого монстра. Головна провина Франкенштейна при цьому полягає не в його помилцi у створеннi людини i не в зрадництвi ним власного створiння, а саме в його бажаннi стати Творцем штучного життя.

(Цікаво, що наприкінці ХХ ст. шанувальники Церкви Сатани Ла Вея на запитання “У чому полягає суть сатанізму?” коротко дадуть відповідь: “Ми робимо штучних людей”, посилаючись саме на Франкенштейна М. Шеллi). Вiдверто лиховiсними є ляльки й автомати Гофмана, що iмiтують живих людей. [6,7].

Страх перед машиною опанував розуми в епоху романтизму у зв’язку з розпочатою iнтенсивною механiзацiєю суспiльства, хоча своїми коренями дана традицiя веде ще в первiсний світ магiї i похоронних ритуалiв. У наелектризованiй атмосферi тiєї епохи народжувалися процеси i стимули магiчного характеру, що опановували душами i вселяли жах до механiзацiї суспiльства. Пiдземнi духи або, за висловленням А. Терца, “человекообразные автоматы, отталкивающие своей безжизненностью и вместе с тем привлекающие красотою и свойствами чудесно оживающей вещи”, вселялися в паровi казани i портрети, що несуть печать прокльону – мерця, штучного супутника i двiйника людини, що у ролi примари або робота виходив у герої епохи. “Заводная кукла тогда почиталась вершинным достижением техники, и это имело смысл: техника – в идеале, в потенции – стремилась заменить человека воскресшей вещью... Машина, обросшая правдоподобной человеческой плотью, оживший мертвец составляли скрытую схему, основу основ реализма и оказывали огромное завораживающее воздействие на общество и художников слова”. [8].

Уже в основi романтики, у першiй спробi вступити у свiтоглядний спiр з машиною, є передчуття, що свiт перебуває на хибному шляху. Штучний свiт, що ним є насамперед уся сучасна цивiлiзацiя, “свiт-ерзац”, усе бiльше i бiльше емансипувався вiд свого творця, розростався над ним i, нарештi, став функцiонувати вiдповiдно до своїх власних законiв.

У написанiй напередоднi Другої свiтової вiйни книзi “Європа i душа Сходу” В. Шубарт точно провiстив зростання ролi машини в життi суспiльства i небезпеки загальної машинiзацiї (а нинi – комп’ютеризацiї). “Незвичайнiсть нової життєвої сили, – пише вiн, – додає людинi щемливе почуття вiдсутностi волi i страху. Вона почуває себе переможеною тим технiчним апаратом i органiзацiями, що сама створила. Або iншими словами – механiзми стали автономними. Вони стали демонами. У них знову вiдроджується той iррацiональний елемент, що прометеївська людина вважала цiлком вигнаним за допомогою механiзацiї”. Думка про автономiю механiзмiв уперше з’явилася в марксистському вченнi, у поняттi виробничих вiдносин, яким людина вiдчуває себе вiдданою, немов деяким злим духам. Весь марксизм є не що iнше, як протест проти уречевлення людини, проти перемоги над її творцем. [15].

“Технiка i державна полiтика, – констатує В. Шубарт, – так само як i економiка, розвиваються вiдповiдно до своїх власних законiв еволюцiї, не погоджених з людськими побажаннями i без будь-якої уваги стосовно них... Ще сто рокiв тому людина мрiяла, що машина буде їй служити, як раб – античнiй людинi, звiльняючи її для шляхетної духовної творчостi. Але…ми бiльше не є панами всього процесу. Свiт машин захоплює нас у свiй власний ритм, незбiжний з органiчним ритмом, i жене нас крiзь життя… Людина пiдкоряється як машинi, так i органiзацiям. Чим необхiднiшi, суворiшi i всезагальнi вони є, тим бiльш загрозливим стає сваволя їхнього керування. Правове мислення задихається в масi, у достатку людей i норм. Замiсть очiкуваної забезпеченостi i передбачуваностi буття, сучасна людина бачить навколо себе лише демонiв, з якими вона бiльше неспроможна упоратися”. У пiдсумку В. Шубарт робить висновок, що “технiка ввiйшла в стадiю свого власного самознищення”. Машина, раз пущена в хiд, не зупиняється бiльше там, де цього хоче людина. Вона йде за своєю власною логiкою, а не з наказу людини.

