Osvita.ua Высшее образование Рефераты Право Юридичне визначення посадової особи, як суб’єкта адміністративного права
Ведущие компании и учебные заведения Предложения получения образования от ведущих учебных заведений Украины и зарубежья. Лучшие вузы, компании, образовательные курсы, школы, агентства. По вопросам размещения информации обращайтесь по телефону (044) 200-28-38.

Юридичне визначення посадової особи, як суб’єкта адміністративного права

Посадова особа – це службовець, наділений владними повноваженнями з метою здійснення організаційно-розпорядчих функцій і забезпечення узгодженості в діяльності інших учасників службових відносин

Уперше в законодавстві України термін "посадова особа" введено Законом "Про державну службу"

До того часу в науці і законодавстві вживали термін “службова особа”, який не відображав змісту службових відносин.

Сам факт перебування на службі дає змогу визначити лише форму трудової діяльності особи, не торкаючись особливостей даної діяльності, термін же "посадова особа" підкреслює роль посади, яка служить елементом службово-правового статусу особи.

Розвиток проблеми посадової особи в правовій науці характеризується двома протилежними тенденціями: широкого і вузького розуміння [15, c.13]. Яскраве вираження вони знайшли в адміністративному та кримінальному праві.

Кримінальне право визначає посадову особу з позиції спеціального суб’єкта кримінальної відповідальності.

Мета адміністративного права – трактувати поняття посадової особи як обов’язкового і невід’ємного учасника управлінського процесу. У правовій літературі зазначено, що поняття посадової особи пов’язано з відмежуванням державних службовців як особливої категорії працівників, їх класифікації, відособленням посадових осіб як особливої категорії службовців[9, c.12].

Посадова особа наділена владними повноваженнями, які надають право приймати рішення з метою врегулювання внутрішньоорганізаційних відносин, підбирати і розміщувати кадри, представляти організаційну структуру у відносинах з іншими суб’єктами.

Наявність права на вчинення юридично-владних дій є важливою ознакою, на підставі якої виділяють посадових осіб як окрему категорію службовців. Така позиція не викликає заперечень, однак щодо співвідношення посадової особи з державним службовцем, то спільної думки серед науковців на сьогодні ще не вироблено.

Прихильники широкого розуміння до них відносять службовців державних та громадських організацій, які виконують спеціальні повноваження управлінського характеру. Одним з прихильників такого підходу є Ю.О.Петров, який визначив, що посадовими особами є державні і громадські службовці, які від імені державних і громадських організацій, установ, підприємств здійснюють управління людьми, а також пов’язані з рухом матеріальних і грошових цінностей [14, c.36].

Цей підхід не підтриманий адміністративістами і неодноразово піддавався критиці. Така ознака, як здійснення управління речами, характеризує діяльність не тільки посадових осіб, але й інших працівників, які не перебувають на службі. Вони можуть виконувати окремі обов’язки щодо управління матеріальними та грошовими цінностями на підставі спеціальних доручень.

Для того щоб сформулювати поняття посадової особи, треба виявити характерну особливість у статусі цієї категорії службовців. Саме такою особливістю є передбачені посадою спеціальні повноваження, які наділяють службовця статусом посадової особи. Всі посадові особи наділені юридично-владними повноваженнями стосовно управління людьми. На даній властивості наголошують у своїх працях прихильники як широкого, так і вузького розуміння посадової особи (І.М.Пахомов, В.М.Горшенєв, О.В.Петришин).

У вузькому розумінні посадовими особами є службовці, які здійснюють "державно-владні повноваження, що визначаються компетенцією і службовою діяльністю" [11, c.70]. Перебуваючи на державній службі, посадова особа наділяється службовими повноваженнями і виконує їх в інтересах держави. О.В.Петришин зазначає, що це є суб’єкт, який наділений державно-владними повноваженнями, здатністю проводити в дію апарат державного примусу.

В цьому випадку наголошується на здійснення державно-службових функцій. Д.М.Бахрах, так характеризує правове становище цієї категорії службовців: "…влада для посадових осіб апарату державного управління є не стільки їх суб’єктивним правом, скільки їх правовим обов’язком" [6, c.9]. Проте влада є невід’ємним атрибутом усього соціального управління – вона допомагає впливати на інших службовців з метою забезпечення ефективності управлінської діяльності.

Вже сама посада закріплює наявність владних повноважень, щоб службовець, який її займає, мав право їх реалізувати. За К.С.Бельським, владні повноваження – це спеціальні суб’єктивні права, зумовлені статусом посади, які дають змогу приймати рішення, видавати розпорядження, здійснювати контроль і координацію [8, c.54]. Посадова особа, перебуваючи на посаді, не може відмовитися від виконання цих повноважень.

