Osvita.ua Высшее образование Рефераты Право Загальні основи житлового права України
Ведущие компании и учебные заведения Предложения получения образования от ведущих учебных заведений Украины и зарубежья. Лучшие вузы, компании, образовательные курсы, школы, агентства. По вопросам размещения информации обращайтесь по телефону (044) 200-28-38.

Загальні основи житлового права України

Правове регулювання відносин, що виникають у процесі вирішення житлових питань, забезпечується галуззю права, котра охоплює норми цивільного, адміністративного, земельного, господарського, сімейного та інших галузей права

Житлове право України - це сукупність правових норм, що регулюють житлові правовідносини між громадянами та громадян із державними та громадськими організаціями у процесі реалізації конституційного права людини і громадянина на житло.

1. Житлове право України: поняття і предмет його правового регулювання

Предметом правового регулювання житлового права України є правовідносини, що виникають у процесі: реалізації права на житло; надання людині й громадянину жилих приміщень у користування; користування людиною жилим приміщенням; управління житловим фондом; експлуатації та охорони житлового фонду; капітального й поточного будівництва житла; виключення з житлового фонду жилих будинків і приміщень, що не придатні для проживання; розгляду житлових спорів та ін.

Житлові правовідносини виникають, змінюються і припиняються відносно вже готового жилого будинку чи іншого приміщення, придатного для проживання людини. Вони неоднорідні; більшість із них, мають майновий характер, складаються у сфері розподілу й користування житлом.

Усі вищеназвані житлові правовідносини регулюються системою норм житлових нормативно-правових актів, що складають житлове законодавство України.

2. Житлове законодавство України: загальна характеристика. Житловий кодекс України

Систему нормативно-правових актів, що регулюють житлові відносини в Україні, складають: Конституція України; Житловий кодекс України; Закон України "Про приватизацію державного житлового фонду" та інші закони; укази Президента України; постанови Кабінету Міністрів України та інші нормативно-правові акти.

Право громадян України на житло закріплено ст. 47 Конституції України. Воно забезпечується розвитком і охороною всіх видів державного житлового фонду, утворенням ринкової системи житлового забезпечення громадян через приватизацію житла, справедливим розподілом житлової площі під контролем громадськості.

Конституційне право на житло вважається забезпеченим лише тоді, коли громадянин України має житло, що відповідає установленим нормам і придатне для проживання. За відсутності такої житлової площі та потреби в соціальному захисті громадянин визнається таким, що потребує покращення житлових умов і згідно з чинним законодавством може претендувати на одержання відповідного житла, яке надається за правом найму державою чи органами місцевого самоврядування безоплатно, або на забезпечення себе і своєї сім'ї житлом за власний кошт, але за доступну плату.

Основними завданнями житлового законодавства є регулювання житлових відносин із метою:

  • забезпечення конституційного права громадянина України на житло;
  • належного використання і збереження всіх видів житлового фонду;
  • зміцнення законності в царині житлових відносин в умовах ринкової економіки.

Житловий кодекс України прийнято 30 червня 1983 р. і введено в дію з 1 січня 1984 р.

Він складається з 7 розділів (193 статті):

Розділ І. Загальні положення.

Розділ II. Управління житловим фондом.

Розділ III. Забезпечення громадян житловими приміщеннями. Користування житловими приміщеннями.

Розділ IV. Забезпечення збереження житлового фонду, його експлуатації та ремонту.

Розділ V. Відповідальність за порушення житлового законодавства.

Розділ VI. Вирішення житлових спорів.

Розділ VII. Заключні положення.

У розділі І (Загальні положення) містяться норми права, що регулюють: право громадян України на житло; основні завдання житлового законодавства; систему нормативно-правових актів, що регулюють житлові правовідносини; житловий фонд України і його види, інші загальні питання.

3. Житловий фонд України та його види

Житловий фонд - складний інженерний комплекс, що криє в собі: жилі будинки і приміщення в інших будівлях; різноманітне теплоенергетичне обладнання; автоматичні засоби управління та експлуатації; розгалужену мережу комунікацій; протипожежне, ліфтове, санітарно-технічне та інше устаткування.

