Osvita.ua Высшее образование Рефераты Право Ювенальна юстиція: співвідношення міжнародного та вітчизняного досвіду судочинства щодо неповнолітніх
Ведущие компании и учебные заведения Предложения получения образования от ведущих учебных заведений Украины и зарубежья. Лучшие вузы, компании, образовательные курсы, школы, агентства. По вопросам размещения информации обращайтесь по телефону (044) 200-28-38.

Ювенальна юстиція: співвідношення міжнародного та вітчизняного досвіду судочинства щодо неповнолітніх

Саме судочинство щодо неповнолітніх дає змогу правильно оцінити спільність і розбіжності в ювенальній юстиції, коли мова йде про її моделі, типи судів у справах неповнолітніх

Існують різні типи таких судів, які тією чи іншою мірою тяжіють до двох основних моделей - англосаксонської й континентальної.

Оскільки у вітчизняному законодавстві немає аналога "чистої" ювенальної юстиції, необхідно зважати на багаторічний досвід діючих західних судів, які мають напрацювання відповідно до правових систем, що виникли задовго до створення ювенальної юстиції.

Розбіжності у судових системах не стосуються основних специфічних принципів ювенальної юстиції. Йдеться про вікову специфіку, про переважно охоронний характер ювенальної юстиції, її соціальну спрямованість і про індивідуалізацію судового процесу. Ці засади й відображені в англосаксонській й континентальній системах правосуддя у справах неповнолітніх.

При всій спільності структури й функціонування ювенальних судів з розвитком права ці суди відходили від чиказької моделі ювенальної юстиції, зазнаючи впливу загальних правових систем. Нині континентальний суд у справах неповнолітніх істотно відрізняється від англосаксонського. Навіть у межах однієї системи, наприклад англосаксонської, американський та англійський суди мають свої процесуальні особливості.

Проаналізуємо кримінально-процесуальне законодавство України, в якому регламентовано судочинство у справах про злочини, вчинені неповнолітніми, особливості цього судочинства, що й характеризує створювану в нашій країні модель ювенальної юстиції.

Певні елементи цієї моделі юридично закріплено в кримінально-процесуальному й кримінальному законодавстві, прийнятому в СРСР в період правової реформи 1958-1961 рр. Деякі норми цього законодавства зі змінами, внесеними за часів незалежності України, чинні й дотепер.

Правова й соціальна база чинного національного правосуддя щодо неповнолітніх створювалася значно раніше. Ліквідація у 1918 р. дореволюційних "дитячих" судів, надання у 1918-1920 рр. повноважень щодо розгляду цієї категорії справ несудовому органу - комісії у справах неповнолітніх, припинення діяльності цих комісій і віднесення таких справ виключно до компетенції загального кримінального суду - все це мало вплив на формування системи правосуддя щодо неповнолітніх. Зазначене доведеться враховувати при розробленні концепції української моделі ювенальної юстиції.

У кримінально-процесуальному законодавстві Української РСР після правової реформи 1958-1961 рр., як і в більшості інших республік колишнього СРСР, передбачалися норми, котрі стали базою для розслідування й судового розгляду справ про злочини, вчинені неповнолітніми. Найбільше ці норми підходять для створення спеціального складу загального суду. В кримінально-процесуальному законодавстві України є процесуальні правила, адекватні тим, що встановлені в англосаксонській і континентальній системах ювенальної юстиції.

Розглянемо ці правила детальніше з огляду на те, що правосуддя України щодо неповнолітніх ґрунтується на загальних принципах усього вітчизняного судочинства, яке здійснюється загальними судами.

Кримінально-процесуальний кодекс України (далі - КПК) 30 серпня 1971 р. було доповнено розд. VІІІ "Провадження в справах про злочини неповнолітніх", гл. 36 "Особливості провадження в справах про злочини неповнолітніх", що свідчить про підвищену увагу законодавця до цієї категорії справ. Вперше глава з такою назвою з’явилася в Кримінально-процесуальному кодексі РРФСР 1960 р., що стало сенсацією, оскільки такої глави раніше не було, а в судовій практиці розгляду справ щодо неповнолітніх не керувалися охоронними функціями.

