• Напечатать
• Спросить
• Отправить другу
• Поделиться
  • Facebook
  • Twitter
• Подписаться на новости

Вербальна комунікація

Комунікативна взаємодія людей відбувається переважно у вербальній (словесній) формі — в процесі мовного спілкування. Його особливість полягає в тому, що воно за формою і за змістом спрямоване на іншу людину, включене в комунікативний процес, є фактом комунікації. Вербальна комунікація може бути спрямована на окрему людину, певну групу (чи навіть не мати конкретного адресата), але в будь-якому разі вона має діалоговий характер і являє собою постійні комунікативні акти.

У процесі спілкування мовлення виконує також інформативну функцію. Виділяють інформацію інструментальну, що стосується безпосередньо засобів розв'язання певного завдання, та експресивну, що торкається оцінок, самооцінок, емоційних зв'язків між членами групи (тобто цей вид інформації має соціально-емоційний характер).

Інструментальна інформація більше пов'язана з регуляцією власне діяльності. З допомогою експресивної інформації активно регулюється взаємодія між членами групи. Між цими двома видами інформації важко провести чітке розмежування, може йтися скоріше про перевагу одного з цих видів, що визначається конкретними умовами діяльності та взаємодії.

Мовлення є засобом емоційного впливу, який стимулює або гальмує дію певного члена групи. Емоційно-позитивний вплив (заохочення) та емоційно-негативний вплив (покарання) регулюють спільні дії партнерів. Це сприяє кращому розумінню ситуативних цілей, що поліпшує ефективність групової діяльності. Без застосування комунікативних категорій "схвалення" та "несхвалення" неможлива ніяка координація спільної діяльності.

Акт вербальної комунікації — це діалог, що складається з промовляння та слухання. Вміння промовляти є давнім предметом дослідження. Існує спеціальна наука — риторика, викладається спеціальна дисципліна — ораторське мистецтво. Але в сучасній літературі з питань спілкування велика увага приділяється вмінню слухати. Результати досліджень показують, що достатніми навичками вміння слухати володіє небагато людей. І. Атватер вказує на те, що слухати дуже важко. Ми насамперед зайняті власним мовленням.

Крім того, якщо людина в процесі діалогу замовкла" то це ще не означає, що вона слухає. Слухання — активний процес, що вимагає уваги. Але уточнюючи, оцінюючи чи аналізуючи інформацію під час діалогу, людина більше уваги приділяє своїм справам, ніж тому, що їй говорять. Особливо це виявляється в ситуаціях конфліктного спілкування.

У діалозі нас частіше цікавить те, чи зрозумів нас інший, ніж те, чи зрозуміли ми його. Це деформує процес спілкування. Найкращий метод уникнути цього — нерефлексивне слухання. Сутність його полягає у невтручанні в мову співрозмовника (умовно-пасивне слухання).

Залежно від ситуації під час нерефлексивного слухання можуть виявлятися підтримка, схвалення, розуміння з допомогою мінімальних відповідей, що допомагають продовжити бесіду (репліки типу "так", "розумію", "це цікаво"). Такі нейтральні слова сприяють підтримці розмови, знімають напруження.

Нерефлексивне слухання доцільно застосовувати в таких ситуаціях:

• Коли співрозмовник висловлює своє ставлення до якоїсь події. Психотерапевти застосовують цей метод на початку бесіди. Доцільно використовувати його у співбесіді під час прийому на роботу, коли потрібно більше дізнатися про людину, та при проведенні переговорів.
• У напружених ситуаціях, коли співрозмовник прагне обговорити наболілі питання, коли він відчуває себе скривдженим або вирішує важливу проблему.
• Коди співрозмовникові важко викладати свої проблеми.
• Коли треба стримати емоції в бесіді з людиною, яка обіймає високу посаду.

Добір способів ділового спілкування

Для ефективного спілкування необхідно знати деякі прийоми, тому що багато з них діють на рівні підсвідомості.

Справа в тому, що деякі з них люди використовують ще в кам'яному віці. Наприклад розкриті долоні в стародавності означали - " у мене нема зброї". Зараз це означає дружелюбний і відкритий настрій співрозмовника.

Кілька прийомів для ефективного спілкування:

"Правило трьох двадцяти":

• 20 сек. вас оцінюють.
• 20 сек. як і що ви почали говорити.
• 20 див посмішки і чарівності.

6 правил Гліба Жиглова:

• Виявляти щиру цікавість до співрозмовника.
• Посміхатися.
• Запам'ятати ім'я людини і не забувати час від часу повторювати його в розмові.
• Уміти слухати.
• Вести розмову в колі інтересів вашого співрозмовника.
• Відноситись до нього з повагою.

Як збільшити корисність контакту:

• Бути спостережливим,
• Зробити комплімент,
• Говорити про проблеми співрозмовника.

