Osvita.ua Высшее образование Рефераты Право Поняття, зміст, предмет та завдання юридичної деонтології
Ведущие компании и учебные заведения Предложения получения образования от ведущих учебных заведений Украины и зарубежья. Лучшие вузы, компании, образовательные курсы, школы, агентства. По вопросам размещения информации обращайтесь по телефону (044) 200-28-38.

Поняття, зміст, предмет та завдання юридичної деонтології

Як відомо, термін "деонтологія" грецького походження, що в перекладі означає науку про належне

Крім того, цим терміном інколи позначають розділ етики, в якому вивчаються проблеми обов'язку людини, сфера належного (того, що повинно бути), вивчаються усі форми моральних вимог до життєдіяльності людини та відношення між ними. "Деонтологія" - як науковий термін у системі етичних знань був вжитий англійським філософом і правознавцем Бентамом Ієремія (1748-1832), працю якого "Деонтологія або наука про мораль" було опубліковано в 1834 році.

Автор відстоював своє бачення моралі та обов'язку. Його працю свого часу не було перекладено російською чи українською мовами, а основні висновки та положення зазнали критики з боку ідеологів марксизму. Мораль, на думку Бентама, може бути математично обрахованою ("моральна арифметика"), а задоволення індивідуального інтересу, вважав він, слід розглядати як засіб забезпечення "найбільшого щастя для найбільшої кількості людей".

Це положення має певну актуальність і сьогодні у розумінні питань законності, правопорядку. Тільки шляхом забезпечення суб'єктивних прав кожного громадянина можна втілити загальну ідею справедливості у функціонуванні громадянського суспільства та правової держави.

Якщо І. Бентам застосував термін "деонтологія" для позначення вчення про мораль в цілому, то надалі деонтологію почали відрізняти від моральних цінностей взагалі. Деонтологія формувалась, як специфічна система знань про належне, виходячи з вимог суспільної моралі. Проблематика належного, повинного (те, що має бути здійснено або зроблено) знаходить різні форми свого прояву, формує основу предмету даної науки та вивчається у відповідності до окремої особи, групи осіб, суспільства в цілому на рівні конкретних норм, принципів поведінки, моральних або суспільних ідеалів.

До останнього часу у вузькому розумінні деонтологією називали професійну етику медиків як систему етичних норм виконання медичними працівниками своїх службових обов'язків. У складі медицини було сформовано особливе вчення  медичну деонтологію. Більш детальне знайомство з цим аспектом розгалуження де-онтологічних знань заслуговує уваги тому, що у ході порівняльного аналізу надається можливість більш повного розуміння юридизації деонтології.

Формування системи деонтологічних знань в межах медицини відбулося не випадково, а тому, що медицина є самою гуманною галуззю людської діяльності. Процес лікування людини, збереження її як соціальної цінності, як частини живої природи є прояв високої моралі, доброти, гуманізму. Тому система моральних вимог до професійної діяльності медика формувалася постійно, оскільки існував цей вид соціальної діяльності. За довгий час свого існування медична деонтологія зазнавала впливу з боку'релігії, політики тощо. Дивлячись на формалізацію, офіційне закріплення цих вимог, слід відмітити, що на сьогоднішній день збереглася значна кількість історичних пам'яток, які свідчать про розвиненість медичної деонтології. Так, наприклад в античний період Гіппократом було сформульовано цілий ряд деонтологічних норм, при допомозі яких народжувався ідеал лікаря - мудреця: "Все, что ищется "в мудрости, все это есть в медицине, а именно: презрение к деньгам, совестливость, скромность, простота в одежде, уважение, суждение, решительность.".