У наш час вiдношення до здатної мислити машини, робота багато в чому нагадує повнi мiстики вiдчуття людей епохи романтизму.

Штучна людина – робот, мисляча машина – часто ототожнюється з оживленим мерцем, повсталим трупом, що стає подiбним до запрограмованої машини (згадаймо фiльми “Досконалий солдат”, “Зомбi”, “Суддя Дред”, “Газонокосар” та iн.). Що, знову ж таки указує на негативне вiдношення до можливого конкурента по розуму. Щоправда, у “Термiнаторi-2” (так само як у “Робокопi”) уже вiдбувається подiл на поганих i добрих роботiв залежно вiд їхнього вiдношення до людини: “за” чи “проти”. Загальна комп’ютеризацiя, створення вiртуальних програм, iгор, мережi Iнтернет i можливостi, що вiдкрилися у зв’язку з цим, iстотно змiнили вiдношення до здатних мислити машин у бiк позитивних, одночасно наблизивши їхню реальну появу в побутi i роботi (вже є безлiч програм, що здатнi самостiйно навчатися – перших наближень штучного iнтелекту). Так що описана картина митного контролю, де головне рiшення здiйснюватиме комп’ютер (робот, автомат i т.д.), а митниками стануть штучнi апарати (як це демонструють рiзнi фантастичнi фiльми, зокрема, “Гостя з майбутнього” ще радянського виробництва з бiороботом-митником у секторi часу або “Чужий” з головним комп’ютером-координатором Матiр’ю), сьогоднi вже не здається настiльки фантастичною. [16]

Розглянемо, що ж таке взагалi являє собою штучний iнтелект, тiсно зв’язаний, на вiдмiну вiд звичайних машин, iз проблемою психiки i психiчного. У кiбернетичному моделюваннi психiки слiд зазначити два iстотних моменти:

  • узагальнення поняття “машина”, що у кiбернетицi розглядається як пристрiй, що не тiльки перетворює речовину й енергiю, але головним чином перетворює iнформацiю.
  • єднiсть фiзiологiчних i психiчних процесiв.

Iдеї про роль випередження в процесах вiдображення розвиваються в так званих “живих” моделях, коли за модельний об’єкт для деякої дослiджуваної бiологiчної системи використовується iнша бiологiчна система. До них вiдносяться моделi зовнiшнього i внутрiшнього середовища i “моделi потрiбного майбутнього”. Усi нашi уявлення про зовнiшнiй свiт матерiально здiйснюються нервовими процесами мозку, якi можна розглядати у виглядi своєрiдних моделей “зовнiшнього середовища”. Це один з типiв “живих” моделей. Iнший тип – штучнi моделi, джерелом яких може бути, наприклад, методика дослiдження умовних рефлексiв I.П. Павлова, що полягає в iзоляцiї органiзму вiд реального зовнiшнього середовища й у створеннi її штучної спрощеної моделi.

У мозок надходить iнформацiя i “зсередини” органiзму – з його внутрiшнiх органiв, м’язiв i т.д. На цiй основi в мозку утворюється “нервова модель” внутрiшнього середовища – свого роду матерiальний код, яким записана iнформацiя про поточну обстановку i цiлу низку життєвих процесiв. Якщо iнформацiю, необхiдну для побудови зовнiшнього середовища, мозок одержує через органи чуттiв, то вiдображення чи модель того, у що має перетворитися ця обстановка вiдповiдно до потреб органiзму, мозок створює сам – хоча поки що не ясно, яким “кодом” i в яких формах. Пiзнавальнi процеси будь-якої складностi являють собою активне моделювання сприйманого фрагмента дiйсностi.

Аналіз питань кібернетичного моделювання роботи мозку дозволяє зробити два істотні методологічні висновки. Перший стосується аналізу співвідношення можливостей людини i кібернетичної машини в плані моделювання на машині функцій мислення. Другий висновок відноситься до з’ясування факторів, що обмежують можливості кібернетичного моделювання психіки, одним зі шляхів подолання якої є розробка методів евристичного програмування, заснованого на вивченні i використанні принципів мислення людини.