Житловий фонд на території України складають жилі будинки та інші жилі приміщення. Згідно зі ст. 4 ЖК України розрізняють такі види житлового фонду: державний; громадський; кооперативний (ЖБК); індивідуальний.

Державний житловий фонд - сукупність жилих будинків та інших жилих приміщень, що знаходяться у власності місцевих рад, державних підприємств, установ, організацій і призначаються для проживання людини і громадянина.

Останнім часом із комерціалізацією житлових відносин скорочується будівництво державного житлового фонду, створюється ринок житла, забезпечується пріоритетний розвиток інших видів житлового фонду.

Громадський житловий фонд - сукупність жилих будинків та інших жилих приміщень, що належать колгоспам, іншим кооперативним організаціям, їхнім об'єднанням, профспілкам та іншим громадським організаціям.

Фонд житлово-будівельних кооперативів - сукупність жилих будинків, що належать житлово-будівельним кооперативам і призначаються для проживання членів ЖБК.

Індивідуальний житловий фонд - сукупність жилих будинків (приміщень), що знаходяться в особистій і приватній власності.

До житлового фонду включають також жилі будинки і приміщення, що належать державно-колгоспним та іншим державно-кооперативним об'єднанням, підприємствам та організаціям. До них застосовуються правила, встановлені для громадського житлового фонду.

До житлового фонду не включаються нежилі приміщення в жилих будинках, що мають торговельне, побутове та інше призначення непромислового характеру.

4 Право громадян на житло і форми його реалізації

Житло - одна з основних матеріальних умов життя людини. Потреба людини в житлі виникає з моменту її народження, зберігається протягом усього життя і припиняється після смерті. Отже, задоволення потреби людини в житлі - дуже важливе соціальне завдання. Забезпеченість громадян певної країни житлом є одним із найконкретніших показників добробуту всього народу.

Суб'єктивне право на житло - це можливість людини і громадянина мати житло у власності чи одержати його за договором найму з державного чи громадського фонду, користуватися житлом і вимагати від зобов'язаних суб'єктів забезпечення реалізації цього права у повному обсязі.

Право на житло тісно пов'язане з обов'язками інших фізичних та юридичних осіб і державних органів щодо створення відповідних умоп, охорони, захисту й відтворення житлових прав людини і громадянина. Конституція України покладає на державу обов'язок створювати умови, за яких кожен громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду.

Ніхто не може бути позбавлений житла інакше як на підставі чинного закону і за рішенням компетентного суду.

Реалізація людиною і громадянином права на житло здійснюється в таких формах:

  • активна діяльність суб'єкта, що потребує покращення житлових умов у процесі: надання жилих приміщень; користування жилим приміщенням; участі в управлінні житловим фондом; здійснення експлуатації та охорони різних видів житлового фонду;
  • утримання від дій, що порушують житлові права інших суб'єктів;
  • володіння, користування і розпорядження житлом відповідно до чинних нормативно-правових актів;
  • вимоги від компетентних державних органів, громадських організацій та посадових осіб застосовувати відповідні норми житлового права, виносити справедливі індивідуально-правові рішення і домагатися їх виконання.

5. Порядок надання житла громадянам, які потребують покращання житлових умов

У Конституції України зазначено: "Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону" (ст. 47).

У розділі ПІ (Забезпечення громадян житловими приміщеннями. Користування житловими приміщеннями) Житлового кодексу України викладено правові норми, що закріплюють і регулюють порядок надання житла в будинках державного і громадського житлового фонду, забезпечення громадян жилими приміщеннями в будинках житлово-будівельних кооперативів і користування різними видами жилих приміщень.

Порядок надання житла громадянам України в користування з державного та громадського житлових фондів передбачено у гл. 1 ЖК України. В ній закріплено право громадян на житло і на його одержання; вік, із якого особа має таке суб'єктивне право; порядок визнання осіб такими, що потребують соціального захисту в питаннях забезпечення житлом.

Згідно зі ст. ЗІ ЖК України кожен громадянин України, який потребує покращання житлових умов, має право одержати в користування жиле приміщення в будинках житлового фонду (державного і громадського) в порядку, передбаченому законодавчими актами України. Жилі приміщення таким громадянам надаються переважно у вигляді окремої квартири на сім'ю.