У гл. 36 КПК 17 статей, що стосуються особливостей кримінального процесу у справах неповнолітніх, зокрема підвищеного рівня юридичної охорони неповнолітніх, який полягає:

  • у подвійному представництві інтересів неповнолітнього в суді, а саме - його законним представником, наділеним широкими повноваженнями, і захисником (адвокатом);
  • у розгляді додаткових питань, що входять у предмет доказування в кримінальній справі щодо неповнолітнього, - з’ясування умов його життя й виховання, наявності повнолітніх підбурювачів, інших осіб, які втягнули неповнолітнього в злочинну діяльність;
  • у вирішенні судом додаткових питань при постановлені вироку у справі щодо неповнолітнього, а саме, чи можна замінити йому покарання у виді позбавлення волі на інше покарання, не пов’язане з позбавленням волі?
  • у виділенні справи щодо неповнолітнього за наявності в ній повнолітніх співучасників злочину в окреме провадження на стадії досудового слідства;
  • у вимогах судової практики до спеціалізації учасників кримінального процесу у справах щодо неповнолітніх при розслідуванні й судовому розгляді справ цієї категорії; у знанні специфіки правосуддя щодо неповнолітніх, у поінформованості суддів і слідчих з питань дитячої та юнацької психології.

У ході кримінального процесу підлягають вирішенню більш конкретні питання, а саме:

  • взяття під варту неповнолітнього;
  • порядок виклику до суду неповнолітнього обвинуваченого;
  • виклик до суду й участь у судовому розгляді справи представників підприємств, установ та організацій;
  • участь педагога в допиті неповнолітнього обвинуваченого;
  • прийняття рішення про залишення неповнолітнім підсудним залу судового засідання.

У КПК є ще ряд статей, в яких також врегульовано правове становище неповнолітнього в кримінальному процесі. Це:

  • п. 5 ч. 1 ст. 6 (непорушення або закриття справи стосовно особи, яка не досягла на час вчинення суспільно небезпечного діяння одинадцятирічного віку);
  • ст. 71 (закриття справи у зв’язку із застосуванням до неповнолітнього примусових заходів виховного характеру);
  • ч. 2 ст. 20 (можливість обмеження гласності судового розгляду у справах про злочини, вчинені особами, які не досягли шістнадцятирічного віку, про статеві злочини тощо);
  • п. 10 ст. 32 (роз’яснення терміну «законні представники»);
  • п. 1 ст. 45 (обов’язкова участь захисника у справах про злочини, вчинені неповнолітніми);
  • ч. 3 ст. 46 (необов’язкова для слідчого й суду відмова неповнолітнього скористатися послугами захисника);
  • ст. 51 і 124 (притягнення як цивільних відповідачів батьків, піклувальників, опікунів, або інших осіб, а також підприємств, установ та організацій, що на підставі закону несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну злочинними діями обвинуваченого);
  • ч. 3 ст. 441 (можливість допиту законних представників як свідків у справі);
  • п. 5 ст. 76 (обов’язкове призначення експертизи для встановлення віку підозрюваного або обвинуваченого, якщо це має значення для вирішення питання про його кримінальну відповідальність, а відповідних документів немає і неможливо їх одержати);
  • ст. 111 (обов’язковість провадження досудового слідства в усіх справах про злочини, вчинені неповнолітніми);
  • п. 3 ст. 348, ч. 1 ст. 384 (право законного представника, захисника неповнолітнього та самого неповнолітнього оскаржити в апеляційному й касаційному порядку вирок суду);
  • ст. 407 (порядок застосування умовно-дострокового звільнення від відбування покарання і заміни невідбутої частини покарання більш м’яким).

