Osvita.ua Высшее образование Рефераты Право Договір купівлі-продажу: основні засади та понятійний апарат
Ведущие компании и учебные заведения Предложения получения образования от ведущих учебных заведений Украины и зарубежья. Лучшие вузы, компании, образовательные курсы, школы, агентства. По вопросам размещения информации обращайтесь по телефону (044) 200-28-38.

Договір купівлі-продажу: основні засади та понятійний апарат

Зростає роль цивільно-правових засобів, до яких відноситься договір взагалі і, зокрема, купівлі-продажу, який є визначальним у групі цивільно-правових договорів, що характеризуються передачею майна у власність

Купівля-продаж стає широко застосовуваною підставою набуття власності і формування власника, який на свій розсуд володіє, користується і розпоряджається належним йому майном.

Поняття договору купівлі-продажу розкрите в ст.224 Цивільного Кодексу України. За цим договором, продавець зобов’язується передати майно у власність покупцеві, а покупець прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму.

За своєю юридичною природою договір купівлі-продажу є двосторонньою угодою, оскільки при її укладанні та здійсненні виявляється воля двох сторін, які беруть у ній участь.

Зазначимо, що законодавство встановлює певні вимоги щодо учасників (сторін) договору купівлі-продажу. Так з огляду на те, що угода є вольовим актом, спрямованим на досягнення правового результату, укладати її вправі лише ті особи, які володіють у тому чи іншому обсязі дієздатністю та правоздатністю.

Зокрема, коли в купівлі-продажу беруть участь юридичні особи як суб’єкти договору, то не повинен бути порушений принцип їх спеціальної правосуб’єктності. Якщо ж стороною в договорі є фізична особа, то необхідне дотримання загальних вимог, що стосуються її дієздатності (ст.9, 11, 13, 14, 15 Цивільного Кодексу).

Договір купівлі-продажу – це угода взаємна, оскільки обидві сторони беруть на себе відповідні обов’язки: продавець – передає майно, покупець – приймає його і оплачує. Угода купівлі-продажу є оплатною, оскільки за передане майно покупець сплачує продавцеві певну суму грошей.

У правовій літературі, звичайно, характеризують договір купівлі-продажу як консенсуальний, тобто такий, що вважається укладеним з моменту досягнення згоди сторонами незалежно від передачі речі. Так договір роздрібної купівлі-продажу вважається укладеним, коли, наприклад, покупець вибрав товар у магазині, попросив його упакувати, відкласти, а при продажу товарів з випискою товарного чека – отримав чек. Виникає деяка невідповідність – отже, як відзначає професор В.АЯзєв, “існує ряд випадків, коли лише факт передачі товару свідчить про укладення договору купівлі-продажу.

Наприклад, у магазині самообслуговування з наступною оплатою товару договір купівлі-продажу вважається укладеним, коли сторони виразили свою волю на здійснення купівлі-продажу і товар фактично передано покупцеві, тобто взято ним з прилавка, стелажа.

До передачі товару при цій формі торгівлі договір не можна вважати укладеним, тому що лише факт передачі товару покупцеві виявляє його волю на укладення договору” [4, c.5-6]. Таким чином, договір купівлі-продажу може бути і консенсуальним, і реальним.

Зміст договору купівлі-продажу полягає в тому, що разом з майном до покупця переходить право власності на нього; договір завжди оплатний і набуває сили з моменту укладання угоди між сторонами (між сторонами досягнуто згоди за всіма істотними умовами) [1, c.47].

Істотними умовами договору купівлі-продажу пердусім є його предмет і ціна. Предметом договору купівлі-продажу може бути як рухоме, так і нерухоме майно, будь-які речі (майно, товар), які не вилучені з цивільного обороту або щодо яких не встановлено особливого порядку купівлі-продажу (це стосується зброї, особливо токсичних ядів тощо).

Рухоме майно – це як матеріальні предмети, так і нематеріальне майно. Відзначимо, що як нематеріальне майно вже досить давно у праві континентальних держав розглядається право вимоги, до цього часу не визнане і не закріплене як предмет купівлі-продажу в законодавстві України.

