Osvita.ua Высшее образование Рефераты Педагогика Дорошенко Дмитро Іванович
Ведущие компании и учебные заведения Предложения получения образования от ведущих учебных заведений Украины и зарубежья. Лучшие вузы, компании, образовательные курсы, школы, агентства. По вопросам размещения информации обращайтесь по телефону (044) 200-28-38.

Дорошенко Дмитро Іванович

Визначний український історик, громадсько-політичний і культурний діяч та педагог, Дмитро Дорошенко, походив із славетного козацького роду, що в XVII столітті дав Україні двох гетьманів Михайла та Петра Дорошенків

Народився Дмитро Іванович 8 квітня 1882 року в м. Вільно (Прибалтика), де його батько працював ветеринарним фельдшером. З 1892 по 1901 рік майбутній історик навчався у Вільненській класичній гімназії. Ще в гімназичні роки він надрукував у львівському «Літературно-науковому віснику» свою першу статтю «Звістки про український театр».

Провчившись півроку у Варшаві, Дмитро Дорошенко переводиться до Петербурзького університету, який давав значно вищий рівень наукової підготовки. Як згадував він пізніше вже у зрілому віці, «Петербург був повний історичних споминів. Он по тім боці Неви, насупроти Зимового царського палацу, Петропавлівська фортеця, де сконав гетьман Полуботок і де сиділи пізніше кирило-мефодіївські братчики: Шевченко, Костомарів, Куліш та інші. Он далі Академія Мистецтв, де вчився, жив і помер Т. Шевченко... Ця столиця, побудована на кістках українських козаків, була тісно пов'язана з долею українського національного руху...».

На початку ХХ століття в Петербурзі була численна колонія української молоді, в діяльності якої Дорошенко відразу почав брати активну участь. У 1903 році його обирають головою української громади і він підтримує постійний зв'язок з такими українськими діячами, як Д. Мордовець, С. Русова. Не зважаючи на активну громадську роботу, яка забирала майже весь вільний час, у цьому ж 1903 році виходить і перша наукова робота майбутнього вченого. Складений ним бібліографічний покажчик літератури для ознайомлення з Україною та покажчик рецензій на популярні видання для українського народу містив 25 розділів та 722 позиції. Тут автор уперше подав свою схему періодизації історії України: археологічний період; княжий; литовсько-польський Запоріжжя (козаччина); московський (Руїна, Гетьманщина); середина XVІІІ - 60-ті роки ХІХ століття; новітня доба. Для поглиблення своїх знань з україністики Дорошенко в 1904 році побував у Львові на університетських курсах, де слухав лекції з історії України М. Грушевського, з історії української літератури І. Франка, з української антропології Ф. Вовка.

У 1905 році, коли у зв'язку із заворушеннями вищі навчальні заклади Петербурга закрили на необмежений час, Дмитро Іванович переїхав до Полтави, де став співробітником газети «Полтавський час». Події 1906 року застають його в Києві. В умовах послаблення тиску цензури Дорошенко поринає в національно-політичне життя і стає співробітником таких часописів, як «Громадська думка», «Нова громада», «Рідний край», «Хлібороб», «Українське життя» та інших. У травні 1906 року з відкриттям Першої державної думи Дорошенко був запрошений до Петербурга на посаду секретаря журналу «Украинский вестник» - органу української парламентської громади. Після завершення роботи Думи він продовжив навчання в Київському університеті, де брав активну участь у студентському русі, працював у газеті «Рада». У київський період життя історик написав близько 120 статей, рецензій, оглядів життя і творчості українських письменників, наукових та культурних діячів (Т. Шевченка, П. Куліша, Б. Грінченка, М. Стороженка та інших).

У 1906 році Дмитро Дорошенко одружується з відомою українською актрисою Наталією Васильченко, ученицею М. Лисенка. У 1907 році, коли починає виходити науковий місячник «Україна», він стає його редактором. Одночасно Дорошенко був секретарем у Київській «Просвіті», очолюваній Б. Грінченком, та секретарем Українського Наукового Товариства, очолюваного М. Грушевським.

