Osvita.ua Высшее образование Рефераты Журналистика Злети української радянсько партійної преси на фонах її падіння. Реферат
Ведущие компании и учебные заведения Предложения получения образования от ведущих учебных заведений Украины и зарубежья. Лучшие вузы, компании, образовательные курсы, школы, агентства. По вопросам размещения информации обращайтесь по телефону (044) 200-28-38.

Злети української радянсько партійної преси на фонах її падіння. Реферат

Організаційним проривом стало створення та досить успішне розгортання спочатку Пресового бюро України, а у 1921 р. Радіотелеграфного агентства України - РАТАУ та його корпунктів-відділень на місцях, які не тільки постачали інформацію в центр, а й почали випускати власні бюлетені, як, наприклад, у Кременчузі та Новгород-Сіверську

Дещо з історії питання

Перемога «робітничо-селянської» більшовицької революції в Росії у жовтні 1917 року справила величезне враження на українське суспільство, адже переважна кількість національної території країни відносилася до Росії, а отже, події в метрополії прямо впливали на долі її населення.

Ідейно-політичне розшарування у зв’язку з новим поворотом революції, політичні гасла та звернення, надії і сподівання, що друкувалися на сторінках тогочасних газет, віддзеркалюють реальний стан суспільства, збудженого не тільки можливістю, а й необхідністю прийняття історичних рішень.

Вище було розглянуто історію появи і становлення більшовицької преси в ході «медового» періоду її розвитку в Україні.

Врешті з перебігом історичних подій ситуація в Україні радикально змінилася. «Друга людина» після Леніна в Росії, Л. Троцький, очоливши наркомат військових справ, разом з Й. Сталіним зумів поставити в Червону армію10 мільйонів пролетарів і селян, використовуючи одночасно і пропаганду, і терор. А Червона армія вирішила майже всі національні проблеми Росії, в тому числі й українську.

Компартійна влада в Україні встановлювалася тричі, і щоразу в ході громадянської війни, тобто насильницьким шляхом. Червона армія приходила в населені пункти, які були зруйновані й спалені, в яких не було продуктів, не було промисловості, де було дезорганізоване населення. Тобто радянська влада встановлювалася на руїні. Це позначалося й на розвиткові преси. Значну роль в її становленні відіграли військові газети Червоної армії.

Почалася історія цієї армійсько-партійної преси від видань, які ще не визначали навіть місця свого виходу в світ: «Бюллетень Военно-революционного комитета Х армии», київського «Бюллетеня комитета Юго-Западного фронта» (лишається невідомим, якого саме комітету), або у 1918 р. «Известия армейского исполкома 1-й армии» чи «Борьба с контрреволюцией. Орган революционных войск 2-й армии Восточного фронта».

Згодом цей загін преси був упорядкований і, так би мовити, від партизанщини перейшов на регулярну основу: видавати їх було доручено відповідним політвідділам та штабам, як, наприклад, «Борец за коммунизм. Издание Политотдела 1-й Заднепровской дивизии (ст. Ново-Алексеевка) «або «Борец за свободу. Издание штаба особой группы Украинской Советской армии», збереглося 35 її номерів, виданих у Катеринославі.

Там же у 1919 р. видавався «Бюллетень Военного совета Екатеринославского крепостного района». В Одесі видавався в 1919 р. «Голос красноармейца» - видання політвідділу реввоєнради 1-ї Української радянської армії. Часописи видавалися навіть під окремі воєнні кампанії - наприклад, «Долой Деникина» (1919 р.) - орган політвідділу радянскої армії, або «Добьем Врангеля!» (1920 р.), що друкувалася в Купянську.

У 1919 р. під однією назвою «Красная звезда» виходило кілька видань:

газета Харківського губкому КП (б) У і політуправління Харківського окружного військового комісаріату, видання Політвідділу (так в оригіналі - авт.) Н-ської стрілецької дивізії, орган Київського Воєнно-Окружного Агітаційно-просвітницького управління, орган реввоєнради Н-ської Радянської Армії, орган реввоєнради Південного фронту.

Врешті почала видаватися головна армійська газета - щоденна «Красная Армия», орган народного комісаріату у військових справах.

Лишається додати «Красную правду» - орган Н-ської дивізії та «За правду» - орган політвідділу 57-ї дивізії Радянської Армії - і в цілому можна уявити цілий прошарок преси часів громадянської війни.

Зміст пересічного номера складали розпорядження й накази командування, політвідділу, поради у справі вивчення марксизму, повідомлення з передової, листи червоноармійців, пропагандистські матеріали щодо міжнародного становища, положення в тилу тощо.

Звернімо увагу: весь цей прошарок складається майже виключно з преси російськомовної. По-перше, це робилося з огляду на принципові положення пролетарського інтернаціоналізму. По-друге - з міркувань більш практичних: на той час у складі більшовицьких військ в Україні саме українців було не більше 12 відсотків. Значно більше їх було у Петлюри, Махна, під командуванням Головного повстанського штабу Ю. Мазуренка тощо.

