Менеджмент, сутність, трактування, особливості. Сутність і класифікація організацій. Етапи процесу стратегічного планування. Організаційні структури управління: сутність і класифікація. Почасова форма оплати праці. Сутність інформаційно-управлінської системи контролю
Основна функція менеджменту - організація режиму функціонування суб`єкту, що залежить від управлінського продукту. Чим краще управлінський продукт, тим краще функціонує і дає позитивні результати організація (фірма).
Менеджмент – як наука виник і розвивається в зв'язку з необхідністю пояснити, "чому" та в наслідок чого процвітають чи руйнуються організації. Науковці в області менеджменту шляхом випробувань та практики в області управління методом спроб та помилок відповідають на питання: " Чим виявляється успіх організації?".
Володіння основами сучасного менеджменту – важкий, багатоплановий процес, який оцінюється фахівцями з різних боків. Одні вважають, що менеджером потрібно народитися, другі, - що менеджмент це така ж наука, як наприклад фізика чи біологія, так чи інакше формування менеджера здійснюється через активне навчання і самовдосконалення. Як показує статистика, не багато з тих, хто має талант організатора вміє розвивати цей талант і користуватись їм за ради розвитку суспільства.
Менеджерське керування починалось з нижчих підрозділів функціональних відділів (цех, склад, магазин) і середньої ланки (керування самими функціональними відділами і їхньою координацією). Зниження витрат на одиницю продукції за рахунок збільшення швидкості й обсягу постачань, виробництва і збуту, а також їхній координованості давала конкурентну перевагу, досягнення якого було прямим обов`язком менеджерів (як адміністраторів, або лінійних керуючих, так і штабних спеціалістів), що займалися прикладними дослідженнями і розробками.
У зарубіжних країнах накопичений значний досвід управління в області промисловості, торгівлі, кооперації, сільського господарства і т. д., внаслідок безпосередньої участі людей в управлінській діяльності. Він збагачується за рахунок знань основ науки управління, світових досягнень в практичній організації економічних і соціальних процесів.
Менеджмент, сутність, трактування, особливості. У процесі ринкових перетворень в Україні в усіх сферах виробничо-господарської діяльності почали використовувати термін „менеджмент”. Широкої популярності набули професії менеджерів ділової адміністрації, з перевезень, реклами, продажу, маркетингу, зовнішньоекономічної діяльності тощо, У різноманітних закладах освіти України — університетах, академіях, інститутах, коледжах, технікумах — активно йде підготовка фахівців кваліфікації менеджера.
Варто чітко зрозуміти різницю між поняттями „менеджмент" та „управління", оскільки дуже часто їх ототожнюють, що призводить до плутанини. Управління є цілеспрямованою дією на об'єкт з метою змінити його стан або поведінку у зв'язку зі зміною обставин. Управляти можна технічними системами, комп’ютерними мережами, автомобілем, конвеєром, літаком, людьми тощо. Менеджмент є різновидом управління та означає управління людьми (працівниками, колективами працівників, групами, організацією та ін.).
Менеджмент – цілеспрямований вплив на колектив працівників або окремих виконавців з метою виконання поставлених завдань та досягнення визначених цілей.
Сьогодні у світі існує понад п’ятдесят визначення поняття „менеджмент”. В його основі лежить англійське дієслово „to manage" - керувати, яке походить від латинського „manus" — рука. Так, фундаментальний Оксфордський словник англійської мови, вперше виданий ще 1933 року, дає такі тлумачення:
З функціональних позицій менеджмент – це процес планування, організування, мотивування, контролювання, необхідних для формування та досягнення цілей організації (під організаціями розуміють підприємства, товариства, банки, асоціації тощо, їх відділи, бюро, сектори, цехи). За напрямком здійснення менеджмент можна поділити на три види: виробничий менеджмент, фінансовий менеджмент та маркетинг.
Український економіст Валерій Терещенко зазначає, що менеджеризм як американська теорія управління пересуває центр ваги правових питань у галузь соціології, суспільних відносин, людських стосунків, психофізіології праці, психотехніки, колективної психології. Менеджери розглядаються як розпорядники економічного життя суспільства. Олег Білоус та Євген Панченко вказують на те, що менеджмент забезпечує реалізацію мети підприємства — задоволення соціальних потреб через ринок, тобто виробництво товарів або надання послуг.
Широке розповсюдження у світі терміна „менеджмент" викликає необхідність застосовувати його і в Україні у розумінні управління людьми, колективами працівників, організаціями. Водночас у менеджменті буде використовуватись і термін „управління", але з обов'язковою орієнтацією на об'єкт (процес). Наприклад, управління кредитним відділом банку, управління виробництвом, управління зовнішньоекономічною діяльністю.
До основних категорій менеджменту слід віднести поняття організації, функцій управління, рівнів управління, методів менеджменту, стилів керівництва, комунікацій, управлінських рішень тощо.