У КПК є ще ряд статей, в яких також якоюсь мірою доповнено зміст статей гл. 36 КПК (наприклад, ст. 168, в якій передбачено участь педагога у допиті неповнолітнього свідка, а за необхідності - лікаря, батьків або інших законних представників, тоді як у ст. 438 йдеться про запрошення цих осіб тільки для участі в допиті неповнолітнього обвинуваченого).

Враховуючи певні розбіжності в нормах КПК, які тією чи іншою мірою стосуються процесуального становища неповнолітніх, буде доцільним розглянути ці норми щодо необхідності їх включення в модель ювенальної юстиції.

Які загальні принципи кримінального судочинства поширюються на розслідування і судовий розгляд справ про злочини, вчинені неповнолітніми?

Це переважно охоронний режим судового процесу, соціальна насиченість та індивідуалізація кримінального процесу у справах неповнолітніх. Сутність цього принципу - забезпечення права обвинуваченого на захист, гласності судового процесу.

Норма про право обвинуваченого на захист, сформульована у законодавстві України, в цілому відповідає вимогам світових стандартів, які стосуються судочинства щодо неповнолітніх. Можна стверджувати, що у вітчизняному законодавстві втілена вимога щодо підвищення рівня правової охорони неповнолітніх, коли йдеться про її здійснення захисниками цих осіб. Ця посилена правова охорона полягає в тому, що для неповнолітніх у КПК передбачене подвійне представництво - адвоката і законного представника. Їх правовий статус дає змогу здійснювати охоронні функції.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 45 КПК участь захисника у справах неповнолітніх незалежно від того, чи досягли вони на момент розслідування або судового розгляду справи вісімнадцятирічного віку, є обов’язковою. Ця безумовна вимога закону підкріплена тим, що для слідчого й суду не є обов’язковою відмова неповнолітнього скористатися послугами захисника (ч. 3 ст. 46). Видатки на залучення захисника в кримінальний процес, як і в усіх випадках обов’язкового його призначення, бере на себе держава.

Рівень правового захисту неповнолітнього залежить від моменту вступу захисника в судовий процес. У кримінально-процесуальному законі міститься спеціальний припис про участь захисника неповнолітнього в судовому процесі. Пунктом 1 ч. 1 ст. 45 КПК встановлено: захисник допускається до участі у справі з моменту визнання особи підозрюваною або пред’явлення їй обвинувачення. Такий підхід до захисту прав неповнолітніх зрівнює їх із повнолітніми обвинуваченими, оскільки на зазначену норму поширюються загальні правила про початок участі захисника у кримінальному процесі.

Слідчі або судді мають контактувати з неповнолітніми, особливо молодшого віку, за участю професіонального захисника - адвоката. Чому, скажімо, до допиту неповнолітнього свідка відповідно до закону допускається педагог (у допиті осіб молодшого віку він повинен брати участь навіть обов’язково), а адвокат - ні? Адже юридичний захист важливий для неповнолітнього не менше, ніж грамотна в педагогічному сенсі постановка питань під час допиту.

З огляду на це було б доцільним передбачити в КПК норму про вступ захисника неповнолітнього в судовий процес з моменту порушення кримінальної справи, якщо з’ясувалося, що до неї причетні неповнолітні - підозрювані або свідки (тобто якщо справа порушена не тільки за фактом вчинення злочину).

Передбачене у законі представництво інтересів неповнолітнього адвокатом і законним представником - прояв підвищеної юридичної охорони неповнолітніх у кримінальному процесі. Законний представник наділений широкими повноваженнями, які співвідносяться з відповідними правами законних представників неповнолітніх у судах англосаксонської і континентальної моделей.

Участь законного представника неповнолітнього в кримінальному процесі зумовлена двома обставинами: неповнотою процесуальної дієздатності неповнолітнього; тим, що законні представники (батьки, опікуни, піклувальники) відповідають за виховання і поведінку неповнолітнього.

