Osvita.ua Высшее образование Рефераты Право Сиситема принципів кримінального процесу: характеристика, поняття та значення
Ведущие компании и учебные заведения Предложения получения образования от ведущих учебных заведений Украины и зарубежья. Лучшие вузы, компании, образовательные курсы, школы, агентства. По вопросам размещения информации обращайтесь по телефону (044) 200-28-38.

Сиситема принципів кримінального процесу: характеристика, поняття та значення

Принципами кримінального процесу є основні положення, які закріплюють найбільш загальні і суттєві властивості кримінального процесу, виражають його природу і демократичну суть

Принципи кримінального процесу - це закріплені в законі основоположні ідеї, засади, найбільш загальні положення, що визначають сутність, зміст і спрямованість діяльності суб'єктів процесу, спосіб і процесуальну форму їх діяльності та здійснення правосуддя, створюють систему гарантій встановлення істини, захисту прав і свобод людини та забезпечення справедливості правосуддя, засади від яких не відступають, а їх порушення тягне за собою скасування вироку та інших прийнятих за таких умов рішень по справі.

З прийняттям Конституції України створено правову основу для реалізації можливостей демократичного шляху розвитку суспільства, побудови правової держави. Саме в Основному Законі одержали свій прояв такі найважливіші ознаки правової держави, як пріоритет прав та інтересів особи над правами та інтересами держави, взаємна відповідальність держави і особи, пов’язаність держави правом, пріоритет права над законом, незалежний суд як гарант прав особи.

Так, ст. З Конституції проголошує людину, її життя і здоров "я, честь і гідність, недоторканність і безпеку найвищою соціальною цінністю, а утвердження і забезпечення прав і свобод людини -головним обов'язком держави. Правова держава, таким чином, с формою обмеження влади правами і свободами людини, що виступають противагою всесиллю державної влади.

Однак пріоритет прав людини не знімає з неї відповідальності за належне використання своїх прав і свобод. Складається особливий правовий зв'язок і взаємна відповідальність держави і громадянина, яка не порушує свободи останнього, а лише прагне розумно поєднувати свободи всіх індивідів суспільства.

Поняття і значення принципів кримінального процесу

Перш за все підкреслимо: кримінально-процесуальна діяльність суттєво зачіпає права і законні інтереси учасників процесу. Кримінальне судочинство може бути джерелом підвищення небезпеки для кожної особи і для судочинства в цілому, якщо воно не базується на демократичних і гуманних принципах або якщо ці принципи тільки проголошені, але їх не додержують.

Принципами кримінального процесу є основні положення, які закріплюють найбільш загальні і суттєві властивості кримінального процесу, виражають його природу і демократичну суть.

Кримінальний процес, як діяльність органу дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду по порушенню, розслідуванню і розгляду кримінальних справ, суворо регламентований нормами кримінально-процесуального права. Тому принципи, як основні положення цієї діяльності, теж повинні бути закріплені в кримінально-процесуальних нормах, бо інакше вони не будуть регулювати правову діяльність і правовідносини.

Основні положення, щоб отримати значення принципів, повинні діяти на всіх стадіях кримінального процесу, або на деяких з них. Але кожне основне положення, яке визнається принципом, обов'язково повинно діяти в стадії судового розгляду, що обумовлено значимістю і. місцем цієї стадії в кримінальному процесі. Які критерії визнання певного положення принципом?

Після того як я проаналізував наукову літературу, до критеріїв визнання певного положення принципом кримінального процесу слід віднести таку сукупність властивостей:

  • Це найбільш загальні, вихідні положення, ідеї, які мають фундаментальне значення для кримінального процесу, визнають його спрямованість, побудову в цілому, форму і зміст його стадій і інститутів.
  • Принципи виражають панівні в нашій державі політичні і правові ідеї, які стосуються завдань, способу формування і здійснення правосуддя в кримінальних справах.
  • Принципи повинні бути закріплені в нормах права.
  • Принципи мають діяти у всіх стадіях або кількох стадіях кримінального процесу і обов'язково в її центральній стадії - стадії судового розгляду.
  • Порушення будь-якого принципу означає незаконність рішення в справі та обов'язкове його скасування.

Таким чином, принципи кримінального процесу - це найважливіші правові положення, які визначають кримінального процесу в цілому, форму і зміст його стадії та інститутів, порушення яких обов'язково тягне за собою скасування вироку та інших рішень у справі.

На мою думку значення принципів полягає в тому, що вони:

По-перше, відображують демократизм і гуманізм кримінального процесу, визнають структуру і систему.

По-друге, служать основою для подальшого удосконалення кримінально-процесуальних норм і кримінально-процесуальних інститутів.

По-третє, є базою для розтлумачення і застосування кримінально-процесуальних норм, їх дотримання є необхідною умовою для досягнення всіх завдань кримінального судочинства.

Система принципів кримінального процесу

На даний час в Україні поширена думка, про те, щоб усі принципи судоустрою залучити до системи принципів кримінального процесу і не провадити між ними чіткого розмежування. На мою думку слід розрізняти принципи:

  • суто організаційні, наприклад, назначуваність слідчих і прокурорів, централізація і єдиноначальність у системі суддів, особливий порядок притягнення їх до кримінальної і дисциплінарної відповідальності; для діяльності щодо порушення, розслідування, судового розгляду й вирішення кримінальних справ вони не мають безпосереднього значення;
  • організаційно-функціональні, наприклад, одноособовість і колегіальність, нагляд вищестоящих судів за судовою діяльністю нижчестоящих, гласність; вони визначають як організацію, так і діяльність кримінально-процесуальних органів і є принципами судоустрою і кримінального процесу або органічною частиною принципу останнього;
  • суто кримінально-процесуальні, функціональні, наприклад, презумпція невинуватості, забезпечування підозрюваному, обвинуваченому, підсудному права на захист, змагальність, встановлення істини, публічність, безпосередність; вони визнають кримінально-процесуальну діяльність. Як принципи кримінального процесу слід також розглядати деякі загально-правові засади і конституційні гарантії, які мають визначальне, принципове значення для кримінально-процесуальної діяльності і специфічне відбиття в кримінальному процесі.

В системі принципів кримінального процесу доцільно вирізняти конституційні принципи, бо вони мають особливе політико-юридичне значення. Закріплення певних принципів судочинства в Конституції пояснюється значенням їх для сфери основних громадських прав і свобод, для врегулювання діяльності органів правосуддя, а також історичними традиціями. Можна з певністю констатувати, що політичне і юридичне значення конституційних принципів в Україні останнім часом значно зросло.

Вирізнення конституційних принципів зовсім не означає приниження фундаментального значення інших принципів кримінального процесу, які закріплені в кримінально-процесуальному кодексі, а не в Конституції. Важливим є зміст певного положення, його значення для побудови і функціонування системи кримінально-процесуального права, регульованої ним діяльності суб'єктів кримінального процесу і правовідносин між ними.

В юридичній літературі називаються й інші принципи кримінального процесу зокрема науковість, стадійність, достатність підстав для процесуальних рішень, обов'язок органів судочинства поважати додержувати права, законні інтереси і гідність громадян, справедливість. Мабуть ці положення не будуть розглядатись як принципи бо згадані вимоги характерні для всіх видів правозастосувальної діяльності і не зазнають побудову і характер кримінального процесу.