У 1909 році Дмитро Іванович закінчив історико-філологічний факультет з дипломом І ступеня й отримав учительську посаду в Катеринославській комерційній школі. Тут Дорошенко активно працює в «Просвіті», стає редактором місцевого двотижневого часопису «Дніпрові хвилі», його обирають секретарем Катеринославської вченої архівної комісії, де на той час працювали Д. Яворницький та А. Синявський. У цей період науковець опублікував десятки статей про визначних українських діячів (Б. Грінченка, М. Грушевського, Д. Яворницького, М. Лисенка), про українську мову, етнографічні регіони України, їх історію. Дорошенко двічі подорожував по Волині, відвідавши там майже всі історичні місця. Результатом цих подорожей стала праця «По рідному краю» (1913). Не пориває Дмитро Іванович зв'язків і з Києвом, часто приїздить туди, листується з М. Грушевським, постійно виконує його доручення.

У 1913 році Дорошенко переїхав до Києва, де працював викладачем історії у двох комерційних школах та бібліотекарем Київського художньо-промислового (згодом історичного) музею. Під час першої світової війни Дмитро Іванович був обраний заступником голови «Товариства допомоги населенню Півдня Росії», яке допомагало біженцям (у цьому товаристві працювала і Софія Русова).

Світова війна та лютнева революція 1917 року порушили творчі плани науковця. У цей час він повністю віддається суспільно-політичній діяльності, стає членом Товариства українських поступовців, що згодом перетворилось на Українську партію соціалістів-федералістів. У 1917 році Дмитро Іванович був призначений російським Тимчасовим урядом на посаду заступника Київського губернського комісара (віце-губернатора). Розпочалась копітка адміністративна робота. За безпосередньої участі Дорошенка сформувалась Центральна Рада, що об'єднала всі українські громадські організації, очолила національно-визвольний рух. Під час засідань Українського національного конгресу у квітні 1917 року Дмитро Іванович отримав від Тимчасового уряду призначення на посаду крайового комісара Галичини та Буковини.

Повернувшись восени 1917 року до Києва, Дорошенко дістав від Центральної Ради доручення укомплектувати штати Генерального Секретаріату - українського уряду, та через відсутність взаєморозуміння з М. Грушевським змушений був відмовитись.

Після розпуску Центральної Ради Дорошенко обіймав посаду міністра закордонних справ уряду П. Скоропадського. Однак це не сподобалось лідерам партії соціалістів-федералістів, і його виключили з партії. «Цей вчинок назавжди відвернув мене від есерів, - згадував пізніше щиро обурений Дмитро Іванович, - і я дав собі слово ніколи не належати ні до якого політичного угрупування».

За Директорії Дорошенко відходить від політики й повертається до культурно-наукової праці, ставши приват-доцентом Кам'янець-Подільського університету по кафедрі історії України та редактором часопису «Життя Поділля». За час перебування у краї він написав і видав книгу «Про минулі часи на Поділлю (Коротенька історія краю)»(1919). Після встановлення радянської влади переїжджає спочатку до Відня, а потім до Праги, де з 1921 року працює професором Українського університету та Карлового університету по кафедрі української історії. У листах до М. Стороженка Дорошенко скаржиться на складні умови життя: «Вже шість років в еміграції, а живу все по студентськи. Живу в селі за 30 верст від Праги і їзджу туди три-чотири рази в тиждень». Та головне, що заважало працювати, - це відсутність необхідної літератури та можливості працювати із джерелами.

Незважаючи на це, друга половина 20-х та 30-ті роки були особливо плідними у творчому житті історика. Його статті та розвідки були надруковані не тільки в україномовній періодиці емігрантських центрів, але й німецькою, французькою, італійською, польською, сербською, шведською та іншими мовами. Наприкінці 20-х років кілька статей Дорошенка вийшло навіть у виданнях Української Академії наук.

У 1926 році Дмитро Іванович став на чолі Українського наукового інституту в Берліні, а в 30-х роках викладав історію церкви у православному богословському відділі Варшавського університету. Під час німецької окупації Чехії він працює в Українському вільному університеті в Празі, а 1947 року Дмитро Іванович переїжджає до Канади, де стає Президентом Української вільної академії наук.

