• Напечатать
• Спросить
• Отправить другу
• Поделиться
  • Facebook
  • Twitter
• Подписаться на новости

Відповідно до нових поглядів на процес розвитку суспільства рівність чоловіків і жінок визначається міжнародними організаціями ключовим елементом людського розвитку, оскільки жінки та чоловіки нероздільно пов'язані одне з одним та суспільством через родинні зв'язки, відносини, ролі та відповідальності. Гендерні ролі та відносини, створені суспільством, постійно змінюються. Це стає помітнішим від покоління до покоління. Змінилися політичні й економічні відносини — міняються гендерні ролі.

Проблема участі жінок у процесах розвитку надзвичайно зросла за останні роки. І це не дивно. Адже нині 54% населення України становлять жінки, рівень їхньої зайнятості в суспільному виробництві — 51 відсоток, майже 90 процентів жінок працездатного віку вчаться або працюють; наша держава посідає одне з провідних місць у Європі за рівнем освіти жінок. І незважаючи на це, доступ жінок до політичної та економічної влади є далеко не пропорційним до їхньої кількості, потреб і суспільного внеску.

Вагомий вплив на формування гендерних цінностей і закріплення їх у свідомості мовців мають засоби масової комунікації. Вивчення мовного матеріалу журналістських текстів дозволяє встановити, як представляють і характеризують гендерну ситуацію в українському суспільстві працівники ЗМІ. Питанню гендерної специфіки текстів у засобах масової комунікації присвячені роботи українських дослідників: А.М.Волобуєвої, І.Кіянка, С.Кушнір, Н.Ф.Остапенко, Н.М.Сидоренко, Т.І.Старченко, Р.І.Федосєєвої та російських науковців: Н.І.Ажгіхіної, О.А.Вороніної, О.М.Здравомислової, Г.С.Двіняніної, А.В.Кириліної та ін.

Варто наголосити на необхідності комплексного підходу до досліджуваної проблематики. Недостатньо розглянуто у сучасних наукових працях мовні аспекти формування гендерного дискурсу, зокрема, це стосується і мови засобів масової інформації.

Теоретичний аналіз гендерних проблем в управлінні та їх відображення в ЗМІ

Значення гендера в управлінні. Складові гендерної поведінки.

а) Стать та мотиваційна сфера.

В дослідженнях мотивації досягнення успіху і мотивації уникнення поразки було вияснено, що перша у жінок не впливає на подальші кроки, у той час як у чоловіків – навпаки.

Інші, більш ранні дослідження фокусувались на статевих відмінностях в мотиві "уникнення успіху" чи "боязнь успіху". М.Хорнер доводила, що "боязнь успіху" впливає на поведінку по досягненню цілей. Наступні дослідження довели, що "боязні успіху" у жінок не більше, ніж у чоловіків, і така реакція викликається "боязню невластивої статево-ролевої поведінки".

б) Гендерні відмінності в колективі.

В 1988 р. була створена анкета SOQ, за допомогою якого зарубіжні дослідники виділили три різні мотивації в колективі:

• Конкурентність – орієнтація на прикладання усіх зусиль для досягнення успіху;
• Орієнтація на успіх – бажання виграти та уникнення невдач;
• Орієнтація на ціль – бажання реалізувати особисті цілі.

Використовуючи цей питальник, вчені з’ясували наступні відмінності між чоловіками та жінками:

• У чоловіків у порівнянні з жінками вищий рівень орієнтації на успіх і бажання конкуренції, в той час як у жінок вищий рівень орієнтації на досягнення особистих цілей;
• Чоловіки проявляють більше активності і досвідченості в колективних видах діяльності.

Виходячи з цього, можна констатувати, що чоловіки більш переймаються соціальними порівняннями і орієнтовані на успіх, в той час як жінки більш зацікавлені в особистому самовдосконаленні. Частково конкурентна природа проявляється в різних цільових орієнтаціях чоловіків та жінок.

в) Стать та очікування.

Очікування – ефективний показник поведінки, спрямованої на досягнення цілей. Можна говорити про те, що чоловіки та жінки відрізняються за своїм очікуванням: дослідження показали, що жінки мають зазвичай більш низький рівень очікувань і менш ініціативні у досягненні успіху, ніж чоловіки.