Дослiдження в галузi штучного iнтелекту виникли пiд впливом iдеї спiльностi процесiв керування i передачi iнформацiї в живих органiзмах, суспiльствi i комп’ютерах. Сам термiн “штучний iнтелект” був уведений Дж. Маккартi в 1956 р. Фiлософська “прийнятнiсть” проблематики була обумовлена спiнозiанським уявленням, що лежить у її пiдґрунтi, про те, що “порядок i зв’язок iдей тi ж самi, що порядок i зв’язок речей”. Тим самим створити в комп’ютерi структуру, що вiдтворює “свiт iдей”, означало просто напросто створити структуру, iзоморфну структурi речовинного свiту, тобто побудувати “електронну” модель свiту. Ця модель iнтерпретувалася як комп’ютерна модель людських знань про свiт, а процес людського мислення – як пошук таких трансформацiй моделi, що повиннi були перевести комп’ютерну модель у деякий фiнальний стан.

У ходi створення “штучного iнтелекту” вченi зiштовхнулися з низкою труднощiв. Основнi труднощi полягають у тому, що дотепер не iснує однозначного i загальноприйнятого визначення i розумiння “штучного iнтелекту”.

Iснує безлiч визначень цього термiна. Так, А.В. Тимофєєв пропонує називати iнтелектом “способность мозга решать интеллектуальные задачи путем приобретения, запоминания и целенаправленного преобразования знаний в процессе обучения на опыте и адаптации к разнообразным обстоятельствам”. Причому найважливiшою вiдмiннiстю людського мислення є мова.

У фiлософiї iнтелект характеризує вiдносно стiйку структуру розумових здiбностей iндивiда, що виявляються, наприклад, в умiннi сприймати iнформацiю i використовувати її для розв’язання тих чи iнших завдань.

Iснують суто поведiнковi визначення. За О.Н. Колмогоровим, будь-яка матерiальна система, що з нею можна досить довго обговорювати проблеми науки, лiтератури i мистецтва, має iнтелект. Iншим прикладом iнтелекту може слугувати вiдоме визначення А. Тьюрiнга, засноване на спецiально органiзованiй “грi в iмiтацiю” мiж людьми i машиною, що знаходяться в рiзних кiмнатах, але мають можливiсть обмiнюватися iнформацiєю. Якщо в процесi дiалогу мiж учасниками гри людям не вдається установити, що один з учасникiв – машина, то таку машину можна вважати надiленою iнтелектом. Недолiком тьюрiнгiвського визначення iнтелекту є те, що в принципi можна побудувати автомат з повним набором рiшень на всi можливi задачi – i удаваний iнтелект зведеться до простого вибору в пам’ятi вiдповiдного рiшення.

У найзагальнiшому значеннi штучний iнтелект – це сукупнiсть автоматичних методiв i засобiв цiлеспрямованої переробки iнформацiї вiдповiдно до досвiду, що набувається в процесi навчання, й адаптацiї при вирiшеннi рiзноманiтних задач. Особливостi тiєї чи iншої системи штучного iнтелекту визначаються властивостями закладених у неї алгоритмiв i програм i технiчною реалiзацiєю.

Першi спроби моделювання таких сторiн людської дiяльностi, що здаються людинi дуже простими, зiткнулися iз серйозними труднощами. (Наприклад, серйозною проблемою дотепер здається розпiзнавання образiв системами штучного iнтелекту. Хоча помiтьмо, що проблеми розпiзнавання текстiв i перекладу, що вважалися ранiше не менш серйозними, були частково вирiшенi).

Треба вiдзначити, що останнiм часом у сферi дослiджень штучного iнтелекту розвивається напрямок, зв’язаний зi створенням нового класу пристроїв обчислювальної технiки – нейрокомп’ютерiв. У порiвняннi з традицiйними унiверсальними ЕОМ нейрокомп’ютери володiють низкою незвичайних властивостей, породжуваних їхньою архiтектурою, що тiєю чи iншою мiрою вiдбиває динамiку iнформацiйних процесiв головного мозку. Саме тому вони добре пристосованi для вирiшення задач розпiзнавання образiв.