установлюється вік, із якого громадянин України може здійснювати своє право на одержання житла. Дієздатність щодо реалізації такого права настає в особи з виповненням їй 18 років, а якщо особа зареєструвала шлюб чи стала до роботи в передбачених законом випадках, то й раніше.

Стаття 34 ЖК України до осіб, які потребують покращання житлових умов, відносить осіб, що:

  • забезпечені житлом нижче від установленого в даній місцевості рівня;
  • живуть у приміщеннях, які не відповідають установленим санітарним і технічним нормам;
  • хворіють на тяжкі форми деяких хронічних захворювань, через що не можуть проживати в комунальних квартирах чи в одній кімнаті з членами своєї сім'ї;
  • проживають за договором піднайму жилого приміщення в будинках державного чи громадського житлового фонду або за договором найму в жилих приміщеннях житлово-будівельних кооперативів;
  • упродовж довгого часу живуть за договором найму (оренди) в будинках (квартирах), що належать громадянам за правом приватної власності;
  • проживають у гуртожитках.

Громадяни, які потребують покращання житлових умов, беруться на облік для одержання житла в будинках державного і громадського житлового фонду.

Житлом забезпечуються згідно з загальною чергою, позачергово і першочергово. Право на заселення квартири дає тільки ордер.

Ордер на жиле приміщення - це письмове розпорядження на його заселення, що видається на підставі рішення виконавчого комітету органу місцевого самоврядування чи місцевої державної адміністрації. Він є єдиною підставою для заселення в надане жиле приміщення, видається лише на вільне жиле приміщення, має чітко встановлену форму.

Ордер здається в житлово-експлуатаційну організацію і є підставою не лише для заселення в житло, а й для укладення з відповідальним квартиронаймачем договору житлового найму.

6. Користування жилими приміщеннями в будинках державного  і громадського житлового фонду

Право користуватися житлом реалізується на підставі договору житлового найму.

Предметом договору найму житлового приміщений може бути окрема квартира чи інше ізольоване жиле приміщення, що складається з одної чи декількох кімнат, або одноквартирний жилий будинок. Не може бути самостійним предметом договору житлового найму приміщення, яке хоч і являє собою окрему кімнату, але її розмір менший від установленого для однієї особи, або є частиною кімнати чи кімнатою, що зв'язана з іншою кімнатою загальним входом, а також підсобне приміщення (кухня, коридор, комірка та ін.).

Законодавство передбачає такі права та обов'язки наймача і членів його сім'ї: користуватися жилим і підсобними приміщеннями, санітарно-технічним та іншим обладнанням; залишати за собою житло н$ визначений законодавством термін у разі тимчасового виїзду; здавати частину житла в піднайом іншим особам; обмінювати жиле приміщення на інше; ви-: магати розподілу чи об'єднання житла, надання додаткового неізольованого житла (або ізольованого в межах передбаченої законом норми); вселення ьінших осіб чи виселення їх на законних підставах тощо.

Поряд із широкими правами від наймача вимагається і здійснення певних обов'язків: бережливе ставлення до найманого житла; додержання правил користування житлом; економне використання води, електроенергії, газу, теплової енергії; недопущення порушень житлових прав інших суб'єктів та інших необхідних правил поведінки, що передбачені Типовим договором найму житлового приміщення.

У характеристиці оплати приміщення слід зважати на оплату: жилого приміщення (площі); надлишкової жилої площі; пільги для певних осіб; тимчасово відсутніх наймачів; обчислення оплати; строки внесення плати і порядок стягнення заборгованості та ін.

Законодавство встановлює (статті 66-69, 70, 95, 101, 144, 162) плату за користування житлом і комунальними послугами. Плата за житло в будинках державного і громадського фонду обчислюється виходячи з загальної площі квартири. Норма загальної площі на одного мешканця встановлюється в розмірі 21 м2. Розмір плати встановлює Кабінет Міністрів України.