Всі принципи тісно пов'язані між собою постійно взаємодіють, і тому ми цілком обґрунтовано говоримо не просто про сукупність, а про систему принципів кримінального процесу. Кожний з принципів поряд з тим, що він тісно стикається, взаємодіє з іншими принципами, зберігає свою власну цінність для побудови і перебігу процесу, свій юридичний зміст.

Характеристика принципів кримінального процесу, які закріплені в Конституції України

Принцип законності в кримінальному процесі

Принцип законності - у загальному формулюванні - можна визначити як вимогу точного і неухильного дотримання законів органами дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду, а також всіма учасника провадження в кримінальній справі.

Відповідно до частини 2 статті 6 Конституції, органи законодавчої і судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією в межах і у відповідності до законів України.

Органи державної влади і органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти тільки на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України. В ч.І ст.68 Конституції закріплений обов'язок громадян України неухильно додержуватись Конституції та законів України.

У кримінальному процесі законність має двоякий характер.

Розслідуючи і вирішуючи кримінальні справи, органи дізнання і попереднього слідства, прокуратури і суду тим самим затверджують у суспільстві і державі режим законності. Але ця мета не повинна досягатися будь-якими засобами, а тим більше - ціною порушення діючих законів. Хоча кримінально-процесуальна діяльність і спрямована на усунення порушень закону, сама вона повинна здійснюватись у суворій відповідності до закону. Від органів держави, які здійснюють власні повноваження в кримінальному процесі, принцип законності вимагає безумовного дотримання, правильного застосування і точного виконання закону протягом всього провадження у справі.

Принцип законності знаходить своє відображення в єдиному і обов'язковому порядку провадження по всіх кримінальних справах (ст.ІКПК), що є гарантією від свавілля у діяльності державних органів. Суд, прокурор, органи дізнання не зважаючи на різні компетенції і процесуальне положення, спрямовують свою діяльність на здійснення в кінцевому підсумку завдань кримінального судочинства, в тому числі і на забезпечення правильного застосування закону (ст.2 КПК).

Таким чином, метою діяльності вказаних органів є правильне застосування закону (кримінально-процесуального, кримінального).

Зміст принципу законності розкривається в ст.5 КПК, відповідно до якої ніхто не можу бути притягнутий як обвинувачений інакше, ніж на підставах і в порядку, встановлених законом.

Кримінально-процесуальна діяльність пов'язана з серйозними право обмеженнями для осіб, які притягуються до кримінальної відповідальності, і тому в ході її здійснення повинен дотримуватись закон.

 Механізми забезпечення законності в кримінальному процесі служать як судовий, так і прокурорський нагляд.

Суттєві порушення кримінально-процесуального закону (ст.370 КПК) і неправильне застосування кримінального закону стаття 371 КПК є підставою для скасування вироку.

Принцип недоторканості особи, охорона її честі і гідності

Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю (ч.І ст.З Конституції).

Кожний має право на повагу до його гідності. Ніхто не може бути підданий катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує його гідність, поводженню чи покаранню (ч.І і ч.2 ст. 28 Конституції).

Кожна особа має право на свободу і особисту недоторканість (ч.І ст.29 Конституції).

Зазначені норма гарантують кожному громадянинові охорону його честі і гідності. Але під час кримінально-процесуальної діяльності в інтересах розкриття і розслідування злочинів може виникнути необхідність в обмеженні вказаного конституційного права.

Принцип недоторканості особи, охорони її честі і гідності в кримінальному процесі може бути сформульований таким чином: ніхто не може бути позбавлений волі, заарештований, затриманий за підозрою у вчиненні злочину, підданий особистому обшуку, приводу, примусово поміщений в медичний заклад для обстеження не інакше як на підставах і в порядку, передбачених законом.

Даний принци закріплено в ст.ст.28 і 29 Конституції, ст.14 КПК України.

Його зміст розкривається в таких положеннях:

1. Особа може бути позбавлена волі, як кримінальне покарання, тільки за обвинувальним вироком суду, який набрав законної сили.

2. Запобіжний захід взяття під варту може застосовуватись до особи не інакше як за мотивованим рішенням суду на підставах і в порядку, встановлених в законі (ч.2 ст.29 Конституції).

Підстави і порядок обрання цього запобіжного заходу передбачені в ст.ст. 148,150,155-158 КПК. Оскільки ч. 2 ст.29 Конституції України відповідно до ст. 13 перехідних положень Конституції вступить в силу тільки через 5 років- після прийняття, весь цей час буде зберігатись існуючий порядок санкціонування запобіжного заходу взяття під варту прокурором або його заступником.

3. Короткочасне затримання особи за підозрою у вчиненні злочину може провадитись тільки на підставах і в порядку, вказаних в ст.ст. 106,115 КПК. Відповідно до ч.З ст.29 Конституції обґрунтованість затримання повинна бути перевірена судом протягом 72 годин.

Затримана особа негайно звільняється, якщо протягом 72-х годин з моменту затримання їй не вручено мотивоване рішення суду про тримання під вартою. Кожний затриманий має право в будь-який час оскаржити в суді своє затримання (ст.13 перехідних положень Конституції).

4. Особистий обшук, якщо він проводиться не під час затримання або під час арешту і не є складовою частиною обшуку в приміщенні або іншому місці, здійснюється за постановою органів дізнання або слідчого і тільки з санкції прокурора.

5. Привід свідка, потерпілого, підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, якщо вони без поважних причин не з'явилися з органи попереднього розслідування або в суд, здійснюється органами внутрішніх справ лише за мотивованою постановою органу дізнання, слідчого, прокурора, судді або за ухвалою суду (ст.ст.70, 72, 136, 288, 290, 292 КПК).

Процедура здійснення приводу передбачено інструкцією "Про порядок виконання постанов прокурорів, суддів, слідчих, органів дізнання і ухвал судів про привід підозрюваних, обвинувачених, підсудних, потерпілих і свідків" (затверджена наказом МВС України 23 грудня 1995 р. № 864).

6. Поміщення обвинуваченого в медичні заклади для проведення судово-медичної або судово-психіатричної експертизи здійснюється лише за постановою слідчого і санкції прокурора або його заступника (ст.205 КПК) або за постановою судді чи ухвалою суду.

7. Під час провадження в кримінальній справі не допускається вчинення дій, які принижують честь і гідність особи. Слідчий не вправі бути присутнім при освідуванні особи іншої статі, коли це зв'язане з необхідністю оголювати особу, що підлягає освідуванню. При освідуванні не допускаються дії, які принижують гідність освідуваної особи або небезпечних для її здоров'я.

Для забезпечення незалежності від будь-яких органів і осіб закон передбачає додаткові гарантії недоторканості Президента, кандидатів в Президенти України, депутатів ВРУ, кандидатів в депутати, суддів. Завідомо незаконний арешт, затримання або привід, а також винесення судами завідомо неправосудного вироку, рішення, ухвали тягнуть за собою кримінальну відповідальність посадових осіб за ст.ст. 173 і 176 КК України.

Принцип таємності листування, телефонних розмов і телеграфних повідомлень

Ст. 31 Конституції України гарантує громадянам таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції.

Винятками можуть бути встановлені тільки судом у випадках передбачених законом, з метою запобігти злочинові чи з'ясувати істину під час розслідування кримінальної справи, якщо іншими способами одержати інформацію неможливо.

