Osvita.ua Высшее образование Рефераты Право Шлюбний договір (контракт): поняття та ознаки
Ведущие компании и учебные заведения Предложения получения образования от ведущих учебных заведений Украины и зарубежья. Лучшие вузы, компании, образовательные курсы, школы, агентства. По вопросам размещения информации обращайтесь по телефону (044) 200-28-38.

Шлюбний договір (контракт): поняття та ознаки

За шлюбним договором подружжю надається можливість урегулювати майнові відносини на свій погляд

Юридичною підставою застосування певного режиму майна може бути закон держави або шлюбний договір (контракт).

У ньому може визначатися статус дошлюбного, шлюбного майна подружжя та його поділ у разі розлучення. В державах де "сім’ї загального права" роль шлюбного договору відіграє інститут довірної власності (траст).

Законодавство багатьох держав передбачає порядок укладення шлюбного договору. Зазвичай для нього обов’язковою є присутність обох сторін і нотаріальне посвідченя їхніх підписів (ст.1410 Цивільного зводу Німеччини). Інколи допускається присутність представників сторін (ст. 1294 Цивільного кодексу Франції). У державах, де відсутній легальний режим майна, подружжя обов’язково укладає шлюбний контракт.

Право на укладення шлюбного договору

Ст.92 СК України розкриває положення ст.9 СК щодо договірного регулювання сімейних відносин. Ідея договірного регулювання майнових відносин між подружжям визрівала давно, хоча громадська думка загалом не сприймала її. Водночас, беззастережне правило ст. 22 КпШС - «майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю» - не влаштовувало багатьох.

У 1992 р. Кодекс про шлюб та сім’ю 1969 р. було доповнено ст. 271 «Право подружжя на укладення шлюбного контракту». Однак ця ст. не вирішила проблеми, а лише розпочала вирішення її, водночас вона була неоднозначно витлумачена, що стало додатковою перепоною на шляху її застосування.

Порядок укладення шлюбного контракту, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 16 червня 1993 р. за № 457, остаточно заплутав ситуацію.

Глава «Шлюбний договір» нового СК України забезпечує набагато повніше і точніше правове регулювання. Відбулася й українізація правничої термінології: «договір», а не «контракт».

Право на укладення шлюбного договору у ст. 92 СК надано не лише нареченим, а й тим, хто уже давно перебуває у шлюбі.

Якщо шлюб реєструється з неповнолітньою особою (від 14 до 18 р.), на укладення з нею шлюбного договору потрібна згода батьків або піклувальника. Батьки, піклувальник можуть протестувати як проти шлюбного договору взагалі, так і проти його умов. Відмова батьків чи піклувальника дати згоду на укладення шлюбного договору може бути оскаржена до суду.

Зміст та форма шлюбного договору

Шлюбним договором регулюються майнові відносини (права та обов’язки) і тільки майнові між подружжям, або між тими, хто вже давно перебуває у шлюбі, визначаються їхні майнові права та обов’язки.

Шлюбний договір може надавати відповідні майнові права не лише дружині чи чоловікові, а й їхнім дітям та ін. родичам. Тобто шлюбний договір може мати елементи договору на користь третьої особи.

У ч. 4 ст. 93 СК заборонені лише такі умови шлюбного договору, які ставили б одного з подружжя у надзвичайно невигідне матеріальне становище. Отже, умови цього договору можуть погіршити становище одного з подружжя, порівняно з тим, що є у законі, але тільки до певної межі.

У шлюбний договір не можуть бути включені умови, які суперечать правам дитини. Може бути визначене передання дитині у користування житлового приміщення, ін. майна, та розмір і порядок стягнення аліментів.

У шлюбному договорі той, з ким проживає дитина, не може відмовитися від права на примусове стягнення аліментів на неї.

Порядок укладення шлюбного контракту передбачив можливість передачі за цим договором права власності на нерухомість. Якщо, наприклад, чоловік бажає подарувати дружині жилий будинок, це має бути оформлене договором дарування і не може бути однією з умов шлюбного договору.

Оскільки шлюбний договір є актом вільного волевиявлення, сторони можуть включити до нього інші умови майнового характеру, які не суперечать загальним засадам регулювання сімейних відносин, що визначені у ст. 7 СК.

Незважаючи на певні психологічні, емоційні застереження, шлюбний договір виконує важливу виховну, дисциплінуючу функцію, а тому розширення практики його укладення заслуговує на підтримку.