Труднощi моделювання свiдомостi навiть на почуттєвому рiвнi пов’язанi насамперед з цiлiсним, iнтегративним характером її функцiонування. Можна тому сказати, що дiяльнiсть свiдомостi має системний характер. Це виражається, по-перше, у тiм, що окремi форми почуттєвого пiзнання виступають у взаємозв’язку i єдностi; по-друге, їхня дiяльнiсть iстотно залежить вiд мислення.

Переходячи до проблеми спiввiдношення можливостей людини i кiбернетичної машини в планi вiдтворення на останнiй функцiї мислення, слiд насамперед указати на один важливий висновок, до якого привели кiбернетика i математична логiка. Цей висновок полягає в тому, що будь-яка строго окреслена i математично описана – формалiзована й алгоритмiзована – галузь iнтелектуальної дiяльностi людини в принципi може бути передана машинi (“теза Тьюрiнга”). Або, iншими словами, всякий детермiнований процес, сутнiсть якого можна пояснити людинi, потенцiйно здiйснюваний машиною, якiй наданий необмежений час i яка має необмежену пам’ять. Однак треба вiдрiзняти потенцiйну здiйснюванiсть вiд здiйснюваностi за допомогою реально наявних засобiв. Тому що збiгатися обидва цi види можуть тiльки для надприродного iнтелекту.

Виникає принципове запитання: чи можна моделювати iнтелектуальну дiяльнiсть, а якщо можна, то як це зробити? Iснують двi точки зору на це:

1. Багатьом ученим здається безсумнiвним, що обчислювальнi машини i роботи можуть у принципi мати всi основнi риси iнтелекту. Таким чином, вони дають позитивну вiдповiдь на запитання “чи можуть обчислювальнi машини або роботи мислити?“ (А. Тимофєєв, А. Тьюрiнг, I. Шкловський). [17]

Iснує кiлька шляхiв розв’язання задач за допомогою систем штучного iнтелекту:

  • а) повне перебирання варiантiв, що практично неможливий через велику кiлькiсть iнтелектуальних задач;
  • б) евристичнi й адаптивнi алгоритми.

2. Друга точка зору протилежна першiй. Деякi схиляються на користь негативної вiдповiдi на запитання, чи може машина уподiбнитися людинi. У їхньому числi i творець кiбернетики Джон фон Нейман. Розглядаючи задачу про машинне моделювання нейронних структур мозку, вiн прийшов до гiпотези, що якщо система досягає певного ступеня складностi, її опис не може бути простiшим, нiж вона сама. “Немає сумнiву в тiм, – писав Нейман, – що окрему фазу будь-якої мислимої форми поведiнки можна “цiлком i однозначно” описати за допомогою слiв. Цей опис може бути довгим, однак завжди можливим”. З iдей фон Неймана випливає, що проблема створення машинної програми, здатної вирiшувати всi тi рiзноманiтнi задачi, що успiшно вирiшує людський мозок, надзвичайно важка, якщо не безнадiйна.

Ранiше проблема штучного iнтелекту розглядалася як технiчна проблема, позв’язана з реалiзацiєю на ЕОМ програм, що здатнi виконувати деякi класи iнтелектуальних операцiй. Згодом, однак, з одного боку, помiтно зменшився оптимiзм щодо iнтелектуальних можливостей ЕОМ, а з iншого боку – стало ясно, що штучний iнтелект – це не просто вдало написана програма, його створення – надзвичайно складна мiждисциплiнарна проблема, що вимагає для свого рiшення об’єднаних зусиль психологiв, математикiв, лiнгвiстiв i т.д.

Так, психологiя повинна дати строге визначення знання для використання його в комп’ютерних системах. Лiнгвiстика повинна була б пояснити, як працює мова, що є не тiльки носiєм знань, але i бере активну участь у їхньому формуваннi. Оскiльки нi та, нi iнша наука не дала необхiдних вiдповiдей, вiдомий представник дисциплiни штучного iнтелекту Р. Шенк змушений був констатувати, що власне конструкторам комп’ютерних систем доводиться створювати свої лiнгвiстичнi i психологiчнi теорiї, аби домогтися ефективних рiшень своїх задач.

