Osvita.ua Высшее образование Рефераты Право Державна політика та правове регулювання проблеми зайнятості населення
Ведущие компании и учебные заведения Предложения получения образования от ведущих учебных заведений Украины и зарубежья. Лучшие вузы, компании, образовательные курсы, школы, агентства. По вопросам размещения информации обращайтесь по телефону (044) 200-28-38.

Державна політика та правове регулювання проблеми зайнятості населення

Зайнятість – це діяльність громадян, пов’язана із задоволенням особистих та суспільних потреб, і така, що приносить їм дохід у грошовій або іншій формі

Громадяни вільно обирають види діяльності, за умови, що вони не заборонені законодавством. Така діяльність може бути і не пов’язана із виконанням оплачуваної роботи. Вільно обираються такою професія та місце роботи відповідно до своїх здібностей.

Але нажаль, в наш час, багато з людей не можуть вільно вибрати собі професію через матеріальне становище і відповідно не можуть працювати там, де б їм хотілось. Як ми знаємо, з переходом країни до ринкових відносин стала реальністю загроза повній зайнятості. З’явились ознаки безробіття. При цьому її першими жертвами стали далеко не найгірші працівники. У своїй більшості це люди з вищою і середньою спеціальною освітою, переважно жінки, люди перед пенсійного віку.

Дуже болючим є те, що не маючи роботи, багато з людей змушені їхати за кордон працювати. Чому це так? Невже становище в нашій державі таке погане, що держава не може забезпечити рівні умови для всіх працівників? Чому дехто, маючи здібності, але через свій матеріальний стан, не може здобути ту професію, яку він хоче? Мене дуже хвилюють питання: чи стане наше життя кращим, чи буде повна зайнятість населених у нашій державі. Ця тема була і завжди буде актуальною в будь-якій державі.

Метою даної теми є висвітлення і дослідження проблем зайнятості і працевлаштування в нашій державі, а предметом дослідження є суспільні відносини, які виникають у зв’язку з реалізацією конституційного права громадян на працю.

Об’єкт – це ті форми і види зайнятості, які існують у нас в державі.

Здобувши освіту, перед кожним із нас постане питання працевлаштування. І тому ми від сьогодні прагнемо, щоб держава забезпечила нам всі необхідні умова для того, щоб кожен із нас був забезпечений роботою. А ми, в свою чергу, як громадяни своєї держави повинні підкорятись їй і головне мати бажання працювати.

Проблеми зайнятості на працевлаштування сьогодні в Україні є одними з найбільш актуальних. Кожного з нас цікавить питання: чи буде забезпечена кожна працездатна людна роботою? Виконувана працівником робота повинна відповідати індивідуальним якостям людини. У разі невідповідності роботи особистим нахилом працівника така невідповідність протягом якогось часу тамуватиметься зусиллями волі. Але перенапруженість організму обов’язково відіб’ється на настрої працівника, продуктивності його праці.

Трудова і особливо творча активність працівників залежить також від їх здібностей. Нахилів та можливостей. Формулу трудової активності можна висловити як поєднання трьох чинників: потрібно, можу і хочу. За відсутності хоча б одного з чинників активна трудова діяльність не відбудеться, навіть при застосуванні до працівника різних заходів заохочення, закликаючи його сумлінності, до виконання обов’язків.

Авторитарні методи використання і управління робочою силою, що базувалась на пануванні державної власності і зрівнялівці, порушили природну мотивацію і стимули до праці. Працівника зовсім не цікавили результати його праці, бо платити йому попередньо встановлений розмір грошової суми, яка результатів праці н відбивала. Зате усі були забезпечені роботою. Вважалося, що роботи вистачить на всіх. Більш того, промислові підприємства постійно відчували потребу в робочих кадрах. І така потреба вважалась не недоліком економіки, а навпаки, перевагою, що створювала передумови розвитку і розквіту держави.

