Лібералізм як соціальна політика держави. Реферат
Сучасний лібералізм — це символ вічної зміни, пошуку нових, альтернативних шляхів розвитку, оновлення та інновацій у найрізноманітніших сферах існування і діяльності людини. Лібералізм — невід’ємна частина політичної і соціальної історії нового часу
Людині споконвічно властиве почуття свободи як первинної екзистенції, без якої нормальна особистість жити не може. Однією з основних ознак суспільства є саме рівень свободи його громадян. Як зауважив російський філософ Микола Бердяєв, свобода — це не тільки усвідомлена, а й переборена необхідність. Саме можливості її подолання визначають міру "стиснення" чи "розслаблення" суспільної атмосфери. Тобто те, чи створює влада своїм громадянам умови для вільного дихання, або, навпаки, кожен крок громадянина перебуває під неусипним оком створених владою органів максимального підкорення волі людини шляхом тотального тиску на неї. Зі свободою особи в суспільстві та успіхами соціальної політики, результатом якої є якісне поліпшення людського життя, тісно пов’язаний лібералізм.
Дефініція "лібералізм", яка є похідною від латинського слова "liber" і означає "вільний", спершу стосувалася саме філософії свободи. У 1927 р. видатний мислитель XX ст. та головний ідеолог економічного лібералізму австрійської школи політичної економії Людвіг фон Мізес у вступі до своєї роботи "Лібералізм в класичній традиції" писав, що філософи, соціологи і економісти XVIII та початку XIX сторіччя сформулювали політичну програму, яку покладено в основу соціально-економічної політики спочатку в Англії і Сполучених Штатах Америки, а потім на Європейському континенті та, нарешті, в інших частинах населеного світу.
Цілковито цю програму ніде не було втілено. Навіть в Англії, яку називали батьківщиною лібералізму і зразком ліберальної країни, прихильники ліберальної політики так і не змогли здійснити своїх задумів. В одних країнах приймали ліберальну програму частково, в інших — відхиляли одразу чи через деякий час. Лише перебільшуючи, можна сказати, що світ будь-коли переживав ліберальну епоху. Лібералізму так і не дали змогу повністю розвинутися.
Тим не менш, яким би короткочасним та обмеженим не було панування ліберальних ідей, цього виявилося достатньо, щоб змінити світ. Відбувся вибух економічного розвитку. Вивільнення продуктивної сили людства багаторазово помножило засоби існування... Процвітання, створене лібералізмом, значно знизило дитячу смертність — безжальне лихо більш ранніх епох, і в результаті поліпшення умов підвищило середню тривалість життя.
Згідно з Мізесом, ліберальна доктрина покладає на державу виконання таких функцій, як захист власності, свободи і миру. За Мізесом, демократія — це така форма політичного устрою, що дає змогу пристосовувати уряди до бажань керованих без насильницької боротьби. Якщо в демократичній державі уряд більше не проводить ту політику, якої хотіла б більшість населення, не потрібно ніякої громадянської війни, щоб посадити в кабінети тих, хто бажає працювати так, щоб задовольнити більшість. Шляхом виборів і парламентських угод зміна уряду відбувається легко — без тертя, насильства і кровопролиття.
То які межі урядової діяльності? "Завдання держави — як її вбачає ліберал — полягає в одному і лише в гарантії захисту життя, здоров’я, свободи і приватної власності від насильницьких нападів. Усе, що виходить за межі цієї гарантії, є зло. Уряд, який замість виконання цих завдань, зайшов би так далеко, щоб, наприклад, посягнув на персональні гарантії життя і здоров’я, свободи і власності, це було б абсолютно невідповідним...
Тільки-но ми відмовляємося від принципу, згідно з яким держава не має права втручатися в жодне питання, що стосується способу життя індивіду, ми врешті-решт приходимо до регулювання і обмеження аж до найдрібніших деталей. Особиста свобода людини відміняється. Вона стає рабом суспільства і зобов’язана підкорятися диктату більшості <... > Дати більшості право диктувати меншості, про що і як їй думати, що читати і що робити, — означає раз і назавжди покласти край прогресу".
Мізес звертається до проблеми громадянського суспільства в системі здійснення державної політики. Держава має бути влаштована так, щоб її закони давали людині певну свободу.
Лібералізм — це одна з основних ідеологій поряд з консерватизмом, соціал-демократизмом, марксизмом та іншими теоріями. Лібералізм пережив історію майже у два століття і проник у різні галузі суспільного життя. За цей час він значно трансформувався. Проте для соціальної політики терміни "лібералізм", "ліберальний" — це символи, що апелюють до соціальної та економічної самостійності індивіда, які декларують якщо не повну відмову від державного втручання, то максимальне його зменшення та обмеження в правах. Моделі соціальної політики, у тому числі і модель, яку традиційно називають ліберальною чи неоліберальною (залежно від класифікації та її автора), зазвичай, протиставляють франко-німецькій (корпоративній) моделі, а також моделі соціальної політики патерналістської держави, що нині притаманна скандинавським країнам.