У 70-ті роки у юридичних навчальних закладах викладався спеціальний курс "Введення в юридичну спеціальність", метою якого було введення студентів у майбутню професію. Пізніше було видано відомий широкому колу спеціалістів підручник Алексеева С.С. (1976р.). Це був перший крок на шляху'до створення нової юридичної науки, хоча у той час термін "юридична деонтологія" ще не використовувався. Автор підручника дослідив та виклав важливі аспекти проблеми, які допомагають осмислити юридичну науку та юридичну практику, наблизитися до розуміння професійної юридичної діяльності. Алексеев С.С. довів необхідність етики юриста:

  • Право, законність - це інститути соціального життя, що тісно пов'язані з суспільною мораллю, вони втілюють її ідеали та принципи. Здійснення правових норм багато у чому залежить від моральної озброєності суддів, прокурорів, працівників міліції, від дотримання ними вимог професійної етики.
  • Специфіка юридичної роботи містить у собі потенційну небезпеку професійної деградації особи, що проявляється в актах бюрократизму, формалізму, втрати самоконтролю, відповідального ставлення до справи, в прояві грубості, нелюдяності тощо.
  • Робота юриста прямо впливає на долі людей, на їх взаємовідносини, що споріднює професію юриста з професією лікаря. Тому питання про етику цих професій виникає з об'єктивною закономірністю. Таким чином, діяльність юриста за своєю специфікою глибоко вторгається у сферу моралі і тому, як підкреслює Алексеев С.С., повинна співвідноситися з моральними вимогами, враховувати особливості юридичної діяльності. Етика юриста, на його думку, охоплює одночасово загальні моральні принципи, особливі вимоги, виходячи з окремих видів юридичної роботи, та включає своєрідний етикет - правила ввічливості, такту, культуру поведінки.

Слід згадати також ім'я професора Горшенєва В.М., який повноправно вважається засновником науки "Юридична деонтологія". У 1988, році було опубліковано авторським колективом з його участю навчальний посібник, де послідовно викладено предмет, функції нової науки, принципи та її роль у системі юридичних знань. Горшенєв В.М. зробив спробу узагальнити всю інформацію про кваліфікаційну характеристику юриста, розглянути професію юриста за кількома аспектами: а) юрист як особа; б) юрист як політичний діяч; в)юрист як спеціаліст; г) юрист як носій високих моральних якостей; д) естетична культура юриста. Теоретичні положення та висновки Горшенєва В.М. заклали підвалини подальшого розвитку системи філософсько-етичних знань у професійній діяльності юристів. Деякі з них будуть викладатися окремо.

Слід зауважити, що питання співвідношення права і моралі, етики юристів за останні десятиліття так чи інакше знаходились в полі зору багатьох вчених (Агєшин Ю.0., Сливка С.С., Суворов Л.К., Бородін В.В., Лукашова 0.0., Нєрсєсянц B.C. таінші). Правовій свідомості та правовій культурі служителів Феміди було присвячено значну кількість наукових досліджень, що складає міцну базу для поширення наукових , деонтологічних знань. Виходячи з наведеного вище, робимо висновок, що юридична деонтологія виникла не на пустому місці і розвивається цілком природно та закономірно. У галузі правових знань теж робилися спроби формулювання на офіційному рівні моральних якостей працівників юридичної сфери. В 20-х роках НКЮ УРСР затвердив певний порядок атестування працівників суду, згідно до якого передбачалося робити професійний підбір кадрів на посаду судді лише з урахуванням визначеного переліку їх якостей: ідейно-політичних, розумових, моральних, зв'язаних з характером та темпераментом, а також адміністративно-організаторських якостей.

У 1982 році Мінвузом СРСР було затверджено новий документ – Кваліфікаційну характеристику юриста, де визначалася система вимог до знань та умінь юриста.(б) Деонтологічні питання не залишилися поза увагою і міжнародного»співтовариства. Так у 1979 році Генеральною Асамблеєю ООН було прийнято Кодекс поведінки посадових осіб по підтриманню правопорядку (резолюція №34/169). Існують також інші міжнародні документи, які відображають окремі сторони професійної етики юристів.