г) Статеві відмінності та впевненість у собі.

До них можна віднести наступне:

• Чим більш маскулинним є завдання, тим більше впевненості у собі проявляють чоловіки у порівнянні з жінками:
• В цілому чоловіки більш впевнені в собі при виконанні моторних завдань хоча різниця складає приблизно Ѕ стандартних девіацій;
• Чоловіки демонструють трохи краще результати, ніж жінки, не дивлячись на те, що виконуються завдання в умовах конкуренції чи в індивідуальному порядку;
• Розходження показників рівнів впевненості чоловіків і жінок за останні роки збільшилось. Зокрема, існує тенденція до зниження рівня очікувань у жінок, якщо завдання сприймається як маскулинне, і прояву високої амбіційності при високому рівні соціального порівняння. Коли ж завдання нейтральне з гендерної точки зору і рівень соціального порівняння мінімальний, жінки не демонструють зниження впевненості у собі.

д) Переймання рольовим конфліктом.

Більшість вчених, що досліджували рольові конфлікти, вивчали прийнятність участі жінок у різних видах менеджменту та бізнесу. Було встановлено, що переймання рольовим конфліктом відображає небажання жінок позбутись традиційних уявлень. Таким чином, це – внутрішньо психологічна проблема самих жінок, а не наслідок соціальних стереотипів.

До цього можна додати відмінності у сприйнятті, виявленні в дослідженнях Т.Маррі і С.Сінгх, за їхніми даними чоловіки частіше оцінюють мову співрозмовника за темпом, паузами, і т. д. в той час як жінки за тембром, висотою голосу, його напруженістю. Соціолінгвіст Д.Танен в 1991р. Опублікувала результати дослідження, що свідчили про відмінності статей у використанні мови. Згідно з отриманими даними вони відрізняються, перш за все, за стилем ведення діалогу, що може стати причиною виникнення конфліктних ситуацій у спілкуванні і взаємодії чоловіків та жінок.

е) Чоловіки та жінки як персонал.

Визначені природою задачі кожної статі досить відчутні у їх можливостях та особливостях у виробничій та творчій діяльності. Узагальнюючи викладений матеріал у наукових публікаціях, тезисно можна сформулювати:

• Практично усі рекорди людського роду належать чоловікам і залишаться їхнім привілеєм.
• Геніальність, як досить суттєве відхилення від середнього чи норми, також є майже повною монополією чоловіків. Спрощено можна сказати: серед здорових жінок не знайти ідіотку чи генія, а ось серед чоловіків кожен двадцятий або п’ятнадцятий є досить обмеженим типом. Проте кожен п’ятидесятий або сотий – збувшийся чи не збувшийся геній (кількісні відношення не претендують на точність).
• При рівності усіх інших параметрів жінки мало відрізняються одна від одної у продуктивності праці. Приймаючи на роботу жінку роботодавець знає, що вона або успішно працює або зовсім ні. Рівень її можливих досягнень наперед відомий і досить мало відрізняється від показників будь-якої іншої жінки з подібним набором даних (освіта, вік, досвід і т. п.). Жінки – прекрасний і "неризиковий" персонал.
• Чоловіки-працівники у серйозній справі скоріш різні, ніж схожі. Якщо серед жінок відмінності у продуктивності та можливостях лише для окремих професій досягають 2 – 5, то для чоловіків є частіші набагато більші показники, а в творчості чи інтелектуальній діяльності вони можуть досягати колосальних значень. Тому досить ризиковано наймати чоловічий персонал без достатньо тривалого випробного терміну.
• Наука довела, що, не дивлячись на всім відому відмінність мас, кількість нервових клітин і можливості мозку чоловіка та жінки практично тотожні. Але з цього зовсім не випливає їхня повна рівність в інтелектуальній діяльності. Специфіка біологічних задач обох статей чітко проявляється у тому, що кожна із них трохи перевершує іншу в одних видах інтелектуальних задач, але поступається в інших.
• Системи освіти в деяких країнах світу давно виявили той факт, що жінки у середньому скоріше і краще чоловіків засвоюють та використовують першу (і навіть другу) іноземну мову. Але "не жіноча це справа" – ґрунтовно вивчати десятки і сотні іноземних мов, подібні рекорди під силу тільки чоловікам.
• Є одна доволі важка область інтелектуально людської діяльності, де чоловіки суттєво переважають жінок – технічні і технологічні винаходи. (Мені не вдалося знайти в книгах та довідниках жодного жіночого імені серед геніальних винахідників). Можливо, це є причиною своєрідного наслідку наявності у чоловіків комплексу особливості 1, 2, 4, 5 в поєднанні з вродженою нездатністю чоловіків переносити монотонну та повторювану діяльність.

