Osvita.ua Высшее образование Рефераты Логика Знаковий процес: виміри і рівні. Реферат
Ведущие компании и учебные заведения Предложения получения образования от ведущих учебных заведений Украины и зарубежья. Лучшие вузы, компании, образовательные курсы, школы, агентства. По вопросам размещения информации обращайтесь по телефону (044) 200-28-38.

Знаковий процес: виміри і рівні. Реферат

У рефераті наведено виміри та рівні знакового процесу у логіці

Відповідно до трьох зафіксованих компонентів знакового процесу (знак, значення, інтерпретатор) можна виділити низку відношень:

  • відношення між знаком та іншими знаками, які з ним пов'язані;
  • відношення між знаком і його значенням;
  • відношення між знаком і його інтерпретатором.

Ці три види відношень між компонентам знакового процесу фіксують відповідно три його виміри:

  • синтаксичний;
  • семантичний;
  • прагматичний.

Синтаксичний вимір - це вимір, який фіксує відношення між знаками в структурі знакового процесу.

Семантичний вимір - це вимір, який фіксує відношення між знаком та його значенням в структурі знакового процесу.

Прагматичний вимір - це вимір, який фіксує відношення між знаком та його інтерпретатором в структурі знакового процесу.

Найчастіше в знаковому процесі присутні всі три виміри. Проте можливі й такі ситуації, у яких деякі виміри зникають. Так, знак може не мати зв'язків з іншими знаками (відсутність синтаксичного виміру); знак може мати зв'язки з іншими знаками, але при цьому не мати значення (відсутність семантичного виміру); і, нарешті, у знака може бути відсутнім інтерпретатор (відсутність прагматичного виміру).

Відповідно до трьох вимірів семіозису виділяють три основні розділи семіотики як науки:

  • синтактику. Синтаксис вивчає систему відношень між знаками всередині певної мови, виявляє різні зв'язки між словами і реченнями, що утворюють певну мовну систему;
  • семантику;
  • прагматику.

Прагматика вивчає відношення знакових систем до тих, хто їх використовує, умови використання знакових систем, мовні знаки як засіб встановлення взаєморозуміння між людьми.

Семантика (гр. - той, що позначає) - це особлива теорія (складова частина семіотики), яка в наш час аналізує природну і штучну мову у двох напрямах - відношення мовних виразів (слів, імен) до предметів, які вони позначають, і зміст мовних виразів.

Відповідно, в семантиці розрізняють, теорію смислу і теорію реферації (позначення).

Основні семантичні категорії: висловлювання, ім'я, смисл, значення, реферація. Дамо їм загальну характеристику.

Висловлювання - це граматично правильно побудоване речення, яке має певний смисл.

Складовою частиною висловлювань є імена.

Ім’я - це слово або словосполучення, яке позначає будь-який предмет (об'єкт) або властивість предмета.

Імена бувають:

  • одиничні або власні (Сократ, Шевченко, Юстініан),
  • загальні (людина, юрист, право),
  • конкретні (книга, автомобіль, злочинець),
  • абстрактні (доброта, дієздатність, законність),
  • нульові (Кентавр, Зевс, Перун).

Слово "термін" (гр. - межа, кінець, границя) має два значення:

  • а) у широкому значенні "термін" - це слово чи словосполучення, які позначають реальний або абстрактний предмет. У цьому випадку слово "термін" збігається за смислом із "ім'ям", тобто "термін" означає те ж, що й "ім'я". У вузькому значенні "термін" - це слово або словосполучення, що введені в науку для позначення предметів, явищ, процесів, які вивчає наука, або для побудови наукової теорії відповідно з певними правилами введення наукових термінів. Наукові терміни специфічні за своїм смислом. Сукупність термінів, якими оперують вчені в галузі певної науки, називають науковою термінологією (математична термінологія, юридична термінологія).
  • б) у логіко-семантичному значенні "терміни" - це слова і словосполучення, які вводять до складу висловлювань і які поділяються на описові (дескриптивні) і логічні.

До дескриптивних термінів належать:

  • а) вирази, які називають або позначають емпіричний та абстрактний об'єкт. Вони мають назву "терм". Терм - це одиничні (власні) імена і загальні імена;
  • б) предикатний вираз (предикатор) - слово чи словосполучення, яке позначає властивості і якості предметів і відношення між предметами;
  • в) предметно-функціональні вирази, або предметні функтори-вирази, які позначають предметні функції і операції, до яких належать спеціальні математичні і логічні знаки, а також слова, як обсяг, вага, ріст, колір. До логічних термінів належать логічні зв'язки, логічні оператори, описові вирази, про які мова піде у відповідних розділах.

Слово "смисл" вживають у таких значеннях:

  • В повсякденній мові як синонім слова "значення".
  • Як зміст мовного виразу.
  • Як думка, що виражена в словах і словосполученнях.
  • Як мета (призначення) якоїсь події, вчинку (смисл життя, смисл навчання у вузі, тобто для чого людина живе, для чого вона вчиться у вузі).