У нинiшнiй час намiтилися два шляхи дослiдження штучного iнтелекту:

  • машиннi способи розв’язання iнтелектуальних задач повиннi будуватися без суворого огляду на людину, знання про те, як вона вирiшує тi чи iншi задачi;
  • “бiонiчно мислячi” вченi сподiваються на спецiально конструйованi мережi штучних нейронiв та iншi аналоги конструкцiй, властивi людинi. [21].

Вiдзначимо один метод дослiдження штучного iнтелекту. Iз самого початку зародження науки штучного iнтелекту було поширене переконання щодо принципової здатностi комп’ютера до самостiйного дослiдження моделi, що зберiгається в ньому, тобто до самостiйного навчання стратегiї досягнення поставленої мети. Лише до 80-го року була усвiдомлена значущiсть проблеми використання в iнтелектуальних системах людських знань про дiйснiсть. Але ще ранiше почалися дослiдження, зв’язанi зi спробою формального опису i комп’ютерної реалiзацiї iнтелектуальних систем, що не обмежуються моделюванням дiйсностi або знаннями про дiйснiсть, але спираються на схеми усвiдомлення як самої дiйсностi, так i її образiв. Схеми цi заснованi на чiткому математичному описi структур рефлексiї. Цей пiдхiд фактично означає розрив зi спiнозiанською iдеологiєю штучного iнтелекту.

Фiлософська традицiя називає рефлексiєю думку про думку, тобто коли предметом думки виявляється не рiч, але факт мислення. Рефлексiя – думка суб’єкта про наявний у нього образ дiйсностi, тобто критичний образ цього образу, що припускає оцiнку створюваних в уявi моделей. Класична парадигма штучного iнтелекту iгнорує дану обставину i тому не цiкавиться рефлексiєю.

З усього вищесказаного випливає висновок, що до розходження мiж потенцiйно здiйсненним i фактично реалiзованим треба додати розходження мiж фактично реалiзованим i нереалiзованим у доступному для огляду майбутньому. А межi мiж потенцiйно здiйсненним i нездiйсненним за допомогою автоматiв вiдповiдає теза кiбернетики. Для тих, хто визнає матерiалiстичне положення про те, що будь-який процес природи пiзнаваний за допомогою розуму, ця теза про принципову можливiсть моделювання на ЕОМ будь-якого реального процесу, якщо вiн ясно й однозначно описаний на якiйсь мовi, – є природним висновком з логiко-математичної теорiї обчислювання. На питання про те, де пролягає межа мiж реально здiйсненним для кiбернетики i реально неможливим (хоча i можливо потенцiйним), вiдповiдi ми не знаємо.

Так само як немає вичерпних вiдповiдей на такi запитання: на якiй сировинi (iнформацiї чи знаннях) працюють системи штучного iнтелекту, i чи значить це, що такого роду системи повиннi iмiтувати розумовi процеси людини? Нарештi, чи можна передати машинi розумовi здiбностi людини подiбно до того, як нинi в людському органiзмi природне серце замiняють штучним?

Є багато заперечень iз приводу можливостi моделювання життєвих процесiв психiки i розуму, якi можна умовно розбити на три типи:

  • Еволюцiйне заперечення. Мозок сучасної людини – це результат процесу еволюцiї, що тривав мiльярди рокiв. Рубота не можна навчати надто тривалий час. Тому нiколи не з’являться iнтелектуальнi роботи. Помилка такого мiркування полягає в постулюваннi того, що автоматична система може iмiтувати вiдповiдну бiологiчну функцiю (мислення, полiт i т.п.) тiльки шляхом копiювання механiзму й еволюцiйного шляху свого бiологiчного прототипу. Руботи ж починають учитися рiшенню iнтелектуальних задач, уже маючи дуже високу початкову органiзацiю, закладену в них людиною. “Еволюцiйний стаж” людини споконвiчно вкладається в стаж роботiв. Крiм того, можливий шлях природного накопичення iнформацiї “кiбернетичним зародком” через досвiд спілкування.
  • Соцiальне заперечення, згiдно з яким людина – “iстота соцiальна”, а мислення – функцiя не людини, а людства, що виникло в результатi колективної дiяльностi (соцiального життя) людей; робот же iндивiдуальний за своєю природою, отже, вiн не може мати iнтелект. Це заперечення мiстить ту саму помилку – постулат про одиничнiсть шляху до мислення. Сказане вище зовсiм не виключає того, що iнтелект може розвитися в процесi iндивiдуального вирiшення все складнiших iнтелектуальних задач. Крiм того, зовсiм не виключене створення “колективу роботiв” для спiльного розв’язання задач (ремонт самих себе, створення нових роботiв, нового програмного забезпечення i т.п.).
  • Третiй тип пов’язаний iз сумнiвом у можливостi iмiтацiї за допомогою неживих елементiв явища життя взагалi. Тобто створення, вiдтворення її сутностi на якiй-небудь якiсно iншiй основi. Однак, якщо виходити з функцiонального визначення поняття життя, даного O.А. Ляпуновим, як “высокоустойчивого состояния вещества, использующего для выработки сохраняющих реакций информацию, кодируемую состояниями отдельных молекул”, то й у цьому планi не бачиться нiяких принципових ускладнень. Способи кодування iнформацiї можуть бути рiзнi, i не обов’язково ґрунтуватися на бiлковiй основi. Те ж саме стосується i вищого рiвня органiзацiї життя, рiвня цивiлiзацiї.