Які результат ви одержите:

• Формальний контакт переростає в нормальне людське спілкування.
• Ви завоюєте співрозмовника.
• Ви повісите вашу самооцінку.

Правила ефективного спілкування по Блеку:

• Завжди наполягати на правді.
• Будувати повідомлення просто і зрозуміло.
• Не прикрашати, не набивати ціну.
• Пам'ятати, що 1/2 аудиторії жінки.
• Робити спілкування захоплюючим, не допускати нудьги і щоденності.
• Контролювати форму спілкування, не допускати екстравагантності.
• Не шкодувати часу на з'ясування загальної думки.
• Пам'ятати про необхідність безупинного спілкування і з'ясування загальної думки.
• Намагатися бути переконливим на кожнім етапі спілкування.

Ділова етика

Етикет – слово французького походження, що означає манеру поведінки. До нього відносяться правила чемності і ввічливості, прийняті в суспільстві.

Ділове спілкування – це процес взаємозв'язку і взаємодії, в якій відбувається обмін діяльністю, інформацією і досвідом, що припускає досягнення певного результату, рішення конкретної проблеми або реалізацію певної мети.

В цілому ділове спілкування відрізняється від буденного (неформального) тим, що в його процесі ставляться ціль і конкретні задачі, які вимагають свого рішення. В діловому спілкуванні ми не можемо припинити взаємодію з партнером (принаймні, без втрат для обох сторін). В звичайному дружньому спілкуванні частіше всього не ставляться конкретні задачі, не переслідується певна мета. Таке спілкування можна припинити (за бажанням учасників) у будь-який момент.

Ділове спілкування можна умовно розділити на пряме (безпосередній контакт) і непряме (коли між партнерами існує просторово-часова дистанція).

Пряме ділове спілкування володіє більшою результативністю, силою емоційної дії і навіювання, чим непряме, в ньому безпосередньо діють соціально-психологічні механізми.

Характеристика і зміст ділового спілкування

Розрізняють два види спілкування: вербальне і невербальне. Спілкування, здійснюване за допомогою слів, називається вербальним. При невербальному спілкуванні засобом передачі інформації є невербальні (несловесні) знаки (пози, жести, міміка, інтонація, погляди і т.д.).

Мова здатна точно і неупереджено фіксувати інтелектуальні міркування людини, служити засобом передачі однозначно трактованих повідомлень. Саме тому мова успішно використовується для закріплення і передачі різного роду наукових ідей, а також координації спільної діяльності, для осмислення душевних переживань людини, його взаємин з людьми.

Невербальні засоби спілкування частіше всього використовуються для встановлення емоційного контакту із співбесідником і підтримки його в процесі бесіди, для фіксації того, наскільки добре людина володіє собою, а також для отримання інформації про те, що люди насправді думають об інших.

Механізми дії в процесі спілкування

Зараження можна визначити як несвідому, мимовільну схильність людини певним психічним станам. Воно виявляється через передачу певного емоційного стану або психічного настрою.

Навіювання – це цілеспрямована не аргументована дія однієї людини на іншого. При навіюванні здійснюється процес передачі інформації, заснований на її некритичному сприйнятті.

Переконання. Дія побудована на тому, щоб за допомогою логічного обґрунтовування добитися згоди від людини, що приймає інформацію.

Наслідування. Його специфіка, на відміну від зараження і навіювання, полягає в тому, що тут здійснюється не просте ухвалення зовнішніх рис поведінки іншої людини, а відтворення ним рис і зображень демонстрованої поведінки.

Структуру ділового спілкування можна охарактеризувати шляхом виділення в ньому трьох взаємозв'язаних сторін: комунікативній, інтерактивній і перфективний.

Комунікативна сторона ділового спілкування. Спілкування - це комунікація, тобто обмін думками, переживаннями, настроями, бажаннями і т.д. Зміст конкретної комунікації може бути різним: обговорення новин, повідомлення про погоду або суперечка про політику, рішення ділових питань з партнерами і ін. Комунікація в спілкуванні завжди значуща для її учасників, оскільки обмін повідомленнями відбувається не без причини, а ради досягнення якихось цілей, задоволення якихось потреб і т.д.

Інтерактивна сторона ділового спілкування полягає в організації взаємодії між людьми, тобто в обміні не тільки знаннями і ідеями, але і діями. Дія – головний зміст спілкування. Описуючи його, ми часто використовуємо терміни дій. Наприклад "він наніс мені удар" або "він підстроївся під мене". Також дуже важливо уміти співвідносити дії і ситуацію. Адже одна і та ж ситуація може бути по-різному висвітлена" партнерами і відповідно їх дії в одній і тій же ситуації можуть бути різними.

