Osvita.ua Высшее образование Рефераты Право Психологічний аналіз злочинної поведінки
Ведущие компании и учебные заведения Предложения получения образования от ведущих учебных заведений Украины и зарубежья. Лучшие вузы, компании, образовательные курсы, школы, агентства. По вопросам размещения информации обращайтесь по телефону (044) 200-28-38.

Психологічний аналіз злочинної поведінки

В літературі часто зустрічається використання термінів "злочинна поведінка" і "злочин" в якості синонімів

Але таке слововживання є не зовсім точним, оскільки злочинна поведінка - поняття більш ширше, яке включає не тільки сам злочин як суспільно небезпечне, протиправне діяння (дія або бездіяння), але і його джерела; виникнення мотивів, постановку цілей, вибір засобів, прийняття суб’єктом майбутнього злочину різних рішень.

Аналізуючи з психологічної сторони злочинну поведінку слід помічати не тільки сам злочин, але і його зв’язки з зовнішніми факторами, а також "внутрішні, психічні процеси і стани, які спрямовують і контролюють його виконання".

Злочинна поведінка - це процес, який розгортається у часі і просторі. Він включає не тільки самі дії, які змінюють зовнішнє середовище, але і психологічні явища, які їм передували, та процеси, які визначають генезис протиправного вчинку.

Якщо схематично уявити собі процес формування та прояву злочинної поведінки суб’єкта, який навмисно скоїв злочин, тоді такий процес умовно можна розділити на два основних етапи.

Перший етап - мотиваційний. На даному етапі у суб’єкта під впливом потреби, що виникла, формується досить активний потребовий стан, який може пізніше перейти в мотив протиправної поведінки, а саме у тих випадках, коли потреба, що виникла, не може бути реалізована законним шляхом.

На даному етапі часто відбувається боротьба мотивів. Процесу мотивації, змістом якого є боротьба мотивів на скоєння злочину, супутніми є процеси цілеутворення, вибір об’єкта на який суб’єкт планує спрямувати свої злочинні дії. Спочатку мотиви та цілі можуть і не співпадати. Проте надалі можливий своєрідний зсув мотиву на ціль.

Своєрідним закінченням даного етапу є прогнозування, яке протікає або в розгорнутому вигляді з програванням подумки ролей - образів, або у стисненому, згорнутому вигляді, і потім - прийняття рішення.

Після того як прийняли рішення, оцінюються умови, в яких будуть скоюватись протиправні дії, з точки зору того, наскільки вони будуть сприяти досягненню поставлених цілей, підшукуються, вибираються засоби та способи, знаряддя злочину. У випадку підготовки групового злочину розподіляються ролі з їх функціональними обов’язками між його учасниками.

Інтерес складають найбільш загальні закономірності виникнення і формування мотивів злочину. При цьому в мотиваційних процесах можна виділити такі найбільш важливі етапи.

Поява потреби, як джерела активності особистості

Виникненню мотивів будь-якої діяльності, протиправної теж, передує поява певної потреби. В результаті переживання суб’єктом потреби, що виникла, як своєї, особистісно-значимої, появляється особливий, актуальний для даного суб'єкта, потребовий стан.

Потребовий стан не є чимось застиглим, зарання запрограмованим. Під впливом різних суб’єктивних і зовнішніх факторів потреби можуть змінювати свою напругу, згасати і відтворюватись знову, персоніфікуватись у відповідності до основних структур особистості - світоглядом, ціннісними орієнтаціями. Потреби в онтогенезі особистості зазнають внутрішньої перебудови.

Потребова сфера багатьох правопорушників характеризується порушенням рівноваги між різними видами потреб і способами їх задоволення, переважанням в її структурі духовно збіднених, асоціальних потреб, які суттєво переважають нормальні потреби цих осіб і у випадку боротьби мотивів можуть „переважити”, негативно вплинувши на вибір цілей і засобів діяльності.

Перехід потреби в мотив протиправної поведінки

В залежності від того, яке значення надає потребі конкретна людина, вона або стає спонукальною силою (мотивом), або поступово втрачає своє актуальне значення.

Виявлення інтересів і потреб, які можуть бути задоволені за допомогою злочину, допомагає визначити коло осіб, які можливо причетні до його здійснення, обґрунтувати та намітити версії про підозрілих.