1920-1921 роки принесли порівняно більше розмаїття у світ преси збройних сил. Дався взнаки досвід, як військовий, так і газетярський. Почалася певна спеціалізація: замість, так би мовити, загальноармійських видань почали виходити «Красный кавалерист.

Орган политотдела кавалерийских частей Киевского военного округа», «Красный моряк. Орган политотдела обороны западным сектором Черного моря», «Красный Черноморско-Азовский флот». Цікавим є приклад видання з красномовною назвою «Листок больного и раненого красноармейца», від якого збереглося 4 номери за 1920 рік.

Від тих часів розпочалася й історія чекістської преси, зокрема, від газети із зловісною назвою «Красный меч. Орган Политотдела Особого корпуса войск ВУЧК». Ось рядки з номеру за 26 січня 1919 р. цього видання, що передають настрої тогочасного карального апарату, а отже й партії, що ним керувала:

«Для нас нема і не може бути старих засад моралі і гуманності, вигаданих буржуазією. Нам усе дозволено... Жертви, яких ми вимагаємо, - рятівні жертви. Вони встеляють шлях до світлого царства Праці, Свободи і Правди. Кров? Нехай кров, якщо тільки нею можна забарвити в червоний колір сіро-білий стяг старого розбійницького світу» (переклад С. Горєвалова).

Згодом, при повній підтримці з боку партії, яка першою від цієї організації й постраждала, зросла ціла низка відповідних «галузевих» газет, тобто видань НКВС - «На варті Жовтня», «На страже социализма» (Сталінська область), «Радянський вартовий» (Харківська область) тощо.

Зовсім екзотичним на цьому тлі здається «Пулемет» - «Листок сатиры и юмора. Приложение к газете «Красный боец», на сторінках якого у 1920 р. знайшлося місце для глузування з ворогів революції та з власних боягузів - але справжні проблеми воєнного будівництва його редактори порушувати не насмілювалися.

Склався певний досвід видання одноденних газет: «Красным бойцам» - «Однодневная газета «Помощи фронту», або «Книга Красной Армии» (у Київському військовому окрузі), або «Неделя фронта» (Миколаїв) чи «Привет красной коннице», присвячений «славной Конной Армии и ее герою-вождю Буденному».

Поряд з щотижневиками, такими як «Красный боец. Орган Политпросветотдела при Донецгубвоенкомате» (Луганськ), почали видаватися щоденники: «Красный боец. Ежедневная газета Политотдела Реввоенсовета 6-й армии».

Наближалося закінчення громадянської війни в Україні - і це також позначилося на армійській пресі. Тон її матеріалів став іншим. Замість бойових назв газет типу «Только вперед. Фронтовая газета Политотдела 14-й армии» з’явилися мирні: «Часовой труда» - при цьому слід звернути увагу на те, що цей часопис був уже органом не тільки полівідділу Н-ської стрілецької дивізії, але й місцевих партійних осередків. Подібний приклад - «Часовой революции. Орган Политотдела Железной стрелковой дивизии и Гайсинского уездного комитета КП (б) У».

Велике значення як перша українська більшовицька офіційна газета (хоч і з дуже короткою історією) мав харківський, а потім київський двомовний «Вістник Української Народної Республіки» орган Центрального виконавчого комітету Ради робітничих, солдатських та селянських депутатів України - першого більшовицького уряду України. Згодом, у 1919 р. її роль відігравали «Известия Временного Рабоче-Крестьянского Правительства Украины», які теж виходили порівняно недовго. Їх місце у 1920 р. перебрала і вже надовго чільна двомовна газета «Комуніст» - орган Центрального і Харківського комітетів КП (б) У.

З 1921 р. починається бурхливий розвиток галузевої преси. Серед перших були засновані у Харкові щотижнева «Продовольственная газета. Орган Наркомпрода Украины, Всеукрконторы хлебопродпункта» та «Хозяйство Украины. Издание Народного Комиссариата продовольствия и Вукоопспилки».

Виданням «Трудівниці», щотижневого органу Відділу по роботі серед жінок при ЦК КП (б) У починається жіноча партійна преса. А «Молодой пролетарий», орган Київського губернського комітету Комуністичної спілки молоді, започатковує молодіжну гілку тієї ж партійно-радянської преси України.

У вирі перших місяців революції у 1917 р. виникали досить незвичні видання, такі як «Власть народа» - щоденна одеська газета, «орган прогрессивных профессоров», или «Голос революции. Орган съезда Румынского фронта» (так в оригіналі - авт.). Потім все поступово ставало на свої місця - а саме на вказані кожному соціальному інститутові або органові преси відповідним партійним комітетом.