На думку багатьох авторів, жінки користуються своїм унікальним умінням керувати не так, як чоловіки, і домагаються успіху не всупереч тому, що певні людські риси завжди вважалися "жіночими" і ніби не відповідали вимогам, що висуваються до керівника, а саме завдяки цим рисам.

У доповіді за 1995 рік, присвяченій становищу жінок, проблемам гендерного розвитку людського потенціалу і приуроченій до IV Всесвітньої конференції зі становища жінок, що відбулася в Пекіні, відзначається, що розвиток людського потенціалу – це процес розширення можливостей усіх людей, а не тільки окремих соціальних груп. Соціальні умови, у яких жінки позбавлені можливості реалізувати себе в економічному і політичному житті, - це хронічна вада розвитку усіх сучасних суспільств. Шлях до рівності жінок і чоловіків є не технократичною метою, а процесом політичного характеру.

Широко побутує думка, що кар’єра і сімейне щастя несумісні. Але жодних серйозних підстав вона не має, оскільки то є різні форми реалізації особистісного потенціалу людини, які вона цілком може поєднувати.

Такі дослідники, як Дж. Мак-Кі та А.Шерріффс дійшли висновку, що типово чоловічий образ – це набір рис, пов’язаний із соціально необмеженим стилем поведінки, компетенцією і раціональними здібностями, активністю й ефективністю. Типово жіночий образ, навпаки, включає соціальні та комунікативні уміння, теплоту й емоційну підтримку.

В цілому чоловікам приписується більше позитивних якостей, ніж жінкам. При цьому автори вважають, що надмірна акцентуація як типово маскулінних, так і типово фемінінних рис набуває вже негативного оціночного забарвлення: типово негативними якостями чоловіків визнаються брутальність, авторитаризм, надмірний раціоналізм тощо, а жінок – формалізм, пасивність, зайва емоційність і т. п.

Загальна закономірність полягає в тому, що чоловіки сприймаються як владні, незалежні, агресивні, домінуючі, активні, сміливі, неемоційні, грубі, прогресивні і мудрі. Про жінок, навпаки, говорять як про залежних, лагідних, слабких, боязких, емоційних, чуттєвих, ніжних, мрійливих і марновірних. Аналіз літератури дозволив виявити вплив соціально-психологічних аспектів гендера в різних галузях професійної діяльності.

Так, встановлено, що кращі посади дістаються чоловікам, а не жінкам, навіть якщо вони мають однакову кваліфікацію. Дискримінація жінок спостерігається тоді, коли встановлюється заробітна платня: за однакову роботу у жінок в США, наприклад, вона менша на 30-40%. У Великій Британії – на 49%, у Німеччині – на 38%, у Франції – на 28%. Дивно, але навіть у такій "жіночій" професійній сфері, як педагогіка, вчителі-жінки одержують в США 89% зарплати вчителів-чоловіків. Деякі дослідження показують, що жінки одержують нижчу стартову зарплату навіть, якщо ведуть наполегливі переговори з роботодавцем, а зі збільшенням стажу одержують менші надбавки до платні. 75% таких випадків залишаються непоясненими.

Рівноправне становище жінки в суспільстві суттєво змінює традиційне уявлення про такі риси, як мужність та жіночність. Жінці-керівнику зараз в більшій мірі властиві моделі поведінки, котрі раніше закріплювалися за чоловіками, наприклад: незалежність, здатність приймати самостійне рішення і залишати свою думку. Сучасний образ життя потребує поєднання різних стилів керівництва. Старі традиції поступаються новим, і вже в недалекому майбутньому на зміну чоловічому домінуванню прийде рівноправне лідерство[6.27].