Юридична діяльність: поняття та зміст

Щоб розібратися, що являє собою ця специфічна область наукових знань, необхідно звернутися до визначення науки юридична деонтологія, а потім детально розглянути питання її предмету. Юридичну деонтологію визначають, як науку про систему етичних вимог до професійної діяльності юристів. Однак, поряд з цим існують також інші визначення. Наприклад, Сливка С.С. пропонує визначення юридичної деонтології, як науки про внутрішній імператив службового обов'язку, який створює передумови та мотиви вибору юристом норм поведінки у практичній діяльності, про формування власних норм для кожної ситуації зокрема. У запропонованому визначенні просліджуються деякі недоліки, що відображають тенденцію до звуження предмету. Автором не взято до уваги такі вагомі компоненти предмету, як відомості (система знань) про правознавство та юридичну практику, їх співвідношення, функції. Він робить акцент саме на правовій культурі юриста, яка обумовлює прийняття індивідуальних рішень як в побуті, так і на роботі.

Дещо інакшою вбачається позиція Горшенєва В.М. Він стверджує, що юридична деонтологія - це галузь юридичної науки, що узагальнює систему знань про мудрість спілкування та мистецтво прийняття вірного рішення у юридичній практиці, тобто наука про пошук атмосфери досягнення необхідного, істинного результату у спілкуванні юриста як з колегами, так і з тими, кому він надає свої професійні послуги та кого  повинен обслуговувати правовими засобами в процесі реалізації ними свого правового статусу.

Дуже важливою є проблема співвідношення моралі та права, вирішення якої значно впливає на формування всієї системи деонтологічних знань. Однак, ця проблема знаходиться на стику декількох наук - філософії, теорії держави і права, соціології, тому потребує комплексного підходу, для чого пізнавальних засобів однієї галузі знань буде вкрай недостатньо, таким чином, як наука, юридична деонтологія має ряд характерних ознак:

  • це одна із юридичних наук, яка разом з іншими входить до системи гуманітарних знань;
  • юридична деонтологія розкриває зміст та взаємозв'язок таких соціальних явищ як юридична наука та юридична практика, визначає їх функції;
  • наука юридична деонтологія, виходячи з норм та принципів суспільної моралі, формує систему вимог професійного та особистого порядку, висвітлює етичну сторону діяльності юриста, враховуючи спеціалізацію юридичної професії;
  • юридичною деонтологією вивчаються система, форми, методи та засоби підготовки високо кваліфікованих юристів-професіоналів;
  • характерною ознакою можна назвати також те, що це молода за своїм віком юридична наука, яка знаходиться на стадії свого становлення та поступово набуває заслуженого авторитету в системі юридичних знань.

Якого ж соціального значення набуває ця наука, що змусило так глибоко замислитися над етичними проблемами, які виникають в правовій сфері? Юридична діяльність має свою специфіку, що обумовлено її організаційним, управлінсько-розпорядчим та владним характером. Роботу юристів можна спостерігати в різних сферах суспільного життя, на різних рівнях організації соціального організму. Це прийняття законів, організація іх виконання, здійснення правосуддя, захист інтересів громадян, а також участь у вирішенні інших важливих питань. Поступово сфера використання юридичних знань поширюється, що надає відповідного авторитету професії юриста. Це об'єктивний процес, який не треба пов'язувати зі штучною тенденцією юридизації знань (юридична логіка, юридична соціологія, юридична етика). Авторитет юриста зростає од-ночасово з підвищенням авторитету права. Слід відзначити, що на сучасному етапі розвитку, українського суспільства цей процес так і відбувається. Право все більше проникає в систему соціальних зв'язків, втягуючи все 'більшу кількість людей у багатогранні правові відносини, завдяки чому підвищується роль захисників права.

Предмет та завдання юридичної деонтології

Окремим блоком питань до придмету юридична деонтологія входять питання юридичної освіти, підготовки та перепідготовки кадрів, підвищеня кваліфікації, розповсюдження позитивное досвіду. Головною тут є проблема підготовки не просто спеціаліста - юриста, а працівника високого рівня кваліфікації тобто професіонала своєї справи. Зрозуміло, Що професіоналом не можна бути взагалі Професіонал - це добре підготовлений спеціаліст конкретної справи, тому система підготовки таких спеціалістів повинна відрізняти специфіку практичних завдань, які треба вирішувати працівнику у повсякденній роботі. Юридична деонтологія повинна вивчати не просто систему виховання юриста взагалі, суспільству потрібні професіонали конкретної справи - прокурори, законодавці, слідчі тощо.