Така офіційна державна політика в сфері зайнятості була близька і зрозуміла багатьом мільйонам трудящих, була основою соціального оптимізму. Вона настільки створювала впевненість у завтрашньому дні, що про нього сьогодні можна було й не думати.

Відсутність зацікавленості в праці вимагала від держави, яка володіла усіма засобами виробництва, пошуків різноманітних стимулів до праці, активізації трудової діяльності. З цією метою приводилось соціалістичне змагання. Працівників примушували брати соціалістичне зобов’язання. Створювались правові перешкоди у звільненні з роботи з ініціативи працівника, встановлювались негативні правові наслідки при частій зміні місця роботи.

Методологічною основою усіх вживаних державою заходів була марксистсько-ленінська теорія, згідно з якою працівник при соціалізмі є власником усіх засобів виробництва, і ставлення до цих засобів як до власних створює особливий вид відносин працівника з підприємством, яке виступало як роботодавець. Вважалося, що це відносини співдружності і взаємодопомоги. Якщо ж і виникли якісь конфлікти, то вони вважались наслідком недостатньої свідомості, бо соціальна база для виникнення конфліктів між співвласниками засобів виробництва була відсутня.

Установка на повну зайнятість диктувала низьку ціну робочої сили, що в свою чергу призводило до низької ефективності праці. Підприємствам було невигідно застосовувати дорогу і високоефективну техніку, а працівникам – підвищувати свою кваліфікацію. Фізична праця залишалась основою усіх виробничих процесів. Потім, коли країна перейшла до ринкових відносин з’явились ознаки безробіття.

В нових умовах господарювання стали оцінюватись наслідки відчужуваної праці, а не кількість працюючих. Значно зменшилась потреба у робочій силі, і це призвело до вивільнення надлишкової робочої сили. Негативну роль при цьому відіграла і криза в економіці, що викликала значний спад виробництва.

І хоча безробіття стало реальністю, кваліфіковані кадри, як і раніше, потрібні.

Для того, щоб полегшити громадянам підвищення роботи, а підприємства забезпечити робочою силою, була створена державна служба зайнятості. Її створення було обумовлене тим, що забезпечення зайнятості і раціональне розміщення трудових ресурсів мають не тільки соціально-економічне, а й глибоке політико-юридичне значення.

Зайнятість є економічним поняттям, оскільки вона становить один з основних елементів, що сприяє розвитку економіки кожної країни. Одночасно зайнятість є й гуманітарним поняттям, бо за її допомогою трудящим забезпечується здобуття засобів до існування. Зайнятість є також умовою для розвитку здібностей і особистості людини.

Діяльність служби зайнятості визначається Законом України від 1 березня 1991 р. “Про зайнятість населення” з наступними змінами та доповненнями.

Відповідно до ст.. 1 цього Закону зайнятість – це діяльність громадян, пов’язана із задоволенням особистих та суспільних потреб і така, що, як правило, приносить їм дохід у грошовій або іншій формі. Зайнятість населення, що проживає на території України, забезпечується державою шляхом проведення активної соціально-економічної політики, спрямованої на задоволення його потреб у добровільному виборі виду діяльності, стимулювання створення нових робочих місць і розвитку підприємства. Громадяни України вільно обирають види діяльності, які не заборонені законодавством, у тому числі і не пов’язані з виконанням оплачуваної роботи, а також професію, місце роботи відповідно до своїх здібностей.