У багатьох сучасних дослідженнях зазначається, що в політиці та структурах державної влади жінки повинні складати не менше 13-30% керівників. Інакше державне правління буде здійснюватися за чоловічими стандартами. При цьому відомо, що "чоловічий" стиль вирішення проблем часто зводиться до прямого протиборства і конфлікту, в той час як в основі "жіночого" лежить збереження стабільності і традицій. Такий підхід є особливо актуальним для конфліктогенного пострадянського простору[15.64].

В сучасних гендерних дослідженнях підкреслюється, що держави повинні приймати загальнонаціональні програми розвитку, покликані сприяти досягненню гендерного балансу, знищенню всіх видів асиметрії між статями, що перешкоджають встановленню істинної демократії. В зв’язку з цим ще раз підкреслимо, що сучасні політичні доктрини і практика розвитку державності вже не можуть розвиватись без врахування відносин між жінкою та чоловіком у кожному суспільстві. Таким чином, облік гендерної тематики не тільки розширює поле аналізу моральних проблем політики, але й розставляє нові акценти в проблематиці державної влади.

Мова і ЗМІ як фактори формування гендерної рівності або нерівності. Тісний зв’язок мови та суспільства залишається поза сумнівами: мова не лише відбиває події реального життя, а й здатна впливати на них, красномовними прикладами чого, зокрема, є такі мовленнєві акти як проголошення війни чи винесення смертного вироку. Те, як мова зображує жінок та чоловіків, має неабиякий вплив на їхню роль та ставлення до них у суспільстві. І важливу роль у цьому відіграють засоби масової інформації, здатні у найкоротший термін донести інформацію до різних верств населення у найвіддаленіших куточках країни.

Безперечно, жінки та чоловіки неоднаково зображені у різних мовах світу, так само як неоднаковим є їхнє становище у різних країнах. Проте чисельні дослідження на матеріалах різних мов виявили наявність спільних рис зображення статей, серед яких наступні:

• Зображення чоловіка як норми, а жінки як відхилення від неї, прикладом чого є використання слів чоловічого роду, коли мова іде про людину взагалі або про жінку.
• Внаслідок цього жінка робиться "невидимою" у мові. У тих випадках, коли вона стає "видимою", її видимість має асиметричний характер: жінку часто роблять "видимою" лише для того, щоб підкреслити її "відхилення" від норми, тобто, чоловіка.
• Лексичні та граматичні форми жіночого роду залежать та часто утворюються від форм чоловічого роду.
• Мовне зображення жінок та чоловіків має стереотипний характер: жінок переважно зображують як сексуальних, а чоловіків – як раціональних істот.

Причиною "невидимості" жінок є мовний андроцентризм, що у даному випадку виявляється у зображенні жінок за допомогою форм чоловічого роду, насамперед іменників та займенників. Саме тому жінки залишаються "невидимі" навіть тоді, коли є героїнями газетних та журнальних повідомлень.

Вже першого погляду на українські ЗМІ достатньо для того, щоб помітити неоднакове зображення у них чоловіків та жінок. Чоловіки з'являються у серйозних новинах та є головними героями значної частини газетних та журнальних повідомлень частіше за жінок. З одного боку, "невидимість" жінок на сторінках ЗМІ, що повідомляють про події політичного та економічного життя країни, має цілком природне пояснення, оскільки переважну більшість політичних та економічних діячів становлять чоловіки, і тому кількість повідомлень про жінок є лише пропорційною їхній кількості в органах влади та на керуючих посадах.

Більшість науковців пояснюють поняття "гендерних стереотипів", як один із видів соціальних стереотипів, стандартизованих, стійких, емоційно насичених та ціннісно визначених образів, що базуються на прийнятих у суспільстві уявленнях про "маскулинне" (чоловіче) та "фемінне" (жіноче). Вони формуються віками та закріплюються навіть на підсвідомому ментальному рівні нації.

Одним із головних вимірів щодо визначення ролі та місця жінки і чоловіка в сучасному соціумі є опозиція "публічне-приватне". У цьому плані призначення жінки і коло її інтересів тяжіють до суто приватної сфери (сім'я, домашні побутові обов'язки, діти), чоловіку ж належить п'єдестал публічної людини, для якого головним є робота, самореалізація та суспільне визнання.

