Osvita.ua Высшее образование Рефераты Философия Розвиток філософської думки людства. Реферат
Ведущие компании и учебные заведения Предложения получения образования от ведущих учебных заведений Украины и зарубежья. Лучшие вузы, компании, образовательные курсы, школы, агентства. По вопросам размещения информации обращайтесь по телефону (044) 200-28-38.

Розвиток філософської думки людства. Реферат

Міфологія. Доля людини у ХХ столітті. Творчі здібності людини. Філософія. Вступ до філософії. Створення світу. Походження людини. Антропогенез

Міфологія. Міфологія (грец. mifos - переказ, logos - слово, вчення):

  • наука про міфи й міфологічну свідомість різних народів;
  • система міфів і міфологічна свідомість того чи іншого народу.

Різні наукові школи по різному оцінюють і сприймають міфи, вважаючи їх або формою певного донаукового мислення й світогляду, або різновидом релігійної свідомості, тісно пов’язаним з обрядовою ритуальною дією. Але треба визнати синкретність міфу. Для нього характерна велика кількість різних уявлень про один і той же предмет чи явище. Саме тому міфи включають у корпус літературних творів стародавнього і новішого часу. Інтерес до міфів з’явився в давнину.

В ХХ столітті працював французький вчений Ж. Дюмезіль та інші. В кінці ХІХ ст. на поч. ХХ ст. значну роль у міфологічних дослідженнях відіграла «антропологічна школа» Е. Тейлора, Дж. Фрезера та інші. В. Вунгдт вважав, що міф пов’язаний з емоційними спалахами, з психологічним станом, близьким до естетичного співпереживання.

Міфи й системи міфологічних поглядів за формою і змістом мають етнічно чи локально забарвлений характер. Міфологічні системи й уявлення зберігались і в усній формі. Історичних свідчень про давньоруську міфологію періоду Київської Русі небагато. Найдавнішими вважають записи київського літописця Нестора.

Особливі міфологічні уявлення пов’язані з упирями, «нечистими» і «ходячими» покійниками й чортом, який в українській традиції після багатьох метаморфоз (кіт, що котиться клубком, немовля, свиня тощо) стає вихором. Майже всі ці моменти і в інших слов’янських та деяких інших європейських міфологічних системах.

Доля людини у ХХ столітті. Ніколи раніше людство не досягало таких вершин свого технічного та інтелектуального розвитку, яких воно досягло в нашому столітті. У цьому ж столітті людина вперше покинула свою «колиску» Землю і залишила свій слід на поверхні Місяця. Людство почало активно опановувати повітряний простір і підводний світ.

Саме у ХХ ст. виникли такі наукові дисципліни як ядерна фізика, хімія полімерів, інформатика, які визначають обличчя сучасної науки. У цьому ж столітті майже буденним явищем стала загибель мільйонів людей. Багато людей, які перенесли на собі тягар війни, передчасно померли або втратили здоров`я. Якщо під час війни люди ставали просто «гарматним м’ясом», то у так звані мирні часи вони перетворилися на просте знаряддя виконання волі вождів.

Не була абсолютно вільна людина і в капіталістичних країнах Заходу. І тут дуже часто вона виявлялася беззахисною перед дією невблаганних законів ринку, перед економічними кризами і безробіттям та іншим. У ХХ ст. людина перестала бути вільною, перестала належати собі не тільки на виробництві, а й у побуті, де її вчинки, смаки, думки опинилися під диктатом реклами. Відчуження людини від засобів виробництва, політичної влади доповнилися в ХХ ст. відчуженням людини від людини.

Ще трагічнішою була і залишилася доля людини в країнах, що розвиваються, де мільйони людей, внаслідок економічної відсталості цих країн, позбавлені можливості задовольняти навіть елементарні проблеми. Певна річ, ті зміни і події, що відбувалися в ХХ ст. не могли не вплинути на погляди і думку людей.