Предметом договору купівлі-продажу може бути майбутня річ, проте це не лише річ, яка в момент укладання договору купівлі-продажу ще не існує і підлягає виготовленню, але й така, що вже існує, але під час укладання договору не належить ще на праві власності продавцю. Природа предмета купівлі-продажу істотно впливає на регулювання відносин за договором купівлі-продажу. Саме тому особливе значення має поділ речей на рухоме і нерухоме майно, поділ рухомого майна на речі, визначені родовими ознаками, і речі, визначені індивідуальними ознаками, на речі змінні й незамінні та ін.

Предмет договору купівлі-продажу визначається також за якісними і кількісними показниками. Так, враховуючи важливість цих чинників, вони безпосередньо зазначаються в договорі.

Є кілька різних способів визначення якості товарів: за зразком, описом, загальною формулою, класифікаційними стандартами, інколи за їх комбінацією. Стаття 233 Цивільного Кодексу зазначає, що якість проданої речі повинна відповідати умовам договору, а за браком вказівок у договорі – вимогам, що звичайно висуваються. Ця загальна норма містить у собі вимогу щодо продажу товару належної якості (відповідного стандартам, технічним умовам, зразкам тощо), придатного для мети, для якої товар такого роду звичайно використовують, а також щодо реалізації товару в межах строку його придатності.

Таке тлумачення поняття якості лише останнім часом знайшло своє відображення в Порядку заняття торговельною діяльністю і правилах торговельного обслуговування та інших нормативних актах [2, c.3]. Та все ж цього недостатньо – адже законодавче закріплення поняття якості у всіх його аспектах, чітка його регламентація в новому Цивільному Кодексі створить необхідні умови для забезпечення належного виконання договору купівлі-продажу.

Зазначимо, що це питання якнайкраще висвітлює проект Цивільного Кодексу – йому тут присвячено близько п’яти статей (ст.18-22 проекту Цивільного Кодексу), а також тут чіткіше, порівнюючи з діючим Цивільним Кодексом, висвітлено наслідки невиконання вимог щодо якості проданої речі.

Поняття кількості, асортименту та комплектності як одних з визначників предмета договору купівлі-продажу зовсім не згадується у чинному Цивільному Кодексі. Ці питання у разі міжнародної торгівлі регулюється іншими підзаконними актами – нормами міжнародного приватного права. Тому на практиці кількість товарів, що підлягають передачі покупцеві, визначаються у відповідних одиницях виміру або грошовому виразі.

Спосіб та порядок визначення кількості товару може також зазначатися у договорі. Що ж до недотримання продавцем умови договору стосовно кількості, то до нього застосовуються загальні норми відповідальності за порушення зобов’язань (гл.18 Цивільного Кодексу) у вигляді відшкодування збитків чи неустойки. Розмір неустойки у разі порушення умови договору щодо кількості зазначається, звичайно, в самому договорі.

Згідно з проектом нового Цивільного Кодексу, покупець має право, якщо продавець, порушуючи умови договору, передає покупцеві меншу кількість товарів, ніж визначено договором, або вимагати передачі недоданої кількості товарів, або відмовитись від переданих товарів та їх оплати, а якщо вони оплачені, то вимагати повернення сплаченої за них грошової суми (п.1 ст.678). Тут (у проекті Цивільного Кодексу) міститься норма, якої також бракує у чинному законодавстві: якщо продавець передає покупцеві товари у більшій кількості, ніж передбачено договором купівлі-продажу, проектом накладається на покупця обов’язок сповістити про це продавцеві.

Якщо після одержання такого повідомлення продавець у прийнятний строк не розпорядиться відповідними товарами, то покупець має право, оскільки інше не передбачено договором, прийняти всю кількість товарів (п.2 ст.720 проекту Цивільного Кодексу). Причому в цьому випадку відповідні товари оплачуються за ціною, обумовленою договором, якщо інша ціна не визначена угодою сторін.

