• Напечатать
• Спросить
• Отправить другу
• Поделиться
  • Facebook
  • Twitter
• Подписаться на новости

Світове господарство: визначення; склад; регулювання

Світове господарство:

• сукупність національних економік країн світу, що пов’язані між собою мобільними факторами виробництва;
• глобальна економічна система, що функціонує на принципах ринкової економіки та ґрунтується на міжнародному і наднаціональному господарському поділі праці, інтернаціоналізації та інтеграції виробництва і обігу.

Світовий ринок:

• сфера стійких товарно-грошових відносин, що базуються на міжнародному поділі праці та інших факторах виробництва.

Відмінність світового господарства від світового ринку полягає у тому, що воно виявляє себе не тільки і не стільки через міжнародний рух товарів, скільки через міжнародний рух факторів виробництва.

Світове господарство включає основні характеристики світового ринку й доповнює його новими суттєвими рисами, пов’язаними з міжнародною мобільністю факторів виробництва:

• розвиток міжнародного переміщення факторів виробництва у формах вивозу-ввозу капіталу, робочої сили і технології;
• зростання на цій основі міжнародних форм виробництва на підприємствах, що розміщуються у декількох країнах (транснаціональні корпорації);
• економічна політика держав, яка передбачає підтримку міжнародного руху товарів і факторів виробництва на двосторонній і багатосторонній основі;
• виникнення економіки відкритого типу в рамках багатьох держав і міждержавних об’єднань.

Регулюється світове господарство за допомогою заходів:

• національної економічної політики (надання державних гарантій інвестицій);
• міждержавної економічної політики (укладання угод про уникнення подвійного оподаткування).

У рамках світового господарства економіка окремих країн стає все більш відкритою і орієнтованою на міжнародне економічне співробітництво.

Історія формування світового господарства починається з міжнародного поділу праці.

Фактори виробництва: склад; класифікація

Фактори виробництва – ресурси, які необхідно витратити для виробництва товару:

• праця - фізична та розумова діяльність людини, спрямована на досягнення корисного результату;
• технологія - наукові методи досягнення практичних цілей, включаючи підприємницькі здібності;
• земля - все, що дала природа у розпорядження людині для її виробничої діяльності (земля, корисні копалини, вода, повітря, ліси та ін.);
• капітал - накопичений запас засобів у виробничій, грошовій і товарній формах, необхідних для створення матеріальних благ.

Кожний із факторів виробництва має ціну:

• ціною праці є заробітна плата,
• технології – ліцензійна або патентна плата,
• землі — земельна рента,
• капіталу — банківський відсоток.

Ціна фактора виробництва відображає баланс попиту і пропозиції на нього як в рамках окремої держави, так і у взаємовідношеннях держав одна з одною.

За походженням фактори виробництва поділяються:

• основні - ті, що дістались країні від природи або стали результатом довготривалого історичного розвитку (географічне положення, природні ресурси, клімат, некваліфікована робоча сила, борги);
• розвинуті - ті, які країна набула в результаті інтенсивних пошуків и капіталовкладень (сучасні технології, кваліфіковані кадри, сучасна інфраструктура).

За ступенем спеціалізації фактори виробництва поділяються:

• загальні – ті, які можна застосовувати в різних галузях для створення різної продукції;
• спеціальні – ті, які можна застосовувати для випуску тільки в одній галузі або для створення однієї або для дуже вузької групи продукції.

За мобільністю фактори виробництва поділяються:

• специфічні – ті, які характерні тільки для даної галузі і які не в змозі переміщуватися між галузями;
• мобільні – ті, які вільно переміщуються між галузями.

Міжнародний поділ праці: визначення; форми

Міжнародний поділ праці:

• процеси, що пов’язані з обміном діяльності та її продуктами між державами;
• найвища ступінь розвитку суспільного територіального поділу праці між країнами, що передбачає стійку концентрацію виробництва певної продукції в окремих країнах;
• спосіб організації спільного виробництва, за якого мікроекономічні суб’єкти різних країн спеціалізуються на виготовленні певних товарів та послуг і обмінюються ними.

Форми міжнародного поділу праці:

• міжнародна спеціалізація;
• міжнародне виробниче кооперування;
• міжнародне кооперування праці;
• міжнародний поділ факторів виробництва.

Міжнародна спеціалізація:

• форма поділу праці між країнами, в яких зростання концентрації однорідного виробництва відбувається на основі прогресуючої диференціації національних виробництв.

Міжнародне виробниче кооперування:

• включення країни в міжнародний поділ праці в рамках "вертикальної моделі міжнародного поділу праці", тобто за умови збереження автономності виробничого процесу в національних кордонах.

Міжнародне кооперування праці:

• стійкий обмін (базується на міжнародному поділі праці) між країнами продуктами, які виробляються ними з найбільшою економічною активністю.

Міжнародний поділ факторів виробництва:

• концентрація окремих факторів виробництва, що склалася історично і є передумовою до виробництва ними певних товарів, які економічно більш ефективні, ніж в інших країнах.

У другій половині ХХ століття вивіз капіталу за межі національних кордонів спричинив інтернаціоналізацію економіки, набравши форм:

• інтеграції національних господарств у регіональні комплекси з міждержавним регулюванням;
• транснаціоналізації або виходу виробничої та комерційної діяльності компаній за національні кордони.
• Міжнародний поділ праці базується:
• на предметній спеціалізації;
• спеціалізації на виробництві продуктів певного роду;
• спеціалізації на виробництві готових виробів;
• спеціалізації на виробництві деталей та вузлів;
• технологічній спеціалізації.

01.02.2011