Osvita.ua Высшее образование Рефераты Менеджмент Пропагандистські моделі комунікації: політична пропаганда. Реферат
Ведущие компании и учебные заведения Предложения получения образования от ведущих учебных заведений Украины и зарубежья. Лучшие вузы, компании, образовательные курсы, школы, агентства. По вопросам размещения информации обращайтесь по телефону (044) 200-28-38.

Пропагандистські моделі комунікації: політична пропаганда. Реферат

Поняття політичної пропаганди визначається як діяльність по поширенню ідей, спрямована на формування у суспільстві певних настроїв і вкорінення у свідомості громадян тих чи інших цінностей та уяв з метою максимального розширення кола прибічників

Не зважаючи на те, що є чимало вчених, які називають минуле сторіччя сторіччям пропаганди (Ф.Тейлор, Великобританія), потрібно розуміти, що пропагандистська комунікація використовувалася в політичних цілях з давніх-давен.

Скажімо, війська Чингізхана використовували лазутчиків для підриву морального духу противника. Ці "пропагандисти" поширювали чутки про надзвичайну жорстокість монголо-татарського війська, деморалізуючи своїх ворогів і готуючи психологічний ґрунт для успішного ведення військової кампанії.

Аналогічні підходи у психологічній та "гарячій" війнах демонстрував і Олександр Македонський під час своїх походів до Індії та Середньої Азії.

Це, так би мовити, "експортна" модель пропагандистської комунікації. Але непоодинокими були й внутрішньокомунікативні пропагандистські моделі.

Наприклад, культивація у стародавньому суспільстві пропагандистського висловлювання "з щитом, або на щиті" була спрямована на підтримку високого бойового духу воїнів.

І таких прикладів можна навести безліч. Чого тільки варта інформація про те, що 1633 р. Папа Римський Урбан ΥΠ заснував спеціалізовану політичну інституцію — конгрегацію пропаганди, яка була покликана по суті рекламувати католицьку церкву.

Так що відділи пропаганди і агітації у комуністів (Радянський Союз) та націонал-соціалістів (Німеччина) не є, власне кажучи, ексклюзивним винаходом тоталітарних політичних режимів XX ст. Буржуазні ідеологи розпочали цю роботу ще на початку XIX ст. Скажімо, Британське казначейство 1809 р. запровадило у своєму штаті посади прес-секретарів, а 1912 р. тамтешній уряд Ллойда Джорджа перед запровадженням пенсійної реформи організував групу лекторів, що була спрямована в маси для роз'яснення політики правлячих кіл британської імперії.

Все це так. Але вищезгаданий Ф.Тейлор — директор Інституту комунікативних досліджень Лідського університету з Великобританії — безумовно має рацію, іменуючи XX ст. сторіччям пропаганди.

Вивчаючи японську модель пропагандистської комунікації часів Другої світової війни, він звернув увагу на те, що всередині країни заборонялося прослуховування зарубіжних радіостанцій, у той час як сама Японія активно "працювала на експорт", віщаючи на двадцяти двох мовах. Таку саму політику проводило керівництво Німеччини і СРСР, а після початку бойових дій і всі учасники Другої світової війни.

Хоч би як там було, а ефективність пропаганди всередині тоталітарних країн була надзвичайно високою. В тій самій Японії на суспільну свідомість навіть не вплинули ядерні бомбардування Хіросіми і Нагасакі Те саме можна було побачити в СРСР та Німеччині.

Скажімо, Радянський Союз, втративши на початку війни майже всю європейську частину території і більше половини промислового потенціалу, за рахунок високої змобілізованості суспільних верств та суспільної свідомості зумів кардинально змінити ситуацію і виграти війну.

Німеччина також вела війну до останнього солдата і капітулювала лише після падіння Берліна та загибелі свого лідера.

До речі, А.Гітлер дуже непогано розбирався у питаннях пропаганди, відводячи їй найголовніші ролі: "Завдання пропаганди — вербувати прибічників; завдання організації — вербувати членів партії. Коли пропаганда завоювала для цих ідей майже весь народ, тоді відповідні висновки може зробити організація вже з невеликою жменькою людей".

Нам достеменно не відомо, чи ознайомлений був фюрер націонал-соціалістів з філософією партійного будівництва більшовиків, але ідеї В.Ульянова щодо шляхів приходу до урядування в Росії є майже тотожними: спочатку пропаганда (через партійну пресу та агітаторів), а потім захоплення влади за допомогою зброї.

Різниця лише в тому, що А.Гітлер прийшов до влади, вигравши парламентські вибори, а В.Ульянов — через майже безкровне збройне повстання. Але потім все відбувалося за одним сценарієм: масова пропаганда, залякування і фізичне знищення політичних опонентів.

Ось тут вже, очевидно, варто навести спільні характеристики тоталітарної свідомості, над створенням якої так потужно працювали пропагандистські машини Й.Сталіна, А.Гітлера, Б.Муссоліні, Мао-Цзедуна та інших лідерів тотальних країн.