Примушування до праці в будь-якій формі не допускається, за винятком випадків, передбачених законодавством України. Добровільна незайнятість громадян не є підставою для притягнення їх до адміністративної або кримінальної відповідальності. В Україні до зайнятого населення належать громадяни, що проживають на території держави на законних підставах:

  • працюючі по найму на умовах повного або неповного робочого дня (тижня) на підприємствах, в установах і організаціях, незалежно від форми власності, у міжнародних та іноземних  організаціях в Україні і за кордоном;
  • громадяни, які самостійно забезпечують себе роботою, включаючи підприємців, осіб, зайнятих індивідуальною трудовою діяльністю, творчою діяльністю, члени кооперативів, фермери та члени їх сімей, що беруть участь у виробництві;
  • обрані, призначені або затверджені на оплачувану посаду в органах державної влади, управління та громадських об’єднаннях;
  • які проходять службу в Збройних Сила України, Службі безпеки України, Державній прикордонній службі України, військах внутрішньої та конвойної охорони і Цивільної оборони України, органах внутрішніх справ України, інших відповідно до законодавства України, альтернативну (невійськову) службу;
  • які проходять професійну підготовку, перепідготовку і підвищення кваліфікації з відривом від виробництва; навчаються в денних загальноосвітніх школах і вищих навчальних закладах;
  • працюючі громадяни інших країн, які тимчасового перебувають в Україні і виконують функції, не пов’язані із забезпеченням діяльності посольств і місій.

На жаль крім зайнятого населення в нашій державі є ще й така категорія населення, як безробітні. Відповідно до ст. 2 Закону України від 1 березня 1991 р. "Про зайнятість населення" безробітними визначаються працездатні громадяни працездатного віку, які через відсутність роботи не мають заробітку або інших передбачених законодавством доходів і зареєстровані у державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу, готові та здатні приступити до підходящої роботи. У разі неможливості надати підходящу роботу безробітному може бути запропоновано пройти професійну перепідготовку або підвищити свою кваліфікацію.

Не можуть бути визнані безробітними громадяни:

  • віком до 16 років, за винятком тих, які працювали і були вивільнені у зв’язку із змінами в організації виробництва і праці, реорганізацією, перепрофілюванням і ліквідацією підприємства, установи і організації або скороченням чисельності (штату);
  • які вперше шукають роботу і не мають професії (спеціальності), в тому числі випускники загальноосвітніх шкіл, у разі відмови їх від проходження професійної підготовки або від оплачуваної роботи, включаючи роботу тимчасового характеру яка не потребує професійної підготовки;
  • які відмовились від двох пропозицій підходящої роботи з моменту реєстрації їх у службі зайнятості як осіб, які шукають роботу;
  • які мають право на пенсію відповідно до законодавства України.

У разі відсутності підходящої роботи рішення про надання громадянам статусу безробітних приймається державною службою зайнятості за їх особистими заявами з восьмого дня після реєстрації у центрі зайнятості та місцем проживання як таких, що шукають роботу. Реєстрація громадян проводиться при пред’явленні паспорта і трудової книжки, а в разі потреби – військового квитка, документа про освіту або документів, які їх замінюють. Порядок реєстрації, перереєстрації та ведення обліку громадян, які шукають роботу, і безробітних державною службою зайнятості визначається Кабінет Міністрів України.

Зареєстрований ринок праці у 1999 р. характеризувався загостренням проблеми безробіття серед працездатного населення внаслідок посилення невідповідності пропозиції робочої сили і попиту на неї. За даними Держкомстату України чисельність зареєстрованих безробітних громадян на 1 січня 2000 р. становила 1174,5 тис. осіб. Показник рівня зареєстрованого безробіття становив на цю ж дату 4,3% працездатного населення працездатного віку. Середній термін безробіття досяг уже майже 10 місяців. Протягом 1999 року на обліку в державній службі зайнятості перебувало 2,5 млн. не зайнятих трудовою діяльністю громадян. Кількість міст та районів, де рівень зареєстрованого безробіття перевищував 10%, зросла до 41.

У 1999 р. серед незайнятих осіб, які були зареєстровані з початку року, понад половину (50,9%) становили жінки, понад третину (38,2%) – молодь віком до 28 років. Не змінились обсяги прихованого безробіття. Значними залишаються втрати робочого часу через відпустки без збереження заробітної плати, роботи на умовах неповного робочого часу. За дев’ять місяців 1999 р. у так званих адміністративних відпустках перебували 2,5 млн. Працівників, майже 2,1 млн. працювали з неповним робочим часом. Якщо у 1993 р. такий вид прихованого безробіття становив 40%, то за різними оцінками, на початок 1999 р. – 50-60%.