Часто, зізнавшись у скоєні злочину, винуватці вперто відмовляються назвати справжні мотиви, приховуючи їх від суспільства і свого оточення менш засуджуючими спонуканнями. Це - своєрідний психологічний захист, самовиправдання, перенос відповідальності за скоєне на потерпілого, приписування собі благородних мотивів, прагнення до справедливості.

Таким чином, особистісний зміст самооцінок злочинців має ніби дві сторони; одна для себе (своєрідний "робочий варіант") і інша - для навколишніх, яка виконує тактичну (приховати справжні спонукання від органів правосуддя, щоб полегшити міру покарання) і морально -психологічну (виправдати свої вчинки перед найближчим оточенням) функції.

В процесі формування мотиву ми бачимо своєрідний трикутник; потреба - особистісний зміст – ситуація. Це – елементи, які постійно взаємодіють між собою.

Ситуативно зумовлений розвиток мотивації має місце і в злочинній поведінці. Цю ситуацію називають криміногенною. Такою її можуть зробити різні обставини: невизначеність, непередбачливість розвитку події, поведінка різних осіб, екстремальність, швидкоплинність подій, що відбуваються; конфліктний характер стосунків сторін з наявністю провокуючих елементів; безконтрольність, відсутність певного порядку, дисципліни.

Досить важливе місце в процесі формування мотивів мають психологічні механізми цілеутворення. Ціль дій, в порівнянні з мотивами завжди більш предметна. В ній ніби кумулюються в свідомості людини і її потреби, її прагнення, інтереси і самі мотиви зсуваються на ціль діяльності.

Після того як рішення прийняте, на зміну мотиваційному приходить другий етап - реалізації рішення: скоюються протиправні дії і як наслідок цього настає злочинний результат, який може і не співпасти з зарання наміченою ціллю.

В подібній ситуації (крім випадків, коли ціль і результат співпадають) можуть зустрітись наступні варіанти:

  • ціль виявилась "недовиконаною": результат повністю або частково не досягнуто через об’єктивні фактори;
  • ціль виявилась "перевиконаною": досягнутий результат в ході скоєння злочинних дій перевищив раніше поставлену ціль (наприклад, в результаті розбійного нападу настала смерть потерпілого від одержаних тілесних пошкоджень) тобто мав місце результат, який зарання не планувався.

Названі вище процеси закінчуються оцінкою винуватцем досягнутого результату, прогнозуванням своєї подальшої поведінки в ході попереднього розслідування та під час суду.

Проте не можна не враховувати того, що спочатку потреби, які виникли у суб'єкта і зіграли свою роль в скоїнні ним злочину, поступаються своїм домінуючим місцем в ієрархії всіх його потреб, тепер для нього найбільш актуальними є потреби уникнути розкриття та покарання.

В загальній мотиваційній структурі особистості потреба уникнути покарання в окремі періоди займає міцне, провідне місце. Ця потреба породжує такий сильний емоційно насичений мотив, як страх перед покаранням. Він у свою чергу є могутнім „мотиватором” усієї майбутньої діяльності, у тому числі і протиправної, яка спрямована на досягнення знову виникаючих (тепер вже у зв’язку із скоєним злочином) цілей: приховати сліди злочину, сховатись від органів правосуддя, знищити свідків злочину.

В цій типово кримінальній ситуації винуватець переживає стан психічної напруги, який викликаний тим фактором, що досягнення злочинної цілі раніше здавалося б здатною задовольнити його потребу, яка виникла на початку, тепер вже виконує іншу функцію - зумовлює появу нових спонукань, які спрямовані на уникнення покарання.

Аналізуючи механізм злочинної поведінки не можна також ігнорувати такі важливі фактори, які визначають поведінку суб’єкта, як особливості, властивості його особистості (спрямованість, світогляд, ціннісні орієнтації, соціальні установки, рівень правосвідомості, індивідуально-психологічні особливості, характер) та вплив соціального середовища на формування його особистості і поведінку до виникнення криміногенної ситуації та під час неї.

Властивості особистості, як і об’єм зовнішньої інформації, визначають не кількість, але і зміст варіантів поведінки, які коректуються моделями майбутнього, що прогнозується.

Варто зупинитись на розгляді психологічних особливостей злочинної поведінки, основним змістом якої є так звані безмотивні злочини. Така назва досить умовна і не відображає повної відсутності мотиву у діях винуватого (адже мова йде про свідому діяльність психічно здорової людини).

