Osvita.ua Высшее образование Рефераты Право Зобов’язання з делікту в міжнародних договорах України
Ведущие компании и учебные заведения Предложения получения образования от ведущих учебных заведений Украины и зарубежья. Лучшие вузы, компании, образовательные курсы, школы, агентства. По вопросам размещения информации обращайтесь по телефону (044) 200-28-38.

Зобов’язання з делікту в міжнародних договорах України

Основною колізійною прив'язкою в договорах про правову допомогу за участю України є закон місця заподіяння шкоди

Норми стосовно деліктних зобов'язань були передбачені тільки в останніх за часом підписання двосторонніх угодах про надання правової допомоги між СРСР та Польщею, В'єтнамом, Кубою, тодішніми Чехословаччиною та НДР. Тепер вони є майже у всіх міжнародних договорах, хоча, скажімо, Договір між Україною та Китайською Народною Республікою про правову допомогу у цивільних та кримінальних справах 1992 р. таких норм не передбачає.

Договірний досвід інших держав, наприклад Болгарії, також свідчить, що правила регламентації деліктних зобов'язань, зокрема колізійні, містяться не в усіх двосторонніх договорах, на відміну від вказівок щодо застосування законодавства стосовно нерухомого майна, особистих і майнових прав подружжя, батьків і дітей.

Основною колізійною прив'язкою в договорах про правову допомогу за участю України є закон місця заподіяння шкоди. Цей принцип може мати різне формулювання. Ось приклади: "місце дії чи іншої обставини, що послужила підставою для вимоги про відшкодування шкоди" (п. 1 ст. 39 Договору з Кубою, п. 1 ст. 33 - з Грузією, п. 1 ст. 33 -з Естонією, п. 1 ст. 42 Мінської конвенції про правову допомогу 1993 р.); "законодавством... Сторони, на території якої мала місце подія, що стала підставою для вимоги про відшкодування шкоди" (ч. 1 ст. 43 Договору з Македонією); "законодавство держави, на території якої мав місце випадок, що є джерелом зобов'язання" (п. 1 ст. 35 Договору з Молдовою, п. 1 ст. 35 - з Польщею); "вчинок або інші обставини, що стали підставою для вимоги про відшкодування збитків" - (п. 1 ст. ЗЗ-з Литвою).

У всіх договорах передбачається прив'язка до закону громадянства, якщо потерпілий та делінквент є громадянами однієї договірної держави. Ця прив'язка є зручною, оскільки полегшується збирання доказів, ведення переписки, обчислення судових витрат, процесуальних строків тощо.

У договорах зазначається, що у справах про відшкодування шкоди, заподіяної деліктом, компетентними визнаються суди держави-учасниці угоди, на території якої було заподіяно шкоду чи мали місце інші обставини, які стали підставою для вимоги про відшкодування збитків. Компетентним визнається також суд договірної держави:

  • на території якої проживає відповідач (п. З ст. 33 Договору з В'єтнамом, п. З ст. 33-з Грузією, п. З ст. 33-з Естонією, п. З ст. 33-з Литвою, п. З ст. 42 Мінської конвенції про правову допомогу 1993 р.);
  • на території якої має місце проживання або юридичну адресу позивач, якщо на цій території знаходиться майно відповідача (п. 2 ст. 35 Договору з Молдовою, п. 2 ст. 35 - з Польщею); 3) законодавство якої підлягає застосуванню (п. З ст. 39 - Договору з Кубою).

Крім двосторонніх угод про правову допомогу та вказаної Мінської конвенції стосовно вибору законодавства для регулювання цивільної відповідальності, що настає з делікту, застосовуються багатосторонні міжнародні угоди, які переважно регулюють спеціальні випадки деліктної відповідальності.