Таким чином, у загальному вигляді предметом юридичної деонтологіі можна визначній юридичну практику та систему моральних вимог, що складають етикет професійної діяльності юристів.

Слід додати, що юридична деонтологія як наука знаходиться у тісному контакті та взаємодії з іншими юридичними науками, використовує їх досягнення для дослідження власного предмету. Використовуються також знання неюридичних наук педагогіки, психології, соціології, без чого не уявляється можливим отримати і узагальнити об'єктивні результати дослідження. Наприклад, розробляючи практичні рекомендації для системи кадрової підготовки спеціалістів, реорганізації юридичної освіти або системи правового виховання, слід користуватися положеннями не тільки педагогіки та психології, а також досягненнями конституційного права, філософії права, теорії права тощо.

Поряд з наукою "юридична деонтологія" існує однойменна навчальна дисципліна, яка цілком спирається на досягнення науки та змістовно відображує  предмет, і наука, і навчальна дисципліна тісно переплітаються з точки зору змістовності, вирішують спільні завдання, але між ними є значна функціональна різниця. Наука покликана здобувати нові знання, систематизувати вже відому інформацію, а учбова дисципліна призначена трансформувати їх у свідомість, вміння та навички студентів, завдяки чому сприяти вирішенню проблем практики. Таким чином, уявляється можливим сформулювати основні завдання, що спільно вирішуються.

1. Виходячи з вимог соціального прогресу, особливостей та умов функціонування українського суспільства, треба визначити роль та призначення юридичної діяльності в структурі соціальної діяльності.

2. Відповідно до першого завдання бажано висвітлити соціальне призначення юристів на сучасному етапі реформування державних інститутів, а також підвищити авторитет юридичної професії.

3. Сформулювати загально-теоретичну модель юриста високого рівня кваліфікації, враховуючи всю сукупність вимог професійного, особистого характеру, проаналізувавши досвід іноземних держав.

4. На підставі існуючих результатів наукових досліджень прогнозувати тенденції розвитку юридичної науки, визначати необхідні зміни щодо системи кваліфікаційних вимог в межах конкретних юридичних спеціальностей.

5. Виробляти практичні рекомендації для вирішення проблем правової діяльності, що безпосередньо залежить від рівня професійної підготовки, правової культури працівника, його морального обліку в цілому.

6. Надати організаційно-методичну допомогу студентам-юристам на первинному етапі навчання, підготувати їх до ґрунтовного засвоєння матеріалу, сформувати особисті уявлення стосовно юридичної теорії та юридичної практики, кваліфіковано підготувати їх до самостійного вибору майбутньої юридичної спеціальності.

7. Сформувати стійку систему знань щодо морального обліку юриста, зробити їх елементом особистої культури, базою для подальшого формування правової свідомості особи.

На підставі аналізу вище перелічених завдань юридичної деонтології слід звернути увагу на особливу роль деонтологічних знань у системі гуманітарних наук. Юридична і медична деонтології націлені на забезпечення високоякісного, високогуманного ставлення до такої соціальної цінності як особа. Медик, юристи повинні захищати інтереси особи - життя, честь, гідність, тобто всі ті природні якості, без яких вона стає просто індивідуумом - частиною живої природи.

Вдаючись до характеристики юридичної науки та виходячи з методологічних вимог системно-функціонального аналізу, ми починаємо попереднє ознайомлення зі специфічною сферою людської діяльності, метою якої є здобуття нових знань про оточуючу нас дійсність. Мова йдеться про наукові знання, тобто ті, які являються реальним відображенням дійсності, мають об'єктивний характер, обґрунтовані, виважені, систематизовані та перевірені практикою. Пізнання дійсності може відбуватися на побутовому рівні, однак їх якість та цінність значно нижчого ґатунку ніж тих, що отримані у ході наукового дослідження. Це загальне правило, але щодо цінності знань, то в ньому можуть бути винятки.

