Osvita.ua Высшее образование Рефераты Право Місцеве самоврядування в Україні: поняття та система
Ведущие компании и учебные заведения Предложения получения образования от ведущих учебных заведений Украины и зарубежья. Лучшие вузы, компании, образовательные курсы, школы, агентства. По вопросам размещения информации обращайтесь по телефону (044) 200-28-38.

Місцеве самоврядування в Україні: поняття та система

Закон України “Про місцеве самоврядування в Україні”, визначивши поняття місцевого самоврядування, вказує, що здійснюється воно територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територій різних громад сіл, селищ, міст

Зміст зазначеної статті, як і ст.5 про систему місцевого самоврядування, наводить на думку про множинність суб’єктів, впроваджують місцеве самоврядування в життя. Отже, місцеве самоврядування являє собою певну систему.

Ця система охоплює, по-перше, форми безпосереднього волевиявлення членів територіальної громади – місцеві референдуми (ст.7), загальні збори громадян (ст.8), місцеві ініціативи (ст.9), громадські слухання (ст.13) та інші форми прямого народовладдя, які у майбутньому можуть бути передбачені статутами територіальних громад.

По-друге, систему місцевого самоврядування становлять органи самоорганізації населення (ст.14): будинкові, вуличні, квартальні та інші органи самоорганізації громадян.

І, зрозуміло, по-третє, – зазначені місцеві ради, їх голови, виконавчі комітети, відділи управління та інші виконавчі органи сільської, селищної, міської ради, виконавчий апарат районної, обласної ради.

Щодо районних у місті рад, то відповідно до Закону про місцеве самоврядування (абз.2, ст.5) вони можуть утворюватися у містах з районним поділом рішенням територіальної громади міста або міської ради.

Районні у містах ради у разі їх утворення формують свої виконавчі органи, обирають голову ради, який водночас є і головою її виконавчого комітету.

Зазначимо з цього приводу наявні далі у Законі нечіткі формулювання, які зможуть призвести в житті до протистояння суб’єктів місцевого самоврядування в містах. Йдеться про ст.16, абз. IV Закону про місцеве самоврядування, згідно з якою територіальна громада міста або міська рада приймають рішення (як це, до речі, й випливає з попередньої ст.5 цього Закону про місцеве самоврядування), про утворення чи не утворення районних у містах рад, в той час як рішення про наділення міських рад правами щодо управління майном і фінансовими ресурсами, які є у власності територіальних громад районів у містах, приймають місцеві референдуми відповідних районних у містах громад.

Тобто у вирішенні одного комплексного питання (питання про утворення чи не утворення місцевих рад, керуючись здоровим глуздом, не вирішується відірвано від їх матеріально-фінансової бази, без якої ради не в стані функціонувати) одночасно беруть вирішальну участь два різні суб’єкти місцевого самоврядування: територіальна громада міста (чи її міська рада) і територіальна громада району цього ж міста через місцеві референдуми.

Звичайно ж практика не заперечуватиме прийняття ними різних за змістом рішень. Щоправда, зі змісту цієї ж ст.15 Закону про місцеве самоврядування випливає, що навіть за негативних результатів референдумів районних територіальних громад міська рада може здійснювати управління їхньою матеріально-фінансовою базою (тобто проти волі населення міського району), несучи відповідальність перед громадою відповідного району в місті. Більшої, як на нашу думку, плутанини вигадати не можна – адже друга частина четвертого абзацу ст.16 сама за своїм змістом є конфліктною.

Викладене підтверджує зайвість четвертого абзацу ст.16 у Законі про місцеве самоврядування. Оптимальним для вирішення питання про утворення районних у місті рад є формулювання ст.5 другого абзацу цього ж закону. Також портебує доповнення п.5 ст.6 Закону про місцеве самоврядування стосовно того, що територіальні громади районів у містах діють як суб’єкти права власності за умови, якщо є рішення міської територіальної громади чи міської ради про утворення районних у місті рад.

Завершуючи характеристику представницьких суб’єктів місцевого самоврядування вкажемо на законодавчі положення (ст.1, 6 Закону України про місцеве самоврядування), згідно з якими територіальні громади сусідніх сіл можуть об’єднуватися в одну територіальну громаду, створюючи єдині самоврядні органи та обираючи єдиного сільського голову.

Щоправда, таке добровільне об’єднання територіальних громад відбувається за рішенням місцевих референдумів відповідних громад, тобто згоду на створення спільних органів місцевого самоврядування і об’єднання їх матеріально-фінансової бази дають мешканці громад, що об’єднуються. Аналогічно ж вихід із складу сільської громади здійснюється також рішенням референдуму територіальної громади.

Мабуть, оптимальність функціонування місцевих представницьких установ має на меті закон (п.7 ст.16), надаючи право органам місцевого самоврядування з урахуванням місцевих умов і особливостей перерозподіляти між собою на підставі договорів окремі повноваження та власні бюджетні кошти [1].