У КПК крім ст. 32, в якій дається роз’яснення терміну «законні представники», є дві спеціальні статті, котрі безпосередньо стосуються участі законних представників у розслідуванні й судовому розгляді справ щодо неповнолітніх. У ч. 2 ст. 440 КПК встановлено, що при оголошенні неповнолітньому обвинуваченому про закінчення слідства і пред’явленні йому для ознайомлення матеріалів справи з дозволу слідчого може бути присутнім законний представник неповнолітнього.

Зазначимо, що російський закон в цьому питанні прогресивніший. Відповідно до ст. 426 Кримінально-процесуального кодексу Російської Федерації законний представник неповнолітнього обвинуваченого, підсудного повинен бути допущений до участі у справі, а отже, слідчий зобов’язаний його допустити при оголошенні неповнолітньому про закінчення досудового слідства й пред’явленні йому для ознайомлення матеріалів справи. Як правило, законний представник допускається до участі у справі лише за клопотанням про це його самого. Він може бути недопущений до участі в ознайомленні обвинуваченого з матеріалами справи лише в тому разі, коли слідчий визнає, що це може зашкодити інтересам неповнолітнього.

Допускаючи законного представника неповнолітнього в судовий процес, слід пам’ятати, що інтереси неповнолітнього і його законного представника можуть не збігатися. І суть таких розбіжностей в інтересах може полягати не тільки в обставинах конкретної справи, а й у суперечливому правовому становищі законного представника. Адже він фактично захищає не тільки інтереси неповнолітнього, а й власні, оскільки на ньому лежить відповідальність за поведінку, умови життя і виховання підлітка. Тому участь законного представника в кримінальному процесі може бути обмежена.

У ст. 441 КПК передбачено участь законного представника неповнолітнього в судовому розгляді. Перелік прав цього представника досить повний.

Реалізація цих прав має сприяти його участі на стороні тієї особи, інтереси якої він представляє. Тому в цій частині кримінального права не потрібні особливі доповнення й зміни.

Щодо правового статусу законного представника в судовому розгляді справи - тут закон категоричний: законні представники (батьки й інші законні представники) мають бути викликані в суд. Отже, вони повинні бути внесені до списку осіб, які підлягають виклику в судове засідання. Пріоритет такого виклику мають батьки. Зі змісту ст. 441 КПК вбачається, що інші особи можуть бути викликані в суд тоді, коли батьки неповнолітнього підсудного з будь-яких причин не можуть бути викликані. Відповідно до цієї ж статті законні представники мають право брати участь у дослідженні доказів, представляти докази, заявляти клопотання й відводи. У законі також передбачено, що зазначені права повинні бути їм роз’яснені в підготовчій частині судового засідання.

Законні представники здійснюють захист прав неповнолітнього дещо в іншій формі, ніж адвокати. Законний представник відповідно до своїх прав і обов’язків, визначених не тільки у КПК, а й у Сімейному, Цивільному кодексах України, бере активну участь у дослідженні доказів. Він, реалізуючи в суді надані йому права, надає суду повну інформацію про особу неповнолітнього, умови його життя, виховання, а також допомагає з’ясувати обставини, які призвели до вчинення ним злочину.

Може виникнути запитання: чи не є дані, повідомлені законним представником, по суті, показаннями свідків? Якщо проаналізувати зміст деяких норм КПК щодо правового становища законного представника, то на це можна дати негативну відповідь. У ч. 3 ст. 441 КПК зазначено: якщо в суду виникає необхідність допитати батьків або інших законних представників неповнолітнього як свідків, він заслуховує їх показання. Законні представники надають суду відомості з метою захисту інтересів неповнолітнього.

Звичайно, тут юридична межа між законним представником і свідком у справі умовна. Виправданим буде сумнів щодо правомірності використання в судовому процесі однієї особи як законного представника, і як свідка.

У зв’язку з цим буде доцільним встановити в кримінально-процесуальному законі заборону на здійснення функцій законного представника і свідка однією особою. Правильність цієї тези підтверджується й наявними у чинному КПК суперечностями. У ч. 3 ст. 441 передбачено, що законні представники вправі бути присутніми у залі судового засідання протягом усього судового розгляду, а відповідно до ст. 293 свідок у справі повинен покинути зал судового засідання до давання ним показань.