Наймач оплачує в одинарному розмірі ту-нлещу, яка не перевищує встановленої норми (ст. 66 ЖК України - 1,5 норми) з розрахунку на наймача і членів його сім'ї. Плата за користування площею понад установлену норму стягується в підвищеному розмірі, що визначається Кабінетом Міністрів України.

Якщо згідно з законом загальна площа зберігається за тимчасово відсутнім наймачем або членом його сім'ї, така площа не вважається надлишковою.

Крім плати за житлову площу, стягується ще й плата за комунальні послуги (водопостачання, газ, електро- і теплову енергію) та інші послуги за затвердженими в установленому порядку тарифами. Для певних категорій наймачів і членів їхніх сімей законодавство передбачає пільги в оплаті жилої площі та комунальних послуг. До таких законів відносять:

1. Закон України "Про міліцію" від 20 грудня 1990 р.

2. Закон України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 19 грудня 1991 р.

3. Закон України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22 жовтня 1993 р.

4. Закон України "Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні" від 16 грудня 1993 р. та ін.

Для окремих спеціалістів, які проживають у сільській місцевості, законодавство передбачає користування безоплатним житлом і паливом. Особи, які користуються житлом за договором піднайму, зобов'язані вносити квартирну плату в розмірі, що не перевищує розміру плати наймача. В разі переселення наймача в інше житло на період капітального ремонту наймач оплачує лише площу, яку фактично наймає.

Отже, законодавство регулює порядок, розмір і термін внесення квартирної плати за користування жилою площею і комунальними послугами.

Договір найму жилого приміщення може бути змінено тільки за згодою наймача, членів його сім'ї та наймодавця. До випадків зміни договору найму відносять: за вимогою члена сім'ї наймача; за вимогою наймачів, які об'єдналися в одну сім'ю; в разі визнання наймачем іншого члена сім'ї; на вимогу наймача; на вимогу наймодавця.

Член сім'ї наймача може вимагати, за згоди інших членів сім'ї, укласти з ним осібний договір найму, якщо частина площі, відведена йому, може бути виокремлена у вигляді відрубного приміщення.

За незгоди інших членів сім'ї питання може бути вирішено в судовому порядку.

Якщо громадяни, які мешкають в одній квартирі, об'єднаються в одну сім'ю, то вони мають право вимагати від наймодавця укласти договір жилого найму з одним із членів сім'ї. У разі відмови наймодавця справу може бути вирішено в судовому порядку.

Якщо члени сім'ї вимагають укласти договір жилого найму з іншим наймачем, за умови, що попередній наймач помер чи втратив право на житло, а наймодавець не погоджується, питання може бути вирішено в суді.

Наймач жилого приміщення за згодою всіх дорослих членів сім'ї може будь-коли зажадати припинення дії договору найму: в разі вибуття наймача і членів його сім'ї в інше місце на постійне проживання; коли вибувають не всі члени сім'ї, то право на площу втрачають тільки ті, хто вибуває.

Договір житлового найму в будинках державного і громадського житлового фонду на вимогу наймодавця може бути розірваний лише у випадках, установлених законом, і тільки в судовому порядку, крім випадків виселення з будинків, що можуть обвалитися.

Виселення допускається лише у випадках, передбачених законодавством, і проводиться в судовому порядку. В адміністративному порядку з санкції прокурора можуть бути виселені лише громадяни, котрі самовільно зайняли жилі приміщення, або ті, які проживають у будинках, що можуть обвалитися.

7. Користування службовими жилими приміщеннями і гуртожитками

Службове жиле приміщення - це окрема квартира чи кімната в комунальній квартирі, що затверджена як службове житло і надається особам які, з огляду на трудові відносини, мають проживати за місцем роботи чи недалеко від нього.

До основних ознак службового житлового приміщення слід віднести:

  • характер трудових відносин працівника, що дає право на користування службовим житлом;
  • жиле приміщення може бути розташоване в будь-якому будинку, але обов'язково за рішенням виконкому міської (районної в місії) ради чи районної державної адміністрації повинно бути включене в перелік службових приміщень;
  • може існувати у вигляді квартири чи окремої кімнати в квартирі;
  • має специфічний режим заселення і виселення наймача і членів його сім'ї.