Усi цi заперечення поєднує одна загальна думка, яка полягає в тiм, що штучний iнтелект обов’язково має походити на iнтелект людини.

Теза, що часто висувається: “якщо людина щось робить таким чином, то i машина має робити це так само” – дуже спiрна. Не випадково введено слово “штучний” у назву проблеми штучного iнтелекту, i тому не зовсiм зрозумiла вимога деяких учених, щоб машинний iнтелект обов’язково був саме таким, як у людини. По сутi, немає розумних пiдстав казати, що машиннi моделi розумiння i використання знання повиннi наближатися за своїм характером i структурою до схеми сприйняття i переробки iнформацiї людиною.

Треба зазначити, що саме найменування “штучний iнтелект” фактично має метафоричний характер. Творцi систем класу ШI (штучний iнтелект) не керуються психологiчними структурами, що властивi процесам людського мислення. Зiставлення природного iнтелекту зi штучним робиться тiльки за результатами їхнього функцiонування. Необхiдно додати, що штучний iнтелект на сьогоднiшнiй день не може претендувати на яке-небудь зiставлення з полiфункцiональнiстю i безмежними здiбностями людського iнтелекту. Але за окремими своїми параметрами комп’ютернi системи здатнi значно перевершувати вiдповiднi можливостi людини. Спираючись на це, В.П. Зінченко називає комп’ютер не штучним інтелектом, а інструментом інтелектуальної дії або уречевленим інструментом інтелекту, що може істотно полегшити, прискорити, підвищити точність прийняття рішення. Великi надiї нинi покладаються на нейрокомп’ютери, що значно пiдсилять можливостi “штучного iнтелекту” i, за думкою фахiвцiв, зрештою перевершать iнтелект свого творця.

Але припустимо, що людина спромоглася створити iнтелект, що перевищує свiй власний. Що буде з людством? Яку роль гратиме людина? I чи потрiбно в принципi створення штучного iнтелекту? Iнтелектуальна система цiлком може мати свої бажання i поводитися не так, як нам хотiлося б. Таким чином, постає проблема безпеки. Чи не вийде так, що, як тiльки електронний мозок досягне людського рiвня, людство виконає свою iсторичну мiсiю (на кшталт динозаврiв) i не буде потрiбне бiльш нi природi, нi Боговi, нi просто доцiльностi?

Як вiдзначалося, зовсiм не виключене створення “колективу роботiв”. Уже iснує глобальна мережа Internet, що поєднує ЕОМ в одне велике “комп’ютерне спiвтовариство”, за допомогою якої вiдбувається “спiлкування” комп’ютерiв. Цiлком можливе створення в майбутньому i цивiлiзацiї штучного розуму – машинної цивiлiзацiї. Н.С. Кардашев визначив цивiлiзацiю як “высокоустойчивое состояние вещества, способного собирать, абстрактно анализировать и использовать информацию для получения качественно новой информации об окружающем и самом себе, для самосовершенствования возможностей получения новой информации и для выработки сохраняющих реакций; цивилизация обособляется объемом накопленной информации, программой функционирования и пространством для реализации этих функций”. З цього погляду немає протирiч у можливостi iснування цивiлiзацiї iншої природи, окрiм бiлкової.

