• Напечатать
• Спросить
• Отправить другу
• Поделиться
  • Facebook
  • Twitter
• Подписаться на новости

Концепція правової держави в сучасних умовах - це не лише проголошення основних принципів і рис, що складають теорію такої держави, а й необхідність реального формування нових соціально-політичних інститутів, котрі замінили б існування закритої авторитарної політичної системи відкритою демократичною системою, яка діяла б на засадах панування права (правового закону) в суспільстві.

Правова держава нині розглядається як держава, в якій виключно юридичними засобами забезпечуються зверхність права, реальне здійснення, охорона, захист і поновлення порушених прав громадян, взаємна відповідальність держави та особи, контроль і нагляд за утворенням і застосуванням юридичних законів, Метою створення правової держави в Україні є забезпечення цивілізованого функціонування і розвитку громадянського суспільства.

Отже, правова держава може розглядатись як політико-юридична форма організації суспільного життя, що належить до таких фундаментальних соціальних цінностей, як права людини і громадянина, конституціоналізм, демократія тощо.

Основними рисами правової держави вважають:

• зверхність і панування правового закону;
• постійне утвердження суверенітету народу як єдиного джерела державної влади;
• здійснення поділу влади на законодавчу, виконавчу, судову;
• забезпечення прав, свобод, законних інтересів людини і громадянина, виконання ними своїх обов'язків перед іншими, людьми, державою і громадянським суспільством;
• врегулювання взаємовідносин між особою та державою на засадах дозволеності особі робити все, що прямо не заборонено законом, а державним органам - тільки те, що прямо дозволено законом;
• взаємну відповідальність між особою та державою, відповідальність держави перед особою і громадянським суспільством за свою діяльність;
• ефективну організацію контролю й нагляду за здійсненням законів і режиму законності.

Конституція та закони, як відомо, - це нормативні акти вищої юридичної сили. Але таке визначення законів є формальним. Дуже важливе значення має зміст законів, який повинен бути демократичним, тобто захищати права і свободи людини, бо в протилежному разі законність як така може виявитися притаманною антидемократичним режимам.

Демократизм змісту законів та утвердження суверенітету народу як єдиного джерела влади знаходить відображення в концепції зверхності парламенту. Тільки парламент, як представницький орган, вибраний народом, має право приймати закони й контролювати їх виконання, а також є єдиним державним органом, що має право говорити й діяти від імені всього народу.

Важливе значення для утвердження правової держави має принцип поділу влади. Чітке розмежування законодавчих і виконавчих функцій в Україні проводиться на основі чинної Конституції України (ст. 6).

Усі закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України, тобто в Україні діє принцип верховенства правового закону (ст. 8). Зміст і спрямованість діяльності держави визначають права людини та гарантії їх здійснення, а забезпечення та утвердження прав людини є головним обов'язком держави (ст. 3). Права людини проголошуються як невідчужувані й непорушні (ст. 21). Конституція закріплює правовий порядок арештів і тримання під вартою за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставі та в порядку, встановлених законом (ст. 29). Людині забезпечується відшкодування моральної та матеріальної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю державних органів, органів місцевого самоврядування, їх службових і посадових осіб під час здійснення ними своїх повноважень, коштом цих органів (ст. 56). Нормативні акти, що визначають права та обов'язки громадян, мають бути доведені до відома населення в установленому законом порядку (ст. 57). В разі невідповідності будь-якого закону, указу Президента чи постанови Кабінету Міністрів України Конституційний Суд України зобов'язаний визнати названі акти неконституційними, що тягне за собою втрату ними юридичної сили.

Отже, спираючись на норми, закріплені в Конституції України, можна зробити висновок, що Україна є правовою державою. Але чи можна говорити про те, що в країні існує правова держава, якщо не забезпечено гарантій реалізації прав і свобод людини та громадянина, не реалізуються принципи взаємної відповідальності держави та особи, можливості особи робити все, що прямо не заборонено законом, а державних і самоврядних органів та посадових осіб - тільки те, що передбачається їхньою компетенцією? Слід також констатувати, що з Україні не в повному обсязі вирішено питання боротьби з правопорушеннями, зміцнення законності, правопорядку і дисципліни.