Значною і різноманітною є творча спадщина історика та педагога. І сьогодні викликають неабиякий інтерес історико-літературні нариси Дорошенка про П. Куліша, Т. Шевченка, М. Костомарова, В. Антоновича, М. Сумцова, М. Грушевського, М. Драгоманова та інших діячів української науки і культури. Помітною подією в українській історіографії був вихід друком його праці «Огляд української історіографії» (1923), яка була високо оцінена сучасниками (І. Крип'якевичем, О. Оглобліним), і не втратила пізнавальної цінності і наукового значення сьогодні, оскільки становить ґрунтовний аналіз розвитку історичних знань в Україні від ХІ століття до початку 20-х років ХХ століття.

Як історик Дмитро Іванович Дорошенко належав до державницької школи в українській історіографії. У переважній більшості своїх праць він приділяв головну увагу становленню та розвиткові української державності. Таким є його двотомний «Нарис історії України», виданий уперше у 1932-33 роках. У цій праці вперше була зроблена спроба розглянути всю історію України з точки зору державництва.

Дорошенко підсумував своє бачення соціально-економічного, політичного та культурного розвитку українського народу з найдавніших часів.

Дмитро Іванович Дорошенко вважав себе скоріше популяризатором, ніж академічним науковцем. Його «Курс історії України для вищих кляс середніх шкіл», уперше опублікований 1921 року, відразу ж привернув увагу широкої читацької аудиторії. Історію українського народу автор висвітлює з «IV ст. по Різдві Христовім, а може й раніше», відзначаючи, проте, що слов'яни були не першим народом, який проживав на українській землі.

«Курс історії України для вищих кляс середніх шкіл» Дмитра Івановича Дорошенка - це історія становлення та розвитку української державності, історія династій, історія діяльності тих чи інших історичних осіб. Автор є прихильником норманської теорії. Слов'яни, які не вміли «дати собі ради й оборонятися від ворогів», закликали до себе варягів. Варязького князя Олега «можна вважати за справжнього засновника української держави в Києві».

Дорошенко детально розглядає династичні суперечки, родинні зв'язки між членами правлячих династій, державний устрій у той чи інший період. Не обминає увагою автор і зовнішню політику того чи іншого державного утворення, хід і результати воєнних дій.

Так, частина третя («Українська держава до половини ХІІ ст.») має 9 параграфів і міститься на 16 сторінках. З них 12 сторінок займає розгляд суперечок між Володимировичами за Київ, між Ярославом та Мстиславом, розподіл земель Ярославичами, династичні зв'язки Ярослава із Західною Європою тощо. І лише дві сторінки займає огляд науки, культури, освіти. Мало цікавить автора розвиток торгівлі, ремесла, товарно-грошових відносин.

Через усю книгу червоною ниткою проходить ідея неминучості й закономірності створення незалежної української держави. Не вдалося зберегти Київську Русь, не стало через свавілля бояр могутнім і процвітаючим Галицько-Волинське князівство, до загибелі призвів Україну союз з Москвою (бо це була «ненатуральна спілка азіатської деспотії з вільною козацькою республікою») проте автор сповнений оптимізму: «Нещастя, які впали на український народ, освідомили його політично й національно, навчили цінити власну незалежну державу, об'єднали в помислах про свою державу всіх українців... Всім їм, наче провідна зірка, просвічує ідеал вільної й незалежної України. Вони вірять, що раніше чи пізніше їх багатий і чудовий край стане нарешті Батьківщиною для свого народу». Ця праця, написана талановитим літератором, умілим популяризатором, широко ерудованим істориком, і сьогодні зберігає свою цінність як навчальна книга.

Помер Дмитро Іванович Дорошенко в 1951 р. в Мюнхені.

Творчість історика та педагога, попри нечисленні публікації, що з'явились останнім часом, ще чекає своїх дослідників.

Автор: Л. Пироженко


27.09.2008

Ведущие компании и учебные заведения Предложения от ведущих учебных заведений Украины и зарубежья. Только лучшие вузы, компании, образовательные курсы, школы, агентства.

Чтобы получать первым
все новости от «Osvita.ua»
в Facebook — нажмите «Нравится»

Osvita.ua

Спасибо,
не показывайте мне это!