Так само чітко регламентуються в проекті наслідки порушення істотної умови договору купівлі-продажу щодо асортименту. Стаття 680 надає покупцеві право, у разі передачі йому товарів в асортименті, що не відповідає договору, відмовитись від їх прийняття та оплати, а якщо вони вже оплачені, – вимагати повернення сплаченої за них грошової суми, окрім того вимагати заміни товарів, що не відповідають умовам договору, тощо. Якщо ж покупець не відмовився від товарів, асортимент яких не відповідає договору, він зобов’язаний оплатити їх за ціною, погодженою з продавцем (п.5 ст.680 проекту Цивільного Кодексу). Що ж до наслідків передачі некомплектних товарів, то на відміну від чинного законодавства проект Цивільного Кодексу передбачає право покупця вимагати від продавця домірного зменшення купівельної ціни, докомплектування товарів у прийнятний строк, а якщо ці вимоги не виконані продавцем у вказаний строк, то покупець в свою чергу має право або вимагати заміни некомплектних товарів на комплектні, або відмовитись від виконання договору і вимагати повернення сплаченої за них суми.

Договір повинен містити вказівку на ціну чи на спосіб її визначення. Так, відповідно до ст.228 Цивільного Кодексу, "продаж майна проводиться за цінами, встановленими за погодженням сторін, якщо інше не передбачено законодавчими актами".

Сам термін "ціна" може розглядатися у договорі купівлі-продажу у двох аспектах: по-перше, це виражена в грошовій сумі вартість придбаного за договором майна ("ціна договору"), по-друге, це – грошовий вираз вартості відповідної одиниці майна.

Отже, покупець зобов’язаний оплатити товари за ціною, передбаченою договором. Іноді ціна визначається залежно від ваги, зокрема у випадку продажу сільськогосподарської продукції на ринках за вагою нетто. Якщо ціну неможливо визначити в момент укладення договору або якщо ціна підлягає можливій зміні (у зв’язку зі зміною собівартості, а також при вираженні ціни товару в валюті), то у договорі в обов’язковому порядку зазначається порядок визначення ціни.

Наприклад, у разі вираження вартості товару в валюті остаточна ціна на цей товар визначається в момент котирування (це, звичайно, збігається з моментом виконання договору). Якщо ж договором не визначено способу перегляду ціни, яку неможливо встановити під час укладення договору, то ціна, згідно з п.3 ст.699 проекту Цивільного Кодексу, визначається, виходячи із співвідношення цих показників на момент укладання договору і на момент виконання обов’язку щодо передачі товару (на сьогодні в Україні не існує жодної норми, яка б регулювала такі випадки).

Оплата товару є основним обов’язком покупця за договором купівлі-продажу. Строк оплати встановлюється договором або законом і, звичайно оплата здійснюється не пізніше як покупець отримає товар. Якщо покупець не оплачує товар, переданий відповідно до умов договору, то продавець має право вимагати від покупця оплати штрафу за час прострочення у розмірі 0,5 % за кожен день прострочки, коли договором не встановлений інший розмір, або має також право витребувати оплату відсотків за користування чужими коштами. Слід зауважити, що існує кілька особливих видів оплати: попередня оплата товарів, оплата товарів, переданих у кредит, оплата товару з розстроченням платежу.

Ціна і предмет – це основні елементи договору, сам же обсяг істотних умов договору купівлі-продажу, за яким під час укладення повинна бути досягнута згода, за бажанням будь-якої із сторін може розширитися.

Теорія цивільного права розрізняє такі істотні умови: які визнані такими за законом; які необхідні для договорів даного виду; щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін необхідно досягнути згоди, звичайні умови; що пропонуються і узгоджуються сторонами поза обов’язковими істотними умовами.

Так, згідно з п.27 Правил торговельного обслуговування населення [2, c.9], придбані великогабаритні товари покупець має право залишити на зберігання, але не більше як на одну добу, причому до залишеного на зберігання купленого товару додається копія касового чека або квитанція, де зазначається термін зберігання. У цьому випадку зберігання товару протягом указаного строку і є істотною умовою договору купівлі-продажу, а продавець, відповідно до ст.230 Цивільного Кодексу, зобов’язаний зберегти річ, не оберігати її від псування.