На відміну від розвинених країн у нас інша природа безробіття. Вона виникла не на фоні перевиробництва, а навпаки при масовому дефіциті. Найбільше число працівників залишаються без роботи через скорочення обсягів виробництва у зв’язку з недопоставками сировини, комплектуючих виробів, розривом виробничих зв’язків. Різне зростання цін на сировину, енергоносії, обладнання, а також тарифів на транспортне обслуговування, що призвело до банкрутства і ліквідації нерентабельних підприємств, також сприяло збільшенню кількості безробітних. Необхідно мати на увазі також реформування власності, конверсію оборонної промисловості, зупинку деяких шахт.

Таким чином, протягом останніх років на розвиток ринку праці впливали чинники, які призвели до спаду виробництва, обмеження розвитку соціально-культурних галузей, зростання прихованого безробіття і вивільнення кадрів. Отже, з усього вищесказаного, ми можемо зробити такий висновок, що безробіття є дуже важливою проблемою в нашій державі і воно з кожним роком все більше і більше зростає.

З метою подолання негативних явищ у сфер зайнятості й вирішення поставлених задач на державному і регіональному рівнях передбачається:

  • проведення збалансованої інвестиційної та податкової політики, що стимулюватиме більш повне використання наявних робочих місць, розвиток малих підприємств, капіталовкладення в галузі народного господарства;
  • запровадження системи стимулювання розвитку підприємства, малого та середнього бізнесу, індивідуальної трудової діяльності;
  • розроблення спеціальних програма стабілізації економіки для регіонів з високим рівнем безробіття, з виділенням під них пільгових державних замовлень і кредитів підприємствам за умови збільшення кількості робочих місць;
  • реформування системи призначення і виплати допомоги з безробіття, розроблення заходів, що сприяли б активному пошуку роботи, участі у громадських роботах і професійній перепідготовці, скорочення терміну безробіття;
  • розширення масштабів громадських робіт, організація їх проведення та фінансування з урахуванням якісного складу безробітних і соціально-економічних потреб регіонів та інші заходи.

Відповідно до ст. 3 Закону, державна політика України зайнятості населення базується на таких принципах:

  • забезпечення рівних можливостей усім громадянам, незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної належності, статі, віку, політичних переконань, ставлення до релігії, в реалізації права на вільний вибір виду діяльності відповідно до здібностей та професійної підготовки з урахуванням особистих інтересів і суспільних потреб;
  • сприяння забезпеченню ефективної зайнятості, запобіганню безробіттю, створенню нових робочих місць та умов для розвитку підприємства;
  • координації діяльності у сфері зайнятості з іншими напрямами економічної і соціальної політики на основі державної та регіональних програм зайнятості;
  • співробітництва професійних спілок, асоціацій (спілок) підприємців, власників підприємств. Установ, організацій або уповноважених ними органів у взаємодії з  органами державного управління в розробці, реалізації та контролі за виконанням заходів щодо забезпечення зайнятості населення;
  • міжнародного співробітництва у вирішенні проблем зайнятості населення, включаючи працю громадян України за кордоном та іноземних громадян в Україні.

Державою визначено основні напрямку розвитку трудового потенціалу в Україні на період до 2010 року (основні напрямки розвитку трудового потенціалу в Україні на період 2010 року. Схвалено Указом Президента України від 3 серпня 1999 р. № 958/99 (офіційний вісник України – 1999- № 31).

Трудовий потенціал сукупна чисельність громадян працездатного віку, які за певних ознак (стан здоров’я, психофізіологічні особливості, освітній, фаховий та інтелектуальний рівні, соціально-етнічний менталітет здатні і мають намір проводити трудову діяльність.