Пленум Верховного Суду України в постанові №9 "Про застосування Конституції при здійсненні правосуддя" від 1 листопада 1996 року роз'яснив, що гарантовані ст.ст. ЗО і 31 Конституції України, недоторканість житла і таємниця листування, телефонних розмов, телеграфної й іншої кореспонденції є невід'ємним правом громадян. Дозвіл на проникнення до житла чи до іншого володіння особи, на накладення арешту на кореспонденцію, її виїмку в поштово-телеграфних установах та на зняття інформації з каналів зв'язку надається тільки судом. За результатами розгляду матеріалів про надання такого дозволу, який здійснюється судом з додержанням таємниці слідства, ухвалюється процесуальне рішення.

Слід мати на увазі, що статті 9 і 13 Перехідних положень Конституції на дію ст. ЗО Конституції не поширюються (п.22 Постанови).

Викладене означає, що норма Конституції, що регламентують процесуальний порядок накладення арешту на поштово-телеграфну кореспонденцію і її виїмку (ст. 187 КПК), а також норми Закону України "Про оперативно-розшукову діяльність", що передбачають порядок здійснення таких оперативних заходів як негласне проникнення в житло, зняття інформації з каналів зв'язку, вступили в протиріччя з Конституцією України.2 В цих випадках повинні застосовуватись норми Основного закону України. Оскільки вони є нормами прямої дії.

 Порушення таємниці листування, телефонних розмов і [телеграфних повідомлень громадян тягнуть за собою кримінальну [відповідальність за ст. 131 КК України.

Принцип недоторканості житла, охорони особистого життя громадян

Відповідно до ч.І ст.ЗО Конституції і ч. 1 ст. 14 КПК України : громадянинові гарантується недоторканість житла.

Під житлом слід розуміти приміщення, яке призначене для тимчасового проживання осіб, а також ті його складові частини, які використовуються для відпочинку, зберігання майна або задоволення інших власних потреб.

Ніхто не має права безперешкодно ввійти в житло проти волі осіб, які проживають в ньому.

Не допускається проникнення в житло або в інше володіння особи, проведення в них оглядів або обшукачів не інакше як за мотивованим рішенням суду.

У невідкладних випадках, пов'язаних з рятуванням людей і майна або безпосереднім переслідування осіб, що підозрюються у вчиненні злочину, можливий інший, встановлений законом порядок проникнення в житло або інше володіння особи, проведення в них обшуку чи огляду (ч.2 ст. ЗО Конституції). Так, наприклад, п.15 ст.11 Закону України "Про міліцію" надає працівникам міліції право для виконання покладених на них обов'язків входити безперешкодно в будь-який час доби на земельні ділянки, в житло або інші приміщення громадян у випадках переслідування злочинця або запобігання злочину, який загрожує життю мешканців.

Незаконний обшук, незаконне виселення або інші дії, які порушують недоторканість громадян, вчинені посадовими особами, тягнуть за собою кримінальну відповідальність за ст. 130 КК України.

Під поняттям "особисте життя громадян" - слід розуміти інтимні сторони життя, зокрема сімейного, спосіб улаштування житла, ведення домашнього господарства, використання вільного часу, а також переконання, інтереси, уподобання, звички тощо.

Відповідно до ч. 1 ст. 32 Конституції України ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України.

Діюче кримінально-процесуальне законодавство покладає на посадових осіб, які ведуть кримінальний процес, обов'язок вживати заходів до запобігання розголошення відомостей про особисте життя громадян, які були залучені до кримінального судочинства. Якщо існує загроза розголошенню відомостей про інтимні сторони життя осіб, що беруть участь у справі, суддя повинен приймати рішення про розгляд справи в закритому судовому засіданні (ч. 2 ст.20 КПК).

Під час виїмки або обшуку слідчий повинен вживати заходів до того, щоб не були розголошені при цьому обставини особистого життя обшукуваного та інших осіб, які проживають або тимчасово перебувають у цьому приміщенні (ст. 185 КПК).

Це правило слід виконувати і при проведенні інших слідчих дій.

Принцип здійснення правосуддя тільки судом

Згідно з ч.І ст.124 Конституції правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускається. Судочинство здійснюється судом України та судами загальної юрисдикції.

Правосуддя здійснюють професійні судді, і у випадках, визначених законом, народні засідателі і присяжні (ч.І ст.127 Конституції).

Положення Конституції знайшло своє відображення в ст. 15 КПК України, де зазначено, що ніхто не може бути визнаний винним у вчиненні злочину, а також підданий кримінальному покаранню не інакше як за вироком суду і відповідно до закону. Цим визначається виключне положення суду серед інших державних органів, що ведуть процес.

Слідчий і прокурор в стадії попереднього розслідування також вирішують питання про винуватість обвинуваченого. Але їх висновок про винуватість особи має попередній характер. Дане питання вирішується остаточно тільки в стадії судового розгляду на основі дослідження і оцінки всіх доказів, зібраних як до суду, так і в суді.

Органи попереднього розслідування, як і органи віддання до суду, мають право закрити кримінальну справу або звільнити винного від кримінальної відповідальності за нереабілітуючими обставинами, що передбачені законом. В такому випадку особі, яка звільняється від кримінальної відповідальності, надається право заперечувати проти закриття кримінальної справи і вимагати, щоб питання про її винуватість або невинуватість було вирішене тільки у вироку, який буде винесений в судовому засіданні.

Дія принципу здійснення правосуддя тільки судом поширюється на всі судові стадії процесу.

Скасування або зміна судового рішення першої інстанції допускається не інакше як вищестоящим судом і в порядку здійснення не можу бути скасоване або змінене будь-яким державним органом, в тому числі і вищою державною владою.

Відповідно до ч.5 ст.125 Конституції створення надзвичайних і особливих судів не дозволяється. Це означає, що революційні трибунали, військово-польові суди канули в історію.

Принцип здійснення правосуддя тільки судом є гарантією того, що без судового розгляду з дотриманням всіх процесуальних правил, жоден громадянин не може бути визнаним із застосуванням до нього кримінального покарання.

Принцип незалежності суддів і підкорення їх тільки закону

Незалежність сувої влади і їх рівність з іншими гілками державної влади є ознаками правової держави, в якій кожний громадянин має право на захист своїх прав і свобод незалежним і неупередженим судом.

Відповідно до ч.І ст. 126 Конституції України незалежність і недоторканість суддів гарантується Конституцією і законами України. Вплив на суддів будь-яким чином забороняється.

При здійсненні правосуддя щодо кримінальних справ судді і народні засідателі незалежні і підкоряються тільки закону. Судді і народні засідателі вирішують кримінальні справи на основі закону, в умовах, що виключають сторонній вплив на суддів (ст. 18 КПК). Зміст даного принципу знаходити свій вираз у наступному:

1. Будь-яке втручання в діяльність суду при вирішенні ним кримінальних справ з боку громадян, громадських організацій, посадових осіб, державних органів не допускається.

Ніхто не вправі вказувати суддям, як вони повинні вирішувати справу, який вирок винести, кого засудити, яке покарання призначити.

Суддя при здійсненні правосуддя і прийнятті рішення по справі повинен керуватись лише законом, виходити з свого внутрішнього переконання, ґрунтуючись на всебічному, об'єктивному, повному дослідженні всіх обставин справи.

