Суспільний розвиток. Суспільна та індивідуальна свідомість. Реферат
Джерела, рушійні сили та суб’єкти суспільного розвитку. Особливість як продукт суспільного розвитку. Суспільна та індивідуальна свідомість і її взаємозв’язок
Джерела, рушійні сили та суб’єкти суспільного розвитку. Суб'єктами творення і розвитку суспільства виступають також маси і особи. Справжнім творцем історії є народ, народні маси. Вони породжують історичних осіб, які мають вирішальний вплив (як позитивний, так і негативний) на хід історії. Існують два хибні підходи до природи історичного процесу – фаталізм та волюнтаризм.
Фаталізм – це філософські погляди, які стверджують, що історичний процес є фатальним, неминучим, а народні маси та історичні особи не мають впливу на його розвиток. Волюнтаризм – це філософське вчення, яке заперечує або ігнорує об'єктивні закони розвитку і вважає, що управління суспільним процесом можна досягти силою за допомогою дії історичних осіб. Така філософія веде до тоталітаризму, фашизму та культу особи.
Рушійною силою суспільства є соціальна революція. Її роль полягає в докорінній зміні усталених суспільних відносин і створенні нової суспільно-економічної формації шляхом класової боротьби. Рушійними силами революції, як правило, є народні маси, прогресивні класи та виразники їхніх інтересів – партії.
Важливим і постійним джерелом та рушійною силою суспільного розвитку, економічною основою кожної соціальної революції є протиріччя між продуктивними силами і виробничими відносинами. Це протиріччя спонукає суспільство до дотримання загального соціологічного закону – закону відповідності виробничих відносин характеру і рівневі розвитку продуктивних сил, тобто до рівноваги між ними.
Рушійною силою розвитку суспільства є також політична система, найбільш яскраво виражена у формі держави. Політична система – це система політичних партій, організацій. інститутів, рухів та відносин між ними. Політична система органічно входить до надбудови суспільства та обслуговує економічний базис.
Важливим компонентом надбудови є держава. Це основна форма управління суспільством політичними засобами. Вона виникла після появи класів і необхідності встановлення злагоди між ними.
Існує два погляди на сутність держави: марксистський, який вважає, що держава має класовий характер і є органом насильства, та загальнолюдський, за яким держава — це орган управління і досягнення злагоди в суспільстві. Тип держави завжди відповідає типові суспільства – рабовласницька, феодальна, капіталістична, соціалістична, постсоціалістична.
Особливість як продукт суспільного розвитку. Індивід-окремо взятий представник людського роду, якому властиво неповторні природні, соціальні якості.
Біологічну або соціально-біологічну суть індивіда являє природні задатки, вроджені особливості її нервової системи мозку.
Соціальну суть характеризують, наприклад участі у суспільно-політичному житті.
Людина - це поняття в деяких джерелах трактується як біологічна істота, яка має певні притаманні їй ознаки.
Особистість - це суспільний індивід, якому притаманні соціально-значущі риси, що утворюють стійку систему. Зараз вченні кажуть, що особистостями стають в 5 років, коли проявляється характер, Я, усвідомлення себе у суспільстві.
Суспільна та індивідуальна свідомість і її взаємозв’язок. Суспільна свідомість сучасної людина – це велике розмаїття свідомості, її формоутворень і рівнів. Суспільна свідомість обіймає правові, політичні, моральні, естетичні. філософські, релігійні погляди, наукові знання, національні особливості, психологічні риси і т. ін. У ній – загальнолюдські духовні цінності минулого і сучасного, в ній постає прогностичне майбутнє. Суспільна свідомість – багата, всеосяжна, вона є базою знань, теорій, ідей і т. ін.
Важлива складова свідомості – ставлення до цінностей – чи то у вигляді естетичної орієнтації, чи як соціальне почуття або теоретична ідея. Цінності відбивають у людині різнозначні об’єкти, без урахування ціннісних пріоритетів неможливе розуміння специфіки і змісту свідомості.
Слід звернути увагу на те, що є два рівні суспільної свідомості: буденна і теоретична.
Буденна виникає на ґрунті щоденної практичної діяльності людини, вона узагальнює емпірично дане. В цьому її обмежений характер.
Слід визначити, що буденна свідомість не збігається з індивідуальною, оскільки за своїм призначенням вона "працює" на життєві потреби – забезпечує рецептами для розв'язання конкретних життєвих ситуацій.
Індивідуальна свідомість – рухома, яскрава, вона – творча лабораторія особистості.
Теоретичний рівень суспільної свідомості являє собою найдосконалішу форму узагальнення дійсності. Це найбільш розвішена форма організації знання – у вигляді теорії. Суспільна свідомість – складова духовної культури суспільства.
До духовної культури належать результати людської діяльності: наука, філософія, мистецтво, мораль, право і відповідні установи: Інститути, театри, школи, музеї.
Людина – творець культури, її споживач і продукт. Створюючи культуру, вона створює себе. Духовна культура несе на собі відбиток рис соціально-економічної формації та класів, нації, що її створюють.
Світогляд відбиває дійсність у її цілісності – як природничо-суспільний світ життя і діяльності людини – в її значущості для людини – крізь призму суспільних відносин, життєвих інтересів.
Чільне місце в структурі суспільної свідомості посідають її форми. За допомогою форм суспільної свідомості остання стає реальним компонентом суспільного буття. Основними формами суспільної свідомості є: політична і правова свідомість, мораль, мистецтво, релігія, філософія, наука. Кожну з цих форм вивчають окремі науки: юриспруденція, політологія, етика, естетика і т. ін.
10.12.2010