Категорії працівників, які мають право на одержання і користування службовими жилими приміщеннями, можуть бути різними. Основним критерієм віднесення громадян до такої категорії працівників є специфічний характер виконання трудових обов'язків, коли робочий день працівника розбитий на декілька частин невизначеної довготи, або коли необхідність виклику працівника на місце роботи може виникнути у будь-який час доби.

Перелік категорій працівників, яким може бути надане в користування жиле приміщення, визначається законодавством. У випадках, передбачених законодавством, Кабінет Міністрів України може визначити окремі категорії військовослужбовців, яким можуть бути надані в користування службові приміщення (ст. 119 ЖК України).

Жилі приміщення, що виокремлюються як службові, можуть бути в будь-якому будинку, в тому числі громадського і кооперативного житлових фондів. У будинках, що належать колгоспам, надання жилим приміщенням статусу службових і встановлення категорій працівників, які мають право на користування такими приміщеннями, здійснюється за рішенням загальних зборів членів колгоспу чи зборів уповноважених, яке затверджується виконавчим комітетом міської (районної в місті) ради чи районною державною адміністрацією.

Жилі приміщення, надавані народним депутатам України на час постійної роботи у Верховній Раді України, вносяться в перелік службових і вилучаються з такого переліку за рішенням Комісії Верховної Ради України з питань регламенту, депутатської етики і забезпечення діяльності депутатів (ст. 118 ЖК України).

Установлений законодавством порядок заселення і виселення не поширюється на службове житло.

Отже, чинне законодавство визначає порядок визнання житла службовим, категорію осіб, які мають право на одержання й користування житлом, а також режим заселення такого житла і виселення з нього.

Жилі службові приміщення надаються в користування у порядку, встановленому законодавством України, за рішенням адміністрації підприємства, установи, організації, правління колгоспу, органу управління, кооперативної чи іншої громадської організації. На підставі такого рішення виконавчий комітет міста (району в місті) чи районної державної адміністрації видає громадянинові спеціальний ордер, який і є єдиною підставою для заселення в службове жиле приміщення (статті 121-122 ЖК України).

Порядок надання народним депутатам України службових жилих приміщень і користування ними визначається окремим Положенням, затвердженим Верховною Радою України (ст. 126і ЖК України).

Законодавство не передбачає безпосередньої участі профспілкового комітету у винесенні рішення про надання службового жилого приміщення в користування. Рівночасно орган профспілки має право здійснювати контроль за правильним наданням службового жилого приміщення.

Форма ордера для надання в користування службового жилого приміщення встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Отже, законодавство України встановлює певний І порядок надання службового житла,  який відрізняється від іншого порядку надання житла на загальних підставах чи за пільгами.

Законодавство України закріплює порядок користування службовими жилими приміщеннями. Щодо користування службовим житлом застосовуються правила договору найму жилого приміщення, за винятком тих, що передбачені статтями 73-76, 79-83, 85, 90, ч. 6 ст. 101, статтями 103-106 ЖК України.

Користувач службовим жилим приміщенням не має права на: бронювання такого приміщення (статті 73-76); його обмін (статті 79-83, 85); вимогу надання йому жилого приміщення меншого розміру замість того, що він наймає (ст. 90); вимогу надання в постійне користування іншого жилого приміщення в разі капітального ремонту будинку, в якому знаходиться службове приміщення (ч. б ст. 101); вимогу змінити договір найму (статті 103-106).

Отож, законодавство поширює на осіб, які користуються службовим житлом, права та обов'язки, передбачені Типовим договором найму житла, крім тих, що прямо передбачені законом.

У разі, коли працівник припинив трудові відносини з організацією, виключений з членів колгоспу або вийшов із членів колгоспу за власним бажанням, він підлягає виселенню зі службового жилого, приміщення разом з усіма особами, які з ним мешкають, без надання йому іншого жилого приміщення (ст. 124 ЖК України).