Перфективна сторона ділового спілкування означає процес сприйняття одного партнерами по спілкуванню і встановлення на цьому ґрунті взаєморозуміння. Спілкуючись з людиною, ми як би читаємо" його, і це "збігле читання" дозволяє нам розуміти його поведінку. Дуже часто важливо не тільки саме по собі розуміння тієї або іншої поведінки, але і основ, витоків, рушійних сил і механізмів.

Роль професійної етики у діловому спілкуванні

Мораль – це система етичних цінностей, які признаються людиною. Мораль – найважливіший спосіб нормативної регуляції суспільних відносин, спілкування і поведінки людей в самих різних суспільному життю.

Норми моралі одержують свій ідейний вираз в загальних уявленнях, заповідях, принципах про те, як повинен себе звістки. Мораль завжди припускає наявність певного етичного ідеалу, зразка для наслідування. Проте в моралі належне далеко не завжди співпадає з сущим. Більше того, на всьому протязі розвитку моральної свідомості внутрішнім стрижнем і структури його зміни є "суперечливо-напружене співвідношення понять сущого і потрібного".

Існує ряд понять, пов'язаних з поняттям етика", більш приватного роду, як те: наукова етика", "релігійна етика", "професійна етика".

Професійна етика є багатозначним поняттям. По-перше, це певні кодекси поведінки людей при виконанні ними своєї професійної діяльності. По-друге, це теорія даних кодексів, способи їх обґрунтовування. Актуальній є проблема співвідношення професійної етики і загальнолюдської моралі. В цілому, дане співвідношення є різновидом діалектичного відношення частини і цілого. Не можна підміняти загальнолюдську мораль професійній. Існує тільки одна мораль, яка і є загальнолюдській, а всі інші специфічні етичні системи є лише її різновидом.

Тому коли виникають в свідомості суб'єктів суперечності між вимогами загальнолюдської моралі і вимогами професійної етики, то перевагу слід віддавати загальнолюдським етичним принципам.

Професійна етика багатообразна. Найбільш значущі професійні етики – це етика лікаря, етика юриста, етика бізнесу, етика ученого, педагогічна етика і ін.

Особливості службового етикету

В поняття службового (ділового) етикету входять норми і звичаї, регулюючі культуру поведінки людини в суспільстві.

Службовий (діловий) етикет, це є сукупність правил, пов'язаних з умінням тримати себе в суспільстві, зовнішньою охайністю, правильністю побудови бесіди і ведення листування, письменністю і ясністю викладу своїх думок, культурою поведінки за столом і в інших ситуаціях діловогоі світського спілкування.

Етичний сенс етикету виявляється, перш за все, в тому, що з його допомогою ми одержуємо, можливість виразити пошану до людини.

„Зміст етикету” - визнання значущості людини або вияв пошани до нього, виражений у формі ввічливості, чемності" (Стошкус А. Етикет в розвитку суспільства).

Залежно від призначення, соціальної приналежності його носіїв етикет може визначатися як придворний, дипломатичний, військовий, діловий і т.п.

Загальна тенденція, що характеризує сучасний етикет, - його демократизація, позбавлення від зайвої ускладненості і химерності, прагнення до природності і розумності.

Ця тенденція, проте, не відміняє всієї суворості і обов'язковості застосування етикету, наприклад, в такій сфері, як міжнародне спілкування, де відступ від загальноприйнятих норм може завдати збитку і країні, і її представникам.

Що стосується ділового (службового) етикету, то він ґрунтується на тих же етичних нормах, що і світський. Білоруський дослідник І. Браїм, відзначаючи взаємозв'язок ділового і світського етикетів, виділяє наступні загальні для них етичні норми: ввічливість, яка є виразом поважного відношення до людини. Проявляти ввічливість – значить, бажати добра людині. Суть ввічливості - доброзичливість; коректність або уміння тримати себе завжди в рамках пристойності, навіть в конфліктній ситуації.

Тактовність - відчуття міри, перевищивши яке, можна образити людину або не дати йому "зберегти особу" в скрутній ситуації; - скромність - стриманість в оцінці своїх чеснот, знань і положення в суспільстві; благородність - здатність скоювати безкорисливі вчинки, не допускати приниження ради матеріальної або іншої вигоди. Точність - відповідність слова справі, пунктуальність і відповідальність при виконанні узятих зобов'язань в діловому і світському спілкуванні. (Браїм І.Н. Етика ділового спілкування).

В міжнародній сфері діловий етикет в цілому слідує нормам і традиціям, найбільш повно виражено в дипломатичному протоколі і етикеті. Під дипломатичним протоколом розуміється сукупність загальноприйнятих норм, правил і традицій, дотримуваних офіційними особами в міжнародному спілкуванні. При цьому дипломатичний етикет, як важлива частина протоколу, регламентує правила поведінки офіційних осіб під час різних заходів, що включають переговори, зустрічі делегацій, візити, бесіди, взаємні уявлення, прийоми і т.д.