Якщо, наприклад, у договорі зазначено, що у разі зловживання алкоголем чи небажання брати участь у веденні домашнього господарства чоловік буде позбавлений права на проживання в помешканні дружини, така неприємна перспектива стимулюватиме його до належної поведінки в сім’ї.

Що ж до форми шлюбного договору, закон вимагає письмової форми посвідченої нотаріусом. Жодна інша службова чи посадова особа посвідчити такий договір в Україні не може. Правда, слід мати на увазі, що такі жорсткі умови шлюбного договору чоловік може не прийняти, відмовившись взагалі від шлюбу.

Ст. 94 СК не визначає наслідків недотримання вимоги про нотаріальне посвідчення договору. У цій ситуації підлягатиме субсидіарному застосуванню ст. 220 Цивільного кодексу України.

Початок та строки дії шлюбного договору

Момент укладення шлюбного договору і початок його дії можуть не співпадати. Договір укладений до реєстрації шлюбу, набирає чинності у день реєстрації громадського стану подружжя, укладений подружжям, набирає чинності у день його нотаріального посвідчення. Не виключено, що початок дії шлюбного договору або частини його умов сторони можуть пов’язати із відкладальною обставиною.

Відкладальною обставиною є та, щодо якої наперед невідомо, настане вона чи ні. До настання відкладальної обставини весь договір або його частини наче дрімають. Як тільки вона настане, права та обов'язки за договором розпочинають свою дію в повному обсязі. Такою відкладальною умовою може бути розірвання шлюбу, окреме проживання тощо.

Іноді особливість шлюбного договору може полягати саме в тому, що його дія має розпочатися лише у разі розірвання шлюбу.

Як правило, сторони не визначають тривалості шлюбного договору, хоча можуть домовитися і про це. Сторони можуть визначити тривалість певного майнового права, наприклад, строк проживання у помешканні дружини чи чоловіка після розірвання шлюбу або строк чинності права на аліменти одного з них.

Шлюбний договір припиняється у разі смерті одного з подружжя. Та умова шлюбного договору, за якою надається дружині чи чоловікові право довічного проживання в помешканні (тобто особистий сервітут), накладає відповідний обов’язок на спадкоємця померлого.

Визначення у шлюбному договорі правового режиму

У шлюбному договорі може бути визначене майно, яке одна із сторін подружжя передає для використання на спільні потреби сім’ї, а також правовий режим майна, подарованого подружжю у зв’язку з реєстрацією шлюбу.

Основне призначення шлюбного договору дуже часто полягає у нівелюванні (скасуванні, пом’якшенні) положення статті 60 СК України, якою встановлене загальне правило: майно, набуте подружжям за час шлюбу, є спільною сумісною власністю подружжя. Згідно ч. 2 ст. 97 СК таке майно за домовленістю може вважатися спільною частковою власністю або особистою приватною власністю кожного з них.

За допомогою шлюбного договору може бути знайдено справедливе вирішення проблеми поділу майна. Таких рішень може бути кілька: вважати майно спільною частковою власністю, з визначенням для чоловіка, наприклад, 3/4, а для дружини — 1/4; вважати особистою власністю кожного те, що набуте за його доходи. Сторони можуть домовитися про виплату дружині грошової компенсації без виникнення у неї права на майно, придбане за час шлюбу за доход чоловіка. Сторони можуть визначити наперед, яка частка у разі поділу належатиме кожному з них і яка реальна річ кому буде передана.

Кодекс надає можливість обумовити у шлюбному договорі, що у помешканні подружжя будуть проживати батьки одного з них чи дитина від попереднього шлюбу.

Сторони можуть включити до договору будь-які інші умови щодо правового режиму майна, його використання для задоволення інтересів подружжя, дітей, інших членів сім’ї.

Визначення у шлюбному договорі порядку користування житлом

Найбільш проблематичним при погіршенні подружніх стосунків є їхнє спільне проживання в одному помешканні.

За статтею 64 Житлового кодексу УРСР 1983 р. той, кого наймач вселив у помешкання як члена своєї сім’ї, зокрема дружина чи чоловік, має права на житло нарівні з наймачем, а тому «моя» квартира стає «нашою» без будь-яких застережень.

За статтею 156 ЖК члени сім’ї власника житлового будинку, квартири, які проживають разом з ним, користуються помешканням нарівні з власником, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування ним.