У них уніфікацією можуть охоплюватися тільки підстави та умови відшкодування шкоди. Такими є, наприклад, Конвенція № 115 МОП про захист трудящих від іонізуючої радіації, ратифікована Президією Верховної Ради Української РСР 29 травня 1968 р., Конвенція про запобігання забрудненню моря скиданням відходів та інших матеріалів 1972 р., ратифікована Україною 24 грудня 1975 р., Угода між Урядом України та Урядом Російської Федерації про співробітництво в галузі запобігання промисловим аваріям, катастрофам, стихійним лихам та ліквідації їх наслідків 1996 р. Норми про зазначену відповідальність повинні міститися у національному законодавстві держав-учасниць цих міжнародних договорів.

Прикладом конвенцій, які поряд із нормами про умови відповідальності за делікти охоплюють і норми про відповідальність за порушення цих умов, є Конвенція для уніфікації деяких правил, що стосуються міжнародних повітряних перевезень 1929 р., ратифікована Україною 1959 р., Афінська конвенція про перевезення морем пасажирів та їх багажу 1974р. і Протокол 1976р. до неї (Україна приєдналася у 1994 р.), Конвенція, яка доповнює Варшавську конвенцію для уніфікації повітряних перевезень, здійснюваних перевізником, що не має договірних зобов'язань, ратифікована Україною 1983 р.

Для України обов'язковими є норми Римської конвенції про шкоду, заподіяну іноземними повітряними суднами третім особам на поверхні від 7 жовтня 1952 р. Особливим положенням цієї Конвенції є встановлення відповідальності навіть за наявності непереборної сили. Межі відповідальності визначаються встановленням максимальної суми відшкодування, сплачуваної делінквентом одній потерпілій особі, чи виплат із настанням одного нещасного випадку максимальній кількості осіб, незалежно від кількості потерпілих. Відповідно до норм цієї Конвенції відповідальність у зв'язку зі смертю чи тілесними ушкодженнями не перевищує 530 тис. франків за особу, яка загинула чи отримала ушкодження.

Україна є учасницею Міжнародної конвенції щодо втручання у відкритому морі у випадках аварій, які призводять до забруднення нафтою 1969р., підготовленою на Міжнародній конференції, скликаній за ініціативою Міжнародної морської організації у Брюсселі. В її роботі брала участь і делегація України, але за рішенням загальносоюзних директивних інстанцій Конвенцію було підписано лише представником СРСР 1975 р. Відтоді її чинність поширювалась і на Україну. Конвенція обов'язкова для нашої держави, як однієї з правонаступниць колишнього СРСР. Участь у ній підтверджено постановою Верховної Ради України від 17 грудня 1993 р.

Основна мета Конвенції - запобігання забрудненню узбережжя прибережних держав нафтою внаслідок морських аварій, що стались у відкритому морі, тобто на значній відстані від узбережжя за межами дії юрисдикції прибережної держави. Цей чинник має важливе значення, оскільки захисні дії прибережної держави, в т. ч. можливість спалення або затоплення аварійного судна, мають бути відповідними небезпеці, що загрожує узбережжю. Перед учиненням небезпечних дій прибережна держава має консультуватися з іншими заінтересованими державами, використовувати знання експертів тощо. Порушення цих вимог може призвести до того, що прибережній державі, яка перевищила межі допустимих дій під час аварійних ситуацій, доведеться відшкодовувати неправомірні збитки.

За інтенсифікації судноплавства, зокрема перевезень нафти танкерами, ця Конвенція має істотне значення, з одного боку, для підвищення безпеки судноплавства, а з іншого - є гарантією захисту інтересів прибережних держав, юридичних та фізичних осіб.