В управлінській діяльності керуються такими законами менеджменту, як спеціалізації управління, інтеграції управління, оптимального поєднання централізації і децентралізації управління, пропорційною розвитку систем управління тощо.
Важливу роль також відіграють принципи менеджменту: цілеспрямованості, врахування потреб та інтересів, ієрархічності, взаємозалежності, динамічної рівноваги, економічності, активізації, системності, єдиновладдя тощо.
Центральною фігурою сучасного менеджменту є менеджер.
Менеджер — це управлінець ринкової орієнтації, який активно впроваджує ефективні умови господарювання, нововведення та досягнення науково-технічного прогресу, виважено враховує зміни в міжнародних відносинах, своєчасно впливає на кон’юнктуру і динаміку попиту та пропозиції, вміло перебудовує виробничо-господарську діяльність з урахуванням вимог ринку.
Сутність і класифікація організацій. У процесі виробничого – господарської діяльності працівники об’єднуються з метою виконання місії, цілий та завдань організації. Саме це забезпечує ефективне використання ділових якостей кожної людини.
Організація – група людей, діяльності якої свідомо, керовано або спонтанно координується для досягнення певної мети.
В українському законодавстві організації, які мають статус юридичної особи, називають підприємствами, товариствами, асоціаціями, об’єднаннями, тощо. На практиці використовують терміни „фірма”, „корпорація” та інші. Організації класифікуються за різними ознаками: способом та метою утворення, кількістю цілий, величиною, юридичним статусом, формам підприємництва, характером адаптації до змін.
Класифікація організацій. За способом і метою утворення організації поділяють на формальні і неформальні.
Формальні організації – групи працівників, діяльність яких свідомо планується, мотивується, контролюється та регулюється для досягнення певної мети. Такими організаціями є підприємства, відділи, підрозділи, служби, комітети, факультети, кафедри, тощо. (Формальні організації називатимемо просто „організаціями”).
Неформальні організації – це групи працівників, що виникають і функціонують спонтанно. Найчастіше вони входять до складу формальної організації, створюються на основі спільних інтересів. Неформальними організаціями є групи любителів певних видів спорту, туризму, мистецтва, економічних підходів тощо.
За кількістю цілей виділяють прості організації (мають одну ціль) і складні організації (ставлять перед собою комплекс взаємопов’язаних цілей), яких в економіці переважно більшість.
За величиною виокремлюють великі, середні та дрібні організації. У великих організаціях працюють тисячі працівників, у середніх – сотні, а в дрібних – десятки.
Офіційно зареєстровані організації отримують статус юридичної особи (офіційне визнання, атрибути державної реєстрації, рахунок в банку, форма підприємництва тощо). Усі інші організації є неюридичними особами.
За формами підприємництва організації поділяють на підприємства, господарські товариства, банки, страхові компанії, інвестиційні фонди тощо.
За характером адаптації до змін виділяють механістичні організації (характеризуються консерватизмом, негнучкою організаційною структурою, управління автократизмом у контролі та комунікаційних, фетишизацією стандартизації тощо) і органістичні (характеризуються динамічністю, гнучкістю організаційних структур управління, розвинутим самоконтролем, демократизацією комунікацій тощо).
Етапи процесу стратегічного планування. Під плануванням слід розуміти вид управлінської діяльності (трудових процесів), який визначає перспективу і майбутній стан організації.
З допомогою планування створюється орієнтир майбутньої діяльності організації. Фахівці виділяють два види планування: стратегічне та оперативне (поточне). Останнє в американському менеджменті називають плануванням реалізації стратегії.
Стратегічне планування передбачає встановлення місії і цілей організації, аналіз середовища та стану організації, оцінку стратегічних альтернатив, вибір стратегії. Оперативне планування є одночасно логічним продовженням стратегічного планування і способом реалізації стратегії з метою забезпечення виконання місії організації.
1. Інформаційне забезпечення стратегічного планування полягає в підборі, класифікації та підготовці до використання інформації щодо розроблення стратегії, яка надасть достатньо повну і об'єктивну характеристику факторів зовнішнього і внутрішнього середовища, можливих стратегій, методичного забезпеченні.
2. Установлення місії та цілей організації. Місія — це чітко виражена причина існування організації (основний вид діяльності, якою буде займатись організація).
3. Вибір методів аналізу факторів зовнішнього та внутрішнього середовища. На цьому етапі доцільного використовують такі методи дослідження, як порівняння, експертних оцінок, системного аналізу, статистичного та соціологічного дослідження, сукупної думки збутовиків тощо.
4. Оцінка проводиться за допомогою дослідження факторів аналіз факторів зовнішнього середовища.