2. Вищестоящий суд, в тому числі і Верховний Суд. України, Скасовуючи вирок суду першої інстанції і повертаючи кримінальну справу на новий розгляд в іншому складі суддів, не вправі вказувати ім, як вони повинні її вирішити. Судді, повторно розглядаючи кримінальну справу після скасування першого вироку, вирішують її за своїм внутрішнім переконанням, керуючись законом.

3.Судді при вирішенні кримінальних справ незалежні від висновків попереднього розслідування, а також від правової позиції прокурорів, захисників та інших учасників судового розгляду.

4.Незалежність у середині самого складу суду, зокрема народних засідателів від судді, суддів - членів складу суду від головуючого, тобто можливість кожного судді і народного засідателя вільно брати участь у дослідженні доказів, обговоренні і прийняття рішень за своїм переконанням.

При постановлені вироку суддя має право залишитись при своїй думці.

Діюче законодавство передбачає гарантії незалежності суддів при здійсненні правосуддя, що знаходить свій вияв у наступному:

  • у суворо встановленому порядку призначення або обрання на посаду судді і звільнення з цієї посади (ст.ст.126,127,128 Конституції);
  • у суворо встановленій законом юридичний процедурі здійснення правосуддя;
  • у встановленій кримінальній та адміністративно-правовій відповідальності за втручання у діяльність судді і вияв неповаги до суду;
  • у закріпленні особистої недоторканості і особистої безпеки ;суддів (ч.І ст.126 Конституції, ст.13 Закону України "Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів");
  • у таємниці нарадчої кімнати під час постановлення вироку або іншого судового рішення (ст. 322 КПК);
  • у створенні необхідних організаційно-технічних, інформаційних умов для діяльності суддів.

Принцип здійснення правосуддя в кримінальних справах на засадах рівності громадян перед законом і судом

Даний принцип кримінального процесу закріплений в ряді конституційних норм, а також в КПК України (ст. 16)

Відповідно до ст. 21 Конституції усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах.

Громадяни мають рівні конституційні права та свободи і є рівними перед законом (ч.І ст. 24 Конституції).Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження; майнового стану, місця проживання, за шовними або іншими ознаками (ч.2 ст.24 Конституції). Згідно з п.2 ст.129 Конституції, одним з основних принципів судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Зазначені положення Конституції, відтворені в КПК, не створюють ніяких привілеїв або підстав для дискримінації жодній особі, яка бере участь у справі. Ці вимоги поширюються на все провадження справи, а не тільки на судові стадії.

 Всі суб'єкти кримінального судочинства, які займають однакове процесуальне положення, рівні перед законом і судом, прокурором і органами попереднього розслідування. Кожний з них в рамках свого процесуального положення має рівну можливість користуватися передбаченими законом процесуальними правами і в рівній мірі виконувати покладені на них обов'язки. Щодо підозрюваних і обвинувачених це виявляється в їх рівному праві на кваліфіковану юридичну допомогу з боку захисника у всіх, без винятку, кримінальних справах.

 Рівність громадян перед судом і законом виявляється і в тому, що при порушенні , розслідуванні, розгляді, вирішенні кримінальних справ щодо, всіх громадян застосовується одне й те ж кримінальне і і(кримінально- процесуальне законодавство. Всі громадяни несуть рівну відповідальність перед судами, не маючи при цьому ніяких привілеїв і не .зазнаючи ніяких обмежень. Наявність правил про підслідність і підсудність кримінальних справ не суперечить принципу рівності громадян перед законом і судом. Громадяни не отримують ніяких привілеїв,у тих випадках, наприклад, коли кримінальна справа розглядається по суті вищестоящим судом. Щодо всіх справ встановлений єдиний і обов'язковий для всіх судів, органів прокуратури і попереднього розслідування порядок кримінально- процесуального провадження.

Як виняток, з принципу рівності громадян перед судом і законом можна розглядати правила про недоторканість Президента України, кандидатів у Президенти, депутатів та кандидатів у депутати до ВРУ, суддів.Такий виняток необхідний для забезпечення належного виконання вказаними особами функцій, незалежно від незаконних впливів.

 Порушення принципу рівності громадян перед законом і судом тягне за сробою кримінальну відповідальність за ст. 66 КК України.

Принцип національної мови судочинства

Державною мовою в Україні є українська мова (ч.І ст.10 Конституції). Застосування мов в Україні гарантується Конституцією України і визначається законом (ч.5 ст.10 Конституції). Детально цей принцип врегульований в Законі України "Про мови", ст. 19 КПК.

 Зміст принципу національної мови судочинства розкривається в таких положеннях:

1. Судочинство провадиться українською мовою або мовою більшості населення даної місцевості (ч.І ст.19 КПК). Однією із вимог, що пред'являється до кандидатів у судді, є володіння державною мовою (ч.З ст.127 Конституції).

2. Особам, що беруть участь у справі (підозрюваному, обвинуваченому, потерпілому, цивільному позивачу, їх представниками, експертам, свідкам та іншим), і не володіють мовою, якою провадиться судочинство, забезпечується право робити заяви, давати показання, заявляти клопотання, знайомитися з усіма матеріалами справи, виступати в суді рідною мовою і користуватися послугами перекладача (ч.2 ст.19 КПК).

Хто є особою, яка. не володіє мовою судочинства, закон не вказує. Це оціночне поняття, тому питання про володіння або не володіння мовою судочинства в кожному конкретному випадку вирішує слідчий, особа, яка провадить дізнання, прокурор, суд.

Володіння мовою передбачає здатність особи добре її розуміти і вільно нею висловлюватись.

3. Слідчі і судові документи, відповідно до встановленого законом порядку, вручаються обвинуваченому в перекладі на його рідну мову або іншу мову, якою він володіє (ч.З ст.19 КПК).

Обвинуваченому вручаються в перекладі на його рідну мову тільки ті процесуальні документи, копії яких повинні обов'язково надаватися йому в силу прямої вказівки закону (наприклад, обвинувальний висновок - ст. 254 КПК, вирок - ст. 344 КПК).

Недотримання принципу національної мови судочинства тягне за особою скасування прийнятих по справі рішень. Кримінальна справа підлягає поверненню для провадження додаткового розслідування, якщо порушені вимоги ст.19 КПК про забезпечення обвинуваченому, який не володіє мовою, на якій ведеться судочинство, перекладача (підпункт "в" п.13 постанови №3 Пленуму Верховного Суду України "Про застосування судами України кримінально-процесуального законодавства, яке регулює повернення справ на додаткове розслідування", від 25 березня 1988р.).

Якщо справу розглянуто без участі перекладача в тих випадках, коли підсудний не володіє мовою на якій провадилось судочинство, це є істотним порушенням, відповідно до п.5 ч.2 ст. 370 КПК, кримінально-процесуального закону, який тягне безумовне скасування вироку.

Принцип гласності судового процесу

Одним з принципів судочинства є гласність судового процесу і його повне фіксування технічними засобами (п.7 ч.З ст. 129 Конституції).

Гласність кримінального процесу полягає в тому, що, за загальним правилом, суд розглядає справи у відкритих засідання у присутності громадян, які не є учасниками процесу, представників засобів масової інформації, які мають вільний доступ до залу судового засідання.