Владні повноваження – це пріоритет лише посадових осіб і ними наділені всі посадові особи, проте державно-владними володіють лише ті, які є державними службовцями, тобто займають посади в державних органах та їх апараті. На підставі цього можна виділити два важливих моменти щодо характеристики повноважень посадових осіб: по-перше, повноваження посадової особи визначаються відповідною посадою; по-друге, повноваження посадової особи мають владний характер.

Чинний Закон України "Про державну службу" дає поняття посадової особи крізь призму статусу державного службовця. Зокрема, згідно з ст.2 Закону, посадовими особами вважаються керівники та заступники керівників державних органів та їх апарату, інші державні службовці, на яких законами або іншими нормативними актами покладено здійснення організаційно-розпорядчих та консультативно-дорадчих функцій”. Відповідно до цього можна назвати такі ознаки:

  • Закон поширюється на посадових осіб, які є державними службовцями;
  • посадовими особами є всі керівники державних органів та їх апарату, які виконують завдання і функції держави, та їх заступники;
  • до посадових осіб належать державні службовці, які виконують організаційно-розпорядчі та консультативно-дорадчі функції;
  • діяльність посадових осіб, які перебувають на державних посадах, здійснюється на оплатній основі за рахунок державних коштів.

Закон, називаючи спеціальні повноваження посадових осіб, виділяє виконання як оганізаційно-розпорядчих, так і консультативно-дорадчих функцій. Проте, враховуючи правову природу статусу службовця, всі вони виконують консультативно-дорадчі функції, наявність яких є основною властивістю служби як "управлінської діяльності" [7, c.10].

В робочому варіанті проекту нової редакції Закону України "Про службу в державних органах та їх апараті" зазначені лише організаційно-розпорядчі функції посадових осіб, які є результатом владних повноважень. Відповідно до цього в правовій літературі запропоновано таке визначення: "Посадова особа – це службовець, діяльність якого з метою реалізації управлінських функцій має владно-розпорядчий характер та спрямована на організацію й забезпечення якості праці службовців та інших учасників службових відносин" [10, c.195]. Це визначення не обмежене поняттям державної служби і має узагальнюючий характер.

Будь-яка посадова особа є представником очолюваної ним організаційної структури і, вступаючи у правовідносини з іншими суб’єктами, вони реалізують не тільки свої повноваження, але й повноваження відповідної структури.

Уміння користуватися владою передбачає застосування в повсякденній управлінській діяльності методів і заходів, які дають можливість ефективно впливати на роботу інших службовців з метою забезпечення виконання завдань і функцій відповідного органу.

Визначаючи важливість правового становища посадової особи в структурі органу, В.Г.Афанасьєв наголошує, що вона "займає центральне місце в апараті управління, від якого в кінцевому підсумку залежить вибір оптимального варіанта управлінського рішення, раціональної організації праці адміністративного колективу, орієнтована на досягнення цілей управління" [5, c.175]. Формулювання поняття посадової особи не обмежується лише службовцями, які перебувають на державній службі. Законодавство повинно в широкому розумінні підійти до вирішення цієї проблеми.

Однак не зовсім можна погодитися з трактуванням, яке передбачає Кодекс України про адміністративні правопорушення [2]. У науково-практичному коментарі до статті14 Кодексу роз’яснено:

"Посадова особа – це поняття, яке охоплює представників влади, співробітників органів державного управління, збройних сил, правоохоронних органів, осіб, які виконують завдання адміністрацій державних підприємств, установ, працівників колгоспів, інших кооперативних і громадських організацій, в силу заміщуваної посади чи за спеціальним повноваженням (приписом) виконуючих організаційно-господарські функції, пов’язані з реалізацією юридично-владних повноважень, а також осіб, які відповідають за рух грошових, товарних та інших матеріальних цінностей (водії-експедитори, заготівельники, касири, продавці, кухарі, вантажники)".

Такий підхід створює підстави відносити до кола посадових осіб навіть робітників, які не перебувають у службових відносинах, а це не дає змоги чітко визначити їх правовий статус.

У широкому аспекті трактує поняття "посадової особи" і кримінальне законодавство. В ст.164 чинного Кримінального Кодексу України зазначено: "Під посадовими осбами розуміються особи, які постійно чи тимчасово здійснюють функції представників влади, а також займають постійно чи тимчасово на підприємствах, в установах чи організаціях незалежно від форм власності посади, пов’язані з виконанням організаційно-розпорядчих або адміністративно-господарських обов’язків, або виконують такі обов’язки за спеціальними повноваженнями" [3].

На підставі цього можна виділити такі ознаки, які визначають учасника правовідносин як посадову особу:

  • виконання функцій представника влади;
  • виконання організаційно-розпорядчих функцій;
  • виконання адміністративно-господарських обов’язків;
  • виконання вище названих функцій та обов’язків за спеціальним адміністративним актом.