Економічний аспект ліберальної ідеї Мізес найповніше виклав у фундаментальній праці "Людська діяльність: Трактат з економічної теорії" (1949), в якій розглянув конфлікти, викликані різними, в тому числі економічними, інтересами людей. І той факт, що у стаціонарній економіці збільшення "частки кожної людини зменшує частку інших людей, завжди є джерелом конфліктів.
Саме вища продуктивність розподілу праці створює дружні стосунки між людськими істотами. Вона усуває природний конфлікт інтересів, оскільки там, де є розподіл праці, нема проблеми розподілу запасу, що не піддається збільшенню. Завдяки вищій продуктивності праці, якої дотримуються в умовах розподілу завдань, добробут зростає. Загальний інтерес, що панує над усіма іншими — збереження та подальша інтенсифікація суспільного співробітництва — переважає і згладжує основні суперечності. Місце біологічної конкуренції посідає каталактична конкуренція. Це веде до гармонії інтересів усіх членів суспільства".
Ліберальних принципів соціальної політики дотримувалися представники англійської економічної та соціальної думки, передусім Адам Сміт. Це засвідчує, наскільки вагома роль Великої Британії в загальній історії розвитку економічної та соціальної політики, що свідчить і про прихильність якомусь певному політичному курсу, і, навпаки, виявляє приклад постійної його зміни, хоча саме в цій країні ліберальні ідеї найбільше поширилися і найчастіше спростовувалися у період розквіту кейнсіанства. Проте хоч би як не змінювався лібералізм, в буденному сприйнятті він залишається символом індивідуалізму, свободи, яка є необхідним атрибутом для розвитку інновацій в умовах конкурентного ринку.
В центрі уваги лібералізму — особа з її природженими та невід’ємними правами, насамперед на незалежність, свободу дій і вибору. Формування лібералізму пов’язано з модернізацією суспільства, з розвитком економіки, прогресом науки, секуляризацією культури, внаслідок чого змінюється суспільне світосприймання. З одного боку, лібералізм — це спроба зрозуміти і пояснити суспільство, з другого — змінити його. Головна ідея лібералізму — захистити за допомогою права (юридичної системи законів) індивідуальну свободу, надати людині максимальні шанси для самореалізації та уникнути при цьому будь-якого насильства. В різних державах у різний час ця парадигма мала свої негативні риси.
Аналізуючи причини кризи лібералізму, австрійський мислитель, лауреат Нобелівської премії з економічних наук 1974 р. Фрідріх Август фон Гаєк звертає увагу на те, якої серйозної шкоди лібералізму завдало некритичне перенесення в суспільні науки методів і інтелектуальних звичок, вироблених у технічних і природних науках, і яким чином представники цих дисциплін намагалися дискредитувати результати багаторічного вивчення процесів, які відбуваються в суспільстві.
Криза лібералізму насувалася поступово. "І врешті-решт новий, сучасний підхід до суспільних проблем цілком витіснив підхід старий, ліберальний, — пише Гаєк. — І все стало з ніг на голову: традиція індивідуалізму, з якої розвинулася західна цивілізація, забулася". Гаєк приходить до парадоксального висновку: соціалізм витиснув лібералізм! І сталося це не тому, що забулися застереження великих ліберальних мислителів про наслідки колективізму, а тому, що людей вдалося переконати, що наслідки будуть протилежними. Парадокс полягає в тому, що той самий соціалізм, який завжди сприймався як загроза свободі і відкрито проявив себе як реакційна сила, спрямована проти лібералізму Великої французької революції, завоював загальне визнання саме під прапором свободи.
За минулі сторіччя лібералізм дуже еволюціонував. Змінився зміст і розуміння ліберальної доктрини, ставлення до лібералізму, саме значення цього терміна і відповідна ідеологія. Економісти, історики, соціологи, політики, правознавці намагаються зрозуміти, в чому полягає загадка лібералізму, чому він такий популярний, чим привернув увагу сучасної Європи, як вплинув на політичні, соціальні, економічні процеси, що відбуваються на Заході.
Сучасний лібералізм — це символ вічної зміни, пошуку нових, альтернативних шляхів розвитку, оновлення та інновацій у найрізноманітніших сферах існування і діяльності людини. Лібералізм — невід’ємна частина політичної і соціальної історії нового часу. Розуміння соціальної політики як породження ідей цього часу вимагає чіткого уявлення про становлення і розвиток ліберальної доктрини і на Заході, і в Україні, Росії та взагалі на всьому пострадянському просторі так званих країн СНД. До речі, і в Україні, і в РФ уже з’явилися перші праці, що узагальнюють лібералізм і як течію економічної думки, і як дуже популярну в сучасному світі ідеологію, за якою велике майбутнє, але тільки за умови, що вона не відкидатиме прогресивні форми соціальної політики держави.
02.03.2011