Представники феміністського напряму гендерології В.Агєєва, Л.Леонтьєва, О.Фоменко говорять про нівелювання ролі жінки в історичному процесі та вимагають сьогодні перегляду історії, у якій "жіночі заслуги постають лише малозначущим доповненням до чоловічих звершень". Але А.Окара зауважує, що "позитивною особливістю України є наявність повновартісного жіночого начала, чого немає в багатьох інших близьких культурах".

Гендерні стереотипи, з огляду на їх суть і період функціонування в мові, можна поділити на традиційні, нові та актуалізовані.

Традиційні стереотипи мають давню історію вживання і транслюють вікові уявлення народу про характер і призначення чоловіка та жінки у соціумі. Вони формувалися протягом століть, закріплювалися у свідомості не одного покоління мовців і зараз продовжують впливати на світосприйняття сучасників. До них можна віднести номінативи: Берегиня, Годувальник, Адам, Єва, Сильна стать, Слабка стать, Протилежна стать та ін.

Нові з'явилися в мові відносно недавно, під впливом мінливих умов суспільного розвитку, і спираються на сьогоденні реалії життя та нову предметність. Представлені концептами: Барбі, Супермен, Секс-символ, Модель та ін. Зберігаючи частку семем традиційних стереотипів, вони формують нові, більш сучасні уявлення про "жіноче" та "чоловіче".

Актуалізованими називаємо традиційні стереотипні найменування, синхронізовані у сучасний дискурс з урахуванням нових семантичних характеристик. Це лексичні гендерні пари: Партнер-Партнерка, Самка-Самець, Принц-Принцеса та ін.

Через призму сформованих стереотипних кліше сприймається сьогодні образ Берегині, який в українській традиції характеризує призначення жінки у переважно приватній сфері, а також образ Годувальника стосовно чоловіка: "Величезна кількість причин, сформованих упродовж розвитку людства, на кшталт ментальності, релігії, національних уподобань тощо, ставлять жінку в суспільстві берегинею домашнього вогнища, а чоловіка – годувальником" (МУ. – 2004. – 10 лип.).

Деякі науковці – О.Кісь, Л.Ставицька – схильні вважати образ жінки-Берегині нав'язаним українському суспільству. Він, як зазначає О.Кісь, "з одного боку, репродукує консервативні гендерні стереотипи з характерним прикріпленням жінки виключно до приватної сфери (сім'ї, дому), з іншого – під гаслом "відродження традиції" насаджує штучну модель жіночої ідентифікації, що насправді має небагато спільного з українською минувшиною". Тобто, за словами дослідника, головним смисловим навантаженням цього образу є абсолютизація жіночих репродуктивних і побутових функцій, а не ствердження її "матріархальної" суспільної домінанти.

Образ Берегині у публіцистичному мовленні актуалізується в перші роки незалежності, коли із розряду архаїзмів він переходить до активного словника у своєму первинному семантичному значенні "святої і божественної жінки". Поступово зміст образного поняття "жінки-берегині" видозмінюється. Їй приписують домостроївський "інстинкт збереження потомства, захисту родини" (ДТ. – 2001. – 7–13 квiт.), що будується на трьох стереотипних "китах": кухня, діти, робота, які штучно применшують коло інтересів жінки: "Вона крутиться як білка в колесі, щоб усюди встигнути: діти, чоловік, робота" (ДТ. – 2002. – 14–20 верес.)

У сучасному соціумі стереотипне уявлення про українську жінку, як про "берегиню", богиню роду, що утверджувалося протягом перших років незалежності, частіше осмислюється у високій тональності, хоч інколи набуває декларативного характеру: ". нині необхідно реально оцінити статус жінки в українському суспільстві – без "святоблудства". На рівні декларацій вона – Берегиня, тобто, підноситься до сакрального. А реально. " (ДТ. – 2000. – 29 лип. –4 серп.)