Законодавство передбачає й випадки, коли особа не може бути виселена зі службового житла без надання їй та членам її сім'ї іншого приміщення. Це стосується: інвалідів війни та інвалідів із загалу інших військовослужбовців, передбачених законодавством; учасників війни; їхніх сімей; інвалідів рядового й начальницького складу ОВС, які стали інвалідами під час виконання ними службових обов'язків; працівників, які відпрацювали в організації, що надала їм службове житло, більш як 20 років; осіб, які звільнилися з посади, що дає право на службове житло, але не звільнилися з організації; осіб, яких було звільнено через ліквідацію організації, за скороченням чисельності або штатів працівників; пенсіонерів, інвалідів І та II груп і членів їхніх сімей; одиноких осіб, із якими мешкають неповнолітні діти (ст. 125 ЖК України).

Законодавство передбачає, що в разі виселення осіб, зазначених у ст. 125 ЖК України, зі службових приміщень житло, що їм надається, має відповідати вимогам, передбаченим ст. 11 ЖК України. Це означає, що воно повинно бути в межах того ж населеного пункту і відповідати встановленим санітарно-технічним нормам.

Отже, чинне законодавство регулює порядок припинення права користування службовим житлом і випадки, коли наймач і члени його сім'ї не можуть бути виселені без надання їм іншого житла, що відповідає санітарним і технічним нормам.

Гуртожиток - особливий вид жилого приміщення, що призначене для короткочасного проживання здебільшого одиноких людей, які поселяються у зв'язку з роботою на підприємстві, в установі та організації чи навчанням у навчальному закладі, яким це житлове приміщення належить. Як гуртожитки використовуються спеціально споруджені приміщення чи переобладнанні для цих цілей будинки. Згідно з законодавством вони можуть бути зареєстровані органом місцевої влади чи місцевого самоврядування.

Чинне законодавство вимагає будувати гуртожитки за типовими проектами; крім жилих кімнат, там мають бути приміщення для занять, культурно-масової роботи, побутового обслуговування та іншого комунального призначення.

За Типовим положенням про гуртожиток, що його згідно зі ст. 131 ЖК України повинні затверджувати Кабінет Міністрів України, відповідні міністерства, державні комітети чи відомства за погодженням із профспілками, керівники підприємств, установ, організацій та навчальних закладів несуть персональну відповідальність за правильне використання гуртожитків. Сюди слід віднести: правильність експлуатації та санітарний стан; підтримку в гуртожитках громадського порядку; організацію побуту мешканців; проведення виховної роботи та ін.

Адміністрація зобов'язана: відкривати, обладнувати й утримувати гуртожитки відповідно до затверджених правил; укомплектовувати їх білизною, меблями, ліжками та іншим інвентарем за встановленою типовою формою; своєчасно ремонтувати інвентар, обладнання, жилі, побутові та культурно-виховні приміщення.

Згідно з чинним законодавством утворюються спеціальні житлово-побутові комісії профспілкових комітетів, які повинні контролювати виконання правил підтримки належного стану в гуртожитках. На ці комісії покладено такі обов'язки: розроблення пропозицій із покращання житлових умов у гуртожитках; контроль за дотриманням чинних правил; контроль правильності плати за користування гуртожитками; роз'яснення мешканцям правил користування гуртожитками, бережливого ставлення до майна та ін.

Отже, чинне законодавство закріплює певні права та обов'язки як мешканців гуртожитків, так і осіб, які організують їх експлуатацію.

Порядок надання житлової площі в гуртожитках громадянам та іншим особам (без громадянства, іноземним громадянам) передбачено ст. 128 ЖК України.

Житлова площа в гуртожитку надається за спільним рішенням адміністрації підприємства, установи чи організації, органу кооперативної чи іншої громадської організації та відповідним профспілковим комітетом. На підставі такого рішення адміністрація підприємства, установи, організації видає особі спеціальний ордер, що є єдиним документом і підставою для вселення у надане жиле приміщення.

Нині порядок надання житлової площі в гуртожитку регулюється Типовим положенням про гуртожиток, що було затверджене наказом міністра житлово-комунального господарства Української РСР іще 21 грудня 1971 р.

Згідно з цим положенням усі гуртожитки підлягають заселенню лише після дозволу санітарно-епідемічної служби. Заселення гуртожитку забороняється: без санітарного паспорта; над установлену кількість місць; особам різної статі в одну кімнату; якщо на одну особу припадає менше ніж 6 м2.