 Кожний громадянин України, який досягнув 16-го віку, вправі бути присутнім під час слухання кримінальної справи. Хід судового розгляду і його результати можуть висвітлюватись в пресі, по радіо, телебачення. З метою підвищення ролі судового процесу в необхідних випадках повідомляють громадян за місцем роботи або проживання підсудних про судові процеси, а також після вступу вироку в законну сили повідомляють про результати розгляду кримінальної справи. Частина 5 ст.20 КПК передбачає можливість проведення виїзних судових засідань за місцем роботи, навчання, проживання підсудного або потерпілого або за місцем вчинення злочину. Це так звана зовнішня гласність. Але навіть коли кримінальна справа слухається в закритому судовому засіданні, цей принцип зовсім не виключається, бо діє так звана внутрішня гласність, що знаходить вияв у присутності в судовому засіданні прокурора, потерпілого, підсудного, захисника та інших учасників судового розгляду, а також свідків, експерта, спеціаліста, перекладача. Крім того, вироки судів у всіх випадках проголошується публічно. Їх зміст може бути доведений до відома населення і засобам масової інформації.

Однак у вироках щодо справ, які слухалися у закритих судових засіданнях не повинно міститися відомостей, які стали підставою для проведення закритого судового розгляду.

Діюче законодавство передбачає винятки з принципу гласності. Розгляд справ, в яких зачіпаються інтереси державної таємниці, завжди провадяться у закритих судових засіданнях (ч.І ст. 20 КПК).

Перелік зведень, що містять державну таємницю, вказані в законі України "Про державну таємницю".

Крім того за мотивованим рішенням суду, закритий судовий розгляд допускається у справах про злочини осіб, які не досягли 16-го віку, в справах про статеві злочини, а також в інших справах з метою запобігання розголошення відомостей про інтимні сторони життя осіб, які беруть участь у справі (ч. 2 ст. 20 КПК). Закритий судовий розгляд може мати місце також у випадках коли цього вимагають інтереси безпеки осіб, взятих під захист (ч. 1 ст.16 Закону України "Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві").

Дія принципу гласності при провадженні попереднього розслідування обмежена, оскільки в цій стадії застосовується правило про недопустимість розголошення даних розслідування (ст. 12,1 КПК

Але особа, яка провадить дізнання, слідчий, прокурор в обсязі, який вони визнають можливим, мають право поінформувати громадськість про обставини вчинення злочину (ч.2 ст.10 КПК) або дозволити це зробити іншим особам.

Якщо судом порушені вимоги закону, які встановлюють відкритий судовий розгляд справи, це розцінюється як істотне порушення вимог кримінально-процесуального закону, що тягне за собою безумовне скасування вироку (п.9 ч.2 ст.370 КПК).

Принцип презумпції невинності

Особа вважається не винуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду (ч.І ст.62 Конституції України). Це - загальний зміст принципу презумпції (припущення) невинуватості в кримінальному процесі. Ніхто не може бути визнаним винним у вчиненні злочину, а також підданий кримінальному покаранню, не інакше як за вироком суду відповідно до закону (ч.2 ст.15 КПК).

Зміст даного принципу знаходить свій вияв у таких правилах:

1. Визнати особу винуватою у вчиненні злочину може тільки суд обвинувальним вироком, що ппбрап законної сили.

Презумпція невинуватості є виявом не особистої думки тієї чи іншої особи, яка здійснює провадження по справі, а об'єктивно-правовим положенням.

Слідчий, який формує обвинувачення, пред'являє його обвинуваченому, складає обвинувальний висновок, прокурор, який затверджує цей висновок і підтримує в суді державне обвинувачення, впевнені у винуватості обвинуваченого. Але їх висновок про винуватість обвинуваченого мають попередній характер.

Закон пов'язує можливість визнати особу винуватою у вчиненні злочину з обов'язковим проведенням судового розгляду - стадії, де зосереджені максимальні гарантії прав і законних інтересів обвинуваченого і перевірка доведеності обвинувачення. Остаточний висновок про винуватість особи може бути сформульований у вироку суду тільки після дослідження всіх доказів судом. До набрання вироком законної сили обвинуваченого не можна називати злочинцем, оскільки обвинувачений це ще не винуватий.

Існуюча в діючому законодавстві можливість визнання особи винуватою в результаті закриття слідчим, прокурором кримінальної справи за нереабілітуючими підставами суперечить конституційному принципу презумпції невинуватості. Тому такі рішення повинен приймати тільки суд.

2. Обвинувачений не зобов'язаний доводити свою невинуватість.

Обов'язок доводити вину лежить на обвинувачеві. Вказане положення випливає з ч.2 ст.62 Конституції. Частина 2 ст.22 КПК забороняє прокурору, суду, слідчому, особі, яка провадить дізнання, перекладати обов'язок доказування на обвинуваченого.

3. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, отриманих незаконним шляхом, а також на припущеннях. Всі сумніви стосовно вини особи тлумачаться на її користь (ч.2 ст.327 КПК).

4. Недоведена винуватість має юридично те ж значення, що і доведена невинуватість.

Кримінально-процесуальний закон передбачає таку підставу для постановлення виправдувального вироку, як недоведеність участі обвинуваченого у вчиненні злочину (ч.4 ст.327 КПК).

Принцип презумпції невинуватості діє на всіх стадіях кримінального процесу і націлює всіх посадових осіб і органи держави на об'єктивне, неупереджене встановлення всіх обставин справи, без чого не можливе обґрунтоване і справедливе вирішення і справедливе вирішення кримінальної справи судом.

Відхилення від вимог презумпції невинуватості веде до порушення законності в правосудді і порушення прав і законних інтересів громадян.

Принцип всебічного, повного і об'єктивного дослідження всіх обставин справи

Злочин, який є предметом дослідження по кримінальній справі, завжди є подією минулого щодо діяльності слідства і суду.

Слідчий приступає до розслідування справи, а суд до його розгляду після того, як злочин вже був вчинений. Тому їх діяльність має ретроспективний характер (звернена в минуле) і спрямована на відтворення обставин вчинення злочину.

Особа, яка провадить дізнання, слідчий, суд, прокурор не може спостерігати досліджуєму ними подію, а встановлюють всі факти за допомогою доказів.

Всі обставини справи повинні бути досліджені повно, об'єктивно, всебічно, що гарантією встановлення істини у справі.

Частини 2 ст.22 КПК покладає на суд, прокурора, слідчого, особу, яка провадить дізнання, обов'язок вжити всі передбачені законом заходи для всебічного, повного і об'єктивного дослідження обставин справи, виявити, як ті обставини, що викривають, так і ті, що виправдовують обвинуваченого, а також обставини, що пом'якшують і обтяжують його відповідальність.

Вимога всебічного дослідження означає, що по кримінальній справі повинні бути висунуті і перевірені всі можливі версії про подію злочину, осіб, що його вчинили, мотиви злочину та інше. Така перевірка спрямовує доказову діяльність, запобігає однобічності і суб'єктивізму, забезпечує правильний хід доказування.

Повнота дослідження полягає у з'ясуванні всіх обставин, що входять в предмет доказування і мають значення для правильного вирішення справи (ст.ст.23,64,433 КПК).

Об'єктивність означає неупереджене дослідження посадового особою всіх обставин справи.

Провадження по справі повинно бути позбавлене як обвинувального, так і виправдувального ухилу.