Чоловік поряд з "берегинею та хранителькою домашнього вогнища", зазвичай, зображується "годувальником" (МУ. – 2004. – 7 жовт.), який "захищає свій світ у відкритому бою, на полі битви" (ДТ. – 2001. – 7–13 квіт.). Він перебирає на себе максимум абстрактних лицарських функцій, що "пов'язані з великим ступенем ризику – він годувальник, мисливець, захисник, воїн" (ДТ. – 2003. – 1–7 лют.).

Образ Годувальника ототожнюється також з поняттям "одружений чоловік" (вживається навіть у контекстах, де немає потреби підкреслювати функції чоловіка як здобувача). Наприклад, на позначення чоловіка, що зраджує своїй дружині: "Щодо жінки, то сексуальні розваги годувальника "на стороні" самі по собі їй нічим не загрожували" (ДТ. – 2003. – 8–14 лют.). Або, загалом, характеризує людину, яка поповнює сімейний бюджет (якщо дослівно, годує свою сім'ю): "Нині в нашій батьківщині найпоширенішими є традиційні гендерні ролі, відповідно до яких годувальником родини вважається чоловік" (ДТ. – 2003. – 22–28 листоп.).

У газетному дискурсі нерідко спостерігається зміна життєвих пріоритетів, трансформація гендерних ролей чоловіка та жінки. Журналісти звертають увагу на нове соціальне явище, процес "фемінізації" прекрасної половини людства, який розуміється як набуття незалежності від чоловіків: "Українська жінка була не тільки "Берегинею". А зараз їй дорікають, що вона "фемінізується", тобто стає незалежною від чоловічого мислення і гаманця (а часто ще й сама його, мужа свого, годує.) " (ДТ. – 2000. – 29 лип. –4 серп.). Стаючи матеріально незалежною, жінка потребує чоловіка, передусім, вже не як годувальника, а як друга і партнера, наприклад, "партнера емоційного й сексуального, а якщо хтось і висловлює бажання "служити чоловікові", то лише найдостойнішому з найдостойніших" (ДТ. – 2002. – 18–24 трав.).

Цікаво відзначити, що у деяких випадках автори повідомлень про жінок навмисно використовують форми жіночого роду для того, щоб поставити під сумнів їхні інтелектуальні та професійні здібності. Так, авторка статті про Оксану Забужко "Казки про дівчат та самоідентифікацію" (ПІК, №11, 22-28 бер, 2003 р.) називає письменницю "пані авторинею", "феміністкою Забужко", а її роботи не інакше як "оповідками".

У той час, як чоловік зображений у ЗМІ як суб’єкт дії, жінку нерідко згадують лише як її об’єкт, напр.: "Мерилін Монро пограбували" (ПІК, №15, 19-25 квітня 2003 р.), "Ув’язнений зґвалтував наглядачку" (ПІК №16-17, 26 квітня – 7 травня 2003 р.). У рубриці "Товар-гроші-товар" "Політики і культури" читач дізнається про те, що "в Італії та Португалії українку можна продати в бордель за $800-1000 доларів, у Туреччині – 2 тис. доларів, а в Німеччині за неї заплатять вже від 3 до 30 тис. доларів, в ОАЄ – близько 7 тис. доларів" (ПІК, № 11, 22-28 березня 2003 р.). Вражає цинізм авторів повідомлення, розміщеного у "серйозній" рубриці, яке внаслідок чого сприймається як поради щодо отримання максимального прибутку.

У той час, як про чоловіків згадують, коли ідеться про "серйозні" речі, коло інтересів жінок визначають приватною сферою. Наприклад, сторінка газети "Правда України" від 4 грудня 2003 року, що має назву "Між нами, жінками" розповідає про кризу 30-річного віку (якої, за словами авторки, не існує), про те, як визначити характер жінки за її взуттям, як доглядати за шкірою та робити педикюр. Тут також є рецепт курячого салату та тест "Для милых дам" (ПУ від 4.12. 03).

Несерйозне ставлення до інтелектуальних здібностей жінок також бачимо на телебаченні, що виявляється, зокрема, у формах звернення до жінки. В одній з програм "Страна советов", присвяченій догляду за домашніми тваринами, ведучий звертається до гості, яка має ветеринарну освіту, не інакше як "дєточка", і після того, як вона демонструє добрі знання своєї справи, ласкаво запитує: "И где Вас всему этому научили, деточка?" Навряд чи ведучий ставився б з таким скептицизмом до ветеринара-чоловіка. Цей приклад ще раз свідчить про те, що й досі у нашому суспільстві до жінок, що є професіоналками у певних сферах, ставляться з недовірою, іронією та скептицизмом.