У кримінально-процесуальному законі передбачено виняткові випадки усунення законного представника від участі в судовому розгляді - часткове або обмежене усунення його від участі у процесі, якщо його участь може зашкодити інтересам неповнолітнього. У таких випадках у судовій практиці заміняють усунутого від участі в процесі законного представника іншим або навіть представниками органу опіки й піклування.

Саме норма про захист інтересів неповнолітніх законним представником у законі потребує уточнення. У цій нормі повинні бути передбачені гарантії для неповнолітнього щодо забезпечення його права на захист у випадку розбіжностей його інтересів з інтересами законного представника. Пріоритет у законі щодо правового захисту інтересів повинен мати в усіх випадках неповнолітній.

Гласність судового процесу забезпечує захист прав особи в суді. Здійснення охоронних функцій гласності, відкритості судового процесу - можливість інформувати як учасників процесу, присутніх в суді громадян, так і громадськість в цілому про сутність розглянутих справ, причини вчинення злочину, заходи впливу на злочинця і профілактику подібних злочинів.

Гласність судового процесу - принцип закріплений у п. 7 ст. 129 Конституції України. Водночас відповідно до ст. 20 КПК закрите судове засідання провадиться у тих випадках, коли розгляд справ у відкритому засіданні суперечить інтересам охорони державної або іншої захищеної законом таємниці. Крім того, допускається закритий судовий розгляд у справах про злочини осіб, які не досягли шістнадцятирічного віку, у справах про статеві злочини, а також в інших справах з метою запобігання розголошенню відомостей про інтимні сторони життя осіб, які беруть участь у справі, та у разі, коли цього потребують інтереси безпеки осіб, взятих під захист.

Як бачимо, в основних законодавчих актах передбачено розгляд справ про злочини, вчинені неповнолітніми, у відкритих судових засіданнях, і лише за спеціальним вмотивованим рішенням суду справи можуть розглядатись у закритому судовому засіданні.

Таким чином, в законодавстві України принцип конфіденційності судового процесу у справах неповнолітніх безпосередньо не встановлено.

Зазначимо, що у міжнародно-правових актах (у ст. 8 Мінімальних стандартних правил ООН, які стосуються судочинства щодо неповнолітніх (1985), більше відомих як «Пекінські правила») конфіденційність (закритість) судового процесу у справах цієї категорії розглядається як невід’ємне право неповнолітнього і прояв охоронного принципу всього судочинства. Саме тому в країнах, які дотримуються «Пекінських правил», повинен бути заборонений допуск представників преси, присутність публіки в залі, крім батьків або осіб, які їх заміняють, а за необхідності - й представників установ, які за дорученням суду вирішують питання щодо неповнолітніх. Існує заборона на розголошення в пресі будь яких відомостей про неповнолітнього обвинуваченого, підсудного, а також про обставини справи.

Положення про конфіденційність судового процесу необхідно дотримуватися, оскільки існує концепція стигматизації («таврування») неповнолітнього обвинуваченого, підсудного "за допомогою" судового процесу, особливо відкритого, коли до постановлення вироку з’являються чутки, домисли, які ганьблять його ім’я, що може спричинити йому психічну травму і негативно позначитися на його долі.

Підсумовуючи наведене, можна сказати, що в кримінально-процесуальному законодавстві України досить повно врегульовано питання, пов’язані із захистом прав неповнолітніх, що є підґрунтям для створення вітчизняної моделі ювенальної юстиції з її переважно охоронною функцією.


24.09.2010

Ведущие компании и учебные заведения Предложения от ведущих учебных заведений Украины и зарубежья. Только лучшие вузы, компании, образовательные курсы, школы, агентства.

Чтобы получать первым
все новости от «Osvita.ua»
в Facebook — нажмите «Нравится»

Osvita.ua

Спасибо,
не показывайте мне это!