Вся сукупність наукових знань, які людство отримало за свою багатовікову історію, систематизовані за певними критеріями, що дозволяє користуватися науковою інформацією того чи іншого напряму, вносити додатки, узагальнювати її тощо. Ознайомлення з цією системою є необхідним етапом для характеристики саме юридичних знань. Спочатку слід ознайомитися з поняттям самого терміну наука, існують різні визначення, але за основу пропонується взяти філософське тлумачення цього слова, де наука - це сфера дослідницької діяльності, що націлена на виробництво нових знань про природу, суспільство, мислення включає в собі всі умови та моменти цього виробництва: вчених з їх знаннями та здібностями, кваліфікацією та досвідом; наукові установи, експериментальне та лабораторне обладнання; методи науково-дослідницької роботи, понятійний апарат, систему наукової інформації. Такий широкий підхід до розуміння цього терміну дає змогу поглянути на нього з точки зору структурної організації, наповнення такими значущими компонентами, без яких процес наукового пізнання стає неможливим або неякісним.

В історичному аспекті наука - це також результат та необхідний наслідок суспільного розподілу праці тому, що виникає внаслідок відмежування розумової (інтелектуальної) діяльності від фізичної праці та поступовим перетворенням її в специфічний вид занять, що стосувалося спочатку незначної групи людей. Цікавим у цьому плані слід відмітити те, що передумови для виникнення науки взагалі перш за все з'явилися у Китаї, Індії, Вавілоні, Єгипті, де накопичувалися величезні емпіричні знання з хімії, фізики, логіки, математики, астрономії. Це досягнення східної цивілізації було перероблено у чітку систему знань в Древній Греції, де з'явилися мислителі, що спеціально займалися наукою, яка ще не мала галузевого розмежування.

В даний період виділяють три головних блоки наукового знання, які структурно відображують раціональне сприйняття дійсності: науки про природу, про суспільство та науки про мислення.

Передусім зазначимо, що термін "юридична наука", який дуже часто використовується, може мати узагальнюючий характер та означати всю сукупність юридичних наук - всі знання про правову дійсність (правознавство або юриспруденцію). Проте, мова може йтися і про конкретну юридичну науку, наприклад, конституційне право, цивільне право або кримінологію, кримінальний процес тощо. Перш ніж висвітлити внутрішню побудову юридичних знань, слід визначити ті риси, які характеризують правознавство в цілому, відокремлюючи його у самостійну сферу людських знань. З цією метою необхідно ознайомитися з тим, що входить у правову сферу наукових досліджень, на яких принципах та за допомогою яких методів функціонує юридична наука та які функції і завдання покладені на всю систему юридичних знань.

По-перше, визначимо предмет юридичної науки. Предмет науки - це та сфера життєдіяльності суспільства, на пізнання якої націлена дослідницька діяльність. Для юридичної науки предметом являється держава та право. Предмет науки структурно складається з об'єктів - конкретних явищ державно-правової дійсності, які в свою чергу формують предмети конкретних галузевих наук (як правило - це певні види суспільних відносин, що складаються у тій чи іншій сфері дії права). Об'єкт юридичної науки (правознавство) таким чином за своїм обсягом вужчий від предмету та наповнює його конкретно історичним змістом. У зв'язку з цим, не слід плутати предмет правознавства, як систему всіх юридичних знань, з предметом конкретної юридичної науки. Саме з цих конкретно-наукових предметів складається загально-теоретичне уявлення про сукупний предмет юридичної науки в широкому розумінні, який фактичне не існує в якості єдиного цілого та сприймається лише на філософському рівні мислення. Розуміння предметів конкретних юридичних наук вимагає більш деталізованого підходу, що обумовлюється здійсненням безпосередніх досліджень реально існуючих явищ оперуванням конкретними даними позитивного матеріалу. Ми вже зазначили, що у предмети юридичної науки включаються держава і право. Однак і держава, і право, і вся державно-правова організація може існувати лише в умовах суспільства, тому їх вплив на суспільство і вплив суспільства на окремі явища державно-правової дійсності являється одним з аспектів дослідження предмету юридичної науки.