Нарешті, структурною особливістю сільського місцевого самоврядування територіальних громад, які налічують до 500 жителів, є те, що за рішенням відповідної громади або сільської ради виконавчий орган ради можна не створювати і у цьому випадку його функції (крім розпорядження земельними та природними ресурсами) здійснює сільський голова одноособово (п.3 ст.11 Закону про місцеве самоврядування).

Поняття система (від гр. systema – ціле, складене із частин) означає множину елементів, що перебувають у відносинах і зв’язках один з одним, створюють певну цілісність, єдність [2, с.1209]. Місцеве самоврядування як філософсько-правова категорія є органічним поєднанням форм безпосередньої і представницької демократії, а відтак систему самоврядування становлять як форми прямого волевиявлення населення територіальної громади, так і певні утворювані населенням його представницькі органи (місцеві ради та органи самоорганізації населення). Як видається, система місцевого самоврядування на територіальному рівні повинна являти собою певну цілісність зі спільними основними завданнями, метою – максимально можливе задоволення інтересів людини. Реалізуючи спільні завдання, елементи в цілому виконують свої особливі специфічні функції.

У суспільно-політичних системах спеціалізація частин виражається в суспільному розподілі праці між ними, притому потрібно враховувати, що роль різних компонентів у системі демократії неоднакова. Одні з них – це своєрідний стрижень системи, її основа, інші є похідними, обслуговують провідний компонент, водночас активно на нього впливаючи [3, с.94].

Сучасна законодавча функціональна характеристика місцевих рад, формулювання повноважень їх голів, виконавчих органів (роз. ІІ, гл. I-IV) підтверджують, що на них покладається основний обсяг самоврядних робіт, ради та їх виконавчі органи розробляють, схвалюють програми соціально-економічного та культурного розвитку відповідних адміністративно-територіальних одиниць, цільових програм з інших питань місцевого самоврядування, а відтак передусім відповідають за поєднання місцевих і державних інтересів, задоволення інтересів особи і всього населення територіальної громади.

Будучи головною формою місцевого самоврядування, представницькі самоврядні органи, обрані населенням територіальних громад, голови рад вступають у безпосередні зв’язки з іншими суб’єктами системи самоврядування. Отже, системний підхід дає змогу охарактеризувати самоврядне представництво у всій різноманітності його зв’язків і відносин.

У філософській літературі зазначено, що частини об’єкта “визначаються не зі сторони (чи не тільки зі сторони) субстанціональних, субстратних властивостей, а з позицій їхнього місця у межах досліджуваного цілого, тобто за функціями, які вони виконують” [4, с.39].

Отже, вихідною категорією, що визначає місце компонентів у системі, є функція. Функціональне дослідження є, на нашу думку, найбільш вдалим шляхом розкриття змісту діяльності місцевого самоврядування у системі демократії. Однак перш ніж приступити до формулювання функцій представницьких установ у системі самоврядування, необхідно визначити, який смисл ми вкладаємо у поняття "функція органів територіального самоврядного представництва", яка її соціальна роль. В.Г.Афанасьєв пише, що дія системи, її компонентів для досягнення мети, дія з застосуванням певних засобів є не що інше, як функції системи та її компонентів [3, с.35], тобто автор розуміє функцію як основні напрями діяльності компонентів, що виражають предметно-політичну характеристику, роль і соціальне призначення їх у суспільстві, рівно ж включає до поняття функцій певні засоби, які застосовуються для досягнення цілей. Далі він продовжує: "... ми розглядаємо функцію як форму, спосіб прояву активності, життєдіяльності системи та її компонентів" [3, с.131].

Як уже було відзначено, виходячи із призначення місцевого самоврядування, а саме – вирішення питань місцевого значення – основною функцією місцевих рад, їх виконавчих органів, обраних територіальною громадою сільських, селищних, міських голів – є забезпечення оптимального соціально-економічного та культурного розвитку відповідних територіальних громад.

Виконуючи цю функцію у взаємодії між собою, зазначені суб’єкти місцевого самоврядування координують діяльність інших інституцій та форм з метою об’єднання їхніх зусиль у здійсненні соціально-господарського та культурного будівництва.

З урахуванням місцевих умов та особливостей місцеві самоврядні органи можуть перерозподіляти між собою на підставі договорів окремі повноваження та власні бюджетні кошти (п.7 ст.16 Закону про місцеве самоврядування). З цією ж метою, як ми розуміємо, законодавець передбачає форми добровільного об’єднання органів місцевого самоврядування (ст.1, 6, 15 Закону про місцеве самоврядування).

Залучаються до реалізації зазначеної функції як підприємства, установи та організації, що перебувають у комунальній власності громад, так і ті, які не перебувають у комунальній власності відповідних територіальних громад. Відносини самоврядних органів з першими будуються на засадах їх підпорядкованості, підзвітності та підконтрольності органам місцевого самоврядування, тоді як з другими – на договірній і податковій основі та на засадах підконтрольності у межах повноважень, наданих органам місцевого самоврядування Законом про місцеве самоврядування (ст.17, 18 гл. II, зокрема ст.27 п.7; ст.28 п.5 та інші Закону про місцеве самоврядування).