Творчі здібності людини. З давніх часів питання про природу творчих можливостей людини хвилювало мислителів. Те, що людина у своїй діяльності не просто відтворює, повторює, наслідує природу, а продуктивно втілює власні задуми, реалізує певний план дій, доцільно розбудовує навколишній світ відповідно до своїх потреб, - визначалося, як характерна риса людини, яка свідчить про творчий характер людської діяльності.

Але з цього випливає, що природа творчих здібностей корениться в людській свідомості: думка передує дії. Саме у свідомості людини виникає та осмислюється схема, нарис і мета її майбутньої дії.

Людина в акті діяльності не змінює сам матеріал предмета вона лише ніби позбавляє цей матеріал природної форми і наділяє своєю доцільно визначеною розумом формою. Людська діяльність є творенням нової форми, котра втілюється у певному матеріалі. Людина не має і не може мати готових схем дій за будь-яких обставин. Людина – істота універсальна.

Людина, як мисляча істота, долає перешкоду спираючись на закони її існування і свідомо використовує ці закони у своїй діяльності. Людини не народжується з готовими здібностями до творчої діяльності. Вони розвиваються внаслідок входження людини у світ людей, внаслідок освоєння цілісно-смислового космосу культури.

Мірою всебічного розвитку творчих здібностей є свобода і широта спілкування людини з культурою у процесі її розвитку, а також активність самої особистості у розкритті світу культурних цінностей. Сам процес розвитку особистості є творчим процесом творення людини як творчої істоти.

Отже, природа творчих здібностей лежить у самій сутності людської діяльності, діяльності всього комплексу людських відносин.

Філософія. Вступ до філософії. Філософія як теоретичний світогляд поряд із наукою, мистецтвом, мораллю, правом як формами суспільної свідомості – одне з найважливіших надбань людської культури.

Філософські ідеї школи завжди належать до певної епохи, країни. Це аксіома. Але частина ідей, проблем, думок зберігаються століттями і навіть тисячоліттями, і не знають просторових та часових меж. Серед багатьох причин філософської неперервності, її універсальності немалу роль відіграють внутрішня логіка розвитку філософських знань та національні традиції у формі постановки філософських проблем, підходів до їх вирішення.

Радикальні зміни у визначенні предмета філософії почались під впливом становлення дійсно наукового знання та соціальних процесів розвитку буржуазного суспільства. Наприкінці ХVI – поч. XVII ст. виникає експериментальне природознавство і починається процес відмежовування від філософії конкретних наук – спочатку механіки земних та небесних тіл, астрономії та математики.

У визначенні предмета філософії виникає нова проблема – місце філософії в системі конкретних наук, співвідношення предметів конкретних наук та предмета філософії. В процесі розв’язання цієї проблеми виявились дві протилежні тенденції: одна – предмет, друга, згідно з якою предмет або включає свій суттєвий елемент натурфілософію – особливе філософське вчення про природу, або як метафізика – умоглядна, спекулятивна філософія.

Діалектичний метод у філософії, на противагу метафізиці визнає універсальний зв’язок усіх явищ природного, соціалістичного і духовного вимірювання дійсності та розвиток її.

У межах цілісної структури філософії основні функції філософії взаємопов’язані і взаємно детермінують одна одну.

Філософія, звичайно, - не конкретна наука, не сума наукових знань. Але наука, поряд із повсякденним знанням, художнім, народним і професійним мистецтвом, виходячи з правового, політичного, морального та іншого досвіду і знань – це джерело усієї філософської проблематики.

Суттєвою функцією філософії є пізнавальна. Теорія пізнання, гносеологія - розділ філософії в якому досліджуються проблеми джерела форм, можливостей, вірогідності та істинності пізнання.

Створення світу. Ви, я знаю чули люди, що світ створений Богом. Чи могла людина створити світ? Ні, існуючий світ створити не могла. Людина може робити різні речі – ящики, кошики та інше. Уявіть собі, що людину зачинили б в абсолютній кімнаті, але при цьому сказали б: «Ти зможеш вийти звідси тільки в тому випадку, коли зробиш ящик». Що б тоді було? Чи вдалося б цій людині вийти із цієї кімнати? Ні, але коли б їй дали матеріал з чого робити , вона зробила б ящик. А Бог зробив світ із нічого. Бо сказав Він – і сталося. Робити що-небудь із нічого – означає «творити» або «споруджувати». Ніхто не може що-небудь творити, окрім Бога. «Вірою ми зрозуміємо що всім словом Божим влаштовані.» «Ти створив усе».