5. Оцінка і аналіз факторів внутрішнього середовища проводиться в напрямку вивчення стану внутрішніх змінних організації (працівники, цілі, технологія, завдання, структура, ресурси).
6. Виконання розрахунків, обґрунтувань, проектних розробок полягає в установленні найважливіших показників (економічних, соціальних, технологічних тощо), які найповніше характеризують очікувані стратегії, та виявленні тенденції їх зміни, підборі необхідних проектних заходів, що забезпечать формування стратегій.
7. Формування варіантів стратегій (стратегічних альтернатив) ґрунтується на розробці можливих для організації варіантів стратегічних планів або деяких складових одного стратегічного плану.
8. Вибір оптимальної стратегії. Найважливіший етап стратегічного планування полягає у виборі оптимальної стратегії, який доцільно здійснювати шляхом формування управлінського рішення на основі оцінки таких факторів: очікувана ефективність, рівень ризику, ринкова ситуація, вплив минулих стратегій, вплив власників, залежність від фактора часу, вплив_внутрішнього і зовнішнього середовища тощо.
9. Оцінка стратегії. Полягає у встановленні її відповідності місії, та цілям організації, а також у правильності підбору методів аналізу факторів зовнішнього і внутрішнього середовища.
Стратегічне планування визначає, що і коли хоче досягнути організація. Але для використання її цілей важливо знати, як реалізувати стратегію, тобто існує необхідність в оперативному (поточному) плануванні, яке здійснюється шляхом реалізації послідовних етапів:
Економічний напрямок базується на застосуванні системи показників та формуванні бюджету. З метою конкретизації напрямку реалізації стратегії доцільно формувати систему показників, яка буде відображати основні параметри тактики і стратегій. Показники слід встановлювати для кожного рівня управління
Організаційні структури управління: сутність і класифікація. Наявність в організації найсучасніших техніки і технології, висококваліфікованого персоналу, вільних обігових коштів є необхідними, але не достатніми умовами забезпечення стійких конкурентноспроможних позицій на ринку. Без належного організування діяльності в організації виникатимуть проблеми неефективно використання ресурсного потенціалу та наявних можливостей.
Сутність та особливості функції організування.
Наступним кроком після визначення перспективних і майбутніх параметрів діяльності організації є її побудова, яка закріплює повноваження, завдання та обов’язки працівників у різних підрозділах і на різних рівнях управління.
Організування – вид управлінської діяльності, який відображає процес формування структури управління організацією.
Сутність цієї функції менеджменту утворюють такі структурно – функціональні аспекти:
Повноваження, відповідність і делегування. Організування ґрунтується на трьох категоріях: повноважені, відповідальності й делегуванні.
Повноваження – обмежене право використовувати матеріальні, фінансові, трудові та інші ресурси підприємства і спрямовувати зусилля підлеглих працівників на виконання встановлених завдань.
Повноваження делегують відповідній посаді, а не особі, тобто при змінні роботи змінюються і повноваження працівника.
Відповідальність – покладений на посадову особу обов’язок виконувати поставленні завдання і забезпечувати їх позитивне виконання.
Відповідність має подвійну властивість. З одного боку, посадова особа, приймаючи повноваження, одночасно бере на себе в повному обсязі й відповідальності. З іншого, за керівником, який делегує повноваження, цілком зберігається відповідальність. Такий подвійний характер відповідальності забезпечує якісну реалізацію повноважень.
Делегування повноважень є основним процесом, завдяки якому керівництво встановлює формальні відносини працівників в організації.
Делегування – передавання завдань і повноважень особі, яка бере на себе відповідальність за їх виконання.
Загалом делегування є способом домогтися виконання робити іншими людьми. Водночас воно є актом, який перетворює людину на керівника.
Концепції делегування повноважень. Американський менеджмент виокремлює дві концепції процесу передавання повноважень: класична концепція, і концепція обмежених повноважень.
За характером делегування розрізняють лінійні і функціональні повноваження. Лінійні повноваження передають безпосередньо від вищої посадової особи до підлеглого і далі до інших підлеглих. Функціональні (штабні) повноваження делегуються менеджером вищого рівня управління, який керує певною функцією менеджменту, менеджеру нижчого рівня управління, який керує аналогічною функцією.