Основні напрями розвитку трудового потенціалу спрямовано на процеси модернізації  сфері зайнятості відповідно до потреб структурної перебудови господарського комплексу країни і розбудови соціально орієнтованої економіки.

У сфері зайнятості йдеться про створення матеріально-технічних і соціально-економічних передумов для продуктивної зайнятості населення (під продуктивною зайнятістю слід розуміти використання трудових ресурсів і корисної для суспільства праці, дохід від якої забезпечує працівникам рівень життя, достатній для відтворення їхніх фізичних інтелектуальних і професійних якостей.

Головним у створенні таких передумов є здійснення державного регулювання ринку праці з метою постійного розширення сфери прикладання праці й забезпечення надійного соціального захисту працюючого і непрацюючого населення.

Передбачено такі заходи, як оцінка загальної потреби в робочих місцях в економіці країни і формування ринку професій, визначення і забезпечення підтримки регіональних та галузевих пріоритетів, що стимулюють процес створення нових, додаткових та збереження наявних високопродуктивних робочих місць; створення робочих місць на базі широкого розвитку малого і середнього бізнесу, само зайнятості за умов формування дійового інвестиційного і фінансового механізму; максимальна легалізація не регламентної зайнятості за рахунок створення машин підприємств аналогічного профілю діяльності, здійснення заходів щодо перерозподілу зайнятого населення між державним та недержавним секторами економіки; зниження рівня та тривалості безробіття шляхом реалізації заходів активної політики зайнятості, зокрема через громадські роботи та деякі інші заходи.

Іноземці та особи без громадянства, крім найнятих відповідно до угоди про розподіл продукції, які прибули в Україну на визначений термін, одержують право на трудову діяльність лише за наявності в них дозволу на працевлаштування, виданого державною службою зайнятості України, якщо інше на передбачено міжнародними договорами України. Працевлаштування в Україні іноземців, найнятих інвестором у межах і за посадами (спеціальністю), визначеними угодою про розподіл продукції, здійснюється без отримання дозволу на працевлаштування.

У разі використання праці іноземців або осіб з громадянства без дозволу державної служби зайнятості України з підприємств, установ і організацій, незалежно від форм власності, державна служба зайнятості стягує штраф за кожну таку особу у п’ятдесятикратному розмірі неоподаткованого мінімуму доходів громадян. Ці кошти спрямовуються до державного фонду сприяння зайнятості населення. Громадяни, які звернулися до державної служби зайнятості як особи, що шукають роботу, мають право на безплатну професійну орієнтацію, консультацію, підготовку, перепідготовку, одержання відповідної інформації з метою вибору виду діяльності, професії, місця роботи, режиму праці.

Громадяни також мають право займатися трудовою діяльністю у період тимчасового перебування за кордоном, якщо вона не суперечить чинному законодавству України і країни перебування. Інтереси громадян України, які тимчасово працюють за кордоном, захищаються угодами, що укладаються між Україною та іншими державами. Громадяни мають право на соціальний захист у сфері зайнятості згідно із законодавством України про зайнятість. Особи, визнані у встановленому порядку безробітними, мають право на одержання дорогами по безробіттю. Громадяни мають право оскаржити дії працівників державної служби зайнятості до відповідного за підпорядкуванням органу цієї служби або до суду в порядку, встановленому законодавством.

Отже, можемо зробити такий висновок, що зайнятість є дуже важливою проблемою, якою цікавляться працюючі громадяни. Треба зауважити, що в нашій державі дуже велика кількість безробітних, яка з кожним роком все більше і більше зростає.


24.09.2010

Ведущие компании и учебные заведения Предложения от ведущих учебных заведений Украины и зарубежья. Только лучшие вузы, компании, образовательные курсы, школы, агентства.

Чтобы получать первым
все новости от «Osvita.ua»
в Facebook — нажмите «Нравится»

Osvita.ua

Спасибо,
не показывайте мне это!