Діючи на всіх стадіях процесу, вказаний принцип забезпечує законність і обґрунтованість всіх слідчих і судових актів. Його вимоги лежать в основі вимог правил про об'єднання і виділення кримінальних справ, притягнення особи як обвинуваченої, складання і затвердження обвинувального висновку, постановлення вироку.

Принцип всебічності, повноти і об'єктивності забезпечується рядом процесуальних гарантій, в тому числі правилами про відводи зацікавлених у результаті справи осіб (ст.ст.54-63 КПК), про визнання незаконними внаслідок однобічності і неповноти попереднього або судового слідства винесених по справі рішень (ст.ст. 246,281,368 КПК).

Принцип змагальності сторін та свобода в наданні ними свої доказів і у доведенні перед судом їх переконливості

Пунктом 4 ч.З ст.39 Конституції України до основних засад кримінального судочинства віднесена змагальність сторі-н І свобода в наданні ними суду своїх доказів, і у доведенні перед судом їх переконливості.

Принцип змагальності найбільш чітко виявляється у стадії судового розгляду, особливо в такій його частині, як судові дебати. в досудових стадіях його дія обмежена.

Змагальність - це така побудова судового розгляду, в якій функції обвинувачення і захисту відокремлені від суду, який вирішує справу і здійснюються сторонами, наділеними рівними процесуальними правами для відстоювання своїх інтересів, а суд керує процесом і вирішує кримінальну справу по суті.

Основними елементами змагальності є:

  • відокремлення функцій обвинувачення і захисту від функції правосуддя і здійснення їх незалежними один від одного суб'єктами;
  • наділення сторін рівними процесуальними правами для здійснення свої функцій (ст.261 КПК);
  • керуючи положення суду в процесі і надання тільки суду права й приймати по справі рішення.

Одним з напрямків судово-правової реформи в Україні є подальший розвиток змагальності в кримінальному судочинстві, усунення обвинувального нахилу в діяльності суду.

Пленум Верховного Суду України в постанові № 9 "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя" від 1 листопада 1996 р. вказав, що статею 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено змагальність сторін, забезпечення доведеності вини та підтримання в суді державного обвинувачення, яке згідно з ст.121 Конституції покладається на прокуратуру. Виходячи з цього при відданні особи до суду слід в всіх справах, що надійшли до суду з обвинувальним висновком, визнавати обов'язковою на підставі п.1 ст.253 КПК участь у судовому засіданні прокурора (п.18 Постанови).

Порушення принципу змагальності є істотним порушенням кримінально-процесуального закону, який тягне за собою скасування вироку (п.9 ст.370 КПК).

Принцип участі представників громадських організацій і трудових колективів у кримінальному судочинстві

Цей принцип включає в себе:

  • участь народних засідателів, громадських обвинувачів і громадських захисників у судовому розгляді (ч.З ст.17, ст.265 КПК);
  • участь у судовому розгляді справ про злочини неповнолітніх представників підприємств, установ і організацій за місцем навчання або роботи неповнолітнього, представників громадських організацій за місцем роботи батьків підсудного (ст.443 КПК);
  • передача особи на поруки громадській організації чи трудовому колективу (ст. 10 КПК);
  • передача закритої кримінальної справи або матеріалів про злочин на розгляд товариського суду (ст.8 КПК);
  • особиста і громадська порука як запобіжні заходи (ст.152.154 КПК);
  • покладення на колектив обов'язку по нагляду за засудженими умовно або з відстрочкою покарання і проведенню з ним виховної роботи (ч.Ю і 12 ст.335 КПК);
  • рішення суду про призначення неповнолітньому засудженому громадського вихователя (ст.445 КПК);
  • розгляд судом клопотань громадських організацій чи судових колективів про довгострокове зняття судимості (ч.І ст.414 КПК).

Широкий суспільно-політичний світогляд, багатий і різноманітний життєвий і професійний досвід народних засідателів, громадських обвинувачів і захисників, представників підприємств, установ і організацій, свіжість сприйняття, активна участь у судовому розгляді сприяють повному, всебічному й об'єктивному дослідженню обставин страви, прийняттю законних, обґрунтованих і справедливих рішень суду, охороні справ і законних інтересів громадян та організацій, виявленню та вжиттю заходів до усунення причин та умов вчинення злочинів, розширенню гласності, сприяють підвищенню авторитету суду і виховному впливу судових процесів.

Характеристика принципів кримінального процесу, які закріплені в Кримінально-процесуальному Кодексі

Принцип публічності

Публічність кримінального процесу полягає в тому, що орган дізнання, слідчий, прокурор, суд при порушенні, розслідуванні, розгляді і вирішенні кримінальних справ в межах своєї компетенції зобов'язаний вжити всіх необхідних заходів і вчинити всі законні дії для розкриття злочину, викриття винних, встановлення всіх обставин справи і забезпечення прав учасників процесу, незалежно від поглядів зацікавлених осіб.

Зміст принципу публічності розкривається в таких положеннях: 1. У публічних інтересах орган правопорядку гарантування безпеки, прав і законних інтересів громадян від злочинних посягань орган дізнання, слідчий, прокурор, суд зобов'язані в межах своєї компетенції порушити кримінальну справу в кожному випадку виявлення ознак злочину, вжити всіх передбачених законом заходів до встановлення події злочину, осіб, винних у вчиненні злочину, і до їх покарання або застосування інших видів впливу, а також до відшкодування заподіяної злочином шкоди незалежно від позицій будь-яких органів, установ, організацій, осіб, зокрема потерпілого і обвинуваченого (ст.4 КПК).

Таким чином, більшість кримінальних справ за загальним правилом не залежить від волі потерпілого.

Такі кримінальні справи відносять до категорії публічного обвинувачення.

Діюче кримінально-процесуальне законодавство в ч.І і в ч.2 ст.27 КПК передбачає виняток із загального правила.

Справи про злочини, передбачені ст.ст.106,ч. 1 ст.107, ч.І ст. 125,126, а також ст. 198 КК України щодо дій, якими заподіяна шкода правам і інтересам окремих громадян, порушуються тільки за наявності скарги потерпілого. Такі кримінальні справи відносяться до категорії справ приватного обвинувачення, оскільки право підтримувати обвинувачення щодо них належить самому потерпілому. Доля даної категорії кримінальних справ залежить від волі потерпілого/ Якщо до видалення суду в нарадчу кімнату для постановлення вироку відбулося примирення потерпілого з підсудним, то провадження по кримінальній справі закривається (п.6 ч.І ст.6 КПК).

Справи про злочини, передбачені статтею 117 ч.І КК України, порушуються не інакше як за скаргою потерпілої (як і справи приватного обвинувачення), але після порушення вони перетворюються на справи публічного обвинувачення і закрити їх за примиренням потерпілої і обвинуваченого неможливо. Такі кримінальні справи відносяться до категорії справ приватно-публічного обвинувачення.

Якщо справи, що віднесені до категорії справ приватного і приватно-публічного обвинувачення, порушує прокурор, то вони стають справами публічного обвинувачення. У випадку вступу прокурора в справу приватного обвинувачення з метою захисту державних або суспільних інтересів, або прав громадян, справа за примиренням потерпілого з підсудним закриттю не підлягає (ч.4 ст.27 КПК).

Слідчий, прокурор під час розслідування кримінальної справи зобов'язані встановити всі суттєві для справи обставини, зібрати і перевірити всі необхідні докази, не ставлячи з'ясування тієї чи іншої обставини, отримання того чи іншого доказу в залежності від прохання про це зацікавленої особи і не залишаючи той чи інший факт не з'ясованим лише з тих мотивів, що особи, які беруть участь у справі, не заявили про це клопотання.