Представницькі самоврядні органи за ініціативою жителів вправі дозволити створювати органи самоорганізації населення і навіть наділяти їх, звичайно ж для вирішення соціально-економічних, культурно-побутових, освітніх та інших проблем, частиною власної компетенції, фінансів, майна (ст.140 Конституції України 1996 р., ст.14 Закону про місцеве самоврядування).

Ми відзначили лише окремі аспекти надзвичайно важливої соціально-економічної функції місцевого самоврядного представництва, варто лише подбати про її оптимальне впровадження в життя.

Місцеві представницькі самоврядні органи, як головні підвалини демократичного режиму, найближчий до громадян рівень управління, обираючись жителями громади таємним голосуванням на основі прямого, рівного, загального виборчого права [5], виконують функцію забезпечення реальної участі жителів територіальних громад у вирішенні суспільно-державних справ.

Виконуючи цю функцію, як і вище сформульовану, місцеві ради, їх голови взаємодіють з іншими інституціями системи місцевого самоврядування, тобто органами самоорганізації населення, територіальними органами об’єднань громадян (політичні партії, громадські організації та ін.). Їх розгалужена мережа посилює процес цілеспрямовуючого впливу на суспільство в цілому і територіальних громад зокрема. За посередництвом взаємодії з системою добровільних громадських об’єднань зміцнюється організаційний зв’язок місцевого самоврядного представництва з населенням, яке є джерелом місцевої влади. А відтак завдяки їхній умілій взаємодії створюються кращі умови для досягнення поєднання особистісних та групових інтересів, представлених суспільними об’єднаннями громадян, з загальними інтересами територіальної громади.

Логічно наступною функцією місцевих рад, їх голів є формування і остаточне вираження ними волі та інтересів територіальної громади. Зрозуміло, у формуванні волі жителів громади беруть участь усі суб’єкти системи місцевого самоврядування.

Однак остаточне оформлення волевиявлення мешканців громади – прерогатива її представницьких органів, які видають правові акти, обов’язкові до виконання всіма жителями територіальної громади. Тому і Закон про місцеве самоврядування характеризує представницький орган місцевого самоврядування як виборний орган, що складається з депутатів і відповідно до закону наділяється правом представляти інтереси територіальної громади та приймати від її імені рішення (ст.1).

Наступною, як на нашу думку, самостійною за змістом функцією представницьких органів місцевого самоврядування є функція контролю у визначених законодавством випадках за діяльністю інших елементів системи місцевого самоврядування.

Так обов’язковою попередньою умовою щодо функціонування органів самоорганізації населення є дозвіл відповідної місцевої ради (ст.14 Закону про місцеве самоврядування). Також місцеві ради вправі достроково припинити повноваження органів самоорганізації населення у разі невиконання рішень сільської, селищної, міської, районної у місті ради, її виконавчого комітету, загальних зборів громадян або невиконання своїх повноважень (ст.80 Закону про місцеве самоврядування).

Вкажемо, з цього приводу, що місцеві ради, їхні виконавчі органи (ст.38 п.7 Закону про місцеве самоврядування) реєструють об’єднання громадян, органів територіальної самоорганізації населення, звісно ж, перевіряючи, чи є для таких дій законні підстави.

Або ще один приклад. Законодавець (ст.8 Закону про місцеве самоврядування) передбачає можливість проведення загальних зборів громадян за місцем проживання для вирішення питань місцевого значення. Дію рішень зборів, прийнятих з порушенням Конституції та законів України, може бути зупинено відповідною місцевою радою або її виконавчим органом до вирішення питання про їх законність у судовому порядку [6, ст.14].

Вищевикладене щодо функцій самоврядних представницьких органів підтверджує висновок про інтегруючу їх роль у системі місцевого самоврядування України.

Література:

1. Энциклопедический словарь. – М, 1984.

2. Афанасьев В.Т. Системность и общество. – М, 1980.

3. Блауберг И.В., Юдин Э.Г. Становление и сущность системного подхода. – М, 1973.

4. Див.: Вступні розділи Всесвітньої Декларації і Європейської Хартії місцевого самоврядування та розділ 1 Закону про місцеве самоврядування Закон України від 21.05.1997р. №280/97-ВР "Про місцеве самоврядування в Україні" // Відомості Верховної Ради України. – 1997. – №24. – Ст.170.

5. Положення про загальні збори громадян за місцем проживанням в Україні, затверджене Постановою Верховної Ради України 17 грудня 1993р. // Голос України. 1994 . – 19 бер.


03.09.2010

Ведущие компании и учебные заведения Предложения от ведущих учебных заведений Украины и зарубежья. Только лучшие вузы, компании, образовательные курсы, школы, агентства.

Чтобы получать первым
все новости от «Osvita.ua»
в Facebook — нажмите «Нравится»

Osvita.ua

Спасибо,
не показывайте мне это!