Отже, порядок надання житлової площі в гуртожитку регламентується законами та іншими нормативно-правовими актами.

Порядок користування житловою площею в гуртожитках теж передбачений чинним законодавством. Правовий режим гуртожитків має свої особливості. Деякі норми Житлового кодексу України або зовсім не застосовуються, або застосовуються частково.

Мешканці гуртожитків не мають права: обмінювати своє жиле приміщення; переплановувати його; проживати з іншими членами сім'ї; заселяти в свою кімнату інших громадян і тимчасових мешканців.

Внутрішній розпорядок для мешканців гуртожитків установлюється адміністрацією підприємства, установи, організації чи навчального закладу за узгодженням із профспілковим комітетом.

За проживання в гуртожитку береться плата за встановленими розцінками. У гуртожитках для проведення виховної, культурно-масової, фізкультурної роботи і покращання побутових умов складаються Положення про раду гуртожитку. Гуртожиток обслуговує спеціальний персонал (комендант, вихователі, чергові та ін.).

Гуртожитки можуть використовуватися і для сімейних громадян. Ці питання регулюються постановою Ради Міністрів УРСР та Української республіканської ради профспілок "Про використання жилих будинків для малосімейних і тимчасове забезпечення жилими приміщеннями невеликих сімей" від ЗО вересня 1981 р. Постанову введено в дію з 1 січня 1982 р.

Житло в таких будинках надається адміністрацією певних організацій за згодою осіб, яким надається таке житло. Вони зберігають право стояти на квартирному обліку.

Особи, які припинили трудові відносини з підприємством чи закінчили навчання, підлягають виселенню з гуртожитків без надання їм іншого житла.

Працівники, які припинили роботу на підприємстві за власним бажанням, за порушення трудової дисципліни чи за скоєний злочин, виселяються без надання їм іншого жилого приміщення. У випадках, передбачених ст. 125 ЖК України, а саме: особи, які відпрацювали на підприємстві, в установі, організації, що надало (надала) їм гуртожиток, не менш як 10 років; звільнені з посади, але не припинили трудових відносин з організацією; звільнені через ліквідацію організації, скорочення чисельності працівників чи штату; пенсіонери за старістю, персональні пенсіонери, члени сім'ї померлого працівника, якому було надано гуртожиток; інваліди праці І та II груп, інваліди І та II груп із загалу військовослужбовців і прирівняних до них осіб; одинокі особи та неповнолітні діти, які мешкають разом із ними, не можуть бути виселені з гуртожитку без надання їм іншого жилого приміщення.

Таким особам надається житло чи інше жиле приміщення, що знаходиться в межах того ж населеного пункту і відповідає встановленим санітарним і технічним вимогам.

Особи виселяються з гуртожитків і у випадках: зносу будинку; переобладнання його в нежилий будинок; якщо будинку загрожує обвалення. Особам, які мешкають у таких будинках, надається інший гуртожиток чи інше жиле приміщення.

Отже, чинне законодавство закріплює поняття гуртожитку, порядок його функціонування, надання в гуртожитку житла громадянам, порядок користування таким житлом і порядок виселення осіб із гуртожитку з наданням їм іншого приміщення та без надання такого.

8. Приватизація державного житлового фонду

Приватизація державного житлового фонду - це відчуження, тобто безоплатна передача або продаж із державного житлового фонду у власність громадянам України жилих квартир чи приміщень, що їх вони займають, а також господарських споруд, що до них належать.

Метою приватизації є формування ринкової системи житлового забезпечення громадян України, створення умов для реалізації права громадян на вільний вибір місця проживання та способу задоволення своєї потреби в житлі.

Законодавство про приватизацію житла визначає право громадян України приватизувати займане ними житло один раз. Передбачається також, що кожен громадянин України в разі, коли частка житла, Що приватизується, менша за встановлену норму, одержить компенсацію у вигляді житлових чеків. Названі чеки громадянин України може використати для приватизації як житла, так і частки майна державних підприємств чи земельного фонду.