Розглядаючи кримінальну справу по суті, суд не повинен обмежуватись дослідження доказів, які зібрані на попередньому слідстві, а за власною ініціативою зобов'язані збирати і досліджувати додаткові докази для встановлення істини по справі, винесення законного і обґрунтованого вироку або іншого рішення.

Принцип забезпечення підозрюваному, обвинуваченому і підсудному права на захист підозрюваний, обвинувачений чи підсудний має право на захист (ч.2 ст.63 Конституції)

Забезпечення даним суб'єктам права на захист відповідно до п.6 ч.З ст.129 Конституції є одним із основних принципів судочинства. Він закріплений в ст.21 КПК.

Під правом на захист розуміється сукупність процесуальних прав, які закон надає підозрюваному і обвинуваченому для заперечення висунути проти них підозр і обвинувачень, поданні доказів, що виправдовують їх або пом'якшують відповідальність, а також для захисту інших законних інтересів в кримінальній справі. Не слід зводити поняття права на захист до права підозрюваного і обвинуваченого мати захисника.

Зміст першого значно ширший. Право мати захисника - це один із виявів права на захист, його складова частина.

Зміст принципу забезпечення права підозрюваному і обвинуваченому на захист полягає в наступному:

  • Підозрюваний і обвинувачений як суб'єкти кримінального судочинства на кожній його стадії наділяються такою сукупністю процесуальних прав, яка дозволяє їм особисто захищатись від висунутих проти них підозр і обвинувачень у вчиненні злочину і відстоювати свої законні інтереси в кримінальній справі (ст. ст.43,43,142,263 КПК).
  • Закон надає вказаним особам можливість користуватись допомогою професійного захисника, а в деяких випадках визнає можливим здійснення правосуддя по справі без його участі (ст. 45,ч.З ст.46 КПК).

Для забезпечення права на захист від обвинувачення та надання правової допомоги при б.вирішенні справ у судах та інших органах в Україні діє адвокатура (ч.2 ст.59 Конституції).

Право на захист невід'ємне від його здійснення. Відповідно до ч.2 ст.21 КПК України особа, яка провадить дізнання, слідчий, прокурор, суддя і суд зобов'язані до першого допиту підозрюваного, обвинуваченого і підсудного роз'яснити їм право мати захисника і скласти про це протокол, а також надати підозрюваному, обвинуваченому, підсудному можливість захищатися встановленими законом засобами від пред'явленого обвинувачення та забезпечити охорону їх особистих і майнових прав.

Суб'єкти, що здійснюють провадження в справі, зобов'язані роз'яснити особам, які беруть участь у справі, в тому числі підозрюваному і обвинуваченому, їх права і забезпечити можливість здійснення цих прав (ст.53 КПК). Про виконання даних дій робиться відмітка в протоколі затримання, постанові про притягнення особи, як обвинуваченої, у протоколі ознайомлення підозрюваного і обвинуваченого з постановою про призначення експертизи, протоколі судового засідання.

Суд, прокурор, слідчий, особа, яка провадить дізнання, зобов'язані встановлювати по кожній справі, поряд з обставинами, що викривають підозрюваного і обвинуваченого, також обставини, що виправдовують або пом'якшують їх вину (ст.22 КПК), незалежно від того виявлені вони захистом чи ні.

Всі клопотання підозрюваного і обвинуваченого, їх захисника, спрямовані на оспорювання підозри або обвинувачення, отримання доказів, що виправдовують або пом'якшують відповідальність особи, повинні розглядатись і вирішуватись у встановленому законом порядку. Відмова в задоволенні таких клопотань повинна бути мотивована відповідною постановою (ст.129 КПК).

Забезпечення підозрюваному, обвинуваченому, підсудному права на захист виявляється також і в забороні повороту до гіршого в кримінальному процесі.

Суд при розгляді кримінальної справи по суті не може вийти за межі того обвинувачення, яке було сформульовано на попередньому слідстві і за яким обвинувачений був відданий до суду.

Касаційна і наглядна інстанції при скасуванні вироку не вправі посилити міру покарання або застосувати закон про більш тяжкий злочин. Поворот до гіршого означає грубе порушення права на захист і тому в кримінальному процесі не допустимий.

Обвинувачений є суб'єктом права на захист на всіх стадіях кримінального процесу. Право на захист - не тільки гарантія інтересів особи, а й гарантія інтересів правосуддя. Тому обмеження права підозрюваного, обвинуваченого, підсудного на захист є істотним порушенням кримінально-процесуального законодавства, яке тягне повернення кримінальної справи на додаткове розслідування (підпункт б п.13 постанови № 3 Пленуму Верховного Суду України від 25 березня 1988 року "Про застосування судами України кримінально-процесуального законодавства, яке регулює повернення справ на додаткове розслідування"), а також на безумовне скасування вироку (ст.370 КПК).

Принцип вільної оцінки доказів

Даний принцип полягає в тому, що суд, прокурор, слідчий і особа, що провадить дізнання, оцінюють докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Ніякі докази для суду, прокурора, слідчого і особи, яка провадить дізнання, не мають наперед встановленої сили (ст. 67 КПК).

Зокрема, показання підозрюваного і обвинуваченого, в яких вони визнають свою вину у вчиненні злочину, не є вирішальним доказом.

Закон передбачає, що будь-які показання підозрюваного й обвинуваченого підлягають перевірці; визнання ними своєї вини може бути покладено в основу обвинувачення тільки при підтвердженні цього визнання сукупністю доказів, що є в справі (ч.2 ст.73, ч.2 ст.74 КПК).

Навіть такий авторитетний, науковий доказ, як висновок експерта, теж не є обов'язковим для особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора, суду (ч.4 ст.75 КПК).

Якщо вони переоцінюють доказове значення визнання підозрюваним і обвинуваченим своєї вини, висновку експерта, не критично ставляться до них, це призводить до слідчих і судових помилок, неправильного прийняття рішення по справі, яке підлягає зміні або скасуванню.

Вільна за внутрішнім переконанням оцінка доказів слідчими органами, прокурором і судом не означає їх сваволі. Вона є контрольованою. Закон передбачає, що їх внутрішнє переконання повинно ґрунтуватися на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, і керуватись вони повинні законом; всі рішення приймають в справі, повинні бути мотивованими і ґрунтуватись на аналізі всіх доказів, що є в справі, а не на враженнях, міркуваннях, припущеннях, цих органів.

Принцип вільної оцінки доказів (іноді в юридичний літературі його називають принципом оцінки доказів за внутрішнім переконанням, що є менш точним) діє у всіх стадіях кримінального процесу і поширюється не тільки на державні органи та особи, які ведуть процес, а й інших кримінально-процесуальної діяльності.

Принцип безпосередності дослідження доказів

Принцип безпосередності означає, що суд першої інстанції при розгляді справи зобов'язаний безпосередньо дослідити докази в справі а саме:

  • допитати підсудних, потерпілих, свідків; - заслухати висновки експертів;
  • оглянути речові докази;
  • оголосити протоколи та інші документи (ч.І ст. 257 КПК).

Лише у випадках, передбачених законом, допускається відступ від й цього принципу.