Право продажу майна належить власникові. Однак з цього правила є винятки, наприклад комісійний магазин, який продає річ комітента, не виступає її власником, проте виконуючи доручення комітента, він уповноважений передати майно покупцеві в його власність. До числа “невласників” також можна віднести судового виконавця, фінансовий орган, що продає майно з публічних торгів, тощо (примусовий продаж) [3, c.8].

Проект Цивільного Кодексу (ст.665) передбачає: якщо продавець товару не є його власником, покупець набуває право власності лише в тих випадках, коли власник не вправі витребувати від нього товар.

Право власності виникає у покупця, як правило, в момент передачі йому речі, якщо інше не передбачене договором чи законом (ст.128 Цивільного Кодексу). Іноді договором може передбачитись, що право власності на уже переданий товар залишається за продавцем до оплати товару або настання інших обставин.

Отже, покупець до моменту переходу до нього права власності не вправі відчужувати товар або розпоряджатись ним іншим чином, якщо, звичайно, інше не передбачено законом або іншими нормативними актами чи договором, або не випливає з призначення та властивостей товару. Передачею майна визначається його вручення покупцю, а також передача транспортній організації для відвантаження покупцю і передача на пошту для пересилки покупцю речей, проданих без зобов’язання доставки [3, c.9].

Якщо договір купівлі-продажу підлягає реєстрації (наприклад, у разі купівлі-продажу будинку), то право власності виникає у покупця в момент реєстрації договору (ст.227 Цивільного Кодексу). Визначення моменту права власності від продавця до покупця має важливе значення і для сторін, і для третіх осіб, зокрема кредиторів продавця чи покупця. З переходом права власності виникають певні наслідки:

  • покупець набуває право на розпорядження річчю за своєю волею;
  • на покупця переходить ризик випадкової загибелі або псування речі;
  • у випадку оголошення продавця банкрутом покупець і його кредитори вправі вимагати вилучення речі з конкурсної маси;
  • плоди речі належать його власникові;
  • власник відповідає за шкоду, заподіяну річчю.

Відзначимо, що з моменту виникнення права власності до покупця переходить ризик випадкової загибелі речі, тобто її втрати чи пошкодження без вини сторін чи третіх осіб, наприклад в результаті дії непереборної сили (ст.130 Цивільного Кодексу). Цілком по-новому вирішується це питання в проекті Цивільного Кодексу: тут ризик випадковості загибелі, на відміну від діючої норми, переходить до покупця з моменту виконання продавцем свого обов’язку щодо передачі речі (ст.676 проекту Цивільного Кодексу).

Ризик випадкової загибелі товару щодо покупців у роздрібній торгівлі переходить з моменту вручення речі.

Література:

1. Боброва Д.В., Дзера О.В., Кузнєцов Н.С., Підопригора О.А. Цивільне право. – К., 1997. – Ч.2.

2. Порядок заняття торговельною діяльністю і правила торговельного обслуговування населення. Затверджений Постановою Кабінету Міністрів від 08.02.95. №108/91 // Правила торгівлі та інші нормативні документи торговельної діяльності. – Львів, 1995.

3. Степаненко Г.М. Договор купли-продажи по советскому гражданскому праву. – Саратов: Изд-во Сарат. ун-та, 1965.

4. Язев В.А., Власова А.Г., Зинчук Э.А., Гришин А.А. Договор розничной купли-продажи товаров. – М., 1974.


01.09.2010

Ведущие компании и учебные заведения Предложения от ведущих учебных заведений Украины и зарубежья. Только лучшие вузы, компании, образовательные курсы, школы, агентства.

Чтобы получать первым
все новости от «Osvita.ua»
в Facebook — нажмите «Нравится»

Osvita.ua

Спасибо,
не показывайте мне это!