Розірвання шлюбу не припиняє право колишньої дружини чи колишнього чоловіка на подальше проживання в помешканні. Це правило, про яке багато людей не знає, призводить до того, що один із подружжя часто жалкує, що знехтував можливістю укладення шлюбного договору.

У шлюбному договорі може бути визначено порядок користування, підстави виселення не лише щодо помешкання, яке є приватною власністю одного з подружжя, а й щодо помешкання державного чи кооперативного житлового фонду (ч. 1 ст. 98 СК).

Сторони можуть домовитися про те, що з моменту поселення дружина чи чоловік не матиме самостійного права на житло і відповідно можуть бути виселені на вимогу наймача у будь-який час, а також про виплату тому, хто звільняє помешкання, грошової компенсації чи передачу іншого майна (ч. 2 ст. 98 СК України).

Визначення у шлюбному договорі права на утримання

Відповідно до ст. 75 СК право на утримання виникає у того з подружжя, хто є непрацездатним і потребує матеріальної допомоги. У шлюбному договорі право на утримання може бути передбачене і для того, хто є працездатним, а також право одного із подружжя на аліменти незалежно від його матеріального стану. Водночас право на аліменти того, хто є працездатним, може бути обумовлене іншими додатковими обставинами: тривалістю спільного проживання, наявністю дітей, продовженням навчання тощо.

Якщо у шлюбному договорі визначено лише розмір аліментів, право на аліменти виникне за наявності загальних підстав, відповідно до ст. 75 СК.

Сторони можуть домовитися про припинення права на утримання, з виплатою грошової компенсації, тобто про виплату своєрідного грошового відступного.

У ст. 99 СК подані лише основні варіанти домовленості про утримання. Сторони можуть включити до шлюбного договору й інші умови. Однак, у шлюбному договорі не може бути умови, за якою особа позбавляється того права на утримання, яке вона має за законом, або іншим чином порушуються її інтереси. Тому умова договору, за якою, наприклад, дружина буде мати право на аліменти лише у разі перебування у шлюбі протягом не менше десяти років, не буде вважатися дійсною.

Отже, шлюбним договором не можна відібрати у дружини чи чоловіка того права на утримання, яке визначене законом, або змінити у гірший бік умови його виникнення чи здійснення.

Ст. 99 СК встановлює спрощену процедуру примусового виконання обов’язку по утриманню. Наділення нотаріуса правом вчинення виконавчого напису на шлюбному договорі підтверджує ту обставину, що нотаріус є органом захисту сімейних прав особи.

Зміна умов шлюбного договору

Оскільки шлюбний договір - це договір, він, як і інші договори, не може бути застрахований від зміни життєвих ситуацій, які можуть настати поза волею дружини чи чоловіка. Саме тому передбачена можливість внесення до шлюбного договору відповідних змін та доповнень.

Забороняється лише одностороння зміна умов шлюбного договору, тобто за волею лише однієї сторони. Зміна шлюбного договору може бути проведена за волею дружини та чоловіка у будь-який час. Якщо після розірвання шлюбу шлюбний договір не втратив чинності, він може бути змінений колишніми дружиною та чоловіком за спільним волевиявленням на загальних підставах.

Ст. 100 СК допускає можливість внесення змін до шлюбного договору на підставі рішення суду на вимогу одного з подружжя. Але це, всупереч позиції професора О. Дзери, не може вважатися односторонньою зміною умов договору. Для забезпечення справедливості суду належить співставити, наскільки змінилася ситуація порівняно з тією, яка існувала на момент укладення шлюбного договору, проаналізувати вагомість нового інтересу позивача і на підставі такої аналітичної діяльності зробити висновок про відповідність змісту шлюбного договору цьому інтересу. У свою чергу, позивачеві належить зібрати відповідні докази того, що якби такий інтерес існував на момент укладення шлюбного договору, він не підписав би його.

Положення ч. 3 ст. 100 СК є засобом охорони інтересів слабшої сторони, своєрідною противагою тому, хто сильніший, пересторогою від його спроб утвердження у шлюбному договорі свого диктату. Так, якщо у шлюбному договорі було зазначено, що частка дружини у майні, набутому за час шлюбу, становитиме 1/10, то згодом у разі її важкої хвороби чи інвалідності дитини, яка залишилася з нею, дружина мала би підставу для звернення до суду з позовом про збільшення цієї частки.