Зокрема, дозволяється оголосити показання підсудного і свідка, які були дані під час дізнання, попереднього слідства або на суді, при наявності істотних суперечностей між показаннями, які вони, дали на суді і під час попереднього розслідування; коли підсудний відімовився дати показання на судовому слідстві або справа розглядається В його відсутності; коли явка свідка в судове засідання з тих чи інших причин неможлива; якщо при відкладенні розгляду справи свідок був допитаний, то при розгляді цієї справи в тому ж складі суду повторний виклик свідка необов'язковий і його показання може бути оголошено (ст.ст. ЗО1, 306 КПК).

Принцип безпосередності дослідження доказів діє і в стадії попереднього розслідування, але, наприклад, при передачі справи органами дізнання слідчому (ст. 104 КПК), від одного слідчого іншому (п.9 ч.І ст.227 КПК), при розслідуванні справи кількома слідчими за окремим дорученням слідчого, в провадженні якого знаходиться справа (ст. 118 КПК), дія даного принципу обмежується.

В обмеженому обсязі діє принцип безпосередності дослідження доказів у стадіях касаційного і наглядного провадження, бо там суд не вправі допитати свідків, потерпілих, засудженого і виправданого, призначити і допитати експерта, але він може оглянути речові докази, оголосити показання, протоколи слідчих дій, інші документи.

Порушення цього принципу є підставою для скасування вироку або ухвали суду.

Усність процесу - це усна форма спілкування суду і учасників судового розгляду, усне обговорення всіх обставин кримінальної справи, заявлення клопотань, усне давання показань обвинуваченим, потерпілим, свідками, експертами, оголошення документів, що є у справі.

Таке ведення судового процесу робить його доступним для присутніх у залі судового засідання, для інших людей, якщо використовується радіо, відеозапис, магнітофон.

Не суперечить принципу усності право свідка, даючи показання в суді, мати при собі нотатки в тих випадках, коли показання стосуються будь-яких розрахунків та інших даних, які важко тримати в пам'яті (ч.І ст.305 КПК), оскільки і в цьому випадку показання даються усно.

На попередньому слідстві теж широко діє принцип усності, але клопотання можуть заявлятись письмово, обвинуваченому і свідку, коли вони того просять, надається можливість написати свої показання власноручно, про що робиться відмітка в протоколі допиту (ст. 146, ч.З ст.170 КПК).

ВИСНОВОК

Нормативні властивості принципів, імператив, закладений у них, визнаються в юридичній літературі усіма авторами. Але залишаються розбіжності з приводу способів нормативного закріплення принципів. Продовжуються дискусії про те, чи можна вважати принципом таке загальне положення, яке не одержало окремого формулювання в законна нормативний його зміст закріплений у низці норм.

Кримінально-процесуальний закон не містить конкретних вказівок щодо того, які з його положень є принципами судочинства. Це дозволяє будувати систему принципів, враховуючи ті чи інші приписи процесуального закону. При цьому, виходячи з нормативного характеру принципів процесу, необхідно враховувати, що форма закріплення їх в законі може бути різною. Одні принципи безпосередньо виражені в конкретних правових нормах, наприклад, здійснення  правосуддя виключно судом (ст. 124 Конституції України, ст. 15 КПК), гласність судового розгляду (ст. 20 КПК, ст. 129 Конституції України), інші можуть випливати з ряду процесуальних норм, наприклад, публічність процесу (статті 4, 29, 45, 47 КІІК та ін. ), законність (статті 1, 2, 5, 25.КПК).

Думається, розбіжності в прийомах законодавчого закріплення не положення принципом права. Погляди деяких авторів на те, що не можна вважати закріпленими положення, які в ньому як такі не сформульовані, а випливають з ряду норм, спростовуються аналізом чинного законодавства.

Дійсно, кримінально-процесуальний закон не формулює, навіть не містить такого поняття, як публічність. Однак вимоги щодо ініціативи офіційних осіб при розслідуванні ними кримінальних справ проглядаються у нормах закону, що регулюють кримінальний процес на всіх його стадіях. Аналогічно вирішується питання і про законність як принцип. У Конституції України в ст. 129 він не сформульований, а тільки проголошується. Та зміст статей КПК свідчить про верховенство саме закону над іншими нормативними актами, необхідність додержання його всіма суб'єктами кримінального процесу. Безперечно, це не виключає необхідності більш чіткого закріплення їх у законі. Враховуючи значущість принципів для кримінального процесу, в кодифікованому галузевому законі (Кримінально-процесуальному кодексі України) має бути окрема глава про принципи, в якій даватиметься визначення кожного з них.

Список використаних джерел:

  • Конституція України від 28 червня 1996 року.
  • Кримінальний кодекс України від 5 квітня 2001 року.
  • Кримінально-процесуальний кодекс України/УКодекси України: в 3-х кн.- К.: Юрінком Інтер.-1998.-кн.З.
  • Закон України "Про психіатричну допомогу" від 22 лютого 2000 року, стаття 3.
  • Постанова Пленуму Верховного Суду України від 23 грудня 1983р. "Про практику застосування судами України законодавства про відповідальність за втягнення неповнолітніх у злочинну та іншу антигромадську діяльність".
  • Мельник М.І., Хавронюк М.І. Науково-практичний коментар Криміналь-ного кодексу України від 5 квітня 2001 року.-К.: Каннон, 2002.-с.67-76.
  • Коржанський М.Й. Науковий коментар Кримінального кодексу України.- К.: Атіка, Академія, 2002.- 656с.
  • Бажанов М.І., Сташис В.В., Тацій  В.Я.  Кримінальне  право  України. Загальна частина.- Київ-Харків: Юрінком - Інтер - Право, 2002.-с.130-141.
  • Матишевський П.С., Андрушко П.П. Кримінальне право України. Загальна частина.-К.: Юрінком Інтер, 1999.-с. 150-168.
  • Коржанський М.Й. Кримінальне право України.-К., 1997.-С.89.
  • Александров Ю.В., Антипов В.І., Володько М.В.  Кримінальне право України. Загальна частина.-К.: Правові джерела, 2002.-с.219-232.
  • Коржанський М.Й. Нариси кримінального права.-К.: Атіка, 2001.с. 121- 136.
  • Михайленко П.П. Уголовное право УкраиньІ. Общая часть.-К., 1995.-с.96- 102.
  • Бажанов   М.Й.   Уголовное   право   УкраиньІ.   Общая   часть.   Конспект лекций.- Днепропетровск, 1992.-168с.
  • Коржанский Н.И. Очерки теории уголовного права.-Волгоград,1992.-216с.
  • Михеев Р.И. Вменяемость й невменяемость.- Владивосток, 1983.-300с.
  • Коржанський М.Й. Словник кримінально-правових термінів.-Київ, 2000.- 200с.
  • Шемшученко Ю.С. Юридичний словник-довідник.- К.: РЕМША, 1996.- с. 189, 263
  • Андерш Ф., Винник В., Красницька А. Словник юридичних термінів (російсько-український).-К., 1994р.


09.09.2010

Ведущие компании и учебные заведения Предложения от ведущих учебных заведений Украины и зарубежья. Только лучшие вузы, компании, образовательные курсы, школы, агентства.

Чтобы получать первым
все новости от «Osvita.ua»
в Facebook — нажмите «Нравится»

Osvita.ua

Спасибо,
не показывайте мне это!