Дипломатичний протокол і діловий етикет носять наднаціональний характер і у зв'язку з цим отримали широке розповсюдження у сфері міжнародного ділового спілкування.

Основні принципи протоколу відповідають етичним нормам ділового і світського спілкування і включають:

• 1)взаємну ввічливість;
• 2)такт;
• 3)невимушеність (природність, розкутість, але не фамільярність;
• 4)розумність(раціональність);
• 5)обов'язковість.

Особистісний вплив

Вплив – це процес і результат зміни індивідом поведінки іншої людини (її установок, уявлень, думок, оцінок тощо) під час взаємодії з нею.

Які якості, вміння допомагають підвищити особистісний вплив? Це компетентність, ентузіазм, уміння володіти собою, користуватися різними способами й засобами спілкування. Це, безумовно, й ті моральні норми та правила, які засвоїла особистість: щирість тощо (тобто йдеться про моральність людини).

Відомо, що нерідко люди в ділових стосунках віддають перевагу моральним чеснотам над професійними якостями. Тому часто більший особистісний вплив на інших має той керівник (спеціаліст), для якого моральні норми поведінки є обов’язковими.

Якогось жорстокого набору якостей, чеснот немає. Передусім має значення, Якою є особистість взагалі, які має установки, самооцінку та як вона ставиться до моральних цінностей. Виокремлюють навіть харизматичний вплив як такий, що йде від особистості, яка є певним взірцем для інших.

Своєрідно виявляється, наприклад, у спілкуванні вплив однієї людини на інших через владу. З одного боку, влада – це можливість впливати на інших, з іншого – щоб впливати треба мати владу. Коли одна людина або група людей користуються владою для того щоб принизити інших, найчастіше кажуть: у них бракує культури спілкування, і передусім моральної складової.

Тим, хто прагне до високої культури спілкування, бажано знати, яка інформація підсилює вплив на інших людей, а яка, навпаки, зменшує його. Так, не бажано казати „я – маленька людина”, „ у мене не виходить”, „ у мене мало досвіду”, „ я не хочу забирати у вас час” і т. ін. Краще сказати: „ я – ще молодий спеціаліст”, „ мені слід детальніше розібратися в цьому”, „ я лише розпочав роботу”, „ мені хотілось б з Вами обговорити це питання” і т. ін.

Компетентне використання людиною різних видів психологічного впливу в діловому спілкуванні є важливою складовою її культури. Саме правильний добір засобів і механізмів впливу сприяє досягненню оптимального результату взаємодії, розвиткові особистості, формування в неї високих моральних якостей, реалізації її творчих здібностей та можливостей самовдосконалення.

Заходи щодо вдосконалення методів впливу при особистому спілкуванні

Нерідко можна спостерігати, як під час зустрічі між людьми не встановлюється контакт, внаслідок чого їх бесіда не має позитивного продовження, хоча на обговорення проблеми було витрачено багато часу. Чому це так? Тому, що між ними не відбулася взаємодія.

Якщо кожний учасник виступає як особистість, а не як об’єкт, взаємодія може відбутися на високому рівні моральної культури спілкування.

Особистість, спілкуючись, сподівається, що її вислухають, зрозуміють, відгукнуться на її почуття, дадуть відповіді на запитання. Для цього потрібні певні комунікативні, бажано гуманістичні, установки щодо інших людей. Без таких установок відповідної мотивації взаємодії у спілкуванні може і не відбутися.

Спільна діяльність суб’єкта з групою є тим важливим фактором, який нерідко визначає ефективність взаємодії, а отже, й культуру спілкування. Тому, бажаючи досягти позитивного результату у співробітництві з іншими, важливо продумати насамперед питання його організації.

Взагалі, спільна діяльність лідера і всієї групи – необхідна умова для встановлення взаєморозуміння, формування згуртованості групи та розвитку її членів.

Для того щоб спільна діяльність дала позитивні результати, лідер має враховувати особливості поведінки людей у групі та етичні проблеми, які при цьому виникають. Без цього навряд чи спілкування буде результативним і відповідатиме належному рівню культури. Спілкування підлеглого з керівником також визначається певними правилами: „до керівника треба ставитися з повагою, у міру демонструючи свою готовність до взаємодії та виконання доручень”, „ не слід поводитись з керівником занадто западливо”, „звертаючись до керівника, доцільно вживати ту форму, якою користуються більшість співробітників”.

Спілкування з колегами відповідно до встановлених правил регламентуються, наприклад, так: „бути доброзичливим, ввічливим, привітним”, „слухаючи уважно співрозмовника, доцільно показувати йому (позою або мімікою) позитивну реакцію на нього”, „не обговорювати на роботі свої домашні та особисті проблеми”, „ не розмовляти на роботі, щоб не заважати іншим” і т.ін.

21.01.2011