Мовні вирази можуть мати прямий та переносний, широкий та вузький смисл, а залежно від контексту - філософський і релігійний, науковий і буденний, юридичний і політичний смисл.

Усі імена, в тому числі порожні, мають певний смисл, проте можуть не мати конкретного предметного значення.

Предметне значення імені (мовного виразу, мовних знаків) - це предмет (об’єкт), який позначається даним іменем. Для позначення окремих предметів або сукупності предметів, тобто класу, до яких застосовується мовний знак (ім'я), введено термін "денотат".

Денотат - предмет або клас предметів, який позначається особистим або загальним іменем у певній мовній (семантичній) системі, або, інакше, предметне значення імені (слова), або об'єкт позначення. Наприклад, слово "Київ" є особисте ім'я, яке позначає столицю України, а саме місто Київ є денотат, тобто реально існуючий предмет, який позначають особистим іменем "Київ".

Німецький логік і математик Г. Фреге (1848-1925) розробив концепцію смислу і значення, згідно з якою предмет, який носить дане ім'я, - це предметне значення даного імені, а зміст імені - це його смисл, тобто за Фреге, смисл - це спосіб, яким мовний знак (ім'я) позначає предмет.

Предметне значення мовного виразу може бути істинним або хибним, а смисл мовного виразу, тобто його зміст, може бути зрозумілим або незрозумілим тією чи іншою людиною. Зрозуміти смисл мовного виразу означає його засвоєння. У процесі засвоєння мовних виразів потрібно спочатку правильно зрозуміти смисл мовних виразів (що саме виражає те або інше ім'я, термін, в певному контексті, яку інформацію вони містять у собі), а потім адекватно встановлювати їх предметне значення, тобто співвідносити з реально існуючими або з абстрактним об'єктами.

У сучасній логіко-лінгвістичній літературі співвідношення між іменем і його смислом та предметним значенням зображають за допомогою наглядної моделі (схеми), яка дістала назву "семантичного трикутника".

Слово "референція" (лат. - називати, позначати) означає те ж саме що денотат, тобто стосується процесу встановлення відношення між предметом і його іменем.

Для референції (вказівки, назви, позначення) окремого предмета з метою виділення його з певного класу використовують такі способи:

  • а) називають особисте (власне) ім'я предмета;
  • б) дають теоретичний опис предмета, як носія певних специфічних властивостей та ознак, без вказівки особистого імені.

Такий спосіб називають дескрипцією (лат, - опис). Автором теорії дескрипції є філософ, логік, математик Б. Рассел (1872-1970). Наведемо приклади дескрипцій, які вказують на предмет: "автор Кобзаря", "засновник науки логіки", "римський юрист", "Кримінальний кодекс України". Усі дескрипції поділяються на визначені, тобто такі, що вказують на конкретний предмет ("перший президент України", "автор першої кодифікації права"), і невизначені, які вказують на будь-який елемент з певного класу ("якась книга", "український юрист", "працівник органів внутрішніх справ").

Для дескрипції предметів використовується висловлювання з операторами (знаками) дескрипції: "існує "х"... ", "такий "х".., що... "; "той "х", якому притаманна властивість Р" та ін. Символічне позначення оператора (знака) дескрипції - "ІхР/х/", де "І" - позначає дескрипцію, "х" - предметна змінна (предмет думки), "Р" - властивість (предикат), яка приписується предмету думки.

У логічній семіотиці відповідно виділяють:

  • логічний синтаксис;
  • логічну семантику;
  • логічну прагматику.

Логічний синтаксис - це розділ логічної семіотики, який вивчає відношення між мовними знаками в структурі логічної теорії.

Логічна семантика - це розділ логічної семіотики, який вивчає відношення між мовними знаками та їх значеннями в структурі логічної теорії.

Логічна прагматика - це розділ логічної семіотики, який вивчає відношення між мовними знаками та носіями мови в структурі логічної теорії.

Зверніть увагу на те, що треба розрізняти поняття: "семантичне значення знака" і "прагматичне значення знака".

Семантичне значення знака є сталим і незмінним у різних контекстах. На відміну від нього, прагматичне значення є відносним: воно залежить від знань, вірувань, бажань, намірів конкретної людини, а також від позамовного контексту (наприклад, від місця, часу, фізичних, культурних, історичних обставин промовляння якогось мовного вислову).

У кримінології навіть були сформульовані прагматичні парадокси, які пов'язані саме з прагматичним значенням того чи іншого вислову. Одним із таких парадоксів є парадокс суспільної небезпечності діяння.

У соціологічному аспекті термін "суспільна небезпечність" означає таку властивість діяння, яка пов'язана з актуальним або потенційним руйнуванням життєво важливих соціальних структур. У цьому смислі термін "злочин" позначає будь-які дії, які чинять або можуть чинити суттєву шкоду інтересам суспільства та його членам.