Тому мову треба, вести про конкретні методи окремих юридичних наук, які можуть бути універсальними або суто специфічними, що характерні лише для однієї галузі наукових знань або їх незначної кількості. Філософською основою всякої методології пізнання є принцип відображення об'єктивних закономірностей розвитку та функціонування явищ оточуючої дійсності, розуміння їх в єдності та взаємодії.

Серед методів, які використовуються окремими юридичними науками, слід назвати методи порівняння, аналізу та синтезу, статистики, метод історизму, системно-функціональний метод, спеціально-юридичний та деякі інші.

Розглянемо найбільш поширені у правознавстві методи.

Спеціально-юридичний метод. Його сутність полягає в описі явищ державно-правової дійсності за допомогою юридичної термінології, висвітленні діяльності соціальних суб'єктів з точки зору юридичних моделей поведінки, з позицій законного або протиправного, обов'язкового або можливого. В ході такого описування відбувається реконструкція фактів та явищ правової дійсності, їх юридична оцінка, виявляються тенденції та закономірності юридичної практики, вдосконалюється юридична термінологія.

Метод порівняння. Являє собою сукупність пізнавальних засобів та процедур, що дають можливість установити схожість та відмінність між явищами, що вивчаються. Як систематично розроблений метод сформувався в XIX столітті в порівняльному мовознавстві, етнографії. Зараз широко використовується юридичною наукою. Шляхом порівняння однопланового юридичного матеріалу, яке здійснюється за єдиними критеріями (за часом, за суб'єктами, за обсягом), виявляються характерні риси, ознаки правових явищ, їх особливе, загальне або одиночне. При цьому виявляються також причинні зв'язки між явищами, що генетично не пов'язані між собою (економічна криза суспільства та правотворча діяльність держави). У зв'язку з визначною ефективністю методу порівняння, для вирішення практичних проблем в системі юридичних знань склалася навіть ціла наукова галузь - порівняльне правознавство, де вивченню підлягають різні правові системи окремих національних держав. В результаті виявляється можливість удосконалення зовнішньополітичної діяльності, урахування існуючих особливостей міждержавних стосунків, запобігання негативним фактам державно-політичного життя, що мали місце у чужому досвіді, використання у державному будівництві більш прогресивного та передового, перевіреного світовою практикою. Порівняння, як метод, має науковий характер лише в тому випадку, якщо порівнюються не випадкові факти правової діяльності, а лише закономірні та типові, які мають достатній ступінь достовірності. Слід додати, що порівняння відіграє значну роль в умовиводах стосовно узагальнення інформації, виявленні аналогії предметів та явищ.

Методи статистики. Ці методи використовуються майже усіма науковцями у ході вирішення дослідницьких завдань. Змістовно це означає, що існує певна група статистичних методів, які в загальному вигляді розкривають порядок застосування математичних знань до пізнання правової дійсності, вивченні кількісних змін у державно-правовому житті та обробці цих даних. Серед статистичних методів розрізняють: методи дескриптивної (описової) статистики, індуктивної (вибіркової) статистики, статистики взаємозв'язків. Всі вони тією чи іншою мірою впливають на процес пізнання. Фактично ми маємо справу з цифрами, формулами, графіками, гістограмами, середніми величинами, генеральними сукупностями тощо. Наприклад, завдяки дескриптивному методу, можна виявити ряд узагальнюючих показників, що характеризують певну сукупність явищ. Так, до сукупності соціальних норм відносимо такі показники: існують в суспільстві, виступають в якості правил поведінки, регулюють відносини соціальних суб'єктів.