Нам відомо, що Бог творив світ шість днів. «І сказав Бог: «Хай станеться світло!» І сталося світло». День перший. Другий день Бог сказав, і утворилася вода вгорі, ця вода називається хмарами. Потім він створив воду внизу. На третій день за словом Бога з’явилася суша з-під води. Вся вода зібралася в глибокі місця, утворені для цього Богом. На четвертий день Бог сказав і з’явилося сонце, місяць і зірки. Бог повелів сонцю сходити кожного ранку і заходити щовечора. Коли ми спимо, вночі темно, але за велінням Божим місяць і зорі світять вночі. На п’ятий день Бог почав творити живі істоти. Він сказав, і води наповнились рибою, на деревах і в повітрі з’явились птахи. На шостий день за словом Божим, з’явились на землі тварини: вівці, коні, корови і всякого роду звірі повиходили із землі. Тиждень, як нам відомо має сім днів. «На сьомий день Бог не творив нічого, Він спочив від усіх своїх справ у цей день».

Походження людини. Антропогенез. Антропогенез, як наука, є одним із основних розділів антропології. Першу гіпотезу про походження людини від мавп висунув Ж. Ламарк (1809). Творцем матеріалістичної теорії антропогенезу є Ч. Дарвін (1877), який на основі еволюційного вчення довів спорідненість антропоморфних мавп з людиною і висловив думку монофілотичне походження її від гіпотетичної викопної людиноподібної мавпи Старого світу.

В 70-90рр. ХІХ ст. Ф. Енгельс розробив трудову теорію антропогенезу в якій підкреслив, що умовою ставлення людини була суспільна праця (зокрема, виготовлення й застосування знарядь праці), взаємопов’язана з еволюцією руки та розвитком головного мозку. Суспільна праця привела й до розвитку суспільства та виникнення членоподібної мови, тісніше згуртувала людей у суспільство, що якісно відрізнялося від стада тварин. Завдяки трудовій діяльності люди почали активно впливати на природу.

За сучасними даними, безпосередні предки людини могли виникнути в Африці та в південних районах Євразії. Більшість антропологів поділяє період антропогенезу на чотири стадії: безпосереднього антропоїдного предка людини (почалася 3-4 млн. років тому); архантропів (близько 1 млн. років тому); пал еоантропів (близько 300 тис. років тому); людей сучасного типу (близько 40–50тис. років тому).

Але значна спеціалізація щелеп і зубів багатьох австралопітеків та деталі рельєфу зліпків їхнього головного мозку не дають змоги віднести їх до безпосередніх предків людини. Антропошельська культура і ранньошельська культура та палеонтропи (ашельська культура і мустьєрська культура) перебували на початковій стадії первіснообщинного ладу і займалися колективним полюванням. Ряду рис кроманьйонців зберігся в людей різних епох, у окремих груп балтів і східних слов‘ян – навіть до середньовіччя.

В неоантропів практично перестав діяти природний добір, як фактор формування ладу. Існують дві теорії переходу від палеоантропів до неоантропів: поліцентрична, за якою перехід мав місце в двох або кількох центрах Афроєро-сціат, зони де виникали відповідні раси неоантропів, і мають центричне (її додержується більшість рад. антропологів), за якою перехід від менш спеціалізованих неандертальців типу Скул, Табун(передня Азія), що мали ряд ознак сучасної людини і дальше розселення відбувалося в одній дуже широкій зоні.


10.12.2010

Ведущие компании и учебные заведения Предложения от ведущих учебных заведений Украины и зарубежья. Только лучшие вузы, компании, образовательные курсы, школы, агентства.

Чтобы получать первым
все новости от «Osvita.ua»
в Facebook — нажмите «Нравится»

Освіта.ua

Спасибо,
не показывайте мне это!