У правовому аспекті термін "злочин" означає тільки те, що заборонено законом під страхом кримінального покарання. У такому контексті висловлювання "злочин є суспільно небезпечним діянням" перетворюється у висловлювання: "Діяння, яке заборонене кримінальним законодавством, є суспільно небезпечним* Таким чином, термін "суспільно небезпечне діяння" у правовому контексті змінює свій денотат та смисл і набуває явно вираженого юридичного характеру. Усе це свідчить про те, що терміни "злочин" і "суспільно небезпечне діяння" мають різні значення в соціологічному і правовому контекстах. Парадокс суспільної небезпечності діяння виникає саме у випадку, коли ці контексти змішуються.

Логічна семантика", логічний синтаксис", "логічна прагматика" є розділами металогіки, яка вивчає логічні числення і формалізовані логічні теорії.

Металогіка (метатеорія) здійснює рефлексивний аналіз логічних теорій (формальних систем знання), створюючи для цього спеціальну систему понять - "метасимвол", "метатермін", "метависловлювання", "метаформула" та ін.

Окрім вимірів знакового процесу, розрізняють також його рівні. На першому рівні семіозису інтерпретатор безпосередньо включений у знаковий процес. На другому рівні він абстрагується від своєї участі у знаковому процесі та робить спробу дослідити його структуру на іншому, вищому теоретичному рівні. Таких рівнів семіозису може бути нескінченна кількість. Кожен з них представляє різні рівні абстракції при розгляді одного й того ж знакового процесу.

Для розрізнення рівнів аналізу знакового процесу в логіці запроваджуються два поняття:

  • об'єктна мова;
  • метамова.

Об'єктна мова - це мова, за допомогою якої фіксується, описується окрема предметна (позамовна) дійсність.

Метамова - це мова, засобами якої описуються і досліджуються властивості та відношення об'єктної мови.

Отже, якщо об'єктна мова - це предмет аналізу, то метамова - засіб такого аналізу.

Змішування метамови й об'єктної мови може призвести до парадоксів і протиріч. Це зауваження стосується не стільки мов логіки, скільки природних мов, де відсутнє чітке розрізнення між цими двома рівнями.

Парадокс - це міркування, яке приводить до двох протилежних висновків. Існує такий варіант парадоксів, коли міркування, що здається правильним, приводить до висновку, який суперечить життєвому досвіду і загальновизнаним істинам.

У логіці королем парадоксів вважається парадокс "Брехун" Його відкриття пов'язують з ім'ям давньогрецького філософа (мегарської школи) Евбуліда (IV ст. до н. є).

Існують різні варіанти формулювання цього парадокса. Наведемо один із найпростіших. Уявимо ситуацію, коли якась людина виголошує лише одну фразу. Одразу ж виникає проблема: як оцінити цю фразу, тобто, яку відповідь давати на запитання: "Чи є висловлювання цієї людини "Я кажу неправду" істинним, чи воно є хибним?" Якщо це висловлювання ("Я кажу неправду") є хибним, тоді людина говорить правду і, відповідно, її висловлювання є істинним. Якщо ж це висловлювання ("Я кажу неправду") є істинним, а той, хто виголошує його, стверджує, що воно хибне, тоді його висловлювання є хибним.

Отже, виявляється, якщо людина (стверджуючи "Я кажу неправду") говорить неправду, то вона говорить правду, і навпаки, якщо вона говорить правду, то вона говорить неправду.

Один із засобів усунення цього парадокса був запропонований польським логіком і математиком Альфредом Тарським (1902-1984). Він вважав, що цей парадокс є характерним прикладом тих труднощів, які виникають при змішуванні двох мов: об'єктної мови та метамови. У природній мові між ними різниці не існує: і про позамовну дійсність, і про висловлювання, що описують цю дійсність, ми говоримо, використовуючи одну і ту ж природну мову.

Для людини, яка користується, наприклад, українською мовою, не існує великої різниці між такими двома висловлюваннями:

  • "Ця людина склала іспит з логіки";
  • "Вірно, що ця людина склала іспит з логіки".

Проте більш детальний аналіз цих висловлювань показує, що в першому випадку йдеться про факт складення іспиту людиною, а в другому - про висловлювання щодо людини і складання нею іспиту.

Якщо дослідити парадокс "Брехун" з точки зору чіткого розрізнення об'єктної мови і метамови, то виявиться, що твердження "Я кажу неправду" не може бути сформульованим за допомогою об'єктної мови (у нашому випадку це українська мова). У ньому стверджується хибність того, що сказано за допомогою української мови, а не факт дійсності. Тому його треба віднести до метамови і висловити мовою, що відрізняється від української.

Отже, якщо ми хочемо сказати, що означає зворот "висловлювання, яке є істинним (хибним) у деякій мові", то, крім висловів цієї мови, необхідно користуватися також висловами, які в ній відсутні.

Терміни "істинно" і "хибно" виражають не властивості речей, а властивості висловлювань щодо цих речей, і тому ці терміни є термінами не об'єктної мови, а метамови.


24.10.2011

Ведущие компании и учебные заведения Предложения от ведущих учебных заведений Украины и зарубежья. Только лучшие вузы, компании, образовательные курсы, школы, агентства.

Чтобы получать первым
все новости от «Osvita.ua»
в Facebook — нажмите «Нравится»

Освіта.ua

Спасибо,
не показывайте мне это!