Безперечно, зображення статей у ЗМІ потребує глибоких систематичних досліджень, проте наведені приклади свідчать про "невидимість" жінок внаслідок використання форм чоловічого роду, а також про випадки стереотипного їх зображення в українських ЗМІ. Попередні порівняльні дослідження зображення статей в українських Інтернет-виданнях підтвердили, що чоловіки частіше за жінок стають головними героями серйозних повідомлень, у яких переважно використовуються дієслова в активному стані та лексика, що має позитивне або нейтральне значення.

Жінки потрапляють до новин, як правило, лише тоді, коли стають жертвами нещасних випадків, насильства, а також зображуються у традиційних ролях (матері, жінки або сексуального об’єкту). У цих повідомленнях переважає пасивний стан дієслів, а також широко використовується лексика з негативною конотацією.

Вирішення проблеми неоднакового зображення статей у ЗМІ бачимо, зокрема, у впровадженні гендерної освіти у середніх та вищих навчальних закладах. Також сподіваюся, що найближчим часом в Україні будуть розроблені вказівки щодо уникнення гендерної дискримінації у мові - документу, що вже протягом останніх років є обов’язковим для державних органів, університетів, видавництв усіх розвинених країн світу.

Література

1. Гендерні аспекти державної служби: Монографія /М.Пірен, Н.Грицяк, Т.Василевська, О.Іваницька / За заг. ред. Б.Кравченка. – К.: Основи, 2002. – 335 с.

2. Грицяк Н. Проблеми трансформації державного механізму забезпечення рівних прав і можливостей жінок і чоловіків в Україні // Управління сучасним містом. – 2003. – № 1/1-3 (9). – С. 26–33.

3. Кулачек О.І. Розвиток гендерної політики в Україні: реалії та перспективи // Вісн. УАДУ. – 2001. – № 4. – С. 297–303.

4. Мельник Т. Гендерна політика в Україні. – К.: Логос, 1999. – 91 с.

5. Олійник А.С. Конституційне законодавство України: гендерна експертиза. – К.: Логос, 2001. – 77 с.

6. Левченко К.Б. Гендерна політика в Україні: визначення, формування, управління: монографія. – Харків: Вид-во Нац. ун-ту внутр. справ, 2003. – 344 с.

7. Альчук Анна. Между образом и знаком // Преображение. Русский феминистский журнал. М., 1996. - №4. - С. 166-168.

8. Барсукова С. Ю. Образ женщины-предпринимателя в средствах массовой информации // ЭКО. - 1998. - № 2.

9. Грабовська І. Жінка в українській політиці та її портрет у ЗМІ // Філософсько-антропологічні студії' 2001. Спецвипуск. - К.: Стилос, 2001. - С. 210-219.

10. Грошев А.В. Технологии гендера рекламных дискурсивных практик // Женщина в российском обществе. Российский научный журнал. - 2000. - № 1. - С. 31-45. (папка СумГЦ).

11. Грошев И.В. Гендерная невербальная коммуникация в рекламе // СОЦИС. - 1999. - № 4. - 71-77.

12. Грошев И.В. Образ пола в рекламе // Пасхи: Научн. психол. журн. - 1998. - №2. - С. 122-135.

13. Женская повестка дня в СМИ: материалы международного круглого стола на факультете журналистики МГУ. М.: " Эслан", 2000. - 88с.

14. Женщина и визуальные знаки. Сборник статей под ред. А.Альчук. - М.: Идея - Пресс, 2000. - 272 с. - Раздел "Символическая работа рекламного бизнеса". - С. 43-84.

15. Жінки та мас-медіа (Росія) // Жінка у світі політики. Женщина в мире политики. Women in politics. Бюлетень № 26. Травень 2000. - С. 26-29.

16. Залізнякова О. Жіноча преса // Енциклопедія українознавства. Т. 2. К., 1994. -С. 691-693.

03.02.2011