Почасова форма оплати праці. Почасова форма – оплати праці ставить в залежність величину заробітної плати від кількості відпрацьованого часу. Вона більшою мірою спрямована на стимулювання якісної роботи, але практично не зацікавлює працівників у збільшенні обсягів виробництва. Використовується в тих випадках, коли важко за роботу установити норми часу чи виробітку, а також коли немає необхідності або можливості нарощувати обсяги виробництва. Використовується в тих випадках, коли важко за роботу установити норми часу чи виробітку, а також коли немає необхідності або можливості нарощувати обсяги виробництва. Можна назвати такі системи почасової форми оплати праці:
1. Проста почасова. Почасовий заробіток повністю залежить від кількості відпрацьованого часу. Проста почасова заробітна плата розраховується за формулою:
2. Почасова – преміальна. До по часового заробітку додають премію за виконання певних показників. Розраховують за формулою:
3. Бригадна (колективна) почасова. Колективний фонд оплати праці заробляється членами бригади спільно, залежно від кількості відпрацьованого часу, певних показників преміювання, а потім з допомогою конкретного методу розподіляється між працівниками. Бригадний почасовий фонд оплати праці розраховується за формулою:
При розподілі бригадного (при відрядній та почасовій формі оплати праці) та акордного (при відрядній формі оплати праці) фондів оплати праці використовують такі методи:
Сутність інформаційно – управлінської системи контролю. Для забезпечення ефективної діяльності працівників недостатньо лише визначити завдання, організувати робоче місце, забезпечити оплату праці тощо. Всі ці процеси не результативні, якщо не реалізовується такий управлінський процес, як контролювання, який дає змогу виявити існуючі в організації проблеми та причини їх виникнення.
Після планування, організування і мотивування діяльності в організації виникає потреба в забезпеченні постійних спостережень за доходом виробничо – господарських процесів та у виявленні проблем, які перешкоджають її успішному здійсненню.
Контролювання – вид управлінської діяльності щодо оцінки рівня виконання завдань і досягнення цілей, виявлення відхилень, збоїв, недоліків та причин їх виникнення з метою уникнення нагромадження й повторення помилок, мінімізації втрат, подолання складних організаційних проблем тощо.
Контролювання є важливим чинником забезпечення стабільності, передбаченого рівня розвитку економічного суб’єкта, уникнення криз. Важливими елементами контролювання є спостереження за станом суб’єктів економіки, цілеспрямований збір та аналіз інформації про них з метою прийняття оптимальних рішень.
Контролювання як вид управлінської діяльності (процес) реалізується на засадах виконання контрольних операцій (контролю).
Контроль – елемент і чинник управління економічними суб’єктами, процесами, який полягає у нагляді за ними з метою перевірки відповідності їх стану законодавчим нормам, визначеним стратегіям, цілям, програмам розвитку тощо.
Об’єктивна зумовленість і необхідність реалізації контролювання як функції менеджменту зумовлені такими чинниками:
Висновок. Поняття бізнесу зародилося разом з поняттям товарно-грошових відносин, тобто на громадському етапі розвитку людства. Коли основною формою "торгівлі" між общинами був натуральний обмін, з'явилися міняйла-кочовики, що кочували з однієї общини в іншу і різні товари, що вимінювали з вигодою для себе. Це і можна вважати одним з перших виявів духу підприємництва.
Саме на цьому етапі і почав розвиватися менеджмент в тому вигляді, в якому ми звикли сприймати це слово. Не можна сказати, що він з'явився раптово саме з розвитком капіталізму, він існував і раніше. У часи рабоволодіння були керівники на плантаціях, які стежили за правильністю виконання робіт, але це правильніше було б назвати наглядом, чим управлінням. У часи феодалізму і процвітання натурального господарства, також існували керівники, помічники господаря, це, співуче, можна вважати одним з перших виявів саме управління, а не тільки нагляду над працюючими, оскільки у керівника була можливість маневру: він міг замінити вигляд робіт у вигляді заохочення або покарання селян, міг знизити податок (правда, лише за рахунок підвищення податку для інших).
Менеджмент англ. management - управління, завідування, організація) це управління виробництвом або комерцією; сукупність принципів, методів, коштів і форм управління, що розробляються і що застосовуються з метою підвищення ефективності виробництва і збільшення прибутку.
Поняття "менеджмент" міцно увійшло в наше повсякденне життя і стало звичним для ділового українського життя. Однак необхідно враховувати, що мова йде про нову філософію, де діють інші системи цінностей і пріоритетів.
У зв'язку з цим потрібно детальне зупинитися на значенні терміну "менеджмент". Українське слово "управління" і англійське слово "менеджмент" вважаються синонімами, однак насправді їх істинний зміст вельми розрізнюється. Вживаючи термін "менеджмент", і слідуємо сталій в міжнародній практиці традиції, згідно з якою під ним мається на увазі цілком певне коло явищ і процесів.
Список використаної літератури
1. Андрушків Б.М., Кузьмин О.Е. «Основи менеджменту».- Львів: «світ», 1995.
2. Бавыкин В. «Новый менеджмент».-М.: Экономика, 1997.
3. Гольдштейн Г.Я. Основы менеджмета. Таганрог: ТРТУ, 1995.
4. Ладанов И. Д. Практический менеджмент. -М. 1995.
5. Румянцева К.Р. Менеджмент в організації. - Л.: «Перспектива», 1997
Дата публикации: 03.01.2011