Системно-функціональний метод. Використовується у зв'язку з тим, що всі явища правової дійсності існують не ізольовано, а взаємодіють з деякими іншими, складаючи таким чином єдину сукупність, що відповідає вимогам системності. Крім того, що кожне явище виступає елементом системи, воно являється одночасово підсистемою, яка складається з інших систем. Кожний елемент системи виконує в ній свою функцію. Тому вивчення окремих правових явищ, що мають значний елементарний склад, з позицій їх системно-функціональної організації має значний науковий ефект. Наприклад, дуже корисно і навіть необхідно використовувати цей метод у ході вивчення системи державних органів, їх розподілу на законодавчу та судову гілки влади за функціональним призначенням. Те ж саме стосується структури правової норми.

Підводячи підсумок питанню методології юридичної науки, слід зазначити, що у ході наукових досліджень того чи іншого предмету комплексно використовуються різні методи, що передбачає визначення їх послідовності та сумісництва, іноді один метод складає передумови для використання іншого методу, таким чином, складається ціла система послідовних цілеспрямованих дій, які об'єднуються поняттям "дослідницька діяльність". Завдяки функціям, можна простежити, як, якими шляхами розвивається система науково-юридичних знань, який вплив здійснюють юридичні знання на систему соціальних зв'язків, яка кінцева мета отриманих результатів дослідження або які завдання стоять перед юридичною наукою на даному етапі. Як і багато інших наук, юридична наука виконує ряд загальних функцій (теоретико-пізнавальну, прогностичну, комунікативну), але, як суспільній науці, їй притаманні деякі особливі функції - такі, як ідеологічна, практико-прикладна. Серед всіх функцій юридичної науки, які розглядаються в сучасній науковій літературі, слід виділити:

1. Теоретико-пізнавальна - теоретичне засвоєння держави та права на рівні загальних закономірностей виникнення, розвитку та функціонування, формування загальних уявлень про окремі правові явища, констатація існуючого стану правової дійсності у тому чи іншому аспекті розуміння.

2. інтерпретаційна - пояснення сутності державно-правових явищ, висвітлення їх причинного зв'язку, структурної організації, соціального значення тощо.

3. Ідеологічна - всяка система знань являється елементом ідеології людської свідомості. ідеї про право, про державу складаються в цілісні системні утворення у вигляді теорій, концепцій. Вони відображають інтереси та волю певних соціальних станів, формують програмні цілі партій, об'єднань, держав, виробляють оціночні критерії щодо правової дійсності, закріплюють загальноправові цінності та ідеали.

4. Прогностична - крім інтерпретації існуючих явищ юридична наука на підставі виявлення певних закономірностей та тенденцій формулює перспективи на майбутнє шляхом висунення гіпотез та прогнозів. Наукове передбачення володіє значною цінністю для практики соціального будівництва та являється однією з найважливіших функцій всіх суспільних наук.

5. Практико-прикладна - усі теоретичні досягнення, які людство отримує в результаті наукового дослідження, мають своїм завданням служити на користь людям, допомагати їм у вирішенні практичних завдань. Теорія для практики - ось основний принцип дослідницької діяльності, одне з головних її завдань. Наукові рекомендації повинні допомагати роботі державного апарату, сприяти удосконаленню правового регулювання, створенню надійних правозахисник механізмів тощо.

6. Еврестична - дуже близько до теоретико-пізнавальної, але означає не розповсюдження та систематизацію юридичних знань, теоретичне засвоєння дійсності, а здобуття нових раніше невідомих знань про державу та право.

7. Методологічна - розглядається як внутрішньо системна функція, яка вказує на шляхи, засоби та прийоми отримання нових юридичних знань, можливості їх використання у різноманітних сферах життєдіяльності суспільства. У зв'язку з цим слід відмітити методологічну роль загальної теорії держави та права у системі юридичних наук.

8. Комунікативна - вказує на необхідність взаємозв'язку та взаємодії всієї системи юридичних наук, дотримання однакових темпів приросту та удосконалення юридичних знань, використання наукових досягнень неюридичної сфери, запобігання

І дубляжу у науковому дослідженні та утворенню прогалин, подолання неконструктивних дискусій.