У 1987 р. набрали чинності для СРСР (а отже, і для України) п'ять із десяти конвенцій з питань безпеки ядерних матеріалів та охорони навколишнього середовища. Це - Конвенція про фізичний захист ядерних матеріалів від 3 березня 1980 р.; Конвенція про оперативне повідомлення про ядерну аварію від 16 вересня 1986 р.; Конвенція про допомогу в разі ядерної аварії чи радіаційної аварійної ситуації від 26 вересня 1986 р.; Протокол від 8 липня 1985 р. про скорочення викидів сірки чи їх транскордонних потоків хоч би на ЗО відсотків до Конвенції про транскордонне забруднення повітря на великі відстані від 1979 р.; Міжнародна конвенція про створення Міжнародного фонду для компенсації шкоди від забруднення нафтою 1971 р. У 1996 р. Україна приєдналася до Віденської конвенції про цивільну відповідальність за ядерну шкоду від 21 травня 1963 р. Україна приєдналася до Міжнародної конвенції про цивільну відповідальність за шкоду від забруднення нафтою, підписаної в Лондоні 27 листопада 1992 р. (ратифікована 4 липня 2002 р.).

Ці договори стали основою створення на національному рівні ефективного юридичного важеля захисту ядерних матеріалів, устаткування і засобів транспортування від несанкціонованого доступу до них, посягань і т. ін. Зокрема, Законом України "Про приєднання до Міжнародної конвенції про цивільну відповідальність за шкоду від забруднення нафтою" від 4 липня 2002 р. було уповноважено Кабінет Міністрів України у тримісячний термін з дня набрання чинності цим Законом розробити і затвердити методику обрахунку збитків за забруднення нафтою, включаючи майбутні втрати доходів внаслідок порушення господарської діяльності.

Україною укладено й двосторонні угоди, в т. ч. на міжвідомчому рівні, у вказаній сфері. Так, щодо мирного використання атомної енергії 28 червня 1992 р. було підписано Угоду про співробітництво у сфері ядерної безпеки та радіаційного захисту між Державним комітетом України з ядерної та радіаційної безпеки та Дирекцією безпеки ядерних об'єктів Міністерства промисловості та зовнішньої торгівлі Французької Республіки. Сторони Угоди вирішили проводити обмін інформацією щодо різних проблем ядерної безпеки та радіаційного захисту. В Угоді передбачено, зокрема, що кожна Сторона:

  • сама несе відповідальність за пряму чи непряму шкоду, заподіяну своєму устаткуванню чи обладнанню, персоналу чи третім особам внаслідок застосування інформації, отриманої від іншої держави;
  • бере на себе страхування свого персоналу відповідно до чинного законодавства щодо виробничих травм і професійних захворювань. Отже, кожна Сторона виконує формальності та в разі необхідності несе витрати зі страхування ризику свого персоналу;
  • зобов'язується попереджувати іншу про будь-яку аварію чи шкоду, заподіяну персоналові під час виконання робіт;
  • несе витрати за шкоду, заподіяну її обладнанню та устаткуванню, які тимчасово надані їй персоналом іншої держави, та відмовляється заявляти претензії з цього приводу іншій Стороні;
  • відповідає за шкоду, заподіяну третім особам персоналом, якого вона тимчасово надала іншій Стороні, окрім випадків, коли цей персонал знаходиться під керівництвом і контролем цієї Сторони;
  • сама несе відповідальність за шкоду будь-якого характеру, яка може виникнути на її території внаслідок ядерної аварії. Отже, Сторона Угоди відмовляється притягувати до відповідальності іншу Сторону, її персонал і гарантує їм непорушення справ, незаявлення рекламацій та позовів про відшкодування шкоди чи іншу відповідальність, гарантує від витрат, заподіяних ядерною аварією під час виконання зазначеної Угоди.

Практичне застосування цієї Угоди стосується, зокрема, безпеки роботи та припинення роботи діючих АЕС України, в т. ч. 4-го блоку ЧАЕС, радіаційного захисту персоналу та населення.


23.09.2010

Ведущие компании и учебные заведения Предложения от ведущих учебных заведений Украины и зарубежья. Только лучшие вузы, компании, образовательные курсы, школы, агентства.

Чтобы получать первым
все новости от «Osvita.ua»
в Facebook — нажмите «Нравится»

Osvita.ua

Спасибо,
не показывайте мне это!