Ці та деякі інші проблеми дають нам право говорити про необхідність формування правової держави в Україні. До основних напрямків формування правової держави в Україні слід віднести:

• необхідність зв'язати правом (загальносоціальним, що характеризується правами людини, народу, людства) діяльність держави та її органів;
• формування правового механізму, з допомогою якого можна було б подолати відчуження людини і громадянина від засобів виробництва, власності, від безпосередньої та представницької форм демократії;
• чітку роботу законодавчої влади на основі Конституції України і конституційних законів;
• створення системи незалежних загальних і арбітражних судів та інших ланок судової системи України, Поки що в нашій державі в повному обсязі не створено судової системи, передбаченої Конституцією України;
• формування у людей (народу України) нового правового мислення, високого рівня правової культури, знань про життєво необхідні закони та вміння використовувати ці закони в повсякденному житті.

Отже, правова держава - це така, де досягнуто пріоритету прав людини, де держава зв'язана саме цим правом і підкоряється йому, де законодавча, виконавча і судова гілки влади закріплюють, гарантують і забезпечують права людини, народу і людства у повсякденній діяльності.

Ось чому дуже важливо визначити принципові заходи з формування громадянського суспільства в Україні. Але передусім слід зазначити, що багато дослідників обминають ці питання, а роль держави в цьому процесі залишається незначною.

Основою кожного громадянського суспільства є, поза сумнівом, приватна власність, яка може існувати і розвиватись у різних формах. Упродовж століть визначні філософи та громадські діячі відзначали велику користь власності як фундаменту, основи суспільства. Ще в середині XIX от. М.І. Костомаров писав у своїй праці "Дві руські народності", що в Україні кожен хлібороб є самостійним власником свого добра, яке дає йому необхідні переваги в суспільному житті. Російський просвітитель І.П. Пнін на початку того ж століття зазначав, що тільки власність громадянина е душею громадянського співжиття та безпеки особистості. Що ж до знаного російського філософа В.С.Соловйова, то. він узагалі підкреслював, що, згідно, з загальнопринятим філософським визначенням, власність - це не що інше, як ідеальне продовження особистості в речах чи її перенесення на речі.

Наявна теоретична спадщина та деякі наукові розробки дозволяють сформулювати основні риси формування громадянського суспільства:

• забезпечення свободи та ініціативності людини, що спрямовані на задоволення її розумних потреб і не шкодять загальним інтересам;
• такий розвиток суспільних відносин, за якого людина розглядається як мета, а не як засіб;
• ліквідація відчуженості людини від соціально-економічних структур і політичних інститутів та реальне забезпечення здійснення принципу рівних для всіх можливостей;
• забезпечення прав і свобод людини і громадянина державою, її органами та соціальними структурами громадянського суспільства;
• багатоманітність різних форм власності, серед яких приватна власність в її різних формах посідає домінуюче місце як основа ініціативної, творчої підприємницької діяльності;
• здійснення справедливого твердження, що лише у власності особа виступає як розум і тільки володіючи власністю людина може бути справді вільною та ініціативною в усіх її починаннях;
• реалізація багатоманітності духовного життя суспільства, в основі якого - визнання гуманістичних і демократичних за сутністю загальнолюдських цінностей;
• наявність "середнього класу" як соціальної бази громадянського суспільства;
• відсутність жорсткої регламентації з боку держави приватного життя членів суспільства;
• існування розвиненої соціальної структури, яка гарантує задоволення інтересів різних груп і верств населення;
• активна участь у суспільному житті недержавних самоврядних спільностей людей (сім'я, корпорації, громадські організації, трудові колективи, етнічні, конфесійні та інші об'єднання людей);
• визнання і матеріалізація ідей зверхності права, особливістю якого має бути поділ права на публічне і приватне, основними ознаками останнього є орієнтація на людину-власника;
• різний правовий статус у цивільних відносинах, поєднання інтересів державних, громадських структур і громадянина;
• детальне регулювання різноманітних видів відносин у сфері підприємництва, ринкового господарювання;
• розвиток орієнтованих на регулювання підприємницької діяльності нових галузей права (комерційного, банківського, вексельного) тощо.

26.09.2010