Перш за все серед них слід назвати принцип втілення справедливості, гуманізму, законності, плановість наукових досліджень, їх практична націленість та Інші.

Перед сучасною юридичною наукою постає цілий ряд нових завдань, що мають перспективний або першочерговий невідкладний характер. Молода українська держава опинилася в дуже скрутному становищі. Особливі труднощі відчуваються в економічній сфері. Однак, за Конституцією Україна - це демократична, правова, соціальне орієнтована держава, тому вирішення проблем державного будівництва, економічного відродження країни значною мірою залежить від використання правових заходів та механізмів. Ті методи управління, що існували до входження України в систему ринкових відносин, вже не відповідають дійсності, але ще не склалася і нова систем? управління, не спрацьовують на практиці юридичні гарантії, проголошені чинним законодавством. Тому виникла гостра потреба - засобами юридичного прогнозування сконструювати модель сучасного українського суспільства та вказати на шляхи та методи її практичної реалізації з урахуванням існуючих особливостей внутрішнього порядку та вимог світових стандартів щодо організації державного життя. Це - генеральна лінія, якою рухається вся юридична наука, але поряд з цим передбачається вирішення значної кількості більш конкретних завдань: підготовка проектів законодавчих актів, проведення загальної систематизації законодавства, розробка правових механізмів ефективного використання інституту місцевого самоврядування, передбачення нових тенденцій росту злочинності та обґрунтування відповідних правових гарантій захисту прав та свобод громадян, вивчення та ґрунтовний аналіз практики державотворення інших країн з метою використання їх позитивного досвіду тощо.

Підсумковою ознакою, яка характеризує внутрішню організацію наукових юридичних знань являється їх системний характер. Ми вже зазначали, що правознавство змістовно складається з певної системи юридичних наук, які мають свої власні предмети дослідження та відповідно до специфіки предметів власну методологію. Щодо класифікації юридичних наук, то у науковій літературі існують деякі розбіжності не принципового характеру. Для прикладу наведемо більш поширену класифікацію, за якою можна виділити:

1. Загальнотеоретичні та історичні науки - теорія держави та права, історія держави та права, історія політичних та правових вчень.

2. Галузеві науки - конституційне право, кримінальне право, адміністративне право та інші.

3. Міжгалузеві науки - суд і правосуддя, транспортне право, господарське право, банківське, митне право.

4. Прикладні юридичні науки - кримінологія, криміналістика, судова медицина, бухгалтерський облік.

5. Науки, що вивчають міжнародне та зарубіжне право і державу - міжнародне право, державне право зарубіжних країн, порівняльне правознавство, історія держави та права зарубіжних країн.

Юридична деонтологія більшою мірою відноситься до групи прикладних наук тому, що вивчає вимоги етичного порядку у зв'язку з виконанням юристами професійного обов'язку та деякі інші питання, про що вже говорилося раніше. В історичному плані юридична наука має багатовіковий досвід, який складався шляхом поєднання зусиль філософів, юристів, державних та політичних діячів різних епох. На кожному етапі свого становлення в юридичній науці відбивалися тенденції розвитку суспільства, особливості функціонування тих чи інших політичних інститутів. Але якщо казати про витоки формування юридичних знань, що мали у достатній мірі офіційний та систематизований характер, то слід згадати про римське правознавство пізнього періоду, яке формувалося в межах колегії жреців (collegium pjntificum) та відчувало значний ї вплив релігійного світогляду. В цілому їх правові знання ще не відділялися у самостійну галузь знань та існували разом з формулами релігійних традицій. Знання про правові норми вважалися цілком таємними та охоронялися кастою жреців, що забезпечувало ефективність їхнього релігійного та владного впливу на людей.


19.09.2010

Ведущие компании и учебные заведения Предложения от ведущих учебных заведений Украины и зарубежья. Только лучшие вузы, компании, образовательные курсы, школы, агентства.

Чтобы получать первым
все новости от «Osvita.ua»
в Facebook — нажмите «Нравится»

Osvita.ua

Спасибо,
не показывайте мне это!