На думку російських дослідників В.П.Пугачева та А.І.Соловйова, тоталітарні системи не виникають стихійно, оскільки ґрунтуються на певному ідеологічному образі. Саме ідеологія всього суспільного життя є найважливішою характеристикою тоталітарного суспільства. Тоталітарна ідеологія характеризується:

  • хіліалістичними ідеями (позиченими у релігій) щодо щасливого завершення історії (комунізм, тисячолітній рейх тощо);
  • телеологізмом, який полягає в закономірностях просування до певної мети, а також у приматі мети над засобами її досягнення ("мета виправдовує засоби");
  • революційністю, котра ґрунтується на базових соціальних міфах (про капіталізм і соціалізм, про керівну роль пролетаріату, про переваги арійської раси чи певної релігії тощо);
  • патерналізмом, що характеризується наявністю мудрих вождів і недостатньо мудрих мас;
  • ритуалізацією політичної пропаганди, повним контролем над ЗМК; заміною громадської думки офіційними політичними оцінками (звідси й популярний анекдот часів СРСР: "Я маю свою думку, але я з нею не згоден");
  • руйнуванням загальнолюдської моралі через запровадження політичної доцільності;
  • пригніченням індивідуальності, зрівнялівкою в думках, поведінці, одязі, підозрілістю, доносительством;
  • культивацією образа ворога — класового, національного, релігійного, зовнішнього тощо.

Повертаючись до проблем пропагандистської комунікації в сучасних умовах, варто навести думки фахівців, які плідно працюють в цій галузі.

Загальні проблеми історії та методології пропаганди ґрунтовно дослідив француз Ж.Еллюль.

А ось американець А.Едельстейн, наприклад, вважає, що нині настала ера нової пропаганди, позаяк розширилася аудиторія й ускладнилася структура повідомлень.

Е.Роджерс визначає пропаганду через поняття масового переконання (mass persuasion), акцентуючи на присутності в звичайному варіанті переконання потужного інтерактивного компонента, а Г.Джовіт і В.О'Донелл взагалі пропонують відокремити пропаганду і просто комунікацію. Мотивується такий підхід тим, що пропаганда не враховує інтереси споживача інформації, як це відбувається у процесі комунікації.

На думку Дж. Брауна, пропагандистська мод ель комунікації передбачає:

  • Активацію уваги і створення інтересу (до події, доктрини, особистості та ін. — В. Б.);
  • Емоційну стимуляцію ("ці "самостійні" українці крадуть газ з нашої труби");
  • Демонстрацію шляхів зняття напруги (потрібно побудувати газопровід Росія — Західна Європа в обхід України).

У сучасному світі за умови глобалізації діяльності засобів масової комунікації та розвитку нових інформаційних технологій, насамперед Інтернету, реалізація моделі пропагандистської комунікації в "чистому" вигляді малоймовірна.

Тому можна говорити про перевагу тієї чи іншої моделі в певному суспільстві в певний проміжок часу. Наприклад, під час війни НАТО в Югославії (1999) західні ЗМК подавали виключно антисербську інформацію, створюючи образ ворога. Насправді ж все виявилося зовсім не так, як показували провідні ЗМК США та Західної Європи..

Література

  1. Тимофеев Т. Виклики XXI століття — дебати про альтернативи // Політична думка. — 1999. — № 4.
  2. Удовик С.Л. Глобализация: семиотические подходы. — Μ., 2002.
  3. Урсул. Информация. Методологические аспекты. — М., 1971.
  4. Уткин А.И. Глобализация: процесс осмысления. — М., 2001.
  5. Фрейд 3., Буллит У. Томас Вудро Вильсон. — М, 1992.
  6. Фрейд 3. По ту сторону принципа удовольствия. — М., 1992.
  7. Харше Р. Глобализация и процесс изменения границ в международных отношениях // Восток — Запад. Региональные подсистемы и региональные проблемы международных отношений. — М., 2002.
  8. Хорни К. Невротическая личность нашего времени. Самоанализ. — М., 1993.
  9. Ціеак В. Трансформація преси в Україні та Польщі в контексті суспільних змін (1989-1999). — К, 2000.
  10. Шиллер Г. Манипуляторы сознанием. — М., 1980.
  11. Эко У. Отсутствующая структура Введение в семиологию. — СПб., 1998.
  12. Юнг К.Г. Психология безсознательного. — М., 1994.
  13. Юнг К.Г. Архетип и символ. — М., 1991.
  14. Юнг К.Г. Структура психики и процесс индивидуализации. — М., 1996.
  15. Якобсон Р. Лингвистика и поэтика // Структурализм: "за" и "против". — М., 1975.


27.01.2011

Ведущие компании и учебные заведения Предложения от ведущих учебных заведений Украины и зарубежья. Только лучшие вузы, компании, образовательные курсы, школы, агентства.

Чтобы получать первым
все новости от «Osvita.ua»
в Facebook — нажмите «Нравится»

Освіта.ua

Спасибо,
не показывайте мне это!