Видання починали виходити на вкрай поганому папері, надруковані нестійкою, неякісною фарбою. Дуже бракувало досвідчених газетярів, поліграфістів.

Переважно ліво-соціалістичний та прорадянський (у розумінні прихильності до вільних та багатопартійних демократичних Рад) настрій громадської думки в Україні відображали та формували такі газети, як «Боротьба.

Орган губерніального комітету Херсонщини Української партії соціалістів-революціонерів (комуністів) «або з тією ж есерівською назвою орган київського міськкому Української партії лівих соціалістів-революціонерів. «Вперед» - називався орган групи соціал-демократів-інтернаціоналістів, що виходив у Києві. «Единая Русь» видавалася в Одесі як щоденна національно-прогресивна газета - очевидно, що не проукраїнської орієнтації.

Драматична історія партії українських більшовиків відбилася у протиставленні дуже мирної, патріархальної назви друкованого органу Конотопського комітету Української партії комуністів (більшовиків) - «Деревенская жизнь» (напевно, газета «боротьбистів», тобто націонал-комуністів) - на відміну від газети «Голытьба» - органу Роменського виконкому та комітету КП (б) У, або «Селянська біднота» - органу Полтавського губернського, повітового та міського комітету партії (звернімо увагу - рідкісний приклад україномовної партійної газети тих часів).

«Незаможний селянин», «Незаможник» - такі газети видавалися у 1920 р. в Миколаєві, Кременчузі, Валках, Ізюмі тощо. Їх політичне спрямування слід розглядати як фрагмент класового підходу комуністів до селянства, точніше - як засіб, нацькувавши одну частину селян на іншу, забрати з села продовольство.

Цікавим явищем стало видання у 1919 р. у Києві (поряд з двомовною газетою «Більшовик» органом Крайового комітету партії) щоденної «газети робітників і селян» - «Галицький комуніст», органу тимчасового комітету комуністів Східної Галичини. Ці приклади доводять прагнення більшовицької преси охоплювати своїм впливом всю територію країни.

Варто згадати й намагання українців за межами рідної землі в межах колишньої Російської імперії видавати власні газети, такі як «Наше життя» - орган Петроградського комітету УСДРП, «Український голос» - національно-демократична і соціалістична газета у Пскові, «Українець на Сибіру» в Омську або навіть «Хвиля України» в Хабаровську, «Українська амурська справа» в Благовіщенську, владивостоцький часопис «Українець на Зеленому Клину» та інші.

Почала формуватися й партійно-радянська преса Донбасу. Її початки - у виданнях 1919 р. «Донецкая коммуна. Орган Донецкого губернского комитета партии коммунистов, исполкома Донецкой губернии и исполкома соляного бассейна» (Бахмут, нині Артемовськ), «Донецкий коммунист. Орган областного комитета Донецко-Криворожского бассейна и Екатеринославского комитета КП (б) У», а також луганський щоденний часопис «Донецко-Криворожский коммунист».

Збюрократизований механізм тотального управління й надмірної централізації, так званий «апарат», дуже швидко запанував і в світі преси. При Полтавському та інших губвиконкомах у 1919 р. було створено бюро преси, а Купянський виконком підійшов до справи масштабно: тут заснували інформаційно-інструкторський підвідділ, у ньому - відділ (? - авт.) управління, який власне й видавав бюлетень. Збереглося чотири його номери.

Проголошені радянською владою свободи, в тому числі й свобода слова, виявилися несумісними з такою владою і дуже скоро були фактично скасовані шляхом заборони «контрреволюційних» видань, заснування революційних трибуналів преси.

На всій підрадянській Україні встановилася, внаслідок монополізацій влади комуністичною партією, однотипна модель преси, тоталітарна, абсолютно керована з центру, бездоганно пристосована до виконання головного завдання - забезпечувати виконання рішень компартійної верхівки. «Роби як я» - це гасло завжди було керівним у стосунках між центром і пресою. У 1919 році секретаріат ЦК КП (б) У заснував «Бюлетень» - і бюлетені відразу почали видавати в Лохвиці, Славянську, Ізюмі, Кролевці тощо.

Організаційним проривом стало створення та досить успішне розгортання спочатку Пресового бюро України, а у 1921 р. Радіотелеграфного агентства України - РАТАУ та його корпунктів-відділень на місцях, які не тільки постачали інформацію в центр, а й почали випускати власні бюлетені, як, наприклад, у Кременчузі та Новгород-Сіверську.


03.08.2011

Ведущие компании и учебные заведения Предложения от ведущих учебных заведений Украины и зарубежья. Только лучшие вузы, компании, образовательные курсы, школы, агентства.

Чтобы получать первым
все новости от «Osvita.ua»
в Facebook — нажмите «Нравится»

Освіта.ua

Спасибо,
не показывайте мне это!