Закон України "Про приватизацію державного житлового фонду" було прийнято Верховною Радою України 19 червня 1992 р. і введено в дію від дня опублікування. Він містить преамбулу і 13 статей:

Стаття 1„ Поняття приватизації.

Стаття 2. Об'єкти приватизації.

До об'єктів приватизації належать: квартири в багатоквартирних будинках, що використовуються громадянами на умовах найму; незаселені квартири, частини будинків, одноквартирні будинки після закінчення їх будівництва, реконструкції, ремонту і поточного звільнення.

Не підлягають приватизації: квартири-музеї; квартири в будинках закритих військових поселень; кімнати в гуртожитках; квартири, віднесені в установленому порядку до непридатних для мешкання; службові квартири чи кімнати; квартири, в яких мешкають два чи більше наймачів, за відсутності згоди всіх на приватизацію займаної квартири.

Приватизація квартир у будинках, включених до плану реконструкції, здійснюється після її проведення власником чи володарем будинку. Наймачі, які проживали у квартирах до початку реконструкції, після проведення реконструкції мають пріоритетне право на приватизацію цих квартир.

Одноквартирні будинки, а також квартири в будинках, включених до планів ремонту, можуть бути приватизовані до його проведення за згодою наймачів із наданням їм відповідної компенсації в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Стаття 3. Способи приватизації.

Приватизація здійснюється через:

безоплатну передачу громадянам квартир (будинків) із розрахунку санітарної норми 21 м2 загальної площі на наймача і кожного члена його сім'ї та додатково 10 м2 на сім'ю;

продаж надлишків загальної площі квартир (будинків) громадянам України, які мешкають у них або знаходяться в черзі на поліпшення житлових умов.

Стаття 4. Житлові чеки.

Закон визначає житлові чеки як приватизаційні папери, що їх мають одержати всі громадяни України у випадках, коли площа квартири, що приватизується, менша за площу, яку сім'я наймача має право одержати безкоштовно.

Житлові чеки можуть використовуватись у приватизації державного житлового фонду, землі чи державного майна підприємств.

Стаття 5. Порядок розрахунків.

За приватизації квартир чи будинків наймачеві та членам його сім'ї в разі, коли площа житла, що приватизується, менша від площі, яку може одержати сім'я безкоштовно, наймачеві та членам сім'ї видаються житлові чеки на суму, визначувану з розміру житлової площі, якої не вистачає, та поновлювальної вартості 1 м2.

Стаття 6. Безкоштовна передача квартир (будинків незалежно від розміру їхньої загальної площі.

Йдеться про однокімнатні квартири, одержані під час знесення чи відселення всіх членів сім'ї з індивідуального житла, що належало їм за правом власності, якщо вони не одержали грошової компенсації, та згідно з іншими, передбаченими законом, пільгами.

Стаття 7. Права наймодавців, які не бажають приватизувати житло.

За громадянами, які не бажають приватизувати житло, зберігається чинний порядок одержання й користування житлом на умовах найму.

Стаття 8. Організація проведення приватизації та оформлення права власності.

Стаття 9. Використання коштів, одержаних від приватизації.

Стаття 10. Утримання приватизаційних квартирі

Стаття 11. Податок на житло.

Стаття 12. Права власника.

Стаття 13. Соціальний захист населення під час приватизації.

Отже, житлове законодавство являє собою комплексну, самостійну галузь законодавства, що закріплює, охороняє та регулює правові відносини між фізичними і юридичними особами та іншими суб'єктами в питаннях виникнення, розвитку і припинення житлових правовідносин під час реалізації конституційного права людини і громадянина на житло.

Список використаної літератури:

  • Житловий Кодекс України.
  • Основи правознавства. Підручник. – К., 2000.
  • Житлове право. Підручник. – Харків, 2001.
  • Словник-довідник юриста. – К., 1999.


07.09.2010

Ведущие компании и учебные заведения Предложения от ведущих учебных заведений Украины и зарубежья. Только лучшие вузы, компании, образовательные курсы, школы, агентства.

Чтобы получать первым
все новости от «Osvita.ua»
в Facebook — нажмите «Нравится»

Osvita.ua

Спасибо,
не показывайте мне это!