Право на відмову від шлюбного договору

Свобода договору, яка повною мірою стосується й шлюбного договору, дає можливість подружжю відмовитися від нього. Така відмова може бути подана і тими, шлюб між ким розірваний.

Законодавчою підставою для формулювання права на відмову від шлюбного договору була ст. про відмову від правочину, що вперше закріплена у ст. 214 Цивільного кодексу України. На думку професора О. В. Дзери, у цій ситуації мова мала би йти не про відмову від договору, а про його розірвання.

Але ж відмова від договору і розірвання договору - це різні правові категорії. Відмова від договору має наслідком двосторонню реституцію, а у разі розірвання договору він втрачає чинність лише на майбутнє.

Чинність шлюбного договору припиниться з моменту подання до нотаріуса такої заяви, а це означає, що певні матеріальні блага, які були уже за цим договором одержані, не підлягатимуть поверненню або грошовій компенсації.

Розірвання шлюбного договору

Розірвання шлюбного договору можливе тоді, коли жодна з його умов не може бути виконана ні у первісному, ні у зміненому вигляді. До цього можуть призвести різні обставини, зокрема об’єктивна або суб’єктивна неможливість їх виконання. Об’єктивна неможливість виконання може бути зумовлена, наприклад, знищенням майна, яке давало доходи, а суб’єктивна - каліцтвом, важкою хворобою, що виключає можливість вчинення одним із подружжя дій особистого характеру.

Право вимагати розірвання шлюбного договору надано одному з подружжя. Якщо дружина чи чоловік визнані недієздатними, відповідний позов може бути поданий опікуном або органом опіки та піклування. Позивач має довести, що підстава, яка викликала потребу розірвання шлюбного договору, має істотне значення. Шлюбний договір розривається за рішенням суду (ст.102).

Визнання шлюбного договору недійсним

За рішенням суду шлюбний договір може бути визнаний недійсним з багатьох підстав, встановлених Цивільним кодексом України, а саме:

  • якщо його зміст не відповідає вимогам закону (зокрема, якщо в ньому позбавлено права на аліменти дитину або того з подружжя, хто є непрацездатним, чи права одного з подружжя на щонайменшу частку у майні, набутому за час шлюбу);
  • якщо шлюбний договір було укладено особою, яка була недієздатною або у зв’язку з психічним розладом здоров’я не усвідомлювала значення своїх дій і (або) не могла керувати ними;
  • якщо шлюбний договір було укладено в результаті фізичного чи психічного насильства (примусу, залякування, погроз);
  • якщо особа уклала шлюбний договір через тяжкі обставини, на вкрай невигідних для неї умовах. Мова може йти, наприклад, про вагітну жінку, умовою реєстрації шлюбу з якою була вимога чоловіка про підписання договору, за яким їй визначена мінімальна частка у майні.

Шлюбний договір стає недійсним у разі недійсності шлюбу, без спеціального рішення суду про це, тобто автоматично.

Висновок

У правових системах, де передбачено укладання шлюбного контракту, питання утримання подружжя переважно ним і регламентуються. В такому разі норми шлюбного контракту не повинні протирічити нормам моралі (ст. 1392 Цивільного кодексу Франціі) та ставити подружжя в гірше становище, ніж запропоноване нормами законодавства (ч.2 ст.27-1 КпШС України).

Література

  • Сімейний кодекс України. – Х.: ТОВ “Одіссей”, 2004.
  • Цивільний кодекс України: Офіційний текст / Міністерство юстиції України. – К.: Юрінком Інтер, 2004.
  • Ромовська З. Сімейний кодекс України. – К.:2003.
  • Індиченко С. П., Гопанчук В. С., Савченко Л. А. Сімейне право України. – К.:1997.
  • Ариванюк Т. О., Бірюков І. А., Гопачук В. С. Сімейне право України / Підручник. – К.:2002.
  • Фединяк Г. С. Міжнародне приватне право / Курс вибраних лекцій. – К.:1997.


13.09.2010

Ведущие компании и учебные заведения Предложения от ведущих учебных заведений Украины и зарубежья. Только лучшие вузы, компании, образовательные курсы, школы, агентства.

Чтобы получать первым
все новости от «Osvita.ua»
в Facebook — нажмите «Нравится»

Osvita.ua

Спасибо,
не показывайте мне это!