Аналізуючи ці ознаки, зазначимо, що до представників влади належать ті особи, які здійснюють у межах своєї компетенції державно-владні повноваження і правоспроможні вчиняти дії, які мають юридичне значення і встановлюють, змінюють чи припиняють права і обов’язки інших осіб[12, c.83].

Однак не можна погодитися, що обсяг повноважень усіх представників влади є однаковим, наприклад народного депутата і судді або начальника райвідділу внутрішніх справ і рядового міліціонера. Кримінальне законодавство не проводить такого розмежування і не визначає особливостей функцій, якими наділені представники кожної гілки влади.

Службово-правовий статус керівних осіб є відмінним від статусу інших службовців у межах одного органу.

Виконання організаційно-розпорядчих функцій однозначно дає підстави відносити службовців до категорії посадових осіб. Щодо виконання адміністративно-господарських обов’язків, то Постанова Пленуму Верховного Суду України від 7 жовтня 1994 року №12 "Про судову практику в справах про хабарництво" роз’яснює, що до них відносяться повноваження по управлінню чи розпорядженню державним колективним чи приватним майном (установлення порядку його зберігання, переробки, реалізації, забезпечення контролю за цими операціями тощо) [4], тобто здійснення управління майном. З цього приводу вже було зазначено, що такі обов’язки можуть покладатися на робітників, тому цю ознаку не можна назвати визначальною у статусі посадової особи.

Підхід, який передбачений в Кодексах про адміністративну і кримінальну відповідальність, не може бути основою для прийняття уніфікованого поняття посадової особи і визначення її службово-правового статусу. З метою вирішення цієї проблеми можна чітко виділити такі важливі моменти:

  • по-перше, посадова особа є обов’язковим суб’єктом управління;
  • по-друге, для здійснення координації, керівництва і контролю за діяльністю відповідної структури вона наділена владними повноваженнями, які виявляються через організаційно-розпорядчі функції;
  • по-третє, спеціальне коло службових повноважень зумовлює підвищений ступінь юридичної відповідальності посадових осіб;
  • по-четверте, повноваження посадових осіб здійснюється на оплатній основі і оплату проводить роботодавець.

Узагальнюючи викладене, можна так сформулювати поняття посадової особи: посадова особа – це службовець, який в силу охоплюваної ним посади наділений владними повноваженнями з метою здійснення організаційно-розпорядчих функцій і забезпечення узгодженості в діяльності інших учасників службових відносин.

І.Л.Бачило, Г.Є.Петухов, Ю.О.Петров та інші адміністративісти висловлюють слушну думку про необхідність уніфікованого поняття посадової особи для всіх галузей права. Прийняття нового закону про державну службу повинно усунути колізію між галузевими підходами щодо цього питання і визначити основи службово-правового статусу даної категорії службовців.

Література:

1. Закон України "Про державну службу" // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – №52. – Ст.490.

2. Кодекс України про адміністративні правопорушення. Науково-практичний коментар. – К.: Україна, 1991.

3. Кримінальний Кодекс України. – К.: Юрінком Інтер, 1997. – Т.3.

4. Постанова Пленуму Верховного Суду України “Про судову практику в справах про хабарництво” // Бюлетень законодавства і юридичної практики україни. – 1995. – №1.

5. Афансьев В.Г. Человек в управлении обществом. – М., 1977.

6. Бахрах Д.Н. Административная ответственность граждан в СССР: Учебное пособие. – Свердловск: Урал. ун-т, 1989.

7. Бахрах Д.Н. Государственная служба: основные понятия, ее составляющие, содержание, принципы // Государство и право. – 1996. – №12.

8. Бельский К.С. Административная власть государственного служащего // Служба в государственных и общественных организациях: Сб. научн. тр. – Свердловск, 1988.

9. Горшенев В.М., Петришин А.В. Природа статуса должностного лица // Проблемы социалистической законности. – М., 1988. – Вып.22.

10. Державне управління: теорія і практика /За заг. ред. проф. В.Б.Авер’янова. – К.: Юрінком Інтер, 1998.

11. Пахомов І.М. Адміністративно-правові питання державної служби в СРСР. – К., 1971.

12. Петришин А.В. Государственная служба. Историко-теоретические предпосылки. сравнительно-правовой и логико-понятийный анализ. – Харьков: Факт, 1998.

13. Петришин О.В. Статус должностного лица: природа, структура, специализация. -К.: УМК ВО, 1990.


05.09.2010

Ведущие компании и учебные заведения Предложения от ведущих учебных заведений Украины и зарубежья. Только лучшие вузы, компании, образовательные курсы, школы, агентства.

Чтобы получать первым
все новости от «Osvita.ua»
в Facebook — нажмите «Нравится»

Osvita.ua

Спасибо,
не показывайте мне это!