Машинна цивiлiзацiя – це не вигадка фантастiв, а цiлком обґрунтована реальнiсть. Iнша справа, чи хочемо ми її i чи так вона потрiбна нам? Оскiльки руботи в принципi можуть мати основнi властивостi бiологiчних систем, їх можна вiднести i до “живих iстот”, якщо розумiти цей термiн досить широко. Створюючи досконалих роботiв, людина створює i нове життя – “життя роботiв”, – високоорганiзоване, але дуже своєрiдне i не схоже на наше власне життя. Зараз же вiдбувається створення роботизованого “безлюдного” простору. Вважається, що роль людини в такому просторi зведеться тiльки до складання програм, налагодження i ремонту устаткування. Ця тенденцiя вже спостерiгається в розвинутих країнах, де все бiльша чисельнiсть населення зайнята в цiй сферi.

У ходi розвитку технiки i створення все бiльш могутнiх систем штучного iнтелекту, коли вже i серце людини навчилися замiняти природним, виникає питання про можливiсть “замiни” у майбутньому розуму людини штучним. М.А. Бердяєв, наприклад, не бачив принципових труднощiв у можливостi впровадження технiки в органiчне життя i навiть замiну його, але вважав це впровадження згубним для цивiлiзацiї. У такому разi людина може перестати iснувати як особистiсть, iндивiдуальнiсть.

За ствердженням О.I. Ракiтова, можна вже говорити про те, що наступила ера початкової “кiборгiзацiї” людини – епоха протокiборгiв. При цьому протокiборги є деякою заявкою на змiну характеру антропологiчної еволюцiї, що давно перестала бути суто бiологiчним процесом.

З цiєю думкою можна цiлком погодитися. Додамо, що творцi штучного iнтелекту часто не задумуються про необхiднiсть цього створення i про його можливi наслiдки, у тому числi i соцiальнi, якi детально простежуються.

Один з основоположникiв кiбернетики Н. Вiнер писав: “Майбутнє залишає мало надій для тих, хто очікує, що роботи створять для нас світ, у якому ми будемо звільнені від необхідності мислити. Світ майбутнього зажадає ще суворішої боротьби проти обмеженості нашого розуму, він не дозволить нам лежати на ложі, очікуючи появи роботiв-рабiв”.

Література

1. Энциклопедический словарь: В 3 т. / Гл. ред. Б.А. Введенский. –– М., 1955. – Т. 3

2. http://www.filosofia.ru/

4. http://www.student.net.ua/psy/

5. Эшби У. Что такое разумная машина // Кибернетика ожидаемая и кибернетика неожиданная: Сборник. – М., 1968

6. Тимофеев А. В. Роботы и искусственный интеллект. – М., 1978

7. Тьюринг А. Может ли машина мыслить. – М., 1960

8. Нейроподобные сети и нейрокомпьютеры: Сб. науч. тр. /АН УССР. Институт кибернетики им. В.М. Глушкова / Ред. Куссуль Э.М. – К., 1991

10. Ганс Йорген Айзенк “Тесты IQ”/H.J.Eysenck ”Know your own IQ” М.:АСТ : Астрель, 2005. – 255, [1] с. – Практическая психология

15. Бердяев Н.А. Человек и машина // Вопросы философии. – 1989. – № 2

16. Ракитов А.И. Философия компьютерной революции. – М., 1991

17. Винер К. Творец и робот. – М., 1966

18. Айзенк Г. Кємін Л. Природа інтелекту // Битва за розум.- М:. ЕКСМО-прес, 2002

19. Рассел К., Картер.Ф.Обучайтесь бистрее, запоминайте больше! – М.: Изд-во Єксмо, 2004

20. http://www.ukr.net/lybrary/experement/int/

21. http://www.rambler.ru/psy/

22. http://www.osvita.org.ua/


02.10.2010

Ведущие компании и учебные заведения Предложения от ведущих учебных заведений Украины и зарубежья. Только лучшие вузы, компании, образовательные курсы, школы, агентства.

Чтобы получать первым
все новости от «Osvita.ua»
в Facebook — нажмите «Нравится»

Osvita.ua

Спасибо,
не показывайте мне это!