Першу групу так званих без мотивних, навмисних злочинів складають злочини, які зовнішньо відрізняються своєю якоюсь беззмістовністю, яка незрозуміла з першого погляду надмірною жорстокістю по відношенню до жертви. Прихована від поверхового погляду мотивованість таких дій часто викликає сумніви стосовно психічного здоров’я підозрюваного.

Злочинна діяльність (як і будь яка діяльність людини)  полімотивована і пояснювати дії винуватця тільки одним якимось мотивом рівнозначно небажанню бачити всю багатогранність психічних явищ і станів, які переживає суб’єкт.

Після того як вдається розрушити звичний стереотип мислення і перейти від безуспішного пошуку якогось одного мотиву, що міститься на поверхні, до більш глибокого дослідження всієї мотиваційної сфери особистості, яка включає в себе не тільки окремі потреби, інтереси, але приховані в глибинах індивіда його психічні стани, емоції, можна зрозуміти „безмотивність”, на перший погляд, злочину і знайти справжні мотиви злочинної поведінки.

Особливо складними є випадки коли злочини скоюються людьми, що мають психічні відхилення від норми, які наділені акцентуйованими рисами характеру, що у зв’язку з цим мають серйозні труднощі в процесі соціальної адаптації в нових умовах життя, в екстремальних умовах діяльності.

Другу групу "безмотивних" злочинів утворюють злочини насильницького характеру, які виникають за механізмом "зміщення" агресивності в стані фрустрації. Вказані дії можуть навіть мати характер аутоагресії і тоді слідчому доводиться мати справу із суїцидною поведінкою.

Завдяки "зміщенню" дій, які спрямовано на цілком інший, сторонній об’єкт (що і викликає в першу чергу сумніви стосовно "безмотивованості" таких дій), у суб’єкта послаблюється надмірна напруга психіки, що виникла в результаті незадоволення якоїсь особистісно-значущої для нього потреби, створюється своєрідна ілюзія реагування на якісь несприятливі фактори з якими суб'єкт не зміг в свій час впоратись. А той негативний досвід, який він набув, переноситься ним тепер на цілком інших осіб, які інколи не мають ніякого відношення до тих переживань, які йому прийшлось перенести.

Розглянутий вище механізм злочинної поведінки часто, а саме коли мова йдеться про необережні злочини, має згорнутий характер.

Поведінка людини перед скоєнням необережного злочину характеризується тим, що суб’єкт часто є під впливом протиріч між вимогами ситуації, яка приписує йому поводитись певним чином, і його намірами, які частково або повністю не співпадають з цими вимогами, його легковажним прагненням будь-що добиватись поставленої мети.

Серед психологічних факторів, які в значній мірі впливають на поведінку осіб, що необережно скоїли злочин, особливе місце належить психологічній установці у вигляді легковажно-безвідповідального ставлення до дотримання правил запобігання, соціальним цінностям і своїм обов’язкам у відношенні до них.

Ведучи мову про відмінності з психологічної точки зору необережних злочинів від навмисно скоєних злочинних дій, слід особливу увагу звернути на процеси мотивації і цілепокладання. Якщо в навмисних злочинах мотив і ціль безпосередньо зв’язані з результатом, що настав, тоді в необережних злочинах має місце розрив між мотивом і ціллю протиправної поведінки суб’єкта, з одного боку, і результатом, що настав - з іншого.

Цей розрив заповнюється мотивом і ціллю допущених суб’єктом порушень певних правил поведінки, які об’єктивно спрямовані на недопущення важких наслідків, які в уяві суб’єкта можуть настати, а можуть і не настати. В цьому проявляється вольовий характер протиправної поведінки суб’єкта і окремих його дій, що пов’язані з недотриманням ним тих чи інших приписів обов’язкового характеру.

Таким чином, мотив є в будь-якій вольовій, а отже і в будь-якій злочинній поведінці незалежно від форми провини. Але оскільки при необережній формі провини наслідки, які настали не охоплюються бажанням винуватого, слід розрізняти "мотиви навмисних злочинів мотиви поведінки, які об’єктивно призвели до суспільно небезпечних наслідків в необережних злочинах".


27.09.2010

Ведущие компании и учебные заведения Предложения от ведущих учебных заведений Украины и зарубежья. Только лучшие вузы, компании, образовательные курсы, школы, агентства.

Чтобы получать первым
все новости от «Osvita.ua»
в Facebook — нажмите «Нравится»

Osvita